Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7444/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 19.08.2020. Зареєстровано: 20.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2020.
Дата набрання законної сили: 19.08.2020
Номер судового провадження: К/9901/44555/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 серпня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 826/7444/16
		адміністративне провадження № К/9901/44555/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Яковенка М. М.,
		суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №  826/7444/16
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (склад колегії суддів: Аблов Є. В., Літвінова А. В., Мазур А. С.) від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Коротких А. Ю., Ганечко О. М., Літвіна Н. М.) від 29 травня 2017 року, 
		УСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішень судів по стягненню та перерахуванню йому грошових коштів по судовим рішенням, вказаним в цьому адміністративному позові;
		- зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до Закону України від 19.10.2000  № 2050-ІІI «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» здійснити нарахування по судовим рішенням у справах № 2а-1835/09, № 2а-3003/09, № 2а-1326/10 і № 2а-1973/11 сум інфляції за 2009 - 2016 у зв`язку з порушенням строку виплати коштів за рішеннями судів, та виплатити їх позивачу протягом місяця з дня прийняття постанови суду у цій справі;
		- стягнути з Державної казначейської служби України належні йому за вказаними рішеннями судів кошти, з урахуванням компенсації за 2015 - 2016 роки та січень-лютий 2017 року в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в загальній сумі 62 630,31 грн;
		- стягнути з Державної казначейської служби України суму коштів у розмірі 105 696, 09 грн, присуджених на користь позивача згідно наступних судових рішень: постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 28.01.2011 у справі № 2а-164/11, яка набрала законної сили 31.03.2011; постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.03.2012 у справі № 2610/1687/2012, яка набрала законної сили 02.09.2014; постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 10.02.2012 у справі № 2а-35/12, яка набрала законної сили 16.05.2013; постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 2а-290/12, яка набрала законної сили 29.03.2013, і згідно з виконавчим листом Голосіївського районного суду міста Києва від 01.12.2014 № 752/16075/14ц (справа № 6-а-752/179/14), матеріалами судової справи №  752/4355/15а (провадження № 2а-752/153/15), в тому числі постановою суду та виконавчими листами від 30.06.2015, та ухвалою суду від 19.10.2015 у справі № 6-а-/75246/15;
		- зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити по вказаним судовим справам суми інфляції за 2008 - 2016 роки та компенсації за порушення строку виконання перелічених судових рішень;
		- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача шляхом зарахування на його особистий рахунок, моральну шкоду в розмірі 178467,00 грн з урахуванням індексу інфляції;
		- звернути постанову суду в даній справі до негайного виконання.
		2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, після отримання 13.08.2014, 04.09.2014 та 26.09.2014 пакетів документів з зазначеними вище судовими рішеннями та виконавчими листами Державна казначейська служба України не виплатила грошові кошти, які були присудженні ОСОБА_1 згідно із переліченими рішеннями судів.
		3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року, частково задоволено позовні вимоги.
		Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих документів від 19.10.2009 № 2а-1835/09, від 13.10.2011 № 2а-1326/10, від 30.06.2011 № 2а-3003/09 року, від 01.12.2014 № 2а-1973/11, від 01.12.2014 № 752/16075/14-ц, від 30.06.2015 № 752/4355/15-а про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів.
		Зобов`язано Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчих документів від 19.10.2009 № 2а-1835/09 на суму 3 106, 00 грн, від 13.10.2011 № 2а-1326/10 на суму 4 522, 00 грн, від 30.06.2011 № 2а-3003/09 на суму 20 946, 00 грн, від 01.12.2014 № 2а-1973/11 на суму 4 838, 00 грн, від 01.12.2014 № 752/16075/14-ц на суму 4 838, 00 грн, від 30.06.2015 № 752/4355/15-а на суму 4 872, 00 грн.
		Зобов`язано Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 5 Закону № 4901-VI нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів від 19.10.2009 № 2а-1835/09 на суму 3 106, 00 грн, від 13.10.2011 № 2а-1326/10 на суму 4 522, 00 грн, від 30.06.2011 № 2а-3003/09 на суму 20 946, 00 грн, від 01.12.2014 №  2а-1973/11 на суму 4 838, 00 грн, від 01.12.2014 № 752/16075/14-ц на суму 4 838 грн, від 30.06.2015 № 752/4355/15-а на суму 4 872, 00 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
		4. Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, 19 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким:
		- відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» стягнути з Державної казначейської служби України і перерахувати на банківський рахунок ОСОБА_1 по виконавчих документах № 2а-1835/09 від 19 жовтня 2009 року на суму 8804,00 грн., № 2а-3003/09 від 30 червня 2011 року на суму 108710,00 грн., № 2а-1326/10 від 13 жовтня 2011 року на суму 8764,00 грн., № 2а-1973/11 від 20 липня 2012 року на суму 8674,00 грн., №  752/4355/15а на суму 12710,00 грн.;
		- зобов`язати Державну казначейську службу України, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з 01 січня 2013 року по виконавчих документах № 2а-1835/09 від 19 жовтня 2009 року, нарахувавши компенсацію на суму 8804,00 грн., № 2а-3003/09 від 30 червня 2011 року, нарахувавши компенсацію на суму 108710,00 грн., № 2а-1326/10 від 13 жовтня 2011 року, нарахувавши компенсацію на суму 8764,00 грн., № 2а-1973/11 від 20 липня 2012 року, нарахувавши компенсацію на суму 8674,00 грн., починаючи з 08 липня 2015 року по виконавчому документу № 752/4355/15а, нарахувавши компенсацію на суму 12710,00 грн. та до моменту виконання вказаних виконавчих документів;
		- зобов`язати Державну казначейську службу України, відповідно до Законів України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», «Про індексацію грошових доходів населення» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 по вказаних судовим справам суми інфляції починаючи з 2009 року та до моменту виконання вказаних документів; 
		- стягнути з Державної казначейської служби України нанесену ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 178467,00 грн.
		- зобов`язати Державну казначейську службу України виконати рішення касаційного суду протягом місяця з дня його прийняття.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року в частині визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає в порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих документів про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів - залишити в силі.
		5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		6. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
		7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
		8. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №  2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		9. 22 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі № 826/7444/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Хохуляк  В.  В. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Бившева Л. І., Шипуліна Т. М.).
		10. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року № 1105/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями, на підставі ухвали Верховного Суду від 14 травня 2020 року про самовідвід судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів Бившевої Л. І., Шипуліної  Т. М.
		11. Протоколом повторного розподілу справи від 30 червня 2020 року визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А. І. - головуючий суддя, судді: Бучик А. Ю., Стрелець  Т. Г.
		12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1420/0/78-20 від 07 серпня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 06 серпня 2020 року ухвали про відведення судді-доповідача Рибачука А. І. та суддів Бучик А. Ю., Стрелець Т. Г. від розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року.
		13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 серпня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Дашутін І. В., Шишов  О.  О.
		14. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
		15. Заперечення та/або відзив на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України та/або Верховного Суду не надходили.
		IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві 30 липня 2014 року, 26 вересня 2014 року та 25 вересня 2015 року подані наступні судові рішення та виконавчі листи для забезпечення їх виконання у встановленому чинним законодавством порядку:
		- постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2009 року у справі № 2а-1835/09 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про бездіяльність та зобов`язання вчинити дії (яка набрала законної сили 09 жовтня 2009 року), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2009 року у справі № 2а-1835/09 та ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 3106 грн.;
		- постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 07 грудня 2009 року у справі № 2а-3003/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними та зобов`язання здійснити виплати (яка набрала законної сили 17 травня 2011 року), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2011 року у справі № 2а-3003/09 та ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 20946 грн.;
		- постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2010 року у справі № 2а-1326/10 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління соціального захисту населення у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування соціальних виплат та відновлення порушених прав (яка набрала законної сили 20 вересня 2011 року), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2011 року у справі № 2а-1326/10 та ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2014 року, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4522 грн.;
		- виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2014 року №  752/16075/14ц (справа № 6-а-752/179/14), згідно якого на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4838 грн. Перелічені документи в серпні 2014 року направлені ГУ ДКС України у м. Києві до ДКС України, де були зареєстровані 04 вересня 2014 року за № 10-8584, 13 серпня 2014 року за № 10-7958 та відповідно 04 вересня 2014 року за № 10-8585.
		17. 26 вересня 2014 року та 22 листопада 2015 року ОСОБА_1 разом із відповідними заявами подав безпосередньо до ДКС України наступні матеріали: 
		- постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 2а-1973/11 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (яка набрала законної сили 24 травня 2012 року), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 30 липня 2012 року у справі № 2а-1973/11 та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4838 грн., шляхом їх списання з відповідного рахунку ДКС України. Вказані документи були зареєстровані відповідачем в той же день;
		- постанову Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/4355/15а (провадження №  2а-/752/153/15), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2015 року та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2015 року № 6-а-/752/46/15, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4872 грн.
		18. Також, з тексту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року у справі № 826/9879/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДКС України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, яка набрала законної сили 16 березня 2017 року в порядку ч. 3 ст. 254 КАС України, суд з`ясував, що 14 січня 2015 року Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві передало ГУ ДКС України у м.  Києві для подальшого виконання згідно акта № 1 приймання-передавання за 4-ий квартал 2014 року (перша черга) пакет документів, в тому числі серед них: постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2011 року у справі № 2а-164/11 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 3538 грн.; постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 19 березня 2012 року у справі № 2610/1687/2012 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 58375,25 грн.; постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 10 лютого 2012 року у справі № 2а-35/12 про стягнення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 12010,84 грн.; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року у справі № 2а-290/12 про стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 4202 грн.
		19. Факт наявності в провадженні ДКС України матеріалів по виконанню перелічених судових рішень у справах № 2а-1835/09, № 2а-1326/10, № 2а-3003/09 та № 2а/1973/11 про присудження сум коштів на користь позивача, відповідачем не заперечується.
		20. Відповідачем надана письмова інформація про стан виконання судових рішень на користь стягувача ОСОБА_1 , - у вигляді роздруківок з автоматизованої інформаційної системи ДКС України. За даними останніх на виконанні в ДКС України перебувають, зокрема, такі виконавчі документи, що стосуються позивача: № 2а-1835/09 від 19 жовтня 2009 року на суму 3106 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30 липня 2014 року; №  2а-126/10 від 13 жовтня 2011 року на суму 4522 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30 липня 2014 року; № 2а-3003/09 від 30 червня 2011 року на суму 20946 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30 липня 2014 року; № 752/16075/14-ц, 2-/1973/11 від 01 грудня 2014 року на суму 4838 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 04 грудня 2014 року; № 2610/1687/2012 від 13 березня 2012 року на суму 58375,25 грн., Шевченківський районний суд м. Києва, дата надходження - 14 січня 2015 року; № 2-а-164/11 від 31 березня 2011 року на суму 3538 грн., Київський апеляційний адміністративний суд, дата надходження - 14 січня 2015 року; № 2-а-35/12 від 10 лютого 2012 року на суму 12010,84 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 14 січня 2015 року; № 2а-290/12 від 29 березня 2013 року на суму 4202 грн., Київський апеляційний адміністративний суд, дата надходження - 14 січня 2015 року; № 752/16075/14-ц від 01 грудня 2014 року на суму 4838 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 25 вересня 2015 року; № 752/4355/15-а від 30 червня 2015 року на суму 4872 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30 листопада 2015 року.
		21. У травні 2015 року та в лютому 2016 року ОСОБА_1 звертався до ДКС України із письмовими заявами з питання виплати присуджених йому коштів за судовими рішеннями по справах № 2а-1835/09, № 2а-3003/09, № 2а-1326/10, № 2а-1973/11.
		22. У відповідь ДКС України своїми листами від 26 травня 2015 року № 5-13/911-15248 та від 29 лютого 2016 року № 5-13/1057-3430 повідомило позивача про те, що на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходяться виконавчі листи Голосіївського районного суду м. Києва по справах № 2а-1835/09, №  2а-3003/09, № 2а-1326/10 і № 2а-1973/11. Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 9 розд. VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема, за черговістю надходження таких рішень. При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» на поточний рік за вказаною бюджетною програмою передбачено лише 150 млн. грн.., а відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на поточний рік передбачено 144,75 млн. грн. Оскільки на відповідні дати на виконанні в Казначействі знаходяться рішення судів на суми коштів, що більше ніж в два рази перевищують закладені в бюджеті, та такі рішення надійшли та були зареєстровані раніше, ніж виконавчі документи заявника, то останні будуть виконанні в порядку черговості.
		23. Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		24. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов`язаних з виконанням рішень судів, в тому числі тих, що стосуються позивача.
		25. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату по судовим рішенням сум інфляцій та компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішеннями судів, та стягнення з відповідача сум коштів, суди попередніх інстанцій зазначили таке. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем та відповідачем відсутні, відтак між позивачем та відповідачем не існують цивільні відносини, зокрема зобов`язального характеру. За таких підстав норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		26. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем під час розгляду справи не зазначено якими доказами підтверджуються обставини заподіяння йому моральної шкоди, відтак відсутні підстави для її стягнення з відповідача.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		27. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі у відповідній частині.
		28. Зокрема, скаржник зазначив, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відтак, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити зазначену компенсацію.
		29. Також скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставини щодо наявності у позивача душевних страждань та інших ознак заподіяння моральної шкоди відповідачем, через тривале невиконання рішення суду.
		30. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми матеріального та процесуального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		31. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №  460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
		32. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
		33. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		34. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		35. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		36. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
		37. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		38. Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
		Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
		39. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили (тобто до 01 січня 2013 року), боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
		Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
		Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
		40. З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб`єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.
		41. Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
		Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.
		42. Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		43. Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
		44. Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
		45. Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
		Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
		46. Згідно з пунктом 51 Порядку № 845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
		Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
		47. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		48. З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку № 845, норм частини першої статті 3 Закону № 4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		49. При цьому з приписів статті 5 Закону № 4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
		50. Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
		51. Суди попередніх інстанцій, на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановили, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI та не забезпечила своєчасне перерахування ОСОБА_1 коштів за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у відповідача.
		52. Відтак, судами попередніх інстанцій зроблено висновок про наявність підстав для зобов`язання Державної казначейської служби України відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів № 2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., №  752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн.
		53. Відтак, доводи скаржника щодо невірного застосування судами попередніх інстанцій положень ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, оскільки сиди зобов`язали здійснити таке нарахування та виплату «до моменту виконання виконавчих документів». Отже, зазначення конкретних сум, які підлягають стягненню, не забезпечить об`єктивного та вірного розрахунку таких нарахувань, оскільки вони будуть розраховуватись на час фактичного розрахунку.
		54. Однак, спірним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
		55. Доводи позивача стосуються цивільно-правової відповідальності ДКС України і ґрунтуються, зокрема, на положеннях ст. 625 ЦК України.
		56. Аналізуючи наведені законодавчі положення в контексті обставин цієї справи, насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин. Те, що як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює ДКС України, ще не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними.
		57. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС України, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС України у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС України у виконанні таких судових рішень.
		58. Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.
		59. На необхідності розмежовувати юридичну відповідальність держави та державних органів орієнтує також рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі № 12-рп/2001, за змістом якого державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.
		60. Стягнення з боржника інфляційних втрат, регулюється статтею 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		61. В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		62. Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.
		63. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).
		64. За результатами розгляду справи встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.
		65. Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.
		66. Крім цього, статтею 22 ЦК України визначено, що є збитками, проте позивач в порушення зазначеної норми матеріальні збитки розраховує, виходячи з індексу інфляції, хоча даний вид відповідальності передбачений за порушення грошового зобов`язання та не відноситься до матеріальної шкоди.
		67. За таких обставин суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин.
		68. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав саме для часткового задоволення позовних вимог. При цьому, суд зазначає, що доводи касаційної скарги були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		69. Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 178467,00 грн., колегія суддів зазначає таке.
		70. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
		71. Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.
		72. У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), №  29508/04, від 7 грудня 2006 року).
		73. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), №  60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
		74. В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).
		75. Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
		76. У справі «Скордіно проти Італії» ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.
		Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, від 10 квітня 2008 року, пп. 49 і 51), вимагають таке:
		- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 195);
		- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 198);
		- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії» №  36813/97, п. 200);
		- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 201);
		- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).
		77. У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
		78. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року, п. 100).
		79. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презюмується.
		80. Виходячи з наведеного, Суд зазначає, що відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
		81. Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, Суд зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.
		82. Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, Суд доходить висновку, що у цьому випадку, моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 5000 гривен, що на думку Суду є достатньою сумою компенсації.
		83. При цьому, доводи скаржника про те, що розмір відшкодування моральної шкоди, повинен бути стягнутий у розмірі 178467,00 грн. Суд вважає необґрунтованими, оскільки застосування визначеної позивачем методики не передбачена процесуальним законодавством.
		84. Крім цього, згідно практики Європейського Суду з прав людини, Суд у своїх рішеннях присуджував з держави у рахунок відшкодування моральної шкоди її розмірі в середньому від 1500 до 3000 Євро, посилаючись на встановлення тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
		85. Суд наголошує на тому, що таке відшкодування моральної шкоди обґрунтовується у рішеннях ЄСПЛ саме відсутністю ефективного національного засобу захисту.
		86. Відтак, у межах розгляду цієї справи, права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача мають бути відновлені шляхом відшкодування моральної шкоди. розмір якої визначено Судом за критеріями, що мають істотне значення та відносяться до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача національним судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.
		87. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		88. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Ruiz Torija v.Spain серія A. 303-A; п. 29).
		89. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволені позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
		90. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		91. Відповідно до частини третьої цієї статті, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		92. Враховуючи викладене, оскільки судові рішення у цій справі ухвалені з порушенням норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
		93. Також, позивачем було заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
		94. Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		95. Відтак, колегія суддів вважає за можливе встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у цій справі шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України подати звіт про його виконання до суду у місячний строк з дня ухвалення рішення.
		96. Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359, 382 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі № 826/7444/16 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та ухвалити нове рішення у цій частині про часткове задоволення позовної вимоги.
		Стягнути з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.
		Зобов`язати Державну казначейську службу України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) подати до Окружного адміністративного суду міста Києва звіт про виконання рішення суду у справі № 826/7444/16 у місячний строк з дня ухвалення цієї постанови.
		У решті, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі №  826/7444/16 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                           М. М. Яковенко
		 
		Судді                                                                                                              І. В. Дашутін
		 
		                                                                                                              О. О. Шишов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...