Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 318/1863/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.09.2020.
Дата набрання законної сили: 02.09.2020
Номер судового провадження: 61-1747ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		              
		Постанова
		Іменем України
		 
		02 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 318/1863/17
		провадження № 61-1747св19
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької  від 20 квітня 2018 року у складі судді Васильченка В.В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості рівності часток у спільному майні подружжя.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що  з 04 грудня 1987 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, за час якого ними було набуто за спільні кошти автомобіль марки TOYOTA HI ACE, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль марки TOYOTA VENZA,                        2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , частину двоповерхової будівлі загальною площею 374, 5 кв. м та земельну ділянку площею 0,19778 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . Вказане рухоме та нерухоме майно оформлено на ОСОБА_2 .
		 
		Посилаючись на те, що сімейні відносини  між ними припинені, проте згоди щодо поділу спільного майна подружжя вони дійти не можуть, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги, просила: припинити право власності відповідача на автомобіль марки TOYOTA HI ACE, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль марки TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , частину двоповерхової будівлі загальною площею 374, 5 кв. м та земельну ділянку площею 0, 19778 га, що розташовані по АДРЕСА_1 ; визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя; визнати за кожним із сторін право власності на Ѕ частину двоповерхової будівлі та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на автомобіль марки TOYOTA HI ACE, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , стягнувши з останнього на її користь грошову компенсацію вартості рівності часток у спільному майні подружжя в сумі 162 204,50 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням  Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької  від 20 квітня 2018 року позов задоволено. Припинено право приватної власності ОСОБА_2 на частину двоповерхової будівлі загальною площею 374, 5 кв. м та земельну ділянку площею 0,19778 га, що розташовані по АДРЕСА_1 ,  автомобілі марки TOYOTA HI ACE, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
		 
		Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 частину двоповерхової будівлі загальною площею 374,05 кв. м та земельну ділянку площею 0,19778 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , автомобілі марки TOYOTA HI ACE, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
		 
		Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним із них на Ѕ частку частини двоповерхової будівлі загальною площею 374, 5 кв. м та земельної ділянки площею 0,19778 га, що розташовані по АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки TOYOTA HI ACE, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості різності часток у спільно нажитому рухомому майні в розмірі 162 204,50 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до спільного майна сторін належать частина двоповерхової будівлі, земельна ділянка, на якій вона розташована, та два автомобілі, які підлягають поділу між ними, з урахуванням принципу рівності часток подружжя, з виплатою на користь позивача грошової компенсації.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення          Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької  від 20 квітня 2018 року, залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про  задоволення позовних вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		У січні 2019 року   ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить  ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було дотримано норми процесуального права, а саме не проводилася інвентаризація технічних засобів для фіксування судового розгляду, відсутня технічна документація на такі засоби, відповідні акти вводу їх в експлуатацію, що ставить під сумнів законність їх експлуатації; секретарем судового засіданні не складався протокол, а лише довідка про відсутність фіксації через неявку сторін, крім того у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем копії уточненої позовної заяви та судової повістки на 21 березня 2018 року,  коли судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого засідання. Судами першої та апеляційної інстанції враховано докази сторони позивача, які належним чином не завірені, а тому не є допустимими; не досліджено належним чином правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомості та оцінка вартості спірних автомобілів; не враховано, що спірна земельна ділянка придбана відповідачем як фізичною особою-підприємцем, унаслідок чого ухвалені помилкові рішення та порушені вимоги статті 41 Конституції України щодо непорушності права приватної власності.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року               № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення  судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що 04 грудня 1987 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_2 .
		 
		Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області                         від 27 вересня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
		 
		У період шлюбу сторонами було набуто автомобіль марки TOYOTA HI ACE,                    2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який                                        10 березня 2006 року зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 та знаходиться у його користуванні та автомобіль марки TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я відповідача                      16 квітня 2011 року та також перебуває у його користуванні.
		 
		Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 482-17                                   від 17 січня 2018 року ринкова вартість автомобіля марки TOYOTA HI ACE,                    2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 складає 154 614,00 грн, а ринкова вартість автомобіля TOYOTA VENZA, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 - 479 023,00 грн.
		 
		03 жовтня 2001 року відповідно до свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровського нотаріального округу Запорізької області Железняк О. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1924, відповідач ОСОБА_2 набув право власності на частину двоповерхової будівлі загальною площею 374,5 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку приватний підприємець ОСОБА_2 є власником земельної ділянки                площею 0,19778 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого за № 134 від 27 листопада 2003 року, який укладався відповідно до рішення Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області від 21 жовтня 2003 року № 17.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 22, частини першої статті 24, статті 25, частини першої статті 28 КпШС України (у  редакції, чинній на час придбання спірного нерухомого майна), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна,  яке  є  спільною  сумісною власністю подружжя,  їх частки визнаються рівними. 
		 
		З аналізу зазначених норм вбачається, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно.
		 
		За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. 
		 
		Інше спірне рухоме майно було придбано подружжям після 01 січня 2004 року, отже правовий режим цього майна регулюється положеннями СК України.
		 
		За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		 
		Відповідно до положень частини першої  статті 71 СК України майно,  що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу,  може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
		 
		За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
		 
		До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		 
		Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
		 
		Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
		 
		Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
		 
		Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
		 
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року № 6-1752цс15.
		 
		Ураховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог з урахуванням того, що спірне майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки сторони його набули під час шлюбу та за спільні сумісні кошти внаслідок спільної праці подружжя, й воно підлягає поділу у рівних частках, виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи.
		 
		Аргументи ОСОБА_2 щодо відсутності технічної документації на технічні засоби для фіксування судового розгляду, не складання протоколу судового засідання за відсутності сторін та закриття підготовчого провадження у справі за відсутності сторін не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки не передбачені статтею 411 ЦПК України та  не впливають на правильність вирішення справи. 
		 
		Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що докази надані позивачем разом з позовною заявою не є допустимими в розумінні вимог статті 78 ЦПК України, оскільки належним чином не посвідчені, спростовується висновками судів про їх належність та допустимість, а Верховний Суд в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України не вправі вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Посилання заявника на те, що частина двоповерхової будівлі загального призначення загальною площею 374,5 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 не виділена в натурі, а тому не може бути предметом спору, є безпідставними, оскільки об`єктом права спільної сумісної власності може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). 
		 
		Інші доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		 
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -  без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької від 20 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов   В. С. Жданова      В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...