Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/2469/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 25.08.2020. Зареєстровано: 26.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.08.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Результат оскарження 25.11.2020 Перший апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: п/360/2518/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		18 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2469/20
		Луганський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді Свергун І.О.,
		за участі секретаря судового засідання - Карча В.М.,
		представника відповідача - Анохіної Г.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		26.06.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області, в якому позивач просить визнати індивідуальну податкову консультацію відповідача, яка викладена в листі від 13.03.2020 за № 1057/12-32-33-02-07/ІПК, недійсною, скасувати її та зобов`язати Головне управління ДПС у Луганській області надати в межах компетенції нову індивідуальну податкову консультацію, з урахуванням висновків суду, на запит позивача від 24.02.2020 за вихідним № 24/02.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що 24 лютого 2020 року позивачем до відповідача був направлений лист-запит від 24.02.2020 за вихідним № 24/02, вхідний № ДПС-ФОП/5809/ЕКП від 24.02.2020, про надання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі з питання: щодо застосування норм підпункту 38.9 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX ПКУ.
		17.03.2020 позивач у відповідь на вказаний запит отримав спірну індивідуальну податкову консультацію, яка викладена в листі від 13 березня 2020 року № 1057/12-32-33-02-07/ІПК.
		Вважаючи, що надана індивідуальна податкова консультація відповідача, яка викладена в листі від 13.03.2020 № 1057/12-32-33-02-07/ІПК, суперечить нормам Податкового кодексу України та має наслідком застосування подвійного оподаткування, користуючись правом на адміністративне оскарження, позивачем подано скаргу до Державної податкової служби - звернення від 30.04.2020 за вих. № 2/4, вх. ДПС № 17281/6 від 05.05.2020.
		06.06.2020 позивачем отримано відповідь від ДПС України, яка не містить розгляду скарги по суті, а лише пропозицію звернутися до суду.
		Ознайомившись з індивідуальною податковою консультацією та тлумаченням змісту норм Податкового кодексу України щодо застосування норм підпунктом 38.9 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, позивач вважає, що викладена в консультації думка відповідача не відповідає змісту та сенсу вищевказаної правової норми та принципам оподаткування в цілому, неякісна консультація та неправильне тлумачення податковим органом норм податкового законодавства порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства, а також порушує принцип уникнення подвійного оподаткування. Крім того, консультація суперечить нормам та змісту, умовам та порядку сплати податку на доходи фізичних осіб та військовому збору.
		За змістом індивідуальної податкової консультації податковий орган ідентифікує податкову адресу як адресу місцезнаходження або місця проживання фізичної особи, що має своїм наслідком примушення контрагентів ФОП ОСОБА_1 в якості податкових агентів утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, які вже сплачені ФОП ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницької діяльності.
		Спираючись на п. 45.1 ПКУ, відповідач посилається на податкову адресу, але підпункт 38.9 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX ПКУ застосовує поняття саме місцезнаходження або місце проживання, і жодним чином не місце реєстрації і не поняття «податкова адреса». Мова йде про місцезнаходження або місце проживання.
		Місце проживання фізичної особи та податкова адреса платника податків не є тотожними термінами. При цьому застосування законодавцем у п.п. 38.9. п.38 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України терміну «місце проживання» зумовлює з`ясування та застосування його змісту у розумінні положень ст. 29 ЦК України, а не у розумінні п. 45.1. ПКУ.
		Щодо пункту 66.1. ст. 65 ПКУ, то він встановлює порядок взяття на облік фізичних осіб-підприємців, що є технічними нормами, а не порядок застосування поняття "податкова адреса" у розумінні п.п. 38.9 п. 38 Підрозділу 10 Розділу XX ПКУ.
		ГУ ДПС у Луганській області не приймає до уваги та не доводить належними доказами факт місця проживання (місцезнаходження) ФОП ОСОБА_1 під час виплати доходу на непідконтрольній українській владі території, що, зокрема, виключає застосування до контрагентів ФОП ОСОБА_1 положень п.п. 38.9. п. 38 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України та покладення на них обов`язку податкового агента щодо сплати податку на доходи та військового збору з доходів, виплачених ФОП ОСОБА_1 .
		Крім цього, статус податкового агента може набуватися лише у разі виплати доходу на користь фізичних осіб. За приписами Податкового кодексу України фізична особа-підприємець є самостійним платником податку, який зобов`язаний самостійно нараховувати та сплачувати податки. За інформацією з відкритих державних реєстрів ФОП ОСОБА_1 не має заборгованості зі сплати податків.
		Таким чином, застосування ГУ ДПС України у Луганській області в податковій консультацій неоднозначного тлумачення норм ПКУ носить ознаки вимушеного застосування подвійного оподаткування - сплати податку на доходи та військового збору з доходів як безпосередньо ФОП ОСОБА_1 , так і його контрагентами.
		Платник податків має право на отримання роз`яснень на поставлені у зверненні запитання з урахуванням всебічного вивчення нюансів тлумачення та застосування п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, а тому податкова консультація повинна містити чіткі відповіді на такі запитання, які не допускають двозначного трактування норми податкового законодавства. Надана податкова консультація, на думку позивача, не відповідає визначеним для неї законом критеріям і нею неможливо керуватися.
		Ухвалою суду від 01.07.2020 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
		09.07.2020 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
		Ухвалою суду від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
		05.08.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову з таких підстав.
		Позивач листом від 24.02.2020 звернувся до Головного управління ДПС у Луганській області із запитом на отримання індивідуальної податкової консультації щодо застосування норм п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України з урахуванням зміни місцезнаходження (місця проживання).
		13.03.2020 головне управління ДПС у Луганській області за № 1057/12-32-33-02-07/ІПК надано позивачу індивідуальну податкову консультацію, в якій, зокрема, зазначено, що відповідно до п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичним особам-підприємцям, місцезнаходженням або місцем проживання яких є тимчасово окупована територія (незалежно від системи оподаткування), доходу від здійснення ними підприємницької діяльності суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) таких дохід, зобов`язані утримати податок на доходи у джерела виплати. При цьому на таких осіб не поширюється дія пункту 177.8 статті 177 цього Кодексу.
		Суб`єкти господарювання та/або само зайняті особи, які нараховують, утримують та сплачують податок на доходи фізичних осіб згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ, виконують функції податкового агента.
		Що ж стосується суті питання, яке окреслене в оскарженій податковій консультації, зазначає, що у відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) податкова адреса ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є АДРЕСА_1 .
		Вказане свідчить про наявність обов`язку податкових агентів нарахувати, утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб (18 відсотків), а також військовий збір (1,5 відсотків) з нарахованих (виплачених) доходів на користь платника податку згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ.
		Стосовно відмінності між адресою фактичного місцезнаходження (місця проживання) та місцем реєстрації відповідач зазначає, що платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
		В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про фізичну особу-підприємця, зокрема, про її місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою-підприємцем) (п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону № 755).
		У разі зміни платником податків фактичного місцезнаходження (місця проживання) з тимчасово окупованої території на територію, підконтрольну органам державної влади, такому платнику слід змінити податкову адресу шляхом внесення змін до Єдиного державного реєстру в частині відмінностей щодо місця проживання, звернувшись до органу державної реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на території України.
		У випадку, якщо фізична особа - платник податку за правовим статусом є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та змінить у встановленому порядку податкову адресу на територію, підконтрольну органам державної влади, в такому разі вимоги п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ не застосовується.
		Також наголошує, що Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ, якими передбачено, що під час нарахування (виплати) фізичним особам - підприємцям, місцезнаходженням або місцем проживання яких є тимчасово окупована територія (незалежно від системи оподаткування), доходу від здійснення ними підприємницької діяльності суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, зобов`язані утримати податок на доходи у джерела виплати. При цьому на таких осіб не поширюється дія пункту 177.8 статті 177 та підпункту 2 пункту 297.1 статті 297 цього Кодексу. 
		Доходи від здійснення підприємницької діяльності, оподатковані відповідно до цього підпункту, не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи - підприємця та/або доходу фізичної особи - підприємця платника єдиного податку.
		Тобто суб`єкти господарювання, які нараховують, утримують та сплачують податок на доходи фізичних осіб згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ, виконують функції податкового агента.
		Викладене свідчить про наявність обов`язку лише у податкових агентів нарахувати, утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб (18 відсотків) та військовий збір (1,5 відсотка) з нарахованих (виплачених) доходів на користь платника податку згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ.
		Також відповідач вважає, що заявлена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
		На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову (арк. спр. 73-76).
		10.08.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог (арк. спр. 84-87).
		У судове засідання представник позивача не прибув, просив розглядати справу без його участі.
		У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
		Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр. 19-22, 23).
		Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.02.2001 внесено запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 (арк. спр. 24).
		Відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи від 21.01.2015 № 3004008524 ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, за адресою: АДРЕСА_4 (арк. спр. 25). 
		24.02.2020 ФОП ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Луганській області з запитом вих. № 24/02, в якому просив надати йому індивідуальну податкову консультацію, чи застосовуються норми підпункту 38.9 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ до нього, як фізичної особи-підприємця, враховуючи відмінність адреси його місця реєстрації (місто Луганськ) та адреси його фактичного місцезнаходження (місця проживання) (місто Київ) (арк. спр. 6-7).
		Листом відповідача від 17.03.2020 № ФОП-1042/12-32-50-06 позивачеві направлено індивідуальну податкову консультацію від 13.03.2020 № 1057/12-32-33-02-07/ІПК, в якій, зокрема, зазначається таке. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) податковою адресою ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є АДРЕСА_2 . Викладене свідчить про наявність обов`язку податкових агентів нарахувати, утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб (18 відсотків), а також військовий збір (1,5 відсотків) з нарахованих (виплачених) доходів на користь платника податку згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Перехідних положень ПКУ. У разі зміни платником податків фактичного місцезнаходження (місця проживання) з тимчасово окупованої території на територію, підконтрольну органам державної влади, такому платнику слід змінити податкову адресу шляхом внесення змін до Єдиного державного реєстру у частині відомостей щодо місця проживання, звернувшись до органу державної реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на території України. У випадку, якщо фізична особа-платник податку за правовим статусом є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та змінить у встановленому порядку податкову адресу на територію, підконтрольну органам державної влади, в такому разі вимоги п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ перехідних положень ПКУ не застосовуються (арк. спр. 11-13).
		Не погодившись зі вказаною індивідуальною податковою консультацією, позивач 30.04.2020 оскаржив її до Державної податкової служби України (арк. спр. 14-16).
		Листом Державної податкової служби України від 03.06.2020 № 18145/6/99-00-04-06-03-06 позивачеві повідомлено про можливість оскарження індивідуальної податкової консультації в порядку, визначеному статтею 53 ПКУ (арк. спр. 17).
		Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
		Пунктом 52.1 статті 52 ПК України визначено, що за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
		Згідно з пунктом 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
		Відповідно до визначення термінів, наведених у ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		Пункт 162.1 статті 162 ПК України визначає, що платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (підпункт 162.1.1); фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (підпункт 162.1.2); податковий агент (підпункт 162.1.3).
		Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету регламентує стаття 168 ПК України, пункт 168.1, якої передбачає порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
		Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
		Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (підпункт 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
		Пунктом 177.8 статті 177 ПК України передбачено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст.14 ПКУ.
		Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
		Водночас, згідно із п.п. 38.9 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що під час нарахування (виплати) фізичним особам - підприємцям, місцезнаходженням або місцем проживання яких є тимчасово окупована територія (незалежно від системи оподаткування), доходу від здійснення ними підприємницької діяльності суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, зобов`язані утримати податок на доходи у джерела виплати. При цьому на таких осіб не поширюється дія пункту 177.8 статті 177 цього Кодексу.
		Таким чином, з наведеної норми вбачається, що законодавець визначив, що визначальною ознакою для її застосування є місцезнаходження або місце проживання фізичної особи - підприємця (незалежно від системи оподаткування) є тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.
		При цьому визначення терміну «місце проживання» ПК України не містить. Відповідно, з урахуванням положень п. 5.3 ст. 5 ПК України для визначення змісту такого терміну застосовується положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		За змістом частин першої та другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).
		З урахуванням викладеного під місцем проживання розуміється конкретний об`єкт житлової нерухомості, в якому фізична особа проживає постійно або тимчасово.
		Натомість визначення податкової адреси фізичної особи, надане у пункту 45.1 статті 45 ПК України передбачає, що платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
		З урахуванням викладеного місце проживання фізичної особи та податкова адреса платника податків не є тотожними термінами. При цьому застосування законодавцем у підпункті 38.9 пункта 38 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України терміну «місце проживання» зумовлює визначення його змісту у розумінні положень статті  29 ЦК України.
		У справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), рішення від 14.10.2010, у параграфі 56 ЄСПЛ зазначив про наявність в національному законодавстві правових актів, які явно суперечили один одному. У результаті цього національні органи на свій власний розсуд застосували протилежні підходи щодо співвідношення цих правових актів.
		За таких обставин ЄСПЛ дійшов висновку, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
		Також у зазначеному рішенні ЄСПЛ окремо наголосив на вимозі національного законодавства відносно того, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків (що повністю відповідає приписам п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України). Однак, у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що було визнано ЄСПЛ як незаконне втручання у майнові права заявника для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		На підтвердження того, що фактичне місце проживання позивача є територія, підконтрольна органам державної влади України, позивачем надано довідку внутрішньо переміщеної особи, згідно з якою місцем проживання ОСОБА_1 значиться АДРЕСА_5 (арк. спр. 25).
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
		Таким чином, відповідачем не доведено належними доказами факт проживання позивача на непідконтрольній українській владі території, що виключає застосування до позивача положень п.п. 38.9. п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України та покладення на нього обов`язку податкового агента щодо сплати податку на доходи та військового збору з доходів у відповідних правовідносинах.
		Крім цього, статус податкового агента може набуватися лише у разі виплати доходу на користь фізичних осіб. За приписами Податкового кодексу України фізична особа-підприємець є самостійним платником податку, який зобов`язаний самостійно нараховувати та сплачувати податки.
		Таким чином, зобов`язання позивача сплатити суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору може мати своїм наслідком подвійну сплату одного й того ж самого податку і збору як позивачем так і його контрагентами.
		Посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX суд до уваги не бере, оскільки вказаний Закон набув чинності 23.05.2020, тобто, після надання оскарженої індивідуальної податкової консультації.
		Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		Оцінивши докази у справі, суд дійшов висновку про задоволення позову, визнання протиправною та скасування оскарженої індивідуальної податкової консультації та зобов`язання відповідача надати позивачу нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
		Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2102,00 грн відповідно до платіжного доручення від 19.06.2020 № 5147.
		У зв`язку із задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору належить відшкодувати позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Також позивачем заявлено вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн.
		Згідно з квитанцією від 05.08.2020 позивачем сплачено 3500 грн за договором про правничу допомогу від 17.06.2020 № 6/20 (арк. спр. 90).
		Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
		Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до частини третьої цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Положеннями частин п`ятої-сьомої статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
		Згідно з матеріалами справи 17.06.2020 між адвокатом Старицькою Ю.Ю. та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 6/20, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат на умовах та в обсязі, передбаченому цим Договором, приймає на себе обов`язки щодо надання правової допомоги та юридично-консультаційних послуг. Відповідно до пункту 4.3.1 гонорар визначається сторонами та фіксується в актах приймання-передачі робіт (надання послуг). За фактом виконаних послуг Клієнт в обов`язковому порядку підписує акт приймання-передачі робіт (надання послуг) протягом трьох днів від дати його надання Адвокатом. В разі непідписання Клієнтом акта приймання-передачі робіт (надання послуг) в зазначений термін, послуги адвоката вважаються виконаними у повному обсязі та прийнятими останнім. Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) повинен містити відомості про те, які саме послуги надані або перелік документів, складених при виконанні Договору (арк. спр. 41-42).
		Таким чином, вказаним договором про надання правничої допомоги передбачено обов`язкове складання акта приймання-передачі робіт (надання послуг).
		Проте, до суду не було надано акт приймання-передачі робіт (надання послуг), в якому б було зазначено відомості, які саме послуги надані або перелік документів, складених при виконанні Договору, як це передбачено договором.
		Позивачем надано лише розрахунок вартості послуг (гонорару), в якому визначено вартість послуг адвоката за договором від 17.06.2020 № 6/20. Однак, вказаний розрахунок не містить відомостей про надані послуги чи виконані роботи.
		За таких обставин суд не знаходить підстав для відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу.
		Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
		Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Луганській області від 13.03.2020 за № 1057/12-32-33-02-07/ІПК.
		Зобов`язати Головне управління ДПС у Луганській області надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нову індивідуальну податкову консультацію на його запит від 24.02.2020 за № 24/02 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області (93401, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд. 72, код ЄДРПОУ 43143746) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві грн 00 коп.).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
		Повний текст рішення складено 25 серпня 2020 року. 
		 
		Суддя                                                             І.О. Свергун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...