Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/4781/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2020.
Дата набрання законної сили: 07.09.2020
Номер судового провадження: 61-10771ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		07 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 336/4781/18
		провадження № 61-10771св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді 
		Галущенко Ю. А., від 03 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А., від 01 липня 2020 року. 
		Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 11 серпня 1978 року. Шлюб між ними був розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 
		2009 року. Вказувала, що 11 січня 1986 року у період шлюбу ними за рахунок спільних коштів був придбаний недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 з відсотком готовності 11 %. Після придбання будинку вона разом з відповідачем за рахунок спільних грошових коштів здійснювали будівництво, на яке, у тому числі, були витрачені кошти позики у розмірі 40 тис. грн, наданої їй у 1991 році як працівнику ВАТ «Мотор Січ» за місцем роботи, використовували будинок для проживання разом з дітьми. Згідно висновку експерта від 10 липня 
		2018 року № 2401 ступінь готовності житлового будинку станом на дату дослідження складає 96,75 %, технічний стан будівлі не загрожує безпечній експлуатації приміщень. Вказувала, що з часу вселення і по теперішній час будинком вони користуються спільно, разом з ними в будинку мешкають їхні діти. Проте після розірвання шлюбу між ними виникають суперечки щодо користування будинком, оскільки відповідачем не визнається її право на частину будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя.
		Посилаючись на зазначені обставини, а також на статті 61, 63, 70, 71, 74 СК України, статті 319, 321, 392 ЦК України, позивач просила суд визнати за нею право на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 
		2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок, який є об`єктом незавершеного будівництва, придбаний подружжям під час зареєстрованого шлюбу, отже є спільною сумісною власністю подружжя. Також районним судом встановлено, що будинок був придбаний сторонами в інтересах сім`ї, в будинку вони мешкали разом як подружжя з дітьми, в тому числі в період будівництва. Районний суд вказав, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, при цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Суд зазначив, що позивач не пропустила строк звернення до суду, оскільки продовжувала проживати у спірному будинку після розірвання шлюбу разом з відповідачем та дітьми, а про порушення свого права дізналася, коли між сторонами почали виникати суперечки щодо користування будинком у серпні 2018 року.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу  ОСОБА_2 залишено без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши при цьому, що придбаний у шлюбі жилий будинок є спільною сумісною власністю сторін, а частки кожного з подружжя є рівними.Окрім того, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, оскільки він є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно. Також апеляційний суд вказав, що доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу трирічного строку позовної давності не знайшли свого підтвердження. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі  ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), а також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі 
		№ 336/7085/14-ц (провадження № 61-14064св19), від 18 лютого 2020 року 
		у справі № 2-1885/2011 (провадження № 61-10167св18), від 04 березня 
		2020 року у справі № 127/15530/17 (провадження № 61-48805св18), 
		від 06 квітня 2020 року у справі № 638/4159/17 (провадження 
		№ 61-44685св18), від 17 квітня 2020 року у справі № 2-7438/09 (провадження № 61-18815св19), від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18), від 15 квітня 2020 року у справі 
		№ 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 06 травня 2020 року у справі № 309/4106/16-ц (провадження № 61-13677св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 376 ЦК України, не звернули увагу на відсутність дозвільних документів на будівництво спірного будинку та проектної документації. Суди не звернули увагу на те, що позивач не заявляла позовних вимог про визнання за нею права власності на частку будівельних матеріалів та визнали право власності саме на об'єкт незавершеного будівництва, фактично реалізувавши функції органів державної влади, уповноважених оформлювати право власності на новостворене майно, та визнавши, що незавершений будівництвом спірний житловий будинок не є самовільно збудованим. Також заявник наголошує на тому, що позивач не довела, що будівництво спірного будинку здійснювалось подружжям під час шлюбу, а технічні паспорті, надані позивачем на підтвердження своїх доводів, суперечать один одному. Суди не надали належної правової оцінки технічному паспорту від 29 червня 
		2015 року, яким підтверджено, що самочинне будівництво спірного будинку розпочато сином сторін ОСОБА_4 після 2015 року з дозволу відповідача, тобто після розірвання шлюбу. Вказує, що суди не надали оцінки доказам, які спростовують отримання ОСОБА_1 позики на будівництво спірного будинку. На думку заявника, позивач не надала доказів на підтвердження того, що про порушене право вона дізналась у 2018 році, отже наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
		 
		 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
		До Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень, яка не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції, оскільки не підписана заявником. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2020 року.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі 
		з 11 серпня 1978 року. Рішенням Шевченківського районного суду 
		м. Запоріжжя від 28 травня 2009 року у справі № 2-2127/09 шлюб між ними розірвано.
		11 січня 1986 року в період шлюбу сторонами на підставі договору 
		купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької держаної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-55, був придбаний недобудований жилий будинок (11 % готовності) АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності на будинок не здійснювалась. За договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав недобудований жилий будинок, який належав продавцю на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності.
		Згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 10 липня 2018 року 
		№ 2401, складеного експертом Лещенком К. І., ступінь готовності житлового будинку АДРЕСА_1 складає 96,75 %, технічний стан будівлі не загрожує безпечній експлуатації приміщень.
		Згідно копії домової книги у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані позивач, відповідач та їхні спільні діти.
		Листом від 09 листопада 2018 року АТ «Мотор Січ» повідомило суд про неможливість надати інформацію про отримання ОСОБА_1 позики у розмірі 40 тис. грн у зв`язку із закінченням строку зберігання первинних документів.
		Згідно копії довідки АТ «Мотор Січ» від 23 листопада 2018 року № ДСО/03-24216 ОСОБА_1 як працівнику підприємства у 1990 році було надано позику на будівництво будинку. З 01 листопада 1990 року по 31 березня 
		1993 року сума позики ОСОБА_1 погашена у повному обсязі шляхом утримання із заробітної плати.
		Згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 23 березня 2016 року,  будівництво спірного будинку відбувалось до 1995 року, допоміжних 
		споруд - до 2006 року.
		Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як сусіди сторін, підтвердили факт будівництва спірного будинку подружжям ОСОБА_1 за їхні спільні кошти, зазначивши, що станом на 2000 рік будинок був завершений будівництвом.
		26 травня 2011 року ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого на випадок його смерті все своє майно заповів ОСОБА_1 . Зазначений заповіт було скасовано ОСОБА_2 23 серпня 2016 року.
		ОСОБА_4 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
		За змістом статей 22, 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним на час придбання недобудованого будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
		Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.  
		Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Згідно частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
		Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
		Частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 105 ЦК УРСР, який був чинним в період будівництва спірного будинку, громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо).
		У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» 
		(статті 876, 877, 879881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
		Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
		Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
		Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
		Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
		За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
		У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, при виникненні спору може підлягати поділу між подружжям як об`єкт права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
		Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 
		від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 158/2404/13-ц (провадження 
		№ 61-21466св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц (провадження № 61-12010св19) 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц (провадження № 61-13096св18).
		Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини об`єкта - незавершеного будівництвом будинку, з огляду на те, що спірний об`єкт незавершеного будівництва побудований подружжям за спільні кошти під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності. Судами враховано, що будинок експлуатується за своїм функціональним призначенням (зареєстроване місце проживання сторін спору та їхніх дітей), але не приймається до експлуатації, ступінь його будівельної готовності 
		становить 96,75 %, технічно можливо довести до кінця будівництво вказаного об`єкта, проте право власності на спірний будинок відповідачем не оформлюється, а позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу спірного майна. При цьому відповідачем не спростована презумпція спільності права власності подружжя на будинок. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок було побудовано сином сторін за його особисті кошти після розірвання шлюбу.
		Також заслуговує на увагу те, що спірний незавершений будівництвом будинок побудований на земельній ділянці, яка належала попередньому власнику на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, всі права за яким у відповідності до договору купівлі-продажу від 11 січня 1986 року перейшли до ОСОБА_2 . 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач звернулась до суду в межах строків, передбачених частиною другою статті 72 СК України, оскільки після розірвання шлюбу позивач продовжувала проживати та користуватись спірним будинок, а її право було порушене у 2018 році при виникненні сімейного конфлікту щодо спірного будинку.
		Необґрунтованими є посилання касаційної скарги на невідповідність висновків апеляційного суду висновкам суду касаційної інстанції в інших справах, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/22329/14-ц (провадження 
		№ 14-483цс19), а також у постановах Верховного Суду від 20 березня 
		2020 року у справі № 336/7085/14-ц (провадження № 61-14064св19), 
		від 18 лютого 2020 року у справі № 2-1885/2011 (провадження 
		№ 61-10167св18), від 04 березня 2020 року у справі № 127/15530/17 (провадження № 61-48805св18), від 06 квітня 2020 року у справі 
		№ 638/4159/17 (провадження № 61-44685св18), від 17 квітня 2020 року у справі № 2-7438/09 (провадження № 61-18815св19), від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18), від 15 квітня 
		2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), 
		від 06 травня 2020 року у справі № 309/4106/16-ц (провадження 
		№ 61-13677св19), та у справі, яка переглядається, не є подібними. Крім того, у постанові від 14 лютого 2020 року у касаційному провадженні 
		№ 61-14064св19 (справа № 360/2219/17), Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку як об`єкта спільної сумісної власності подружжя.
		Вказане вище підтверджує єдність судової практики у спорах щодо поділу незавершеного будівництвом будинку, який є об`єктом спільної сумісної власності, у випадку виникнення спору між подружжям про поділ спільного майна. 
		Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться значною мірою до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня
		2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 липня 
		2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     Є. В. Синельников
		 
		                                                                                                                  С. Ф. Хопта
		 
		                                                                                                                  В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...