Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 358/815/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2020.
Дата набрання законної сили: 19.08.2020
Номер судового провадження: 61-40620ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		19 серпня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 358/815/17
		провадження № 61-40620св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І., 
		суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс»
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» на постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Сержанюка А. С., Фінагеєва В. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» (далі - СТОВ «Добробут плюс») про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації. Крім того, просила покласти на відповідача витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката.
		Позов мотивований тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 липня 2016 року є власником земельної ділянки площею 2,7172 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою Побережківська сільська рада, Богуславський район Київської області. 
		Під час оформлення спадщини у нотаріуса вона дізналася про існування договору оренди даної земельної ділянки, укладеного 29 грудня 2012 року між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачем СТОВ «Добробут Плюс» строком на 10 років.
		Договір оренди ОСОБА_2 не підписувала, оскільки перебувала у важкому стані та фізично не могла цього зробити. В 2016 та 2017 роках ОСОБА_1 намагалась розірвати договір оренди землі, але нею були отримані листи про те, що СТОВ «Добробут Плюс» не має наміру розривати договір оренди землі за взаємною згодою сторін.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела в судовому засіданні той факт, що її мати ОСОБА_2 за життя не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, у зв`язку з чим відмовлено в задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.
		Визнано недійсним договір оренди землі від 29 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Добробут плюс» та скасовано його державну реєстрацію, проведену реєстраційною службою Богуславського районного управління юстиції Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що мати позивача спадкодавець ОСОБА_2 не укладала та не підписувала спірного договору, а тому про його існування з 29 грудня 2012 року знати не могла. Оскільки державна реєстрація договору оренди від 29 грудня 2012 року відбулася лише 23 червня 2014 року, а із позовом спадкоємець ОСОБА_1 звернулася 06 червня 2017 року, позовна давність нею не пропущена, а отже судом безпідставно задоволено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності і позов, який знайшов підтвердження під час розгляду справи, підлягає задоволенню.
		Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі
		У липні 2018 року представник СТОВ «Добробут плюс» - Чайка О. В. через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року та залишити в силі рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач була обізнана про спірний договір оренди з моменту його підписання, оскільки до позову було додано копію даного договору, що свідчить про те, що з 2012 року спірний договір був у позивача на руках. Крім того, позивач ОСОБА_1 повідомила суд про те, що з листопада 2012 року мати проживала в неї і з 2013 року більше ніяких договорів від СТОВ «Добробут Плюс» вони не отримували. Крім того, об`єктом оренди згідно оскаржуваних договорів оренди землі були земельні ділянки, на які виникло право власності згідно державних актів на право власності на земельні ділянки з 28 грудня 2012 року. Для укладення договору оренди земельної ділянки необхідно було отримати інформацію про об`єкт оренди, дану інформацію було надано позивачем. Також, відбулася заміна сторони договору оренди земельної ділянки у зв`язку з прийняттям у спадок земельної ділянки позивачем ОСОБА_1 . Судом апеляційної інстанції не взято до уваги положення частини третьої статті 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на те, що державна реєстрація договору оренди від 29 грудня 2012 року відбулася лише 23 червня 2014 року, а з позовом спадкоємець ОСОБА_1 звернулася 06 червня 2017 року, позовна давність нею не пропущена, а отже суд першої інстанції безпідставно задоволено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Однак, на час укладення спірного договору оренди землі, чинне на той час законодавство, передбачало реєстрацію саме договору, а не речового права. 
		Аргументи учасників справи 
		Відзив від учасників справи до Верховного Суду не надходив. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу. Зупинено виконання постанови апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		У січні 2019 року матеріали цивільної справи № 358/815/17 надійшли до Верховного Суду та 16 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		Судами встановлено, що  ОСОБА_2 була власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7172 га, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побрежківської сільської ради Богуславського району Київської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 338742, виданого Богуславською районною державною адміністрацією Київської області 28 грудня 2012 року. 
		Згідно з договором оренди земельної ділянки від 29 грудня 2012 року земельна ділянка площею 2,7172 га, що належала ОСОБА_2 , строком на 10 років передана в оренду СТОВ «Добробут Плюс».
		За умовами договору оренди, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Богуславський район, Побережківська (Митаївська) сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯЙ № 338742, виданого Богуславською районною державною адміністрацією Київської області 28 грудня 2012 року. 
		Згідно п. п. 37, 39 договору, спірний договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Після підписання та реєстрації даного договору попередній договір втрачає свою юридичну силу.
		Даний договір оренди землі був зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції Київської області 23 червня 2014 року, номер запису 6147186.
		ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем померлої ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину.
		На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серії НАТ № 238793 від 14 липня 2016 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7172 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побережківської сільської ради Богуславський район, Київська область.
		Висновком судової почеркознавчої експертизи №19/8-4/369-СЕ/17 від 23 січня 2018 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 в графах «Орендодавець» в трьох примірниках договору оренди землі від 29 грудня 2012 року та в трьох примірниках актів приймання-передачі земельної ділянки від 29 грудня 2012 року - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. 
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
		Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 
		Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
		Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
		За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
		Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
		За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
		За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);  строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права  оренди  земельної ділянки. 
		Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
		У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».
		При зверненні із позовом ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі та скасувати його державну реєстрацію, посилаючись на те, що договір оренди її мати ОСОБА_2 не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки.   
		Оскільки позивачем оспорюється факт укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.  
		Враховуючи підстави позову, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спірний договір мати позивача не підписувала та, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувалась,  тому спірний договір не є укладеним.
		Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
		У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
		Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).
		Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що: «реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою площею 1,2056 га, яка розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, реєстрація права оренди ТОВ «Міжлісся» на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_3 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію), проведеної ДП «Центр державного земельного кадастру» щодо земельної ділянки площею 1,2056 га, яка належить ОСОБА_3 та розташована на території Войнашівської сільської ради барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».
		Оскільки договір оренди землі від 29 грудня 2012 року є неукладеним, тому саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація (записів) договорів оренди землі, проведена 23 червня 2014 року. Тому в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок про їх задоволення, проте помилився з мотивами, а тому мотивувальну частину рішення суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши в редакції цієї постанови. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргузадовольнити частково, оскаржену постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації (записів) договору оренди землі змінити, виклавши її мотивувальну частину щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації (записів) договору оренди землі в редакції цієї постанови. 
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 640,00 грн.
		При подачі апеляційної скарги позивач сплатила судовий збір в загальному розмірі 1920,00 грн.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		При подачі касаційної скарги СТОВ «Добробут плюс» сплачено судовий збір у розмірі 2560,00 грн.
		Враховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції частковому скасуванню, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеної частини вимог в сумі 960,00 грн. 
		Керуючись статтями 400, 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 141, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс»  задовольнити частково.
		Постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» про визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» та судового збору скасувати.
		Рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 березня  2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» про визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» змінити, виклавши його мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.
		Постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» про скасування державної реєстраціїдоговору оренди землі від 29 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» змінити, виклавши її мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» витрати по оплаті судового збору в сумі 960,00 грн.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                     В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                               І. О. Дундар
		 
		                                                                                      В. І. Журавель
		 
		                                                                                      Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                      М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...