Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/143/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 27.08.2020. Зареєстровано: 30.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2020.
Дата набрання законної сили: 27.08.2020
Номер судового провадження: К/9901/54870/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 серпня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 802/143/17-а
		адміністративне провадження № К/9901/54870/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року (судді Мультян М.Б., Дмитришена Р.М., Крапівницька Н.Л.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (судді Курко О.П., Совгира Д.І., Драчук Т.О.) у справі № 802/143/17-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити дії, 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У січні 2017 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач; Департамент ДВС), у якому просив поновити його порушені права на отримання компенсації одночасно із самою сумою боргу та зобов`язати відповідача у січні 2017 року перерахувати компенсацію втраченої частини коштів у сумі 802  532,60 грн (станом на серпень 2016 року). Також позивач просив установити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт протягом місяця з дня ухвалення постанови суду.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року за заявою №  25663/02 зобов`язано Державу Україна у тримісячний строк з набуття рішення статусу остаточного виконати рішення національних судів. Департаментом ДВС на виконання рішень національних судів 4 серпня 2016 року було перераховано кошти в сумі 1  188  937,30 грн. Разом із тим, відповідач не провів виплату компенсації за період затримки виплати коштів з липня 2014 року по серпень 2016 року. З огляду на це позивач вважає, що відповідач відповідно до Порядку компенсації втраченої частини грошових доходів громадян у зв`язку з порушенням термінів їхньої виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), зобов`язаний перерахувати компенсацію втраченої частини грошових доходів унаслідок затримки їх виплати в сумі 802  532,60 грн.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 19 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.
		При ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення Європейського суду з прав людини «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року за заявою № 25663/02, у якому позивач є одним із заявників, Департаментом ДВС було виконано у повному обсязі. Зокрема, платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 2994 від 3 серпня 2016 року сплачена заборгованість на загальну суму 1  188  937,39 грн і платіжним дорученням № 3225 від 22 серпня 2016 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 20,37 грн.
		При цьому, суди обох судових інстанцій відхилили посилання позивача на Порядок №  159, оскільки його дія не поширюється на спірні правовідносини. Натомість, відносини, що склалися між сторонами, врегульовані Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 408 (далі - Порядок № 408).
		За наведених мотивів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Департаменту ДВС грошової компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушення термінів їх виплати та, відповідно, в задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
		На рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
		На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначає про те, що у зв`язку з невчасним проведенням з ним розрахунку за рішенням Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року відповідач зобов`язаний компенсувати йому втрачену частину грошових доходів унаслідок затримки їх виплати. Пояснив, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційним процесом і зростанням споживчих цін на товари та послуги. Скаржник зазначає, що судові рішення у даній справі суперечать вимогам законодавства, оскільки вимоги позивача про стягнення заявленої компенсації за невчасну виплату заробітної плати, нарахованої відповідно до рішення місцевих судів м. Вінниці, повністю підпадають під дію норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку № 159.
		Ухвалою від 9 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		У відзиві на касаційну скаргу представник Департаменту ДВС посилається на те, що рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року за заявою № 25663/02 фактично виконано та виконавче провадження ВП № 44360795 закінчено. Позивач, у свою чергу, фактично ж вимагає, щоб рішення Європейського суду з прав людини поширювалося на всі інші рішення національних судів, яких не існувало на момент прийняття остаточного рішення Європейського суду з прав людини, а також на майбутні рішення національних судів (незалежно від їх юрисдикції), де ОСОБА_1 буде позивачем або заявником. Окрім того, представник відповідача наголошує, що суму в 1  188  937,30 грн позивачу виплачено Міністерством юстиції України саме згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 408, якою затверджено порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України. Водночас, постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 не регулює питання виплати коштів на виконання рішень Європейського суду з прав людини. Ураховуючи викладене, представник Департаменту ДВС просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року - залишити без змін.
		07 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 07 червня 2019 року № 653/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №  14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
		Ухвалою від 26 серпня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		17 липня 2014 року ЄСПЛ прийнято рішення у справі "Яворовенко та інші проти України" за заявою № 25663/02, яким передбачено додаткові заходи індивідуального характеру та зобов`язано Державу Україну впродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
		Згідно з Додатком до вищезазначеного рішення ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню:
		- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 березня 2004 року;
		- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року;
		- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року;
		- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2007 року;
		- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року.
		Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України» та зобов`язано боржника - Державу Україну добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі № 802/82/16-а, що набрала законної сили, встановлено, що Департаментом ДВС виконано рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі «Яворовенко та інші проти України» у частині, яка стосується виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року, рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року та рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2007 року. Також у даній постанові зазначено, що заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року у справі № 2-4319/06, яким стягнуто з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за сумісництво посад за період з 1 березня 2002 року по 1 січня 2003 року з урахуванням компенсацій при інфляції за затримку розрахунку на суму 7  564,50 грн і зобов`язано відповідача звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера заводу «Модуль» з 1 грудня 2006 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з проведенням повного розрахунку по дату звільнення, було скасоване рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 24 червня 2008 року. Відтак, указане судове рішення не підлягає виконанню.
		У подальшому, із урахуванням зазначеної постанови Департаментом ДВС перераховано ОСОБА_1 кошти в сумі 1  188  937,30 грн та подано до суду звіт про виконання постанови від 18 квітня 2016 року у справі № 802/82/16-а, який прийнято ухвалою від 29 серпня 2016 року.
		13 вересня 2016 року у зв`язку із фактичним виконанням рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року виконавче провадження № 44360795 закінчено, про що винесено постанову.
		Посилаючись на несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Департаменту ДВС компенсації втраченої частини доходів в сумі 802  532,60 грн.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
		У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
		У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
		Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
		ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
		Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
		Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон № 606- ХІV).
		Відповідно до статті 1 Закону № 606- ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
		Пунктом 9 частини другої статті 17 Закону № 606-ХІV обумовлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, у тому числі рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		Контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - через відповідні управління державної виконавчої служби (частина шоста статті 83 даного Закону). 
		Положенням про Департамент ДВС Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2015 року № 1134/к, передбачено, що Департамент ДВС є самостійним структурним підрозділом Міністерства юстиції України, а його основним завданням є забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
		Аналіз наведених вище норм чинного законодавства вказує на те, що повноваження щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, в яких Україна є стороною, здійснюється Міністерством юстиції України шляхом делегування таких обов`язків Департаменту ДВС. При цьому, Департамент є самостійним суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо забезпечення виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах.
		Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України регулює Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).
		Положеннями статей 2, 3 указаного Закону визначено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
		Відповідно до статті 7 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення суду про набуття рішенням статусу остаточного орган представництва:
		а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;
		б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується органом представництва.
		Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження. Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання рішення.
		За приписами статті 8 Закону № 3477-IV, виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
		У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. 
		Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження".
		Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
		Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів. 
		Із указаних вище законодавчих норм слідує, що державні органи, які здійснюють дії спрямовані на виконання відповідного рішення ЄСПЛ зобов`язані вчиняти дії відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів, зокрема орган державної виконавчої служби може закрити відповідне виконавче провадження тільки у випадку виконання Рішення, яке відповідно до статті 1 Закону № 3477-IV, вважається виконаним саме з моменту виплати Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та вжиття заходів загального характеру.
		Як установлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалося позивачем, Департаментом ДВС на виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" за заявою № 25663/02, з урахуванням судових рішень у справі № 802/82/16-а, платіжним дорученням № 2994 від 3 серпня 2016 року сплачена заборгованість на загальну суму 1  188  937,39 грн і платіжним дорученням № 3225 від 22 серпня 2016 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 20,37 грн.
		Таким чином, оскільки строки виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року були порушенні, то відповідач на підставі частин першої і другої статті 8 Закону № 3477-IV, сплатив пеню у вказаному вище розмірі.
		7 березня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 408, якою затвердив Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України.
		У пункті 1 цього Порядку закріплено, що він визначає механізм використання коштів, передбачених Мін`юсту (далі - головний розпорядник) у державному бюджеті за програмою «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України» (далі - бюджетні кошти). Відповідальним виконавцем зазначеної програми є Мін`юст.
		Згідно з пунктом 2 Порядку № 408, бюджетні кошти спрямовуються, зокрема, на:
		1) виплату грошових сум за рішеннями закордонних юрисдикційних органів - міжнародного судового, в тому числі Європейського суду з прав людини, міжнародного арбітражного органу, згода на здійснення юрисдикції яким щодо України надана відповідно до укладеного належним чином міжнародного договору України або в інший спосіб згідно із законами України, а також судового, арбітражного органу іноземної держави, - прийнятими проти держави Україна;
		2) сплату штрафів, пені, виконавчого збору відповідно до  Законів України "Про виконавче провадження" та "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
		Підставою для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, є, з-поміж іншого, рішення закордонного юрисдикційного органу (пункт 3 Порядку).
		Отже, саме Порядок № 408 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає механізм використання Мін`юстом, як головним виконавцем програми, бюджетних коштів, передбачених на виконання рішень ЄСПЛ.
		З огляду на це, саме приписами вказаного Порядку керувався Департамент ДВС при перерахуванні коштів ОСОБА_1 на виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року.
		У той же час, позивач вважає, що відповідач безпідставно не здійснив йому виплату компенсації у сумі 802  532,60 грн за період затримки виплати коштів з липня 2014 року по серпень 2016 року.
		Однак, зазначені твердження ОСОБА_1 не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є безпідставними з огляду на таке.
		Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159.
		Зокрема, за змістом статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). 
		Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. 
		Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		За правилами статті 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). 
		Наведене повністю узгоджується з положеннями пунктів 2- 4 Порядку № 159. 
		Із цього слідує, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у статті 2 Закону № 2050-ІІІ та пункті 3 Порядку № 159, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
		Разом із тим, як правильно зауважили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач ніколи не перебував у трудових відносинах з Департаментом ДВС, Мін`юстом чи з органами його системи.
		За таких обставин застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 є неможливим.
		На підставі зазначеного вище, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання Департамент ДВС перерахувати ОСОБА_1 компенсацію втраченої частини коштів у сумі 802  532,60 грн (станом на серпень 2016 року). Відтак, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
		Під час розгляду справи Верховний Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Суд констатує, що судові рішення у цій справі є законними та обґрунтованими та не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права. 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, а тому підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...