Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/99/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 21.08.2020. Зареєстровано: 23.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2020.
Дата набрання законної сили: 21.08.2020
Номер судового провадження: К/9901/31910/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 серпня 2020 року 
		м. Київ
		справа №260/99/19
		адміністративне провадження №К/9901/31910/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Калашнікової О.В., 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року (суддя - Гебеш С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від                      10 вересня 2019 року (головуючий суддя - Кузьмич С.М., судді: Довга О.І., Шавель Р.М.) у справі №260/99/19 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, Державної міграційної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У січні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
		- визнати протиправною бездіяльність Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (далі також -Міжгірський районний відділ ГУДМС в Закарпатській області) щодо неанулювання унікального номера запису в Реєстрі та персональних даних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Єдиному державному демографічному реєстрі та щодо неоформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
		- зобов`язати Міжгірський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (далі також - Міжгірський районний сектор ГУДМС в Закарпатській області) та Головне управління Державної міграційної служби в Закарпатській області ( далі також - ГУДМС в Закарпатській області) оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року                    № 2503-ХІІ;
		- зобов`язати Міжгірський районний сектор ГУ ДМС в Закарпатській області та ГУ ДМС в Закарпатській області анулювати унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) та персональні дані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР).
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що їй, як уповноваженому представникові дитини, було протиправно відмовлено у видачі її дитині паспорту громадянина України раніше встановленого зразка, у вигляді паспортної книжечки, форма якої затверджена постановою Верховною Радою України № 2503-ХІІ від               26 червня 1992 року. У заяві позивачем повідомлено про відмову за релігійними переконаннями від паспорта у формі ID - картки та обґрунтовано право на паспорт книжечку. Однак, на вказане звернення Міжгірським районним сектором ГУДМС в Закарпатській області надано відповідь про відсутність підстав для вчинення зазначених дій, оскільки наразі паспорт видається у формі ID-картки, що містить безконтактний електронний носій. Позивач вважає, що такими діями відповідачів порушуються конституційні права дитини, у зв`язку з цим просить визнати протиправною бездіяльність щодо неоформлення ОСОБА_2 , паспорта у формі книжечки, зобов`язати відповідачів оформити та видати її неповнолітній дочці такий паспорт. Крім цього, позивач просила суд, у зв`язку із отриманням ОСОБА_2 паспорта у формі ID - картки анулювати унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) та персональні дані в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР), оскільки такі дані суперечать релігійним переконанням заявників.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року позов задоволено частково. Зобов`язано ДМС України анулювати єдиний унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) та персональні дані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР) при видачі паспорта у формі ID - картки № НОМЕР_1 від 11 січня 2018 року після набрання рішенням в даній адміністративній справі законної сили. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
		Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем не виникало жодних публічних правовідносин, оскільки останні могли виникнути лише в тому випадку, коли б позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою про оформлення та видачу паспорта та надав необхідний перелік документів, та в подальшому йому було б відмовлено у видачі такого документа відповідним рішенням. У даному випадку відповідачем жодним чином не порушено законне право чи інтерес позивача, оскільки суб`єктом владних повноважень не виносилося рішення про відмову у видачі документа та не допускалися протиправні дії чи бездіяльність у процедурі оформлення та видачі паспорта громадянина України. Водночас суд першої інстанції зазначив, що з врахуванням релігійних переконань неповнолітньої ОСОБА_2 , та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина слідує вийти за межі позовних вимог та відповідно зобов`язати Державну міграційну службу України (далі також - ДМС України) анулювати єдиний унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) та персональні дані ОСОБА_2 зареєстровані в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР).
		Не погоджуючись із ухваленим судом першої інстанції рішенням сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ДМС України задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач разом з неповнолітньою дитиною не зверталися до відповідачів із заявою, сформованою відповідно до вимог Порядку                                    № 302 (постанова від 25 березня 2015 року № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України) та з доданими до такої заяви документів, що є передумовою для розгляду питання про оформлення та видачу паспорта громадянина України, то розгляд поданих позивачем заяв відповідно до Закону України «Про звернення громадян» з роз`ясненням алгоритму дій, необхідних для отримання паспорта громадянина України, не є порушенням прав позивача та її неповнолітньої дитини. Щодо задоволених позовних вимог про анулювання єдиного унікального номер запису в реєстрі (УНЗР) та персональних даних неповнолітньої   ОСОБА_2 зареєстрованих в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР) суд апеляційної інстанції дійшов висновку  про відсутність підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру оскільки спеціальним законом, а саме Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492, не передбачено підстав для вилучення такої інформації. Суд апеляційної інстанції зазначив, що присвоєння унікального номера ОСОБА_2 , як порушення її права на свободу віросповідання, не можуть слугувати підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону України № 5492-VI та/чи робити з нього винятки. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що застосування у цій справі правової позиції викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року по справі                           № 806/3265/17, як зразкової справи, відсутні.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		У касаційній скарзі позивачка, діючи в інтересах своєї неповнолітньої дочки, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від             10 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначила, що   відмова відповідача у оформленні дитині паспорта громадянина України у формі книжечки з посиланням на те, що останньою не було подано необхідних документів передбачених пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, а саме: заяву за формою,  встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм є хибним, оскільки неповнолітня зверталась не за виготовленням паспорта, а за його обміном у відповідності до положень пункту              17 згаданого Положення. Наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, а саме: особа має право відмовитися від обробки її персональних даних та повинна мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Висновки апеляційного суду, що такі доводи стосуються виключно осіб, які ще не давали згоду на обробку їх персональних даних дискримінує її дитину по відношенню до інших осіб, персональні дані яких невнесені до ЄДДР.
		У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДМС в Закарпатській області, Міжгірський районний відділ  ГУ ДМС в Закарпатській області та ДМС України заперечують проти задоволення касаційної скарги позивачки, вважаючи рішення суду апеляційної  інстанції законним і обґрунтованим. Аргументуючи, це тим, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із зверненням особи у порядку Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР, а тому правовідносини з приводу видачі паспорта громадянина України у будь-якій формі (чи то ID- картки, чи то оформлення у формі книжечки) взагалі не склались. Відсутність правовідносин, в даному випадку свідчить про відсутність порушеного права. Крім того, скаржники зазначили, що судом першої інстанції при прийнятті рішення помилково застосовано норми загального акту - стаття 15 Закону України «Про захист персональних даних» №2297-VI, а не положення спеціального закону- Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI, оскільки саме цей закон визначає правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб на ім`я яких видані такі документи. В свою чергу Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI не визначає порядку анулювання унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР) за бажанням особи. Відповідачі зазначили, що відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті                    6 Закону України «Про захист персональних даних» №2297-VI, суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних позивачем не надано та судом апеляційної інстанції не встановлено, отже правових підстав для вчинення таких дій не має.
		На вказані відзиви позивачкою подано відповідь.
		Рух касаційної скарги
		Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 21 серпня 2020 року у відповідності до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		29 вересня 2018 року позивачка, як законний представник ОСОБА_2 звернулася до Міжгірського районного відділу ДМС в Закарпатській області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України, в якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України без застосування засобів ЄДДР. Також просила анулювати унікальний номер запису в Реєстрі (УНЗР) та анулювати будь - які персональні дані в ЄДДР. Облік вести виключно за іменем, прізвищем і по-батькові, тобто за раніше встановленими формами. У заяві позивач просила відповідно до Закону України «Про звернення громадян» надіслати письмову відповідь на її адресу та зазначила, що копія свідоцтва про народження і дві фотокартки для оформлення паспорта у формі книжечки буде надано у разі позитивної відповіді на її заяву.
		Листом Міжгірський районний відділ ГУ ДМС України в Закарпатській області від            01 листопада 2018 року № 187 надав відповідь на звернення позивачки та неповнолітньої дитини, у якому зазначив, що для оформлення паспорта громадянина України вперше, заявнику необхідно особисто звернутися до територіального підрозділу органу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання та надати передбачену законодавством заяву з переліком необхідних документів.
		Позивач, вважаючи таку відповідь та дії відповідачів протиправними, звернулася до суду в інтересах своєї доньки з відповідними позовними вимогами.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
		Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №5492-VI)) визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.
		Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.  Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.  Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування (частина перша статті 4 Закону №5492-VI).
		За приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
		Згідно з частиною першою статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на  документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
		Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
		За приписами частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
		Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
		У частині сьомій статті 16 Закону №5492-VI обумовлено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
		Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		До паспорта громадянина України вноситься така інформація: назва держави; назва документа; ім`я особи; стать; громадянство; дата народження; унікальний номер запису в Реєстрі; номер документа; дата закінчення строку дії документа; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); місце народження; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи; податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова» (частина сьома статті 21 Закону №5492-VI).
		Приписами частини шостої статті 7 Закону №5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом.  Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя.
		Відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті                 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302, якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
		За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
		- з 01 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією Постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення №2503-XII;
		- з 01 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією Постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією Постановою.
		Пунктом 3 Постанови №302 установлено, що:
		- до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією Постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки;
		- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією Постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється;
		- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
		Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 до Постанови №302 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. Формат картки становить 54х85,6 міліметра та може мати допустимі відхилення відповідно до стандарту ДСТУ ISO/IEC 7810:2008. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». До безконтактного електронного носія вноситься додаткова змінна інформація, передбачена Законом.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
		За правилами пункту 26 Порядку №302 після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
		Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу (пункт 27 Порядку №302).
		Відповідно до пункту 131 Порядку №302 до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово «відмова». У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
		Згідно з пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14 липня 2016 року №1474-VIII (далі - Закон №1474-VIII) до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.
		Пунктом 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення»  Закону №1474-VIII Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом зобов`язано: подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
		У межах установленого Законом №1474-VIII строку Уряд прийняв Постанову від              26 жовтня 2016 року №745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №302. Постанова №745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року і з цієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.
		На підставі Положення №2503-ХІІ (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року №3423-XII) Кабінет Міністрів України Постановою від 04 червня 1994 року №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) згідно з додатком. Цю Постанову з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня                 2013 року №185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.
		Проте Постановою від 12 червня 2013 року №415 Уряд зупинив дію Постанови від         13 березня 2013 року №185, відновивши дію Постанови №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) (зразка 1994 року).
		Відповідно до пунктів 2, 3, 5, 6, 8 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.  Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.  Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій-шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесені (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		Приписами пункту 13 Положення №2503-ХІІ установлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
		За видачу паспорта справляється державне мито (пункт 14 Положення №2503-ХІІ).
		З вищевказаних норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.
		Верховний Суд ураховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
		Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті                22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
		За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року в зазначеній зразковій справі, є обов`язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах.
		Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі установлено, що ОСОБА_2 та позивачка, яка діє в її інтересах, не зверталися до Міжгірського районного відділу ГУДМС в Закарпатській області із заявою для видачі паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов`язковим переліком документів, що є передумовою для розгляду питання про оформлення та видачу паспорта громадянина України встановленого зразка.
		Подана заява, котра долучена позивачем до матеріалів справи, за суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням №2503-ХІІ, до заяви не долучено законодавчо встановлених документів, що є передумовою для розгляду питання щодо видачі паспорта у формі паспортної книжечки.
		Звернення до відповідача (Міжгірського районного відділу ГУ ДМС в Закарпатській області) з проханням видати паспорт у формі книжечки було відображено в заяві, поданій у порядку Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР так само в порядку цього закону було надано відповідь з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення паспорта громадянина України.
		За таких обставин Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині, оскільки при зверненні до відповідача  заявниками не було дотримано необхідної процедури, передбаченої законодавством. Розгляд поданої заяви відповідно до Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР не є порушенням прав заявників з боку відповідача. Лист останнього, з якими висловила незгоду позивачка, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
		Сама по собі незгода позивачки зі змістом відповіді не спростовує факту розгляду вказаного звернення в установленому законом порядку та не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача і задоволення позовних вимог щодо зобов`язання останнього видати ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки, навіть у разі наявності в неї такого права, оскільки заявниками не було дотримано процедури звернення за паспортом та не надано необхідних для цього документів.
		Заявниця не позбавлена права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли нею буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.
		Щодо аргументів позивачки про необхідність застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), то Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові в зазначеній справі та, як наслідок, задоволення позову, було б можливо у тому випадку, якби ОСОБА_2 звернулася до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби України із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов`язковим переліком документів і, у свою чергу, за наслідками вирішення такої заяви, поданої саме в установленому порядку, а не на підставі Закону України «Про звернення громадян», її було б відмовлено.
		Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року в справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року в справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року в справі №807/85/18, від 27 листопада 2019 року в справі №589/4905/17 та від 29 листопада 2019 року в справі №260/1414/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
		Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності Верховний Суд уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині видачі неповнолітній ОСОБА_2 паспорта у  формі книжечки.
		Доводи скаржника, які містяться в касаційній скарзі, про те, що неповнолітньою дочкою не подавалися документи передбачені пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, оскільки остання зверталась не за виготовленням (одержанням) паспорта, а за його обміном у відповідності до положень пункту               17 згаданого Положення є безпідставними, оскільки перелік підстав для здійснення обміну паспорта є вичерпним,  і вказані позивачем підстави не входять до такого переліку.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ДМС України анулювати єдиний унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) та персональні дані ОСОБА_2 , зареєстровані в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР) при видачі паспорта у формі ID - картки № НОМЕР_1 від 11 січня  2018 року з наступних підстав.
		Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI), суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. 
		Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
		Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних.
		Згідно вимог статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру.
		Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
		У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (стаття 10 Закону № 5492-VI).
		Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку. 
		Згідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України.
		Частинами 1, 2, 5 статті 21 Закону України № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
		Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.
		Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
		Отже, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що повернутий паспорт громадянина України у формі ID - картки № НОМЕР_1 від 11 січня 2018 року оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення позивача.
		Тобто позивач при оформленні ID - картки, надала згоду на обробку її персональних даних.
		Отже, внесення інформації щодо неповнолітньої ОСОБА_2 , наданої нею особисто, до Реєстру та автоматичне формування УНЗР у зв`язку із цим, жодним чином не надало права суб`єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними.
		Крім того, стаття 8 Закону № 5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.
		Разом з тим, в подальшому позивачка зверталася до відповідача з проханням вилучити всі дані з Державного Демографічного реєстру та знищити унікальний номер посилаючись на положення статті 15 Закону №2297-VI та відмову від паспорту.
		Однак, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що в даному конкретному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, оскільки наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, а саме Закон №5492-VI, відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.
		При цьому, законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв`язку з релігійними переконаннями.
		Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.
		Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що інформація про позивачку була отримана з дозволу останньої і без порушень вимог Закону №2297-VI, як і  Закону №5492-VI та є достовірною, підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача - відсутні.
		Верховний Суд наголошує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від                 19 вересня 2018 року, які зазначаються позивачем, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи, оскільки підстави позову у зразковій справі не відповідають підставам позову даної адміністративної справи.
		Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні цього позову.
		Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції та встановлених судами обставин не спростовують.
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Оскільки висновки суду апеляційної інстанцій, з урахуванням виправлених порушень допущених судом першої інстанції, є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні, то, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі №260/99/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і  оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк   О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...