Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/851/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 04.09.2020. Зареєстровано: 06.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2020.
Дата набрання законної сили: 03.09.2020
Номер судового провадження: К/9901/18460/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 вересня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 810/851/17
		адміністративне провадження № К/9901/18460/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду, ухвалену у складі колегії суддів: Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Троян Н.М., від 27 червня 2017 року, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: 
		- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. щодо невключення рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
		- зобов`язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. внести зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно включення рахунку ОСОБА_1 до цього переліку з метою виплати гарантованої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн;
		- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити зміни та доповнення до реєстру відшкодувань вкладникам ПАТ «КБ «Хрещатик» для здійснення виплат ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 200 000,00 грн.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» безпідставно не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки це суперечить Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та порушує права позивача як вкладника.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. щодо невключення рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов`язано Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. внести зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно включення рахунку ОСОБА_1 до цього переліку з метою виплати гарантованої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн. 
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з того, що позивач є вкладником в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому після прийняття Національним банком України (НБУ) рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. задоволено;  рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
		Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не є вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки не укладав договору банківського вкладу з ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому не набув права на отримання коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано до суду 24 липня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 810/851/17, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		Суддя-доповідач Берназюк Я.О. ухвалою від 2 вересня 2020 року прийняв до свого провадження адміністративну справу № 810/851/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи.
		Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не заявляли.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що позивачем та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» укладено додатковий договір № 2 від 4 квітня 2016 року до договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року, а тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не набула статусу вкладника ПАТ «КБ «Хрещатик», є хибними.
		20 липня 2020 року до суду надійшла заява від позивача, в якій міститься посилання на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 826/7530/17. Позивач просить врахувати вказаний правовий висновок під час розгляду цієї справи у касаційному порядку.
		Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 9 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв грошові кошти в сумі 200   000,00 грн терміном з 9 грудня 2015 року по 9 червня 2016 року включно під 23,5 % річних.
		Для внесення суми вкладу банк відкрив депозитний рахунок НОМЕР_1 .
		1 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 4, предметом якого є передача вкладником - ОСОБА_2 новому вкладнику - ОСОБА_2 права вимоги виконання боржником - юридичною особою за законодавством України - ПАТ «КБ «Хрещатик» зобов`язань, що випливають з договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року.
		Розмір відступлення права вимоги складає 200 000,00 грн основного боргу (вкладу) відповідно до договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року.
		В подальшому, 4 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, предметом якого є передача вкладником - ОСОБА_2 новому вкладнику - ОСОБА_1 права вимоги виконання боржником - юридичною особою за законодавством України - ПАТ «КБ «Хрещатик» зобов`язань, що випливають з договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року.
		Вказаний договір відступлення права вимоги від 4 квітня 2016 року був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олексюком Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 168.
		ОСОБА_2 надав банку письмове повідомлення про те, що 4 квітня 2016 року на підставі статті 516 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ним здійснено відступлення права вимоги боргу за договором № 153D-644571 на користь нового вкладника - ОСОБА_1 в сумі 200 000,00 грн, а також про те, що банку належить здійснити сплату боргу в розмірі вищевказаної суми на користь нового вкладника (позивача) та за його вказівками і вимогами.
		В подальшому, 4 квітня 2016 року між ПАТ «КБ «Хрещатик», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року.
		За умовами додаткового договору № 2 від 4 квітня 2016 року вкладник ОСОБА_2 відступив новому вкладнику ОСОБА_1  право вимоги по договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року.
		Наслідком чого стало викладення пункту 1.1 основного договору в новій редакції: «банк приймає грошові кошти вкладника, в подальшому «Вклад», на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 , в подальшому «Вкладний», що відкривається банком на його ім`я, в сумі 200 000,00 грн (двісті тис. грн 00 коп.) на термін з 9 грудня 2015 року по 9 червня 2016 року. Кошти, прийняті у післяопераційний час, святкові, неробочі або вихідні дні, зараховуються на вкладний рахунок на наступний робочий день. Термі вкладу відраховується з дня зарахування коштів на вкладний рахунок. Банк повертає вкладнику суму вкладу та сплачує проценти на умовах та в порядку, встановлених цим договором».
		Разом з тим, відповідно до постанови Правління НБУ від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
		Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «КБ «Хрещатик» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 5 квітня 2016 року до 4 травня 2016 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 5 квітня 2016 року до 4 травня 2016 року включно.
		Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року № 560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Хрещатик» з 5 травня 2016 року до 4 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Хрещатик» з 5 травня 2016 року до 4 червня 2016 року включно.
		Відповідно до рішення Правління НБУ від 2 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 3 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 3 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 9 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ «КБ «Хрещатик» з 9 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ «Ощадбанк», ПАТ «ПУМБ», АБ «Південний» та АТ «Укрсиббанк».
		В травні 2016 року та в липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. із заявами про включення до реєстру вкладників і списки осіб, що отримують кошти за рахунок Фонду гарантування вкладів в межах граничної суми до 200000,00 грн за додатковим договором від 4 квітня 2016 року № 2 до договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року та виплати вказаної суми. 
		Однак, листом від 25 серпня 2016 року за № 41/3-12/7881 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко І.І. повідомив позивача про те, що договір позивача підпадає під процедуру перевірки, а тому на нього встановлені тимчасові обмеження. Рішення про зняття обмежень на здійснення неплатоспроможним банком операцій за відповідним правочином (договором) та подальшу виплату буде прийнято Фондом зокрема за наслідками здійснення перевірки документів, пов`язаних із вчиненням правочину (укладенням договору).
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
		Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
		Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200   000,00 грн. 
		Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
		Правовий аналіз зазначених вище норм, дає змогу дійти до висновку, що вирішальною умовою для включення особи до переліку вкладників, є наявність у такої особи вкладу в банку.
		Пунктами 3, 4 частини першої статті 2 Закону № 4454-VІ визначено зміст понять «вклад» та «вкладник».
		Вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
		Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
		Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом № 4454-VІ щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи.
		Відповідно до частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
		Так, у статті 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора в зобов`язанні, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).
		При цьому, статусу вкладника фізична особа набуває лише у випадку укладення договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку, а також, якщо такі договори укладено на її користь. 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 4 квітня 2016 року між ПАТ «КБ «Хрещатик», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до договору № 153D-644571 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 9 грудня 2015 року, за умовами якого вкладник ОСОБА_2 відступив новому вкладнику ОСОБА_1 право вимоги по договору № 153D-644571. Тобто відступлення права вимоги мало місце до запровадження у банку тимчасової адміністрації (з 6 квітня 2016 року) та було оформлено у формі додаткової угоди з банком.
		З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 набула статусу вкладника банку, яка має право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Зазначена правова позиція узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1136/17, від 8 липня 2020 року у справі № 826/7530/17.
		При цьому суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, яке не відповідає закону.
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, то у силу статті 139 КАС України суд має вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Від адвоката Кириченка Романа Юрійовича надійшла заява про стягнення судових витрат на правову допомогу у сумі 25500 грн. На підтвердження понесених судових витрат до заяви були долучені: договір про надання правової допомоги від 10 липня 2017 року, акт прийому-передачі послуг до цього договору, прибутковий касовий ордер від 20 вересня 2017 року від 20 вересня 2017 року до договору від 10 липня 2017 року на суму 17   000 грн.
		Вирішуючи зазначене клопотання колегія суддів виходить з наступного.
		В силу частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України   для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
		Відповідно до частини першої статті 57 КАС України   представником у суді може бути адвокат або законний представник.
		Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України   повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
		Між позивачем та адвокатом Кириченком Р.Ю. укладено договір про надання правової допомоги від 10 липня 2017 року, згідно з умовами якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов`язання вчинити юридично значущі дії по наданню довірителю правової допомоги.
		На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі послуг до цього договору, прибуткові касові ордери на загальну суму 17   000 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
		При цьому, враховуючи судову практику, яка склалась під час вирішення питання про визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню у справах подібної категорії, висловлену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 826/12282/15, від 6 лютого 2020 року у справі № 826/16219/16, а також категорію та складність справи, колегія суддів робить висновок, що з Фонду гарантування вкладів належить стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3   000 грн.
		У задоволенні заяви адвоката Тукмана Євгена Григоровича, яка надійшла до Верховного Суду 20 липня 2020 року, про стягнення за рахунок відповідача судових витрати на правничу допомогу у розмірі 18   000 грн, слід відмовити, враховуючи, що долучені до неї документи, а саме: договір про надання правової допомоги від 21 травня 2020 року, ордер про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг АА № 1028225 від 21 травня 2020 року, свідчать про те, що договір з адвокатом укладено після подання касаційної скарги, та послуги, які просить відшкодувати адвокат, пов`язані, переважно, зі складанням договору про надання правничої допомоги, заяви про стягнення судових витрат, а також пошуком судової практики. 
		Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
		Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.
		Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).
		Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для      цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
		Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
		Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.
		Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
		Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
		У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
		Оскільки колегія суддів, не повертаючи справу на новий розгляд, задовольняє касаційну скаргу та скасовує рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України необхідно вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Відповідно до квитанції № 19511841-1 від 9 серпня 2017 року за подання касаційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1536 грн, який належить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Також підлягає стягненню з Фонду понесених судових витрат на правничу допомогу у сумі 3   000 грн.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року скасувати.
		Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року залишити у силі.
		Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір за подання касаційної скарги (квитанція № 19511841-1 від 9 серпня 2017 року) у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень та понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3   000 (три тисячі) гривень.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  І.В. Желєзний 
		                                                                                                            Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...