Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 226/627/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2020.
Дата набрання законної сили: 06.08.2020
Номер судового провадження: 51-4842км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013050490000988

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		06 серпня 2020 року
		м. Київ
		справа № 226/627/17
		провадження № 51-4842км19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		засудженого   ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 липня 2019року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050490000988, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шилівців Хотинського району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК.
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
		За вищевказаним вироком  ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 140 КК до покарання увиді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською та акушерсько-гінекологічною діяльністю на строк 2 роки.
		На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК  ОСОБА_8  звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до Мирноградської центральної міської лікарні залишено без задоволення.
		За вироком суду лікаря акушера-гінеколога Димитровської (нині Мирноградської) центральної міської лікарні (далі  ЦМЛ) ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він, будучи медичним працівником, перебуваючи з 28 по 29 травня 2013 року начергуванні у стаціонарному пологовому відділенні вказаної лікарні, маючи достатній досвід, кваліфікацію, умови та засоби для проведення лікування іздійснення лабораторних досліджень, будучи відповідальним за надання медичної допомоги вагітній потерпілій ОСОБА_9 , неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки для новонародженого. Злочин вчинено за таких обставин.
		Так, 28 травня 2013 року ОСОБА_9 було госпіталізовано до стаціонарного пологового відділення Димитровської ЦМЛ. О 18:30 під час обстеження потерпілої ОСОБА_8 , діючи всупереч посадовій інструкції лікаря акушера-гінеколога (чергового), МКБ-10, відповідним наказам МОЗ України, не надав кваліфіковану медичну допомогу ОСОБА_9 , провів її огляд та без лабораторних досліджень і без застосування методу огляду «в дзеркалах», встановив неправильний діагноз «передчасний розрив плодових оболонок», після чого призначив введення потерпілій інфузії окситоцинової суміші, показання для застосування якої були відсутні, що, у свою чергу, призвело до виникнення дистресу плода.
		Надалі ОСОБА_8 , не дотримуючись вимог наказу МОЗ України від 03 листопада 2008 року №624 щодо визначення плану ведення пологів, обов`язкового поінформованого узгодження його з жінкою, моніторингу стану матері, плода тапрогресування пологів, необхідності використання партограми для прийняття рішення стосовно перебігу пологів і визначення об`єму втручань, неправильно записав частоту серцевих скорочень плода, не зафіксував даних про навколоплідні води та конфігурації головки плода, неправильно відобразив динаміку відкриття шийки матки й опускання голівки плода, всупереч вимогам Клінічного протоколу закушерської допомоги «Дистрес плода при вагітності та під час пологів», затвердженого наказом МОЗ України від 27 грудня 2006 року № 900, щодо необхідності застосування відповідних методів для діагностики дистресу плода, непереглянув відповідним чином тактику ведення пологів (уникнення положення породіллі на спині; припинення введення окситоцину, якщо він був раніше призначений; при патологічній частоті сердечних скорочень плода упродовж 3останніх перейм проведення внутрішнього акушерського дослідження длявизначення акушерської ситуації і з`ясування можливих причин дистресу плода; при визначенні дистресу плода проведення негайного розродження: в1-муперіоді пологів  методом кесаревого розтину; у 2-му періоді при головному передлежанні  вакуум-екстракцією або накладенням акушерських щипців) тапродовжив проводити пологову стимуляцію ОСОБА_9 .
		Унаслідок таких дій лікаря ОСОБА_8 спричинено тяжкі наслідки дляновонародженого ОСОБА_10 у виді перинатального гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи, енцефаломаляції, мікроенцефалії, грубого тетрапарезу, затримки темпів усіх видів розвитку, мультифокальних припадків, набряку головного мозку, двосторонньої бронхопневмонії, постгіпоксичної кардіопатії, які не є вродженими, і не належать дородової травми та її наслідків. Причиною розвитку ускладнень у стані дитини намомент народження є невстановлений діагноз «дистрес плоду в 2-му періоді пологів» та несвоєчасно надана медична допомога новонародженому, щоєненалежним наданням медичної допомоги і відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя, оскільки невстановлення дистресу плода впологах і несвоєчасне проведення пологового розрішення призвело довнутрішньоутробної гіпоксії та асфіксії в пологах, тобто саме у цей період часу відбулося гіпоксично-ішемічне ураження головного мозку з розвитком незворотних наслідків для дитини.
		Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , а скаргу потерпілої ОСОБА_9 задовольнив: змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, стягнув із Мирноградської ЦМЛ на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 500000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невинуватість, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. ОСОБА_8 стверджує, що тяжкі наслідки для дитини настали у зв`язку з тим, щовамбулаторній картці вагітної потерпілої не було зазначено про її хронічні захворювання й остання про них не повідомила. Відповідно до п. 2.3. Методичних рекомендацій щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, затверджених наказом МОЗ України від 15 липня 2011 року № 417 «Проорганізацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» (Далі  Методичні рекомендації), обов`язок отримання інших даних про хворобу потерпілої, крім тих, що зазначені увиписці з амбулаторної карти вагітної, на ОСОБА_8 не покладався, а тому в його діях відсутня об`єктивна сторона інкримінованого злочину. Засуджений стверджує, що мати породіллі, увірвавшись в операційну, заважала проводити реанімацію дитини, яку, незважаючи на заборону проводити транспортування, навимогу родичів було направлено до Донецької обласної дитячої лікарні. Зазначає, що місцевий суд обмежив процесуальні права сторони захисту, позбавив обвинуваченого можливості задавати питання експертам, відмовив в задоволенні ряду клопотань: про дослідження речових доказів  оригіналів медичної документації потерпілої; про визнання доказів недопустимими; про призначення повторної СМЕ з метою перевірки доводів щодо настання тяжких наслідків для дитини через порушення правил її транспортування. Касатор звертає увагу, що суд обґрунтував вирок суперечливими доказами, не дав оцінки показанням експерта ОСОБА_11 , а апеляційний суд взагалі зазначив в ухвалі, щоекспертів місцевий суд не допитував, що не відповідає дійсності. Всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК, незважаючи на клопотання сторони захисту, апеляційний суд не дослідив повторно доказів, не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення і, залишаючи скаргу сторони захисту без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що ухвала цього суду не відповідає вимогам ст.419 КПК.
		У запереченні на касаційну скаргу засудженого потерпіла ОСОБА_9 вважає їїнеобґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення  без змін.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та захисники підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, неможуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
		Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, місцевий суд дійшов відповідно довимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно зположеннями ст. 94 КПК.
		Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілою ОСОБА_9 , свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , даними протоколів слідчих дій, висновками комісійної судово-медичної експертизи № 109-КЕ/2014/пп від 19 травня 2014 року, додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 135-КЕ/2016/пп від 30 липня 2016 року, висновками акта службового розслідування й іншими письмовими доказами.
		Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності  достатніми, суддійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 увчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 140 КК.
		Доводи ОСОБА_8 стосовно того, що в амбулаторній картці вагітної потерпілої небуло зазначено про її хронічні захворювання й остання про їх не повідомила, аобов`язку отримувати ці дані самостійно на нього не покладено відповідно до п.2.3Методичних рекомендацій, є необґрунтованими.
		Так, у положенні п. 2.2 Методичних рекомендацій зазначено, що обмінна карта видається вагітній з моменту постановлення на облік. Вимогами п. 2.3 цих рекомендацій передбачено, що після першого візиту фахівець, який спостерігає вагітну, обов`язково отримує інформацію від лікаря загальної практики  сімейної медицини (дільничного терапевта) про стан здоров`я вагітної (додаток 4  виписка з амбулаторної карти). У разі спостереження вагітної у лікаря загальної практики  сімейної медицини він заповнює цей додаток сам. Отже положення п. 2.3. Методичних рекомендацій встановлюють порядок оформлення обмінної карти вагітної після її першого візиту.
		Згідно з п. а ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року на лікаря ОСОБА_8 покладено обов`язок надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.
		ОСОБА_8 у суді касаційної інстанції пояснив, що спостерігав за вагітною ОСОБА_9 з 2-го місяця вагітності, тобто 7 місяців, знав про те, що вона двічі знаходилася на стаціонарному лікуванні у гінекологічному відділенні у зв`язку із загрозою переривання вагітності. Згідно даних акта службового розслідування потерпіла останнього разу також стаціонарно лікувалася із-за загострення хронічного бронхіту з асматичним компонентом. Отже, лікар ОСОБА_16 був обізнаний зі станом її здоров`я, відомо йому було також й те, що остання раніше перенесла хронічний бронхіт. Тому доводи засудженого про відсутність в його діях об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, з мотивів не покладання на нього обов`язку з`ясовувати наявність або відсутність хронічних захворювань у вагітної не є слушними.
		Безпідставними й такими, що гуртуються на припущеннях, є доводи засудженого про те, що тяжкі наслідки для дитини настали у зв`язку з перешкоджанням сторонніми особами проведенню реанімації та порушенням заборони транспортування дитини до іншого лікувального закладу.
		Так, згідно з висновками експерта від 19 травня 2014 року № 109-КЕ/2014/пп тавід30липня 2016 року №135-КЕ діагноз під час надходження потерпілої ОСОБА_9 встановлений неправильно, не проведені діагностові проби передчасного розриву плодових оболонок, а причиною розвитку ускладнень устані дитини на момент народження є не встановлений діагноз  «дистрес плода» в пологах та несвоєчасно надана медична допомога новонародженому, несвоєчасне родорозродження, що призвело донастання тяжких наслідків для дитини у зв`язку з неналежним наданням медичної допомоги лікарем ОСОБА_8 . Отже, як зазначила комісія експертів, виникнення вказаних захворювань у дитини мали місце в момент народження. Не встановлений лікарем ОСОБА_17 в порушення Наказу №900 МОЗ України від 27 грудня 2006 року «Дистрес плоду при вагітності та під час пологів» (Далі  Наказ МОЗ України №900) дистрес плода в пологах ОСОБА_9 та несвоєчасно проведене пологорозрішення призвело до внутрішньоутробної гіпоксії та асфіксії в пологах. Тобто, саме у цей період часу відбулося гіпоксично-ішемічне ураження головного мозку з розвитком незворотних наслідків. Таким чином, вжиті реанімаційні заходи не вплинули на настання ускладнень у дитини. 
		Необгрунтованими є доводи засудженого про те, що згідно висновків вищевказаних експертиз експерти дійшли висновку, що на момент вступу метод розродження через природні родові шляхи був вибраний правильно, а тому в його діях відсутній склад інкримінованого злочину.
		Дійсно такий висновок міститься в цих комісійних судово-медичних експертизах. Проте засуджений навів його вибірково без зазначення інших висновків комісії експертів, які наведено вище в ухвалі. Як зазначено експертами, вказаний метод стосувався вступу, тобто початку родової діяльності. Одним з ускладнень інфузії окситоцинової суміші можна вважати дистрес плода, котрий не був встановлений лікарем ОСОБА_8 , не змінено ним метод пологів на виконання Наказу № 900 МОЗ України. Остаточний діагноз лікарем ОСОБА_8  встановлений невірно.
		Місцевий суд ретельно з`ясував обставини злочину, надав грунтовну оцінку доказам і дійшов до вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 , правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 140 КК.
		Необґрунтованими є доводи ОСОБА_8 про те, що місцевий суд обмежив процесуальні права сторони захисту, позбавив обвинуваченого можливості задавати питання експертам, відмовив у задоволенні ряду клопотань, зокрема про дослідження оригіналів медичної документації потерпілої.
		Так, сторона захисту не заперечує того факту, що вказані медичні документи потерпілої та дитини були відкриті їй 13 квітня 2017 рокуу порядку, передбаченому ст.290КПК.
		13 липня 2017 року ці документи були повернуті потерпілій, а до матеріалів кримінального провадження долучено їх належно завірені копії.
		Стосовно доводів про те, що суд не досліджував оригіналів медичних документів ОСОБА_9 , то колегія суддів звертає увагу на положення ч. 3 ст. 100 КПК, якапередбачає можливість долучення до матеріалів кримінального провадження копій документів.
		Аргументуючи свої доводи стосовно порушення судом вимог ст. 23 КПК щодо безпосередності дослідження доказів, ОСОБА_8 не ставить під сумнів таневказує на які-небудь невідповідності між оригіналами документів зкримінального провадження і виготовленими слідчими копіями (стосовно кількості, змісту тощо), у зв`язку із чим суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
		Понад те, з журналу та аудіозапису судового засідання від 23 жовтня 2018 року убачається, що необхідність надання суду оригіналів медичних документів потерпілої була пов`язана із вирішенням клопотання сторони захисту щодо призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи, у задоволенні якого суд підставно відмовив через відсутність обґрунтування необхідності її проведення, зважаючи на той факт, щоукримінальному провадженні наявні висновки експерта №109-КЕ/2014/пп тавід 30 липня 2016 року № 135-КЕ, які не суперечать один одному (т. 3, а.п. 176, 181), і сторона захисту не зазначила, чому ці висновки є неправильними. Клопотань про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи сторона захисту в суді першої інстанції не заявляла. 
		Що стосується клопотання захисту про визнання доказів недопустимими, то суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, розглянув це клопотання в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку, в якому зазначив мотиви відмови у задоволенні вказаного клопотання.
		Необґрунтованими є доводи ОСОБА_8 про те, що місцевий суд позбавив обвинуваченого можливості задавати питання експертам. Комісійні судово-медичні експертизи від 19 травня 2014 року № 109-КЕ/2014/пп тавід30липня 2016 року №135-КЕ (додаткова) було проведено комісією у складі шести експертів вищої кваліфікаційної категорії. Клопотань про виклик і допит цих експертів для роз`яснення висновків експертиз сторона захисту в ході судового розгляду місцевого суду не заявляла. Тому порушень права на захист обвинуваченого не вбачається.
		З матеріалів кримінального провадження видно, що сторона захисту в цій справі користувалася своїми процесуальними правами нарівно зі стороною обвинувачення, зокрема й правом на збирання та подання до суду документів, інших доказів. Наприклад, саме за клопотанням сторони захисту суд витребував документацію з медичних закладів. Суд задовольнив клопотання сторони захисту про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, про виклик і допит свідка  ОСОБА_18 , від допиту якого у подальшому відмовилася, тощо. У ході виконання вимог ст. 363 КПК сторона захисту зазначила про відсутність клопотань, погодилася із закінченням з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів. 
		Наведене свідчить про відсутність порушень права на захист обвинуваченого в суді першої інстанції.
		У касаційній скарзі ОСОБА_8 не зазначив, які ж докази, на його думку єсуперечливими та в чому полягають суперечності, а доводи засудженого про те, що суд не дав оцінки показанням експерта ОСОБА_11 , є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
		Дійсно, експерт ОСОБА_11 був допитаний за клопотанням прокурора в судовому засіданні 19 січня 2018 року (т. 2, а.п. 182, 193). Надалі, у зв`язку із закінченням повноважень головуючого судді ОСОБА_19 та передачею кримінального провадження до іншого місцевого суду (т. 3, а.п. 96, 98-100, 123) розгляд справи було розпочато спочатку. Під час цього судового розгляду клопотань про допит експертів від сторони обвинувачення чи сторони захисту суду не надходило, експертів суд не допитував, відповідно, у нього не було підстав для надання оцінки показанням експерта, яких суд безпосередньо не отримував (ст. 23 КПК). Враховуючи наведене апеляційний суд в ухвалі правильно зазначив, що експертів місцевий суд не допитував.
		Всупереч доводам ОСОБА_8 клопотань про повторне дослідження доказів сторона захисту ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не заявляла, а тому вимог ч. 3 ст. 404 КПК апеляційний суд не порушив (т.3, а.п. 220-226, т. 4, а.п. 75-76).
		Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу захисника і, дійшовши правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим, змінив його лише в частині вирішення цивільного позову за апеляційною скаргою потерпілої.
		Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду  вимогам ст. 419 цього Кодексу.
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 липня 2019року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а його касаційну скаргу  беззадоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню непідлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...