Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/3913/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 10.09.2020. Зареєстровано: 11.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2020.
Дата набрання законної сили: 19.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №  120/3913/19-а 
		                                        Головуючий у 1-й інстанції:  Слободонюк Михайло Васильович                                                   Суддя-доповідач:  Кузьмишин В.М. 
		 
		19 серпня 2020 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:  Кузьмишина В.М. 
		суддів:  Іваненко Т.В.  Гонтарука В. М. 
		за участю:
		секретаря судового засідання: Платаш В.О.,
		представника позивача:Сувалова В.О., 
		представника відповідача: Тимошевської Ю.Й., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Головного управління ДПС у Вінницькій області  на  рішення   Вінницького окружного адміністративного суду  від  10 березня 2020 року (проголошено в м. Вінниці, повний текст складено 18.03.20) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про  визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		В С Т А Н О В И В :
		Описова частина.
		 
		Короткий зміст позовних вимог.
		 
		          В листопаді 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницької області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026581305 та від 09.08.2019 року за № 0026591305.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції.
		 
		          Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
		 
		          Не погодившись із судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		          Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
		 
		          У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити без змін.
		 
		Рух справи у суді апеляційної інстанції.
		 
		          Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.
		          Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
		          В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги та просив суд залишити без змін оскаржуване судове рішення.
		          Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. 
		          
		Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
		 
		          Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.12.1994 року, основним видом діяльності якого за КВЕД 49.41 є «Вантажний автомобільний транспорт». Також судом встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість.
		          На підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області № 2802 від 27.05.2019 року та направлення № 1870 від 05.06.2019 року посадовою особою ГУ ДПС у Вінницькій області (на той час ГУ ДФС у Вінницькій області) проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт №2387/13/ НОМЕР_1 від 10.07.2019 року.
		          За висновками даного акту під час проведення перевірки серед іншого виявлено порушення ФОП ОСОБА_1 :
		          - п.п. 198.5 «г» п. 198.5 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягав сплаті до бюджету у період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року на загальну суму 494217 грн., в тому числі за лютий 2017 року на суму 7432 грн., за березень 2017 року на суму 39925 грн., за червень 2017 року на суму 2057 грн., за липень 2018 року на суму 373 грн. та за грудень 2018 року на суму 444430 грн.;
		          - п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягає у встановлені відсутності складання податкової накладної та її реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних в загальній сумі ПДВ 444430 грн., в тому числі за грудень 2018 року в сумі 444430 грн., за що передбачена відповідальність згідно з п. 120-1.2 ст. 120 Податкового кодексу України.
		          Не погодившись із відповідними висновками акту перевірки, позивач 25.07.2019 року подав на них свої заперечення за № 231, які розглянуті Головним управлінням ДФС у Вінницькій області та листом від 06.08.2019 року за № 17896/Б/02-32-13-05 залишені без задоволення. При цьому контролюючим органом внесено деякі корективи в описову частину акта перевірки.
		          За наслідками виявлених порушень, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області були прийняті: 
		          - податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026581305 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 741 325,50 грн., з яких 494 217 грн. сума податкового зобов`язання та 247108,50 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій;
		          - податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026591305, яким застосовано штраф у сумі 222 215 грн. за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригувань на суму ПДВ 444 430 грн.
		          Вищевказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, яка своїм рішенням від 28.10.2019 року №7184/6/99-00-08-05-04 скаргу ФОП ОСОБА_1 залишила без задоволення, а зазначені податкові повідомлення-рішення - без змін.
		          Позивач, вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем, звернувся до суду для захисту порушеного права.
		 
		Мотивувальна частина.
		 
		          Позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду
		 
		          Так, відповідно до ч.2     ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені     Конституцією     та законами України.
		          За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.
		          Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		          Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		          Відповідно до положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
		          У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
		          Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника;
		          Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).
		          Згідно з пп. "б" п.204 ст.200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
		          З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
		          Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № РМ-2-02.02.18 від 27.02.2018 року придбано у ТОВ «Преміум Моторс» легковий автомобіль Toyota LC200 - НОМЕР_2 (2017) вартістю 2666580 грн., в тому числі ПДВ 444430 грн., що підтверджується власне самим договором купівлі-продажу, видатковою накладною № РМ-2-02.02. від 27.02.2018 року, а також податковими накладними від 02.02.2018, 07.02.2018, 14.02.2018, 19.02.2018, 20.02.2018, 22.02.2018, 23.02.2018, 26.02.2018, 27.02.2018, виписаними            ТОВ «Преміум Моторс».
		          Наказом № 3 від 15.03.2018 року ФОП ОСОБА_1 «Про введення в експлуатацію основних засобів», автомобіль Toyota LC200 введено в експлуатацію позивачем, призначено матеріально відповідальну особу за використання даного транспортного засобу та визначено строк його експлуатації. Іншим наказом № 4 від 15.03.2018 року ФОП ОСОБА_1 призначено відповідальних осіб за експлуатацію цього автомобіля.
		          Згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 15.03.2018 року вказаний автомобіль прийнято в експлуатацію відповідальною особою - водієм ОСОБА_2 . Також на даний автомобіль як основний засіб в 2018 році нараховано амортизацію, що підтверджується відповідною відомістю ФОП ОСОБА_1 .
		          Таким чином, реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, факт придбання автомобіля з метою використання у господарській діяльності Підприємця (для службових поїздок персоналу) та сплати ПДВ в ціні товару підтверджується належно оформленими первинними документами, що наявні в матеріалах справи, а також не заперечувалось і контролюючим органом.
		          Проте, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що придбаний легковий автомобіль Toyota LC200 використовується відповідачем у господарській діяльності.
		          Придбання активу передбачає наявність мети його використання в господарській діяльності платника. Така мета є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, всі витрати, в тому числі зі сплати податку на додану вартість, мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податку.
		          Тобто, витрати на придбання активу, понесені без мети його використання в господарській діяльності, або придбання такого активу поза межами господарської діяльності платника, не дають йому права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
		          Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
		          Як уже зазначалось, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
		          В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.
		          Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.
		          З`ясування наміру платника податків на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження.
		          Колегія суддів зазначає, що варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.
		          Утім, суд апеляційної інстанції вважає, що використання придбаного транспортного засобу Toyota LC200 у господарській діяльності можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети.
		          Так, позивач здійснює господарську діяльність за КВЕД 49.41 - вантажний автотранспорт, застосовуючи при цьому загальну систему оподаткування, обліку та звітності. В свою чергу, придбаний автомобіль Toyota LC200 за своїм типом є легковим.
		          При цьому, під час судового розгляду позивачем не надано достатніх доказів щодо  використання автомобіля Toyota LC200 в господарській діяльності для перевезення працівників та автозапчастин.
		 
		          Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
		 
		          За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі надано оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалене рішення не може вважатись законним обґрунтоване рішення, а тому є підстави для задоволення апеляційної скарги.
		У силу  п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право  скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Згідно зі  ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
		1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
		4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови  про відмову у задоволенні позову.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити  повністю.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.
		Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. 
		 
		Постанова суду складена в повному обсязі  02 вересня 2020 року.
		 
		 
		Головуючий  Кузьмишин В.М.    Судді    Іваненко Т.В.    Гонтарук В. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...