Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 125/321/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: 11.08.2020. Зареєстровано: 12.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2020.
Дата набрання законної сили: 11.08.2020
Номер судового провадження: 22-ц/801/758/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 125/321/19
		Провадження № 22-ц/801/758/2020
		Категорія: 62
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.
		Доповідач:Ковальчук О. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 серпня 2020 рокуСправа № 125/321/19м. Вінниця
		 
		Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		судді-доповідача                Ковальчука О. В.,
		суддів:                          Панасюка О. С., Шемети Т. М., 
		за участі секретаря         Куленко О. В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом,
		за апеляційною скаргою Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Супівської сільської ради Барського району Вінницької області на рішення Барського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 05 квітня 2019 року у м. Бар суддею цього суду Хитруком В. М., дата складання його повного тексту не відома, 
		В С Т А Н О В И В:
		В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої залишилось спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай) площею 3,7 га в умовних кадастрових одиницях, вартістю 98618,99 грн., яка розташована на території Супівської сільської ради Барського району Вінницької області та належала спадкодавцю згідно сертифікату ВН № 002606, зареєстрованого в книзі реєстрації за № 1437.
		На час відкриття спадщини позивач проживала разом з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , та протягом шести місяців після її смерті прийняла спадщину шляхом зберігання майна та особистих речей спадкодавця. 
		Пославшись на викладене та на неможливість нотаріального оформлення права власності на спадкове майно, оскільки відсутні документи, які підтверджують родинні зв`язки з померлою та оригінал сертифікату на земельну частку (пай), ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що ОСОБА_2 є її бабою та визнати за нею у порядку спадкування за законом право власності на земельну частку (пай) площею 3,7 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Супівської сільської ради Барського району Вінницької області.
		Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року позов задоволено повністю, встановлено, що ОСОБА_1 є рідною внучкою померлої ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) площею 3,70 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж в натурі (на місцевості), яка розташована на території Супівської сільської ради Барського району Вінницької області по КСП «За мир» (сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 002606).
		Не погодившись із ухваленим рішенням, заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Супівської сільської ради Барського району Вінницької області, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		У поданих на апеляційну скаргу відзивах ОСОБА_1 та Супівська сільська рада Барського району Вінницької області зазначили, що оскаржуване рішення вважають законним та обґрунтованим, а тому просять апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		30 липня 2020 року до Вінницького апеляційного суду надійшло клопотання Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про закриття апеляційного провадження, мотивоване тим, що апелянтом не дотримано процедуру щодо повідомлення сільської ради про наявність підстав для представництва, визначену ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що є підставою для закриття апеляційного провадження.
		Апеляційний суд відхиляє доводи вказаного клопотання про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що прокурор зобов`язаний надати суб`єкту владних повноважень можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, оскільки оскаржуване у цій справі рішення постановлене 05 квітня 2019 року, про порядок його оскарження зазначено у резолютивній частині та встановлено нормами ЦПК України, проте Супівською сільською радою Барського району Вінницької області до часу подачі прокурором апеляційної скарги в лютому 2020 року не вчинено дій, передбачених процесуальним законом, для звернення з апеляційною скаргою на вказане рішення.
		Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		З матеріалів справи встановлено, що 08 квітня 2019 року до суду першої інстанції надійшла заява від 02 квітня 2019 року Супівської сільської ради Барського району Вінницької про визнання позову ОСОБА_1 (а. с. 25), проте така позиція органу місцевого самоврядування свідчить про неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави, що підтверджує обґрунтованість представництва держави та вступу до участі у справі прокуратури.
		Такий висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 515/1044/17-ц.
		Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. 
		До апеляційної скарги заступником прокурора Вінницької області долучено докази на підтвердження повідомлення Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про намір звернення до суду в її інтересах з апеляційною скаргою на рішення Барського районного суду Вінницької області від  05 квітня 2019 року. Доказів дати отримання відповідачем цього повідомлення не надано, що унеможливлює встановити чи передувало направлення апеляційної скарги до суду отриманню органу місцевого самоврядування такого повідомлення. 
		За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність процесуальних перешкод для розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Вінницької області на рішення Барського районного суду Вінницької області від  05 квітня 2019 року, оскільки скаржник на виконання наведених вище вимог закону обґрунтував порушення інтересів держави і неналежне здійснення органом місцевого самоврядування захисту таких інтересів та надав докази направлення повідомлення про намір звернення до суду в інтересах цього органу. 
		Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд з огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		З матеріалів справи вбачається, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 8).
		Відповідно до паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Барським РВ УМВС України у Вінницькій області від 17 грудня 1998 року, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 19 лютого 2008 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с. 5-6).
		Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 08 квітня 1999 року, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Супівка Барського району Вінницької області (а. с. 7).
		У випуску газети «Подільський край» за № 3 від 18 січня 2019 року опубліковано оголошення про втрату сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серії ВН № 002606, виданого на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 15).
		Відповідно до виписки Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № Н-28/0-0.26-42/133-19 від 23 січня 2019 року із книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай), яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2003 року № 801 і видана Барською райдержадміністрацією Вінницької області по КСП «За мир» с. Супівка, Супівської сільської ради вбачається, що зареєстровано сертифікат серії ВН № 002606 за порядковим номером 1437 на ОСОБА_2 , яка на час видачі сертифікатів проживала у с. Супівка Барського району Вінницької області. Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах становить 3,70, її вартість - 98618,99 грн. Сертифікат видано на підставі розпорядження голови Барської райдержадміністрації від 12 липня 1996 року за № 252 (а. с. 14). 
		28 січня 2019 року Супівською сільською радою Барського району Вінницької області видано довідки № 28 та № 29 про те, що ОСОБА_1 , з 1994 року до кінця травня 1999 року проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона проживала разом із спадкоємцем - ОСОБА_1 однією сім`єю на одному погосподарському дворі і вели спільне господарство. Спадщина була прийнята шляхом зберігання майна, особистих речей померлої на час відкриття спадщини (а. с. 12).
		28 січня 2019 року комісія у складі сільського голови Сікержинської Галини Миколаївни, депутата сільської ради виборчого округу № 9 Вовк Олени Іванівни, сусідів ОСОБА_6 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , проживаючої по АДРЕСА_2 , склали акт № 6 про те, що 28 січня 2019 року було проведено перевірку домогосподарства по АДРЕСА_2 та виявлено, що ОСОБА_1 проживала разом із померлою ОСОБА_2 однією сім`єю на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 та вели спільне господарство (а. с. 13). 
		У виписці з погосподарських книг по Супівській сільській раді Барського району Вінницької області на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, жительку с. Супівки Барського району Вінницької області, виданій 22 лютого 2020 року за № 82, у періоди з 1991 року по 1995 рік та з 1996 року по 1999 рік ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_1 (а. с. 9-11). 
		В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснила, що багато років знає сім`ю заявника, а тому впевнено ствердила, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була бабою позивача. 
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності того, що ОСОБА_2 є бабою ОСОБА_1 , яка, у відповідності до вимог ст. ст. 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року, спільно проживала з спадкодавцем в одному будинку на час відкриття спадщини та прийняла її після смерті баби шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.
		Із такими висновками суду не можна погодитись, оскільки суд дійшов їх неповно з`ясувавши обставини справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
		Суд розглядає справи про встановлення факту  родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
		Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
		Частиною 1 ст. 273 ЦПК України встановлено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.
		Відповідно до абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.
		Згідно зі ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
		Статтями 525, 526 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
		Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (ст. 527 ЦК УРСР 1963 року). 
		Статтею 529 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
		Положеннями ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		Згідно з ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
		У ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).
		Частиною 1 ст. 1266 ЦК України встановлено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
		Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		У пункті 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
		Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
		Таким чином, відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець може звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.
		У разі, коли спір виникає у зв`язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.
		Порядок оформлення права на спадщину встановлений главою 89 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, та являє собою визначену законодавством сукупність функцій, притаманну юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.
		У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
		Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові цього суду від 18 червня 2018 року, прийнятій у справі № 182/8267/14-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується апеляційним судом.
		З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції вказаних вимог закону до спірних правовідносин не застосував та не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що вона є онукою ОСОБА_2 , зокрема свідоцтв про народження її батьків, доказів, що на час відкриття спадщини не було в живих того з її батьків, хто був би спадкоємцем, та доказів фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини  або  подачі  протягом  цього строку  до  державної  нотаріальної  контори  за  місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття та отримання відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. 
		За таких обставин, оскільки суд першої інстанції знехтував вимогами процесуального закону щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають  юридичне  значення, формально провів розгляд справи, не встановивши обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, рішення Барського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
		Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з закінченням строку позовної давності, оскільки у абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від  18  грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;  недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;  невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;  порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Відповідно до положень ст. 141, п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви залишити за нею, а судовий збір в розмірі 2631,88 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги, стягнути з позивача на користь Прокуратури Вінницької області.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Супівської сільської ради Барського району Вінницької області задовольнити, рішення Барського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року скасувати, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом відмовити. 
		Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_4 ) на користь Прокуратури Вінницької області (код ЄДРПОУ - 02909909) 2631 грн 88 коп. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги. 
		Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
		Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
		Головуючий                                          О. В. Ковальчук
		Судді :                                               О. С. Панасюк
		Т. М. Шемета
		Повний текст постанови виготовлено 11 серпня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...