Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/25395/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: 61-2579ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		10 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/25395/18
		провадження № 61-2579св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		заявник - Комунальний заклад «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка»,
		заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
		особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., у справі за заявою Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2018 року Комунальний заклад «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» (далі - КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка») звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди.
		 
		Заява мотивована тим, що 06 жовтня 2018 року машиною швидкої допомоги у супроводі дружини ОСОБА_2 та працівника поліції ОСОБА_1 був доставлений до КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка». Після огляду черговим психіатром ОСОБА_1 об 11 год 55 хв він був госпіталізований у відділення № 21 КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» для обстеження та лікування у зв`язку з наявністю у нього хронічного розладу, який може призвести до негативних наслідків для його здоров`я та здоров`я оточуючих внаслідок погіршення психічного стану.
		08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів - психіатрів, яка підтвердила доцільність його госпіталізації для надання психіатричної допомоги.
		КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» зазначає, що  ОСОБА_1 вчиняє дії, які становлять безпосередню небезпеку для нього та для оточуючих: не спить вночі, є агресивним, загрожує дружині фізичною розправою. При цьому ОСОБА_1 відмовлявся від госпіталізації.
		Ураховуючи викладене, КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» просив суд госпіталізувати у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2018 року, у задоволенні заяви КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» відмовлено.
		 
		Суди виходили із того, що заява КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» про госпіталізацію не містить безумовних підстав, які передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку без його усвідомленої згоди. Заявник не надав достатніх доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 вчинив чи виявляє намір вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або доказів того, що ОСОБА_1 неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , яка проживає із ОСОБА_1 у фактичному шлюбі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували висновок лікаря-психіатра та акт огляду комісії лікарів-психіатрів, які відповідно до частини другої статті 340 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є достатніми доказами для ухвалення рішення про задоволення заяви. 
		Також судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_1 постійно вчиняє дії, які становлять безпосередню небезпеку для ОСОБА_2 та оточуючих, а також не може самостійно задовольняти свої основні життєві потреби, у зв`язку з цим ОСОБА_2 постійно його доглядає.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2018 року і витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/25395/18.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		06 жовтня 2018 року машиною швидкої допомоги у супроводі дружини ОСОБА_2 та працівника поліції ОСОБА_1 був доставлений до КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка». 
		 
		Після огляду ОСОБА_1 черговим психіатром він був госпіталізований у відділення № 21 КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» для обстеження та лікування у зв`язку з наявністю у нього хронічного розладу, який може призвести до негативних наслідків для його здоров`я та здоров`я оточуючих внаслідок погіршення психічного стану, у разі якщо особі не буде надана психіатрична допомога.
		 
		08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів лікарні.
		 
		Відповідно до акта огляду комісії лікарів-психіатрів особи, що потребує госпіталізації в примусовому порядку, від 08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 виявляє ознаки психічного розладу у вигляді: гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії. ОСОБА_1 вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе та для оточуючих: не спить вночі, є агресивним до оточуючих, загрожує дружині фізичною розправою. У цьому висновку зазначено, що ОСОБА_1 потребує примусової госпіталізації. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 
		Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		 
		Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119: жодна особа або орган влади не може класифікувати індивіда як такою, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
		 
		Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
		 
		Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
		 
		Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
		 
		У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
		 
		Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
		 
		Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
		 
		Питання реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, врегульовано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи: особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.
		 
		Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. 
		 
		До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
		 
		Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
		 
		Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
		 
		Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
		 
		Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_1 на обліку як психічнохвора людина не перебуває, раніше не лікувався та звернень щодо нього не було, має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресію.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, дані про поведінку ОСОБА_1 зазначені лише у заяві цивільної дружини ОСОБА_2 , а тому судами не встановлено, що ОСОБА_1 становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров`ю та життю чи здоров`ю інших осіб внаслідок погіршення його психічного стану.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у ОСОБА_1 , за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його усвідомлюваної згоди. 
		 
		Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                              Ю. В. Черняк
		 
		 
		           І. А. Воробйова
		 
		 
		          Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...