Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/3657/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; охорони праці.
Надіслано для оприлюднення: 31.08.2020. Зареєстровано: 01.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2020.
Дата набрання законної сили: 28.09.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		27 серпня 2020 року                               м. Київ                              № 640/3657/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу 
		за позовом          Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до                     Головного управління Держпраці у Київській області
		про                     визнання протиправною та скасування постанови
		 
		ВСТАНОВИВ:
		          Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ1941/57/АВ/ТД/ФС-707 від 24 грудня 2019 року.
		          В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що нею не було допущено порушення вимог законодавства про працю, оскільки шість осіб, про які вказує відповідач в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 13 грудня 2019 року № КВ 1941/57/АВ не перебували із позивачем у трудових відносинах та не були допущені позивачем до роботи без укладання трудового договору. 
		          Також позивач вказує, що оскаржувана постанова № КВ1941/57/АВ/ТД/ФС-707 від 24 грудня 2019 року містить посилання на вимогу від 22 листопада 2019 року, натомість як вимога датована 04 грудня 2019 року.
		          Крім того позивач вказує, що фактично перевірка тривала з 21 листопада 2019 року по 13 грудня 2019 року, тобто 17 робочих днів, що є порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295.
		          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області № КВ1941/57/АВ/ТД/ФС-707 від 24 грудня 2019 року.
		          Представник Головного управління Держпраці у Київській області у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що оскаржувану постанову № КВ1941/57/АВ/ТД/ФС-707 від 24 грудня 2019 року прийнято відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2019 року №509, оскільки під час інспектування виявлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовує найману працю без укладення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.     
		Наказом Головного управління Держпраці у Київській області від 21 листопада 2019 року №5965 відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці у сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, статті 259 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 липня 2007 року № 877, постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2017 року № 1104 «Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823, наказу Міністерства соціальної політики від 18 серпня 2017 року № 1338, Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03 серпня 2018 року № 84, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством призначено проведення інспекційного відвідування на предмет не оформлення трудових відносин, зокрема, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з 21 листопада по 04 грудня 2019 року.
		           21 листопада  2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області видано направлення №1941 на проведення інспекційного відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет не оформлення трудових відносин.
		          Також, вимогою від 22 листопада 2019 року №1941 позивача зобов`язано у строк до 12:00 годин 11 лютого 2019 року надати такі документи: довідку про реєстрацію в органах статистики,  наказ про призначення керівника, правила внутрішнього трудового розпорядку, штатні розписи, документи «про прийняття на роботу» всіх працівників, книгу обліку та руху трудових книжок, трудові книжки, табелі обліку використання робочого часу, копії договорів ЦПХ, які було укладено, договір оренди, пояснення щодо ведення робіт, а також щодо кількості працівників (із прізвищами) залучених до роботи. 
		           04 грудня 2019 року відповідачем було складено акт про неможливість інспекційного відвідування №КВ1941/57/НП/АВ, відповідно до якого строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 13 грудня 2019 року.
		          Також, 04 грудня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області складено вимогу №1941/1, якою позивача у строк до 13 грудня 2019 року зобов`язано надати копії документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування. 
		           13 грудня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №КВ1941/57/АВ (далі - акт інспектування).
		          В ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що у порушення вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, не укладання трудового договору в письмові формі, а саме: станом на момент інспекційного відвідування 22 листопада 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустила до роботи без укладання трудового договору 6 працівників, не оформлених наказом чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Роботодавцем не надано підтверджуючих документів щодо працевлаштування 6 осіб, які знаходяться на території «Мисливського хутору».
		          На підставі акту інспектування Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову № КВ1941/57/АВ/ТД/ФС-707 від 24 грудня 2019 року, якою на позивача накладено штраф в сумі 751  140,00 грн.
		Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
		Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
		Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
		Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.
		Перелік підстав для здійснення позапланового заходу (позапланової перевірки) визначено частиною першою статті 6 Закону № 877-V.
		Суд зауважує, що у Законі № 877-V дійсно відсутня така підстава для проведення позапланового заходу, як результат аналізу інформації, отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством.
		Однак, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 6 Закону № 877-V проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону. Отже наведено норма права містить у своїй побудові виключення із загального правила.
		Суд повторює, що за правилами частини  четвертої статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах.
		Аналіз наведеної норми права дає підстави стверджувати, що у разі проведення позапланового заходу органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, інші підстави для його проведення можуть бути визначені відповідним законом, який регулює цю сферу. І таким нормативно-правовим актом, у даному випадку, є Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823, підпунктом 3 пункту 5 якого визначено, що інспекційні відвідування проводяться: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
		Відповідно до пункту 9 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок) тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів.
		Згідно пункту 14 Порядку у разі створення об`єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування, зокрема ненадання на письмову вимогу інспектора праці інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених  пунктом 10  цього Порядку), відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, перевищення строків проведення інспекційного відвідування, визначених  пунктом 9  цього Порядку, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування із зазначенням відповідних підстав, який у разі можливості підписується об`єктом відвідування або іншою уповноваженою ним особою.
		Так, матеріалами справи підтверджено, що інспекційне відвідування позивача призначено наказом Головного управління Держпраці у Київській області від 21 листопада 2019 року №5965 з 21 листопада по 04 грудня 2019 року.
		У зв`язку з тим, що позивачем не було надано документи на вимогу від 22 листопада 2019 року №1941, 04 грудня 2019 року строк проведення інспекційного відвідування зупинений до 13 грудня 2019 року.
		Як зазначено вище, 13 грудня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №КВ1941/57/АВ.
		З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що інспектування позивача проведено з дотриманням норм пунктів 9, 14 Порядку.
		Так, позивач вказує, що відповідачем не було винесено припис, проте предметом розгляду даної справи є саме постанова про накладення штрафу. Не винесення відповідачем припису не є доказом протиправності оскаржуваної постанови.
		Згідно абзацу 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з частиною першою статті 24 цього Кодексу, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. 
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).
		Зі змісту наведеного вбачається, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов`язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.
		Як зазначено вище, станом на момент інспекційного відвідування 22 листопада 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустила до роботи без укладання трудового договору 6 працівників, не оформлених наказом чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Роботодавцем не надано підтверджуючих документів щодо працевлаштування 6 осіб, які знаходяться на території «Мисливського хутору».
		Перебування зазначених в акті інспекційного відвідування осіб у трудових відносинах з позивачем підтверджено поясненнями таких осіб, які містяться в матеріалах справи.
		Натомість позивачем надано суду копії договорів на виконання робіт (послуг) від 21 листопада 2019 року, укладених з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , предметом яких є виконання робіт по кухні у період з 21 по 28 листопада 2019 року.
		Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Отже, у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.
		Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		З огляду на викладене, договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.
		Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
		При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.
		За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.
		Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.
		Отже, основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №200/9385/16 та від 28 лютого 2019 року у справі №824/766/16-а.
		Так, з аналізу наявних в матеріалах справи копій цивільно-правових угод на виконання робіт, укладених позивачем з названими вище особами, вбачається, що такі особи не виконували не індивідуально визначену роботу, передбачену угодою. Функції, які виконували такі особи за вказаними договорами, не є самостійними. 
		Судом встановлено, що у цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносини між позивачем та вищевказаними особами.
		Суд звертає увагу на те, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату.
		Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
		При цьому суд зауважує, що сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.
		З огляду на викладене, суд вважає, що факт порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.
		Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення  затверджено постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року (в редакції чинній станом на час прийняття оскаржуваної постанови), відповідно до пункту 3 якої справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
		Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
		Матеріалами справи підтверджено, що головним управлінням Держпраці у Київській області 18 грудня 2019 року направлено на адресу позивача повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу.
		Згідно пункту 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення  затверджено постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
		Суд наголошує, що постанова про накладення штрафу складається виключно за результатом розгляду наявних документів, присутність суб`єкта підприємницької діяльності та надання ним пояснень не передбачено згадуваною постановою.
		З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної  постанови. 
		Відповідно до частини 2   статті 19 Конституції України    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.
		Частиною 2    статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України    передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені    Конституцією    та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед    законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем як суб`єктом владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2  статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову
		Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення"   Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                А.І. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...