Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/1823/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.08.2020. Зареєстровано: 26.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.08.2020.
Дата набрання законної сили: 13.01.2021
Результат оскарження 13.01.2021 Перший апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: п/360/1858/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		25 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1823/20
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, про стягнення суддівської винагороди,
		    
		ВСТАНОВИВ:
		 
		06.05.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач після уточнення позовних вимог просить стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на користь судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року у сумі 19002,80 грн, нараховану на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що Указом Президента України № 444/2017 від 29 грудня 2017 року позивача призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області безстроково. Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 січня 2018 року № 4/К позивача призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області. Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 березня 2018 року № 13/К позивачу встановлено з 30 березня 2018 року доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 15 років.
		За період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався базовий розмір посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, а саме: січень 2020 року - посадовий оклад з урахуванням регіонального коефіцієнту 69366 грн. 00 коп., доплата за вислугу років - 27746 грн. 40 коп. Всього разом - 97112 грн. 40 коп. Аналогічні виплати позивачем було отримано у лютому та березні 2020 року.
		Отримавши 29 квітня 2020 року суддівську винагороду за квітень 2020 року, позивач дізнався про те, що розмір її виплати не відповідає розміру, встановленому Законом, у зв`язку з чим він не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки зазначений Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди, що стало підставою для звернення позивача до суду.
		Ухвалою суду від 12.05.2020 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
		У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
		Ухвалою суду від 25.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
		12.06.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній посилається на таке.
		Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області діє на підставі Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України затвердженого Головою ДСА України від 25.09.2015 року, (далі Положення) та статті 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII. 
		Відповідно пункту 4 статті 148 вказаного Закону функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. 
		Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону, де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.
		Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, одного календарного року.
		Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
		Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		Таким чином, відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.
		17.04.2020 опубліковано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ. Цим законом, зокрема (ст. 29), передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Обмеження, встановлене у частині першій ст. 29, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
		При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені законом № 553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
		Відповідач зазначив, що як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, він має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.
		На підставі викладеного, вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними (арк. спр. 39-44).
		Ухвалою суду від 19.06.2020 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.
		Правом на подачу письмових пояснень третя особа не скористалась.
		Ухвалою суду від 03.08.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
		У судове засідання сторони та третя особа не прибули, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Позивач просив розглянути справу без його участі.
		На підставі частини дев`ятої статті 205 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, що підтверджується наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09.01.2018 № 4/к (арк. спр. 8).
		Відповідно до наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29.03.2018 № 13/к судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 з 30.03.2018 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 15 років (арк. спр. 9).
		Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 28.05.2020 № 1236/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за квітень 2020 року склав: оклад судді (16 р.д.) - 52850,29 грн, відпустка (5 р.д.) - 23122,00 грн, вислуга років 40% - 21140,12 грн, обмеження доходів - 19002,83 грн. Разом нараховано - 78109,58 грн (арк. спр. 45).
		Не погодившись із обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого. 
		12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
		 
		«Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
		Разом зі вказаними нормами суд враховує наступне.
		Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі- Закон № 1402).
		Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
		Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
		У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
		У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
		З огляду на викладене аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
		Тобто Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди. 
		При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
		Оскільки Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 не скасовував норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
		Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
		При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що за приписами статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
		Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
		Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. 
		Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
		Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
		Згідно статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		Дослідженням Додатків № 3 та № 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» судом встановлено, що відповідно до змін внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870 744,6 тис. грн. Видатки на оплату праці, розпорядником яких є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, залишились незмінними.
		Вказані обставини свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів.
		Отже, беручи до увагу той факт, що до прийняття змін до Державного бюджету України на 2020 рік Законом № 553-IX від 13.04.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась у відповідності до вимог статті 135 Закону №1402-VIII в повному обсязі, а після внесення змін, яким навпаки видатки на оплату праці були збільшені, суд дійшов висновку про те, що жодних правових підстав для застосування обмеження при нарахуванні та виплати суддівської винагороди у відповідача не було.
		При цьому жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.
		Також суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
		Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за квітень 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.
		Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відновленням порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за квітень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату позивачу за квітень 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суддівської винагороди за квітень 2020 року у розмірі 19002,80 грн, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені. 
		Наразі відповідач не здійснив перерахунок суддівської винагороди позивачу за спірний період, а лише зробив його розрахунок, що не є тотожними поняттями. При цьому нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Луганської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача. 
		Отже, з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог згідно частини другої статті 9 КАС України та самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача, задовольнити частково вимоги позивача.
		Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди судом відмовлено, тому правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.
		Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
		За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
		Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
		З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
		Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача. 
		Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.
		Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, про стягнення суддівської винагороди задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, 93010, Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Миру, буд. 34) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за квітень 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Суддя                                                             І.О. Свергун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...