Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/18718/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2020.
Дата набрання законної сили: 13.08.2020
Номер судового провадження: 61-20172ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		13 серпня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 569/18718/17
		провадження № 61-20172св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивачі: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Рівне,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимків С. С.
		 
		у справі за позовом Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2017 року Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ міста Рівного (далі  КЕВ міста Рівного) звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 19 грудня 2011 року  ОСОБА_1 на час проходження військової служби у Рівненському гарнізоні на посаді заступника військового прокурора Рівненського гарнізону разом з членами своєї сім`ї отримали службовий ордер № 7149 на право вселення в жиле приміщення  службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Після звільнення з військової служби ОСОБА_1 та члени його сім`ї усупереч вимогам чинного законодавства не звільнили займане ними службове жиле приміщення у місті Рівному та продовжують його утримувати на даний час. 
		За результатами проведеного комісійного огляду вказаної службової квартири встановлено, що відповідачі у квартирі не проживають, фактично проживають сторонні особи, які її винаймають. 
		Родина ОСОБА_1 отримала постійне житло за рахунок житлового фонду Міністерства оборониУкраїни  трикімнатну квартиру у місті Івано-Франківську.
		Враховуючи викладене, позивачі просили усунути перешкоди Міністерству оборони України в особі КЕВ міста Рівного у здійсненні права користування та розпорядження майном  службовим жилим приміщенням за адресою:  АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів із зазначеного службового житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2019 року у складі судді Смолій Л. Д. позов задоволено.
		Усунуто перешкоди Міністерству оборони України в особі КЕВ міста Рівного у здійсненні права користування та розпорядження майном  службовим жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із службового жилого приміщення у АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
		Стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 400 грн з кожного на користь позивачаМіністерства оборони України судового збору сплаченого при зверненні до суду.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 за рахунок держави у 2003 році на склад сім`ї, що включає ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (дочка) та ОСОБА_6 (мати) надана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка у подальшому бла приватизована членами сім`ї ОСОБА_1  ОСОБА_6 та ОСОБА_5 
		Утримання відповідачами житла, яке належить до фондів Міністерства оборони України не дозволяє розподілити його військовослужбовцям Рівненського гарнізону, які цього потребують та порушує їх право на отримання житла.
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволено. РішенняРівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2019 рокускасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
		Стягнуто з Міністерства оборони України та КЕВ міста Рівного по 800 грн з кожного на користь ОСОБА_1 сплаченого ним судового збору.
		Стягнуто з Міністерства оборони України та КЕВ міста Рівного по 1200 грн з кожного на користь ОСОБА_2 сплаченого нею судового збору.
		Стягнуто з Міністерства оборони України та КЕВ міста Рівного по 1200 грн з кожного на користь ОСОБА_4 сплаченого нею судового збору.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не може бути виселений із спірного нежитлового приміщення, оскільки його інвалідність пов`язана з проходженням військової служби, тому він підпадає під дію положень статті 125 ЖК УРСР.
		Відповідач із членами своєї сім`ї після отримання спірної службової квартири у грудні 2011 року не отримував іншого службового житла у Рівненському гарнізоні. Проте з лютого 2009 року перебуває на квартирному обліку за місцем проходження військової служби  у списку загальної черги та у списку на позачергове отримання житла. Відомості про те, що відповідач знятий з квартирного обліку матеріали справи не містять. 
		Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів із займаного службового житлового приміщення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У листопаді 2019 року КЕВ міста Рівне подав касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 присвоєна ІІІ група інвалідності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане із проходженням військової служби. Інвалідність встановлена на строк до 01 вересня 2013 року. Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 статусу «особи з інвалідністю» після 01 вересня 2013 року матеріали справи не містять.
		Апеляційний суд за відсутності належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 інвалідності застосував до спірних правовідносин норми пункту 1 частини першої статті 125 ЖК УРСР, згідно з якими він не може бути виселений із службової квартири без надання іншого жилого приміщення.
		Наявність у ОСОБА_1 на час звільнення 21 рік 09 місяців 08 днів вислуги років не дає йому права утримувати службове житло та претендувати на ще одне постійне житло від Міністерства оборони України.
		У матеріалах справи наявні докази забезпечення відповідачів за рахунок Міністерства оборони України житлом у місті Івано-Франківську, що відповідає санітарним нормам.
		Апеляційний суд також допустив порушення норм процесуального права, що полягають у не дослідженні зібраних у справі доказів використання службового житла не за призначенням, які були взяті до уваги судом першої інстанції та враховані при ухваленні судового рішення. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Згідно з ордером на житлове приміщення № 7149 від 19 грудня 2011 року ОСОБА_1 на підставі рішення міськвиконкому від 13 грудня 2011 року № 210 надано службове житло на сім`ю у складі чотирьох осіб, що складається, окрім нього, з дружини  ОСОБА_2 , дочки ОСОБА_5 , дочки ОСОБА_3 , на право зайняття житлового приміщення житловою площею 34,9 кв. м, яке складається із трьох кімнат за адресою: АДРЕСА_1 .
		Розпорядженням начальника Рівненського гарнізону від 23 лютого 2011 року № 3 оформлено встановленим порядком як службову квартиру АДРЕСА_3 , яка надійшла для забезпечення службовим житлом військовослужбовців Рівненського гарнізону та закріплено її за військовою прокуратурою Рівненського гарнізону.
		Згідно з пунктом 3.10 договору найму житлового приміщення, укладеного між КЕВ міста Рівного та ОСОБА_1 , військовослужбовцями, які не здали постійне житло за попереднім місцем служби, наймач зобов`язаний звільнити займане службове житлове приміщення у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини.
		Наказом від 19 липня 2012 року № 620к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника військового прокурора Рівненського гарнізону Західного регіону України з 23 липня 2012 року, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ група у зв`язку із захворюванням пов`язаним із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії РВН № 0218097.
		Вислуга років ОСОБА_1 станом на 23 липня 2012 року становить 21 рік 09 місяців 08 днів.
		Згідно з відповіддю на запит начальника Центрального територіального юридичного відділу до військової прокуратури Західного регіону України Семчук М. М. військову службу в органах військової прокуратури Західного регіону України не проходить.
		15 травня 2014 року КЕВ міста Рівного повідомив ОСОБА_1 про необхідність здачі квартири АДРЕСА_3 на підставі укладеного між ними договору найму житлового приміщення, у зв`язку з тим, що зазначена квартира надавалася йому на час проходження служби у місті Рівному.
		З адресної картки міста Рівного, що видана Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг у квартирі АДРЕСА_3 станом на 15 лютого 2017 року крім відповідача ОСОБА_1 також зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 із членами своєї сім`ї після отримання спірної службової квартири у грудні 2011 року не отримував іншого службового житла у Рівненському гарнізоні.
		Більш того, відповідач з лютого 2009 року перебуває на квартирному обліку, що підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 24 від 15 лютого 2011 року, яким ОСОБА_1 прийнято на квартирний облік за місцем проходження військової служби  у список загальної черги та у список на позачергове отримання житла.
		Згідно з повідомленням начальника КЕВ міста Рівного від 18 вересня 2018 року № 1919 станом на 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 перебуває у списках військовослужбовців Рівненського гарнізону, які потребують поліпшення житлових умов під № 566 в загальній черзі та під № 56  у позачерговій черзі.
		Відомостей про те, що відповідач знятий з квартирного обліку, сторонами не подано і судом їх також не здобуто.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2019року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Рівненського міського суду Рівненської області.
		02 грудня 2019 року справа № 569/18718/17 надійшла до Верховного Суду.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Частиною першою статті 118 ЖК УРСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. 
		Статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
		За змістом статті 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: 
		 інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; 
		 осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
		 осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
		Оскільки в силу статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.
		Згідно з пунктом 3.16 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 № 737, особа, звільнена з військової служби, яка має вислугу менше ніж 10 років, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма членами сім`ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
		Як встановлено апеляційним судом загальна вислуга років ОСОБА_1 становить 21 рік 09 місяців 08 днів.
		Наказом від 19 липня 2012 року № 620к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника військового прокурора Рівненського гарнізону Західного регіону України з 23 липня 2012 року, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ група у зв`язку із захворюванням пов`язаним із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії РВН № 0218097.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
		Установивши, що ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане із проходженням військової служби, а також те, що він має вислугу років  21 рік 09 місяців 08 днів та був звільнений із військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житла. 
		При цьому, апеляційний суд на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів встановив, що ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї після отримання спірної службової квартири у грудні 2011 року не отримував іншого службового житла у Рівненському гарнізоні, а з лютого 2009 року перебуває на квартирному обліку за місцем проходження військової служби  у списку загальної черги та у списку на позачергове отримання житла.
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції  без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне залишити без задоволення.
		Постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  
		Судді:І. В. ЛитвиненкоВ. С. ВисоцькаІ. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...