Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/13490/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2020.
Дата набрання законної сили: 13.08.2020
Номер судового провадження: 51-1836км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015040030000445

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		13 серпня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 200/13490/15-к
		Провадження № 51-1836 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		при секретарі ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора ОСОБА_5 
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015040030000445 за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Дніпропетровську, без реєстрації, проживає по АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України,
		закасаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень:
		за ч. 1 ст. 190 КК України - за епізодом 30 вересня 2014 року;
		за ч. 2 ст. 190 КК України  за епізодом 3 грудня 2014 року.
		Засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України (за епізодом 5 жовтня 2019 року) - на 240 годин громадських робіт; 
		за ч. 2 ст. 190 КК України (за епізодами 9, 13, 16, 17, 22, 23 жовтня, 3, 11, 15 листопада, 12 та 26 грудня 2014 року) - на 2 роки позбавлення волі.
		На підставі ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 190 КК України.
		На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» «№ 1810-VIIIвід 22 грудня 2016 року звільнено від відбування призначеного покарання за ч. 2 ст. 190 КК України.
		Вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
		Позовні вимоги ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_6 на користь: ОСОБА_8 - 5000 гривень; ОСОБА_9 - 2800 гривень;  ОСОБА_10  1900 гривень; ОСОБА_11 - 3000 гривень; ОСОБА_12 - 4650 гривень.
		Позовні вимоги ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_13  4000 гривень; ОСОБА_14  3000 гривень. 
		Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_6 .
		Залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди. 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року цей вирок змінено.
		Виключено з резолютивної частини вироку рішення про визнання невинуватим та виправдання ОСОБА_6 за ч.1 ст. 190 КК України  за епізодом 30.09.2014 року і за ч. 2 ст. 190 КК України  за епізодом 3.12.2014 року.
		Виключено з обвинувачення, що пред`явлено ОСОБА_6 - епізоди за ч.1 ст. 190 КК України  від 30.09.2014 року та за ч. 2 ст. 190 КК України  3.12.2014 року. 
		У решті вирок суду залишено без зміни.
		За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, будучи фізичною особою-підприємцем, 5 жовтня 2014 рокупо АДРЕСА_2 , з корисливих мотивів, шляхом обману, під приводом виготовлення меблів, не маючи можливості і не бажаючи виконувати договірні зобов`язання, уклав договір по виготовленню меблів з ОСОБА_9 , на підставі якого, отримав від останньої кошти у сумі 2800 гривень, як передплату, яка визначалась від суми замовлення товару. Таким чином, ОСОБА_6 заволодів отриманими коштами та розпорядився ними на власний розсуд, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на зазначену суму. 
		 
		Такі дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 1 ст. 190 КК України як шахрайство,тобто заволодіння чужим майном шляхом обману.
		Крім того, ОСОБА_6 , аналогічним чином, повторно, з корисливих мотивів, шляхом обману, заволодів коштами потерпілих:
		9 жовтня 2014 року по АДРЕСА_3 - ОСОБА_13 в сумі 4000 гривень; 
		13 жовтня 2014 року по АДРЕСА_4 - ОСОБА_16 в сумі 5000 гривень;
		16 жовтня 2014 року по АДРЕСА_5 ОСОБА_17 - в сумі 4000 гривень; 
		17 жовтня 2014 року по АДРЕСА_6 - ОСОБА_18 в сумі 1250 гривень;
		22 жовтня 2014 року по АДРЕСА_7 -  ОСОБА_14 в сумі 3000 гривень; 
		23 жовтня 2014 року по АДРЕСА_8 - ОСОБА_8 в сумі 5000 гривень; 
		того ж дня, по АДРЕСА_9  ОСОБА_19 в сумі 3000 гривень;
		3 листопада 2014 року по АДРЕСА_10  в сумі 3650 гривень та 8 грудня 2014 року в сумі 1000 гривень по АДРЕСА_11  -  ОСОБА_12 , всього на суму 4650 гривень; 
		11 листопада 2014 року по вул. Кірова біля магазину «АТБ» в м. Дніпропетровськ  ОСОБА_11 в сумі 1000 гривень, 14 листопада 2014 року за тією ж адресою в сумі 1000 гривень та 24 листопада 2014 року за тією ж адресою в сумі 1000 гривень, всього на суму 3000 гривень;
		15 листопада 2014 року по АДРЕСА_12  ОСОБА_20 в сумі 4900 гривень; 
		12 грудня 2014 року по АДРЕСА_13  ОСОБА_21 в сумі 3200 гривень;
		26 грудня 2014 року по АДРЕСА_14  ОСОБА_10 в сумі 1900 гривень.
		Такі дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство,тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався також у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_22 та ОСОБА_15 , однак суд дійшов висновку про його невинуватість у пред`явлених обвинуваченнях за ч. 1 ст. 190 КК України (за епізодом 30 вересня 2014 року, і за ч. 2 ст. 190 КК України (за епізодом 3 грудня 2014 року). Своє рішення щодо виправдання ОСОБА_6 за зазначеними епізодами, суд першої інстанції обґрунтував недоведеністю його вини.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений та захисник просять скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначають, що апеляційний суд не звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України хоча строки давності для притягнення до кримінальної відповідальності на час винесення ухвали сплинули. Також зазначають, що суд апеляційної інстанції не дав оцінки доводам сторони захисту щодо відсутності підпису прокурора у постанові від 30 червня 2015 року про об`єднання кримінальних проваджень, та щодо відсутності відомостей у даній постанові щодо об`єднання в одне кримінальне провадження справ, в яких потерпілими є ОСОБА_16 та  ОСОБА_17 , і на думку сторони захисту об`єднання кримінальних проваджень не відбулось. Повідомляють, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту. 
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі, просила її задовольнити.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2ст. 433 КПКУкраїнисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з вимогами п. 1 ч. 1ст. 438 КПК Українипідставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.
		При цьомуст. 412 КПК Українипередбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимогКПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Ухвала апеляційного суду  це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
		Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.
		Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		Доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції є обґрунтованими.
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що з апеляційною скаргою на вирок районного суду звернувся захисник.
		Захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі, посилався на неповноту судового розгляду, неналежну оцінку доказів, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження закрити у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення його підзахисним.
		На обґрунтування своїх апеляційних вимог, крім іншого, вказував на порушення допущені органом досудового розслідування. Наголошував, що об`єднання кримінальних проваджень не відбулось, оскільки постанова про об`єднання кримінальних проваджень від 30 червня 2015 року не підписана прокурором, не містить відомостей про об`єднання в одне кримінальне провадження справ щодо потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . Зазначав, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 30 червня 2015 року складене в порушення вимог закону, оскільки слідчим не підписане. 
		Тобто, на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник навів конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом.
		Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги формально стисло виклав апеляційні доводи захисника, з достатньою повнотою їх не перевірив, вичерпних та конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин, на які він посилався. Колегія суддів апеляційного суду зосередилась виключно на висновках суду першої інстанції та обмежилась переліченням доказів, які наведені у вироку, не проаналізувавши їх у контексті з доводами захисника. Достатньо обґрунтованих мотивів залишення апеляційної скарги захисника без задоволення, так само як і спростування обставин, на які він посилався, в ухвалі не наведено.
		За приписами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 
		Процесуальні документи у кримінальному провадженні  це письмові документи, складені на підставі кримінального процесуального закону уповноваженим на те суб`єктом у зв`язку із здійсненням процесуального акту (виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень), в якому зафіксована інформація про хід та результати кримінальної процесуальної діяльності, і які, згідно з положеннями КПК України є одним із джерел доказів.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. 
		Тому, процесуальний документ є важливим елементом процесуальної форми, який фіксує юридично значимі факти, є засобом реалізації суб`єктами процесу своїх прав та виконання обов`язків, виступає гарантією забезпечення законності під час здійснення кримінального провадження.
		Статтею 110 КПК України передбачено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Частиною 6 вказаної статті передбачено, що постанова прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.
		Об`єднання матеріалів досудового розслідування (кримінального провадження)  це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні рішення і процесуальна діяльність прокурора на стадії досудового розслідування, наслідком яких є об`єднання процесуальної діяльності сукупності матеріалів - результатів діяльності слідчого, прокурора в ході досудового розслідування та зміна обсягу кримінального провадження.
		Як регламентовано ч. 1 ст. 217 КПК України, у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчинені кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами) та відповідно до ч. 5 зазначеної статті таке рішення приймається прокурором.
		Із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним в кримінальному провадженні № 12015040030000445, вбачається, що ОСОБА_6 , з корисливих спонукань, шляхом шахрайства, повторно, заволодів грошовими коштами, окрім інших, також 13 жовтня 2014 року   ОСОБА_16 в сумі 5000 гривень та 16 жовтня 2014 року ОСОБА_17 в сумі 4000 гривень. 
		Разом з тим, як вбачається із змісту резолютивної частини постанови від 30 червня 2015 року про об`єднання кримінальних проваджень, кримінальне провадження № 12015040030000538 за епізодом 13 жовтня 2014 року щодо заволодіння грошовими коштами ОСОБА_16 і кримінальне провадження № 12015040030000539 за епізодом 16 жовтня 2014 року щодо заволодіння грошовими коштами  ОСОБА_17 прокурором в одне кримінальне провадження № 12015040030000445  не об`єднані. Крім того, при складанні постанови про об`єднання кримінальних проваджень не дотримано вимог ч. 6 ст. 110 КПК України, оскільки постанова прокурором не підписана (т. 1 а. к. п. 212), як про це обґрунтовано зазначає захисник у касаційній скарзі. 
		Повідомлення про підозру - один з найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволенимизакономзасобами і способами.
		Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення.
		Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначенихстаттею 42 КПК України.
		Загальний порядок повідомлення про підозру передбаченийглавою 22 КПК України, яка має назву «Повідомлення про підозру» та складається з таких статей: «Випадки повідомлення про підозру» (стаття 276); «Зміст письмового повідомлення про підозру» (стаття 277); «Вручення письмового повідомлення про підозру» (стаття 278); «Зміна повідомлення про підозру» (стаття 279). Отже, саме така побудова цієї глави дає підстави зробити висновок, що законодавець пов`язує процесуальну діяльність із повідомлення про підозру ізсукупністю процесуальних дій слідчого та/або прокурора, зміст яких полягає у встановленні юридичних і фактичних підстав для повідомлення про підозру (стаття 276), складанні письмового процесуального документа (повідомлення про підозру) (стаття 277) та його врученні особі (стаття 278).
		Отже, з огляду на правові нормиКПК України, слід розмежовувати: а) підозру як припущення про вчинення особою кримінально караного діяння; б) письмове повідомлення про підозру як процесуальне рішення; в) повідомлення про підозру як комплекс процесуальних дій, який передбачає складання та вручення повідомлення про підозру, роз`яснення процесуальних прав підозрюваного, суті підозри, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		При цьому, законодавець на нормативному рівні щодо процесуального порядку повідомлення про підозру вживає поняття «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру.
		Таким чином, як вбачається з указаних вище положеньзакону, поняття «повідомлення про підозру» розуміється у чинномуКПК України саме як окремий процесуальний документ, а не як дія (процедура, процес), оскільки для цього законодавцем вжито інший термін «вручення повідомлення про підозру».
		Відповідно достатті 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором і має містити, крім іншого, прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення, та підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
		Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч. 5ст. 9 КПК України).
		Так, згідно з практикою ЄСПЛ «підозра» є частиною більш широкого поняття «обвинувачення», яке відповідно до п. 13 ч. 1ст. 3 КПК Україниявляє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод за тлумаченням ЄСПЛ вміщено концепцію терміну «кримінальне обвинувачення», яка характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером (справа «Девеєр проти Бельгії», рішення від 27.02.1980 р., скарга №6903/75). У справі «Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (рішення від 15.07.1982 р., скарга №8130/78) ЄСПЛ констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначене як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення».
		Отже, кримінальним процесуальним законом визначено поняття «процесуальні рішення», сформульовані загальні вимоги, яким має відповідати процесуальний документ, вказуються його реквізити. Окремими статтями КПК України конкретизовані вимоги процесуальних документів, однак усі вони мають відповідати певним загальним вимогам, зокрема їх відповідності нормі закону, якою передбачається його складання, як за формою, так і за змістом. Якщо в законі вказані реквізити процесуального документа, їх включення до документа є обов`язковим. Крім того, закон встановлює підвищені вимоги до документів, які закріплюють основні процесуальні дії та містять висновки, які мають принципове, вирішальне значення у кримінальному провадженні.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчим ОСОБА_23 в порушення вимог ст. 277 КПК України повідомлення про підозру відносно  ОСОБА_6 , не підписане (т. 1 а. к. п. 228).
		Твердження апеляційного суду про те, що повідомлення про підозру містить підпис слідчого ОСОБА_23 , який її склав та вручив, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
		Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
		З урахуванням зазначеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. 
		При новому апеляційному розгляді необхідно усунути зазначені порушення, перевірити усі доводи апеляційної скарги, звернути увагу на строк притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49 КК України та в залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття. 
		Керуючись ст. ст. 433, 434,436, 438 КПК України, суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого  ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 - задовольнити.
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...