Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/1274/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2020. Зареєстровано: 18.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2020.
Дата набрання законної сили: 16.09.2020
Номер судового провадження: 2/265/849/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №265/1274/20 
		Провадження №2/265/849/20
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		17 серпня 2020 року місто Маріуполь
		Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі 
		головуючого судді Адамової Т. С., 
		за участю секретарів судового засідання Булгакової Г.В., Онищука О.Є.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька,
		третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		20 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі матері, з метою оздоровлення, відпочинку та навчання до Польщі на період з 01 червня 2020 року до 31 серпня 2022 року, та дозволу на оформлення проїзних документів на дитину. В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що 21 вересня 2007 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 , 29 вересня 2011 року шлюб було розірвано. На підставі рішення суду від 08 грудня 2011 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина, відповідач працює на комбінаті «Азовсталь». Вона має намір виїхати з сином за кордон з метою відпочинку, оздоровлення та навчання, а відповідач дозволу на це не надає. 
		 
		10 березня 2020 року від представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Мамаєвої С.В., діючої на підставі довіреності, надійшла заява про заміну третьої особи Управління «Служби у справах дітей» Маріупольської міської ради на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради.
		Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року відкрите спрощене провадження у справі та призначене судове засідання, замінено третю особу Службу у справах дітей Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради на Управління «Служби у справах дітей» Маріупольської міської ради.
		Ухвалою суду від 10 березня 2020 року замінено третю особу Управління «Служби у справах дітей» Маріупольської міської ради на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради.
		 
		У судове засідання позивачка не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином. Враховуючи, що позивачка, будучі раніше присутньою у судовому засіданні, надала пояснення по справі та підтримала позовні вимоги, суд постановляє рішення по справі у її відсутності. 
		Відповідач у судове засідання не з`явився за невідомих суду причин, про день та час розгляду справи повідомлявся неодноразово за останньої відомою зареєстрованою адресою місця проживання. Відзиву на позов від відповідача чи будь-яких заяв (клопотань) не надходило, тому суд постановляє рішення у відсутності сторін.
		Представник третьої особи Мамаєва С.В. , діюча на підставі довіреності, до суду не з`явилася, надіславши до адреси суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, при ухваленні рішення просила максимально врахувати інтереси малолітньої дитини.
		Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини. 
		 
		Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 2007 року, який розірвали на підставі заочного рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 вересня 2011 року. Після розірвання шлюбу  ОСОБА_1 змінено прізвище на ОСОБА_1 (а.с. 12).
		ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , про що 08 серпня 2008 року Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , в графі батьки зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 7).
		Відповідно до виконавчого листа, виданого Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області 08 грудня 2011 року, з відповідача ОСОБА_2 стягуються аліменти  на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку та доходів, починаючи з 21 листопада 2011 року та до досягнення повноліття дитини (а.с. 11).
		Як вбачається з висновку виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 05 червня 2020 року, розглянувши питання про надання згоди на виїзд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Польщі у період з 01 червня 2020 року до 31 серпня 2022 року, без письмового дозволу його батька, ОСОБА_2 у супроводі матері, ОСОБА_1 , члени комісії не заперечували проти виїзду малолітньої дитини за межі України, без згоди батька, але беручи до уваги  той факт, що період перебування дитини за кордновом вказаний з 01 червня 2020 року до 31 серпня 2022 року, надання дозволу на виїзд малолітньої дитини  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Польщі з метою оздоровлення, відпочинку та навчання, без згоди батька, остаточно залишили на розсуд суду  (а.с. 61-62).
		 
		За змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Верховна Рада України 14 липня 2016 року внесла зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
		З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		До вказаної норми маються діючі підзаконні нормативні акти, якими, серед іншого, врегульовано порядок виїзду неповнолітніх дітей за межі України.
		Зокрема, такими підзаконними нормативно-правовими актами є Правила перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27січня 1995 року № 57.
		Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п. 4).
		Відповідно до п.1 п.4 даних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
		Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
		Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загального строку надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі та доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон.
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року ( справа № 783/14/15-ц) зазначено, що у разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом другого з батьків зі з`ясуванням питання про країну виїзду, строки та мету виїзду. Надання дозволу на виїзд малолітніх дітей до невизначених країн та без визначення його початку й закінчення не відповідає вимогам матеріально-правових норм, якими унормовані такі правовідносини.
		Також, Вищий спеціалізований суд України, ухваливши рішення у справі № 6-33303ск15 від 16 березня 2016 року, дійшов висновку, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, надається кожного разу окремо (тобто на кожний виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.
		Таким чином, виходячи з положень Сімейного Кодексу України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
		При цьому, суд не бере до уваги раніше визначену правову позицію щодо порушення прав іншого з батьків наданням дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без його згоди та супроводу з огляду на те, що від цієї позиції відступив Касаційний цивільний суд.
		Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6- 15цс17), оскільки, ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.
		Вказане випливає з рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейського суду з прав людини, у якому ним наголошено (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
		Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		Між тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що дозвіл на виїзд за кордон дітей з одним із батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення ( справа № 14-244цс18 від 04 липня 2018 року). А також із зазначенням країни, до якої вивозиться дитина.
		Вказана позиція підтримана подальшими рішення ВС. Так, касаційним судом наголошувалось на тому, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості (постанова від 03.07.2019 у справі № 643/1090/17).
		Звертаючись до суду з позовом позивач просила дозволити виїзд неповнолітнього сина до Польщі на період з 01 червня 2020 року до 31 серпня 2022 року без згоди та супроводу батька. У судовому засіданні позивачка пояснила, що має намір вивезти сина до Польші на постійне проживання, оскільки їй там пропонують роботу. 
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд зазначає, що розглядом справи, позивачка не надала суду жодного документа, який би свідчив про наявність місця проживання її та дитини, наявність в неї роботи, влаштування дитини до навчального закладу, та взагалі не зазначено, з чим пов`язана необхідність виїзду до Польщі. Тобто позивачем не вказано дійсну мету та намір на тимчасовий виїзд дитини за кордон, не надано жодного доказу, який би підтверджував необхідність такого виїзду. Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виїзд дитини за кордон має тимчасовий характер та здійснюється в його інтересах: зокрема, не надано достовірних відомостей про конкретне місце проживання дитини за кордоном впродовж запланованого виїзду, про можливість забезпечення матеріальних та побутових потреб дитини в цей період, а також підтвердження забезпечення дитини проїзними квитками для повернення на Україну. Позивач не довела у суді, що її прагнення виїхати до Польщі обґрунтовані саме інтересами дитини, при цьому, відсутні гарантії того, що у випадку транскордонного переміщення дитини вона повернеться до України, та той із батьків, який проживає окремо, зможе встановлювати контакт з дитиною на регулярній основі.
		 
		Проаналізувавши вище викладене, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, оскільки надання дозволу на тривалий виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому мети та місця перебування суперечить положенням чинного законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає.
		 
		Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, 
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, відмовити.
		 
		Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Орджонікідзевський районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст рішення складено 17 серпня 2020 року.
		 
		Відомості про учасників справи:
		Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІН НОМЕР_3 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
		Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, юридична адреса: Донецька область місто Маріуполь проспект Миру 70. 
		 
		 
		Суддя                                             Адамова Т.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...