Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 478/690/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2020.
Дата набрання законної сили: 25.08.2020
Номер судового провадження: 61-18333ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                          
		Іменем України
		 
		25 серпня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 478/690/18
		провадження № 61-18333св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,  
		треті особи: Служба у справах дітей Казанківської районної державної адміністрації, Казанківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року у складі судді Іщенко Х. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Казанківської районної державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей Казанківської РДА), Казанківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Казанківський РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області), про визнання батьківства. 
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначав, що у період з 2004 по 2012 роки він і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . Оскільки відповідач категорично заперечувала звернутися разом із ним до органів реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) для реєстрації дитини у порядку, передбаченому статтею 126 Сімейного кодексу України (далі - СК України), запис про батька вчинено на підставі частини першої статті 135 СК України, зокрема у свідоцтві про народження малолітнього ОСОБА_5 зазначено: у графі батько « ОСОБА_6 » (його ім`я та по батькові), у графі мати « ОСОБА_2 ». На його думку, зазначення у свідоцтві про народження сина, у графі батько, його імені та по батькові свідчить про підтвердження факту кровної спорідненості, тоді як відмова відповідача від визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, була направлена на отримання нею коштів від держави. Його неодноразові прохання щодо реєстрації батьківства призводили до сварок і залишалися без задоволення. До 2012 року вони продовжували проживати однією сім`єю, при цьому він матеріально забезпечував сім`ю (відповідача і дитину). Згодом відповідач забрала сина, вказавши йому на те, що він не має ніяких прав на дитину, покинула житло, де вони проживали разом вісім років, та, користуючись його ставленням до дитини, лише за гроші дозволяла йому бачитись з сином. Намагаючись хоч якимось чином спілкуватися із сином, він звернувся до служби у справах дітей, де йому було роз`яснено, що права та обов`язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом ДРАЦС, натомість Казанківським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області йому було відмовлено у видачі дублікату свідоцтва про народження ОСОБА_7 , оскільки він не є офіційним батьком малолітнього. 
		 
		Посилаючись на наведене, а також на те, що на теперішній час, відповідач взагалі позбавила його можливості спілкуватися із сином, позивач просив визнати його батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключити відомості з актового запису від 22 жовтня 2009 року № 07 про ОСОБА_6 , як батька дитини; зобов`язати Казанківський РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області внести зміни до актового запису 
		від 22 жовтня 2009 року № 07 про народження ОСОБА_7 , де у графі батько зазначити його - ОСОБА_1 . 
		 
		Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій 
		 
		Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		 
		Зобов`язано Казанківський РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області внести зміни в актовий запис № 07 про народження ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема зазначити, що батьком дитини є ОСОБА_1 .
		 
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначення походження дитини від батька, який не перебуває у шлюбі з матір`ю дитини при відсутності їх спільної заяви може бути встановлено за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, дитина, наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків. ОСОБА_2 свідомо у судові засідання не з`являлася, причини неявки суду не повідомляла, пояснення, хто являється біологічним батьком дитини суду не надавала, ухилилась від явки до експертної установи, при цьому, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення відбору необхідних зразків, внаслідок чого проведення призначеної медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) не відбулося, що позбавило позивача можливості надати суду докази кровної спорідненості між ним та малолітньою дитиною. Факт доведеності позивачем свого батьківства відносно малолітнього ОСОБА_7 знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, позивач висловив бажання забезпечувати дитину матеріально, виховувати, цікавитися подальшою його долею, у зв`язку з чим, із урахуванням приписів статті 134 СК України та Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, суд вважав за можливе визнати ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язати органи ДРАЦС внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини. 
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року залишено без змін. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. 
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи 
		 
		У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності позивачем заявлених позовних вимог лише на підставі декількох фотознімків та показань матері позивача. Проте суди мали встановити наявність саме батьківських правовідносин позивача та малолітньої дитини (надання матеріальної допомоги, спільного виховання), які б слугували підставою для встановлення батьківства. Заперечуючи проти позову, відповідач вказувала на те, що у зазначений позивачем період у фактичних шлюбних відносинах вони не перебували, разом не проживали, спільне господарство не вели, їх стосунки не були такими, що є притаманними подружжю, не грунтувалися на засадах любові та поваги. За адресою, яку позивач зазначив у позовній заяві, відповідач проживала разом із своєю дитиною, однак не була зареєстрована. Позивач ніколи не допомагав їй з дитиною фінансово, не виявляв жодного інтересу чи піклування, з народження дитини вона особисто займається його утриманням та вихованням. На її думку, метою позивача визнання його батьком дитини є не любов до дитини, а можливість безперешкодного втручання і руйнування особистого та сімейного життя відповідача та її сина. Позивач чинив і буде чинити відносно неї «відвертий терор», а тому ухвалення оскаржуваних судових рішень не відповідає інтересам самої дитини. Позивач самоусунувся від визнання себе батьком дитини у встановленому законом порядку і його право не було порушено відповідачем. 
		 
		Суди не взяли до уваги роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України у від 15 травня 2006 року № 3, у якій серед іншого зазначено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України 2004 року може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід. Проте зазначених дій не було зроблено ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом, навіть при тому, що відповідач наполягала на проведенні молекулярно-генетичної експертизи. Таким чином за відсутності належних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження заявлених позивачем вимог, суди попередніх інстанцій необгрунтовано визнали позивача батьком малолітньої дитини. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу подано не було. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду. 
		 
		Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 06 листопада 2019 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи 
		 
		У період з 2004 по 2012 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу. 
		 
		Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 04 грудня 2017 року, батьками дитини вказані: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_2 . Підставою актового запису про народження дитини від 22 жовтня 2009 року за № 07 є заява матері; запис про батька дитини вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України.
		 
		Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2018 року призначено у справі судову медичну молекулярно-генетичну експертизу (експертизу ДНК), проведення якої доручено експертам Миколаївського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, проте відповідач разом із сином до експертної установи для відбору порівняльних зразків не з`явилася, що підтверджується повідомленням експертної установи.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування 
		 
		Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		 
		Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
		 
		Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має грунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
		 
		Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. 
		 
		Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обгрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
		 
		Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		 
		Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
		 
		Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
		 
		При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. 
		 
		Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
		 
		Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. 
		 
		У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		 
		Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		 
		Судами встановлено, що відповідач, яка була достовірно обізнана про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, належним чином повідомлена експертною установою про дату, час та місце проведення судово медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК), не з`явилася для забору біологічних зразків разом із дитиною, що свідчить про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі. 
		 
		Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини. Судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні. 
		 
		Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем (її представником) заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.
		 
		Перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, суди встановили, що позивач визнавав своє батьківство, займався вихованням малолітньої дитини ОСОБА_7 , надавав матеріальну допомогу, і бажає у подальшому приймати участь у вихованні дитини, а тому визнання ОСОБА_1 батьком ОСОБА_7 відповідає інтересам малолітньої дитини. Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини, діючи через свого представника, не навела жодних переконливих доказів на спростування доводів позивача та наданих ним доказів. 
		 
		Касаційна скарга містить посилання про недотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, але у ній відсутні конкретні аргументи, які б свідчили про неповне з`ясування судами обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення по суті, а також про невідповідність висновків судів обставинам справи, чи аргументи, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Фактично 
		наведені заявником аргументи є ідентичними доводам, що були викладені у апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 
		2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                      Г. І. Усик
		І. Ю. Гулейков 
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...