Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/1783/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2020. Зареєстровано: 11.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: К/9901/4102/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 вересня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 278/1783/19
		адміністративне провадження № К/9901/4102/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:                Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 (головуючий суддя: Шуляк Л.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 (головуючий суддя: Охрімчук І.Г., судді: Капустинський М.М., Смілянець Е.С.) у справі № 278/1783/19 за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, Міськрайонного управління у Житомирському районі та в місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , третя особа: Житомирська міська рада про визнання незаконним та скасування рішення,
		В С Т А Н О В И В:
		10.07.2019 ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - відповідач-1), Міськрайонного управління у Житомирському районі та в місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач-2), Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач-3), ОСОБА_2 , третя особа: Житомирська міська рада, в якому просила визнати незаконними та скасувати:
		пункт 12 додатку 1 до рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 05.10.2018 №238 про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки за адресою: Житомирська область, Житомирський район Оліївська сільська рада с. Оліївка, площею, 0,20 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;
		рішення Міськрайонного управління у Житомирському районі та в місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки 1822085600:04:000:0615, яка перетинається із земельною ділянкою, на яку позивачем було розроблено проект землеустрою і подано його на розгляд Міськрайонного управління у Житомирському районі та в місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до надання дозволу наступному розробнику;
		записи в Державному земельному кадастрі щодо реєстрації земельної ділянки 1822085600:04:000:0615, які були внесені на підставі документації із землеустрою, розробленої ОСОБА_2 .
		На підставі розпорядження голови Житомирського районного суду Житомирської області від 10.07.2019 дану справу передано Корольовському районному суду Житомирської області.
		Ухвалою Корольовського районного суду Житомирської області від 15.07.2019 справу надіслано за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2019, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019, закрито провадження у справі №278/1783/19 та роз`яснено позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції місцевого загального суду та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій, виходили із наявності зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку за іншою особою, у зв`язку із чим дійшли висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
		12.02.2020 на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 10.02.2020, в якій скаржниця просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що перешкоджають їй доступу до правосуддя. Звертає увагу на набрання чинності рішеннями двох різних судів апеляційних інстанцій, в яких зазначено, що спір не підлягає розгляду в цьому суді внаслідок його юрисдикційної належності іншому суду. Так, скаржниця зазначає, що Житомирський районний суд Житомирської області у справі №278/3458/18 (в порядку цивільного судочинства) і Житомирський окружний адміністративний суду у цій справі відмовили у вирішенні спору по суті та закрили провадження у справі. Позивачка стверджує, що надаючи дозволи на розробку проекту землеустрою щодо однієї й тієї ж земельної ділянки двом різним фізичним особам, суб`єкт владних повноважень реалізував свої владні повноваження на шкоду її законним інтересам, які підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства.
		Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
		13.04.2020 від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надійшло заперечення на касаційну скаргу, де відповідач-3 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки наполягає на існуванні спору про право цивільне, який не пов`язаний із захистом прав, свобод чин інтересів позивачки у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
		Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися. 
		24.04.2020 від позивачки надійшли пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу, в яких вона зазначає, що відзив не підлягає прийняттю до розгляду.
		В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з відрахуванням судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Саприкіної І.В. зі штату суду, за результатами повторного автоматизованого розподілу визначений наступний склад суду: головуючий суддя - Чиркін С.М., судді: Бевзенко В.М., Шарапа В.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що в липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом і зазначила, що в 2017 році сільською радою стосовно неї прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність. 
		Проте у затвердженні проекту їй відмовлено, оскільки земельна ділянка майже на 90% перетинається із земельною ділянкою, на яку у 2018 році надано дозвіл тим же органом місцевого самоврядування на розроблення такого ж проекту ОСОБА_2 . 
		Позивачка вважає, що очевидним є порушення її законних інтересів, які виникли на півтори роки раніше, ніж було прийнято сільською радою оскаржуване рішення в інтересах ОСОБА_2 
		19.07.2019 Оліївська сільська рада прийняла рішення №704 від 19.07.2019, яким затвердила проект землеустрою та передала у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку 1822085600:04:000:0615. 
		В подальшому, 01.08.2019 ОСОБА_2 продано дану земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2019.
		Позивачка, вважаючи дії відповідачів неправомірними, за захистом порушених прав та інтересів звернулася до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
		Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
		За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
		Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
		В силу приписів частини першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що якщо визнання незаконним рішення суб`єкта владних повноважень впливає на права третьої особи, то в такому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
		Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів в порядку цивільного судочинства.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Висновок щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17, 03.04.2019 у справі               № 727/1002/17, від 21.08.2019 у справі № 305/216/18, від 09.10.2019 у справі №605/567/17.
		У постанові від 09.10.2019 у справі №605/567/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.
		Так, ОСОБА_1 оскаржила до суду рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 05.10.2018 №238 про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, щодо якої вона також зверталась до сільради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, вважаючи, що саме вона має право отримати у власність дану земельну ділянку. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивачки у сфері земельних відносин.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2019 Оліївська сільська рада передала у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку 1822085600:04:000:0615, який 01.08.2019 продав її ОСОБА_4 .
		Відтак, на день розгляду даної справи спірна земельна ділянка, на яку претендує й позивачка, перебуває у приватній власності іншої фізичної особи.
		Водночас Верховний Суд звертає увагу, що на час прийняття Житомирським апеляційним судом постанови від 09.07.2019 у справі №278/3458/18 даних обставин не існувало, оскільки право власності у третьої особи виникло 19.07.2019.
		Частиною першою статті 19 ЦПК передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб`єкт публічного права.
		Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №305/216/18, від 14.11.2018 у справі № 826/240/16.
		Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що скасування рішення сільської ради про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою за заявою ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами щодо права на земельну ділянку при наявності зареєстрованого права власності на неї. Тож не виконується основне завдання судочинства.
		Отже, враховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку за іншою особою, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
		Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
		За приписами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Керуючись статті 341, 345, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №278/1783/19 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду:                                                  С.М. Чиркін
		                                                                                В.М. Бевзенко
		                                                                                В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...