Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 725/5727/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2020.
Дата набрання законної сили: 02.09.2020
Номер судового провадження: 61-15791ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                             
		Іменем України                       
		 
		02 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 725/5727/18
		провадження № 61-15791св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів:  Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,           
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,
		відповідач -  Публічне акціонерне товариство «Чернівцігаз», 
		треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівцігаз збут», Головне Управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 до Публічного акціонерного товариства «Чернівцігаз», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівцігаз збут», Головне Управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання незаконним рішення та зобов`язання вчинити дії  
		 
		за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 12 квітня 2019 року у складі судді Нестеренко Є. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,
		 
		                                                            ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,                ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,             ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,                ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,                 ОСОБА_26 (далі - позивачі) звернулися з позовом, у якому просили: 1) визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства «Чернівцігаз» (далі - ПАТ «Чернівцігаз») щодо нарахування обсягів спожитого газу споживачам за показниками загальнобудинкових вузлів обліку газу; 2) визнати незаконною відмову ПАТ «Чернівцігаз» у встановленні індивідуальних лічильників природного газу за рахунок коштів суб`єктів господарювання з розподілу природного газу на відповідній території (м. Чернівці) або коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевого бюджету; 3) зобов`язати ПАТ «Чернівцігаз» визначати норми (об`єми, обсяги) спожитого споживачами природного газу до встановлення кожному індивідуального лічильника газу за приписами постанов Кабінету Міністрів України № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (із змінами) та № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами»; 4) зобов`язати ПАТ  «Чернівцігаз»  встановити   індивідуальні   лічильники   природного   газу  за 
		 
		 
		рахунок коштів суб`єктів господарювання по розподілу природного газу на відповідній території (м. Чернівці), або коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевого бюджету в квартирах позивачів.
		 
		На обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що вони є споживачами природного газу, їх квартири не обладнані індивідуальними приладами обліку природного газу. ПАТ «Чернівцігаз» є оператором газорозподільної системи на території Чернівецької області і здійснює розподіл природного газу. Незважаючи на встановлені постановою Кабінету Міністрів України норми споживання природного газу населенню в разі відсутності газових лічильників відповідач із січня 2017 року проводить розрахунки спожитого природного газу позивачам на підставі математичних (арифметичних) розрахунків показників загальнобудинкового лічильника газу (пропорційним діленням залишкового об`єму спожитого газу на всіх зареєстрованих споживачів у будинку). 
		 
		Позивачі вважають указані дії відповідача такими, що суперечать нормам вказаних постанов Кабінетів Міністрів України. Загальнобудинковий облік споживання природного газу не відображає об`єктивний (фактичний) обсяг споживання газу кожним споживачем, вони мають право сплачувати тільки за реально спожитий обсяг газу.
		 
		Відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу населенню, що проживає у квартирах в яких газ використовується тільки для приготування їжі. 
		 
		Ураховуючи наведене, позивачі просили позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Першотравневий районний суд м. Чернівців рішенням від 12 квітня 2019 року позов задовольнив. Визнав незаконними дії ПАТ «Чернівцігаз» щодо нарахування об`ємів спожитого газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,                   ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,                 ОСОБА_25 та   ОСОБА_26 за показниками загальнобудинкових вузлів обліку газу, відмову ПАТ «Чернівцігаз» у встановленні індивідуальних лічильників природного газу за рахунок коштів суб`єктів господарювання по розподілу природного газу на відповідній території (м. Чернівці) або коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевого бюджету. Зобов`язав ПАТ «Чернівцігаз» визначати норми (об`єми, обсяги) спожитого позивачами природного газу до встановлення кожному індивідуального лічильника газу за приписами постанов Кабінету Міністрів України № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (із змінами) та № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», встановити індивідуальні лічильники природного газу за рахунок коштів суб`єктів господарювання з розподілу природного газу на відповідній території (місто Чернівці) або коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевого бюджету. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що  ПАТ «Чернівцігаз» є оператором газорозподільної системи, до газових мереж якого підключений об`єкт споживача, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачання. Позивачі приєдналися до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498. Відмова ПАТ «Чернівцігаз» встановити індивідуальні лічильники суперечить статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідач здійснює визначення об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу з порушенням пункту 3 глави  4 Кодексу газорозподільних систем.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Чернівецький апеляційний суд постановою від 04 липня 2019 року змінив рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 квітня 2019 року                  в частині зобов`язання ПАТ «Чернівцігаз» визначати норми (об`єми, обсяги) спожитого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,                  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 природного газу до встановлення кожному індивідуального лічильника газу за приписами постанов Кабінету Міністрів України № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (із змінами) та № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами». Визначив норми (об`єми, обсяги) спожитого позивачами природного газу до встановлення кожному індивідуального лічильника газу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природного газу». В решті рішення залишив без змін.
		 
		 
		 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу, тому що ПАТ «Чернівцігаз» зобов`язано відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника». Відмова ПАТ «Чернівцігаз» встановити позивачам індивідуальні лічильники суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів.
		 
		Водночас суд першої інстанції дійшов посилкового висновку про зобов`язання ПАТ «Чернівцігаз» визначати норми (об`єми, обсяги) спожитого позивачами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року                   № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», яка втратила чинність.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї, їх  узагальнені аргументи
		У касаційній скарзі, поданій 19 серпня 2019 року до Верховного Суду,                       Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців             від 12 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду                            від 04 липня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, ухвалені у справі судові рішення є неправомірними, тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення                у відповідній частині.
		Висновки апеляційного суду суперечать висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 08 серпня 2018 року у справі № 296/6536/17-ц, яка є аналогічною.
		Зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в частині оснащення споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу та необхідності отримання обов`язкової згоди співвласників багатоквартирного будинку на встановлення загальнобудинкового лічильника газу набрали чинності з 19 січня 2018 року, тобто вони не можуть поширюватись на загальнобудинкові вузли обліку, які були встановлені позивачам оператором ГРМ до набрання чинності змінами до закону.
		У будинках, де проживають позивачі спожитий газ обліковується за загальнобудинковими лічильниками газу (ВОГ), які були встановлені в період                         з 30 листопада 2016 року до 13 жовтня 2017 року згідно з актами приймання їх             в експлуатацію.
		Порядок обліку природного газу у побутових споживачів у разі наявності ВОГ природного газу, встановленого для ведення такого обліку в багатоквартирному будинку, регулюється винятково главою 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, який встановлює, зокрема, особливості організації обліку газу                            в багатоквартирних будинках.
		Облік природного газу в багатоквартирному будинку, в якому встановлено -загальнобудинковий вузол обліку, проводить відповідач законно - відповідно до законодавства, що регулює спірні правовідносини.  
		Встановлення індивідуальних лічильників газу в багатоквартирних будинках, де до 19 січня 2018 року встановлений загальнобудинковий вузол обліку, здійснюється лише за кошти побутового споживача, а визначення обсягів природного газу, спожитого позивачами, відповідач проводить винятково на підставі вимог Положення. Встановлення загальнобудинкового вузла обліку позивачам без погодження з мешканцями конкретних квартир було повністю правомірним. Відповідач самостійно та з власної ініціативи не нав`язував позивачам умови одержання послуги, які ставлять їх у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, і дії відповідача повністю відповідали вимогам чинного на той час законодавства України. 
		16 та 18 вересня 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_26 , ОСОБА_10 ,              ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , ОСОБА_9 ,   ОСОБА_6 надійшли відзиви на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що судові рішення у справі прийняті без   порушень норм процесуального і матеріального права, тобто є повністю правомірними і такими, що не підлягають скасуванню.
		Висновки судів повністю відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 листопада 2018 року у справі                                     № 214/2435/17, яка є аналогічна цій справі. 
		Відповідач всіляко намагається ввести суди в оману, використовує перекручення фактів, недостовірну інформацію.
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» поновлено строк на касаційне оскарження рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців             від 12 квітня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду                            від 04 липня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Першотравневого районного суду міста Чернівців.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,              ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 є споживачами природного газу, що не оспорюється сторонами та підтверджується копіями повідомлень про сплату рахунків за газ.
		ПАТ «Чернівцігаз» є оператором ГРМ (оператор газорозподільної системи, до газових мереж якого підключений об`єкт споживача). 
		У будинках, де проживають позивачі, облік спожитого газу обліковується загальнобудинковим лічильником газу (ВОГ).
		21 вересня 2018 року позивачі звернулися до відповідача із колективною заявою про встановлення індивідуальних лічильників газу.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду 
		08   лютого  2020  року  набрав  чинності  Закон  України  від  15  січня  2020  року
		№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до частин першої, другої  статті 400 ЦПК України під час розгляду справи   в   касаційному   порядку   суд   перевіряє   в  межах    касаційної   скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених              у суді першої інстанції.
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права                   в межах   касаційної   скарги,   дійшов   висновку,   що  касаційна   скарга  не  підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		 
		Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України   «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права  споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
		 
		 
		 
		 
		Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
		 
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»                     (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		 
		Статтею 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
		 
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		 
		Тарифи на газопостачання належать до першої групи.
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		 
		Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, пункт 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»  (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		 
		Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
		 
		Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
		 
		У пункті 1.4 Типового договору розподілу природного газу вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС).
		 
		Суди встановили, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та сплачують рахунки за спожитий природний газ.
		 
		Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VI «Права і обов`язки постачальника».
		 
		Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору                                                           ПАТ «Чернівцігаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний                                газ   споживачам   в   необхідних   об`ємах   (обсягах),   а  позивачі  взяли  на  себе 
		 
		 
		 
		зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
		 
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
		 
		У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
		 
		Як зазначено в частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинний на час виникнення спірних правовідносин), державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
		 
		Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		 
		Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність  з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться  у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		 
		Суди встановили, що позивачі є споживачами природного газу,                                         а ПАТ «Чернівцігаз» - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		 
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу: а) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня             2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
		 
		Положенням постанови НКРЕКП, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року до 31 травня              2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
		 
		Згідно з додатком 1 до цієї постанови НКРЕКП в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком 1 до постанови             від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
		 
		Зважаючи, що позивачі виконували обов`язок щодо сплати отриманих послуг,             у тариф  яких  включено  і  вартість  та   роботи  зі    встановлення   індивідуальних лічильників газу населенню, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову про визнання незаконною відмови ПАТ «Чернівцігаз» у встановленні індивідуальних лічильників природного газу за рахунок коштів суб`єктів господарювання з розподілу природного газу на відповідній території (м. Чернівці) або коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевого бюджету; зобов`язання ПАТ «Чернівцігаз» встановити індивідуальні лічильники природного газу за рахунок коштів  суб`єктів  господарювання  з  розподілу  природного  газу  на  відповідній 
		 
		 
		 
		території (м. Чернівці) або коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевого бюджету, в квартирах позивачів.  
		 
		При цьому положення Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Зазначені вимоги зобов`язують ПАТ «Чернівцігаз» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.
		 
		Відмова ПАТ «Чернівцігаз» встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів.                                  З урахуванням статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		 
		Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.
		 
		Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор ГРС зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності),                     а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
		 
		Суди встановили, що загальнобудинкові вузли обліку природного газу було встановлено без погодження з мешканцями будинків.
		 
		Також суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про незаконність встановлення ПАТ «Чернівцігаз» загальнобудинкових лічильників газу за адресами позивачів та незаконність нарахування об`ємів спожитого природного газу позивачам на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу.
		 
		Встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із позивачами та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивачів, оскільки              в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого немає лічильники, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді споживачами не використовувався. Унаслідок бездіяльності ПАТ «Чернівцігаз» споживачі газу в одному будинку поставлені у нерівне становище.
		 
		Верховний Суд вважає, що задоволення вимог позивачів в указаній частині відповідає державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги з газопостачання; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об`єму газу, який вони спожили, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
		 
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. 
		 
		Саме на ПАТ «Чернівцігаз» покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише воно повинне вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на позивачів є неправомірним. 
		 
		Указаний висновок відповідає правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 20 лютого 2019 року у справі № 212/5712/17 (провадження № 61-116св19),  від  24  жовтня  2019  року  у справі № 214/5776/17 (провадження № 61-13554св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 202/2/18 (провадження № 61-22901св19).
		 
		Аргументи касаційної скарги висновки судів не спростовують, зводяться до незгоди з такими висновками.
		 
		У Кодексі ГРС зазначено, що оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні 
		 
		 
		відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		 
		Суди встановили, що ПАТ «Чернівцігаз» є оператором ГРМ.
		 
		Згідно з Кодексом ГРС та Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня             2015 року № 2498, оператор ГРМ зобов`язаний забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по споживачу, у тому числі формування загального об`єму (обсягу) розподілу (споживання) природного газу споживачу за відповідний період; здійснювати перерахунок об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу по об`єкту споживача відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
		 
		Пунктом 13 розділу 3 Правил № 2496 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що розрахунки за послуги                                       з газопостачання здійснюються на підставі даних оператора ГРМ про об`єм (обсяг) газу, визначений за підсумками місяця за договором розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та оператором ГРМ.
		 
		З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції в частині, що залишена без змін постановою апеляційного суду та постанова апеляційного суду щодо вирішення позовних вимог про визнання незаконними дій ПАТ «Чернівцігаз» щодо нарахування об`ємів спожитого газу споживачам за показниками загальнобудинкових вузлів обліку газу; зобов`язання ПАТ «Чернівцігаз» визначати норми (об`єми, обсяги) спожитого споживачами природного газу, до встановлення кожному індивідуального лічильника газу за приписами постанов Кабінету Міністрів України № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (із змінами) та № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», відповідають вимогам закону. 
		 
		Аргументи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
		 
		Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                         і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.
		 
		Керуючись  статтями  400,  410,  416  ЦПК  України,  Верховний  Суд  у  складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 12 квітня 2019 року              в незмінній частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська 
		 
		Судді                                                                                                 С. Ю. Бурлаков
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                            Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                                            В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...