Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 212/5797/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 61-2578ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 212/5797/15-ц 
		провадження № 61-2578св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПрАТ «Суха Балка») про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 29 липня 1967 року по 24 жовтня 1978 року та з 08 лютого 1985 року по 25 лютого 2008 року він перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Євраз Суха Балка» (далі - ПАТ «Євраз Суха Балка»), правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка». За час його роботи неодноразово підвищувалися тарифні ставки і посадові оклади всіх працівників. Проте, починаючи з 2000 року та до моменту звільнення ПАТ «Євраз Суха Балка» нараховувало і виплачувало йому заробітну плату за період відпусток без врахування вказаних підвищень. За результатами проведеної у 2012 році перевірки, зокрема на підставі Спільної постанови генерального директора ПрАТ «Суха Балка» і профспілкових комітетів від 06 лютого 2012 року № 3 відповідач провів йому донарахування заробітної плати за періоди відпусток в розмірі 15 462,75 грн (із застосуванням формули: корегуючий коефіцієнт = 1 + розмір підвищення тарифних ставок та посадових окладів (у частках одиниці) х 0,71) і в подальшому, виключивши з нарахованої суми податки та обов`язкові платежі, виплатив 13 048,68 грн. Таким чином, роботодавець визнав факт порушення трудового законодавства при розрахунку заробітної плати колишнім працівникам. Він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток, а також - на компенсацію майнових втрат, яких він зазнав унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просивстягнути з ПрАТ «Суха Балка» на свою користь: 
		- компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги за період з дати затримки на один календарний місяць виплати заробітної плати за час першої відпустки по день фактичної виплати заборгованості із заробітної плати за весь період відпусток, а саме з серпня 2000 року по травень 2012 року в сумі 636,49 грн; 
		- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2008 року по 25 червня 2016 року в розмірі 791 965,94 грн;
		- 9 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати.
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		 
		Останнім рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Борис О. Н. позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка»на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 636,49 грн без урахування утримання податків з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 791 965,94 грн. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати, 800 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» судовий збір на користь держави в розмірі 9 329,26 грн.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки станом на день звільнення з роботи ПрАТ «Суха Балка» не провело виплату всіх належних  ОСОБА_1 сум, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду в розмірі 800 грн. 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Суха Балка» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року змінено, а саме: зменшено розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, стягнутої з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 , з 636,49 грн до 432,41 грн; зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з ПрАТ «Суха Балка»на користь ОСОБА_1 , з 791 965,49 грн до 25 000 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд неправильно визначив розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, оскільки із суми нарахованої позивачу заробітної плати за кожну відпустку відрахував лише податки. Однак такий розрахунок здійснюється на основі «чистої» заробітної плати, тобто за мінусом утриманих сум податків та обов`язкових платежів. Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 791 965,94 грн до 25 000 грн, суд апеляційної інстанції взяв до уваги такі обставини, як: часткове задоволення вимог позивача про виплату належних йому при звільненні сум; розмір недоплаченої суми; неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; дії відповідача щодо її виплати.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, а рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив суму компенсації втрати частини заробітної плати, оскільки у спірні періоди перебування позивача у відпустках види та розміри податків і обов`язкових платежів, які підлягали утриманню із заробітної плати, були різними. Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині стягнення вказаної компенсаціїпідлягали задоволенню повністю, то підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні були відсутні. Крім того, в місцевому суді сторона відповідача не висловлювала своїх заперечень щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості.
		 
		У березні 2019 року ПрАТ «Суха Балка» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
		 
		21 лютого 2019 року справа № 212/5797/15-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Судами встановлено, що в періоди з 29 липня 1967 року по 24 жовтня 1978 року та з 08 лютого 1985 року по 25 лютого 2008 року ОСОБА_1 працював на різних посадах в ПАТ «Євраз Суха Балка», правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка».
		 
		Протягом 1995-2008 років неодноразово збільшувалися тарифні ставки і посадові оклади працівників товариства, проте зазначені підвищення не враховувалися при обчисленні середнього заробітку при наданні їм відпусток.
		 
		25 лютого 2008 року  ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
		 
		У 2011 році відповідачем було встановлено, що при розрахунку середнього заробітку при оплаті працівникам відпусток не враховувалися коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
		 
		З метою усунення вказаних порушень трудового законодавства протоколом засідання наглядової ради ПАТ «Євраз Суха Балка» від 03 лютого 2012 року надано згоду генеральному директору на проведення перерахунку та виплати заробітної плати за час відпусток працюючим та колишнім працівникам товариства, починаючи з 01 січня 1995 року.
		 
		Спільною постановою генерального директора та профспілкових комітетів ПАТ «Євраз Суха Балка» від 06 лютого 2012 року № 3 вирішено провести перерахунок заробітної плати колишнім працівникам товариства за період з 01 січня 1995 року по 01 березня 2010 року із застосуванням формули: корегуючий коефіцієнт = 1 + розмір підвищення тарифних ставок та посадових окладів (у частках одиниці) х 0,71.
		 
		На виконання вказаної постанови наказом ПАТ «Євраз Суха Балка» від 16 лютого 2012 року № 295 проведено розрахунок сум недоплаченої працівникам заробітної плати за час відпусток і визначено порядок їх виплати.
		 
		У травні 2012 року позивач звернувся до товариства із заявою, в якій просив перевірити правильність нарахування середньої заробітної плати за період його роботи, включаючи час основних та додаткових щорічних відпусток.
		 
		За результатами розгляду вказаної заяви  ОСОБА_1 була нарахована недоплачена заробітна плата за період відпусток (серпень 1997 року - лютий 2008 року) в розмірі 15 462,75 грн та 08 червня 2012 року виплачено 13 048,68 грн.
		 
		У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Євраз Суха Балка» із заявою, в якій просив провести з ним повний розрахунок за період перебування сторін у трудових відносинах, а саме: виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги на підставі статті 34 Закону України «Про оплату праці»; виплатити середній заробіток за час затримки виплати недоплаченої заробітної плати з дня, наступного за днем звільнення по день подання цієї заяви.
		 
		Відповідач відмовився задовольнити вказані вимоги в добровільному порядку.
		 
		Звертаючись в липні 2015 року до суду з цим позовом,  ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь: 
		- компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку із порушенням строків її виплати, відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги, за період з дати затримки на один календарний місяць виплати заробітної плати, за час першої відпустки по день фактичної виплати заборгованості із заробітної плати за весь період відпусток, яка проведена у 2012 році, а саме: за період з серпня 2000 року по травень 2012 року в сумі 14 445,10 грн; 
		- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2008 року по 25 вересня 2015 року в розмірі 731 072 грн;
		- 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати.
		 
		Ухваленим в цій справі рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року позов було задоволено частково. Зокрема, стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 : компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги за період з серпня 2000 року по травень 2012 року в розмірі 14 445,10 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2008 року по 25 вересня 2015 року в сумі 4 000 грн, а також - 1 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати, та 4 790,80 грн витрат, понесених на правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року було скасовано в частині задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		 
		На виконання вказаних судових рішень 26 травня 2016 року ПрАТ «Суха Балка» виплатило позивачу 14 445,10 грн компенсації втрати частини заробітної плати, 4 000 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Під час нового розгляду цієї справи, уточнивши позовні вимоги,  ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 636,49 грн, яка є різницею між компенсацією, що підлягала виплаті (15 081,59 грн), та вже сплаченою товариством на виконання вищевказаних судових рішень сумою (14 445,10 грн).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
		 
		Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про відпустки» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 було затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
		 
		Пунктом 10 Порядку № 100 встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригується на коефіцієнти підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
		 
		Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		 
		Такий порядок з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, якою затверджено Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - Положення № 1427).
		 
		З 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). При цьому згідно з пунктом 2 вказаної Постанови компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2000 року, проводиться відповідно до Положення № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.
		 
		Тобто своєчасно не виплачені суми коштів за період з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року підлягають компенсації на підставі Положення № 1427, а з 01 січня 2001 року - на підставі Порядку № 159.
		 
		При цьому зазначені нормативні акти не містять будь-якого виключення для нарахування такої компенсації залежно від способу виплати сум доходу - в добровільному чи судовому порядку.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11.
		 
		Згідно з пунктами 2 та 3 Положення № 1427 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекси споживчих цін для  розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. 
		 
		Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
		 
		Таким чином, обчислення компенсації втрати частини доходів за формулами, які містяться в Положенні № 1427 та Порядку № 159, здійснюється на основі так званої «чистої» заробітної плати, яка вже не включає в себе сум, що підлягали відрахуванню на сплату податків і обов`язкових платежів.
		 
		У довідці ПАТ «Євраз Суха Балка» (том 2, а. с. 196) (далі - Довідка) міститься інформація, зокрема про суми недоплаченої позивачу заробітної плати за кожною окремо взятою відпусткою без виключення сум на податки та обов`язкові платежі, а саме: серпень 1997 року - 59,15 грн; лютий-березень 1998 року - 40,12 грн; липень 1998 року - 8,44 грн; липень-серпень 1999 року - 0,72 грн; липень-серпень 2000 року - 309,03 грн; травень-червень 2001 року - 26,11 грн; липень-вересень 2002 року - 1 943,52 грн; серпень-вересень 2003 року - 2 713,85 грн; травень-червень 2004 року - 1 159,63 грн; серпень-вересень 2004 року - 1 101,05 грн; травень 2005 року - 941,29 грн; серпень-вересень 2005 року - 2 231,23 грн; серпень 2006 року - 367,20 грн; липень-серпень 2007 року - 943,79 грн; жовтень-листопад 2007 року - 889,02 грн; січень-лютий 2008 року - 2 728,60 грн, а всього - 15 462,75 грн, з якої утримано податки в розмірі 2 414,07 грн. Сума виплачених позивачу грошових коштів складає 13 048,68 грн.
		 
		Так, у 2000 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали (тут і в подальшому положення статей законів вказуються в редакції, чинній на час окремо взятої відпустки позивача): 
		-       прибутковий податок з громадян на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет КМУ № 13-92), згідно з частиною першою статті 7 якого прибутковий податок з сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється за такими ставками: 1 мінімальна заробітна плата включно - не оподатковується; від 1 мінімальної заробітної плати + 1 крб. до 10 мінімальних заробітних плат включно - податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20 відсотків суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат; від 20 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 30 мінімальних заробітних плат включно - податок з 20 мінімальних заробітних плат + 35 відсотків суми, що перевищує 20 мінімальних заробітних плат; понад 30 мінімальних заробітних плат - податок з 30 мінімальних заробітних плат + 50 відсотків суми, що перевищує 30 мінімальних заробітних плат;
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), згідно з пунктом 4 статті 4 якого на обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору, зокрема, в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону (фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору): 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 грн; 2 відсотки від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 грн;
		-       збір на обов`язкове соціальне страхування на підставі Закону України від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 402/97-ВР), згідно з пунктом 2 статті 4 якого на обов`язкове соціальне страхування (у тому числі на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття) встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону (фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору), - 0,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, тільки на збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
		 
		У 2001 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали: 
		-       прибутковий податок з громадян на підставі частини першої статті 7 Декрету КМУ № 13-92 (ставки у порівнянні з 2000 роком не змінилися);
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000 роком не змінилися);
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі Закону України від 11 січня 2001 року № 2213-ІІІ «Про розмір внесків на деякі види загальнообов`язкового державного соціального страхування» (далі - Закон № 2213-ІІІ), згідно з пунктами 1 та 2 статті 1 якого розміри внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлювалися: 1) у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: 0,25 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 грн; 0,5 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 грн; 2) на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.
		 
		У 2002 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали: 
		-       прибутковий податок з громадян на підставі частини першої статті 7 Декрету КМУ № 13-92 (ставки у порівнянні з 2000-2001 роками не змінилися);
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2001 роками не змінилися);
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 2213-ІІІ (розміри внесків у порівнянні з 2001 роком не змінилися).
		 
		У 2003 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали: 
		-       прибутковий податок з громадян на підставі частини першої статті 7 Декрету КМУ № 13-92 (ставки у порівнянні з 2000-2002 роками не змінилися);
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2002 роками не змінилися);
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі Закону № 2213-ІІІ. При цьому, абзац п`ятий пункту 1 статті 1 цього Закону, який визначав розмір внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, був викладений в новій редакції, а саме: «для найманих працівників - 0,5 відсотка, а для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях товариств УТОГ і УТОС, - 0,25 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян» (розмір внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у порівнянні з 2001-2002 роками не змінився).
		 
		01 січня 2004 року Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV) взамін прибуткового податку з громадян введено в дію податок на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО).
		 
		При цьому згідно з пунктом 3.5 статті 3 Закону № 889-IV при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об`єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
		 
		Таким чином, у 2004 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:
		-       ПДФО на підставі Закону № 889-IV, згідно з пунктом 22.3 статті 22 «Прикінцеві положення» якого, починаючи з 01 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків), встановлюється на рівні 13 відсотків від об`єкта оподаткування;
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2003 роками не змінилися);
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі Закону № 2213-ІІІ. При цьому, абзац п`ятий пункту 1 статті 1 цього Закону, який визначав розмір внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, був замінений чотирма абзацами такого змісту: «для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб: 0,25 відсотка - для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС; 0,5 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи; 1,0 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи». Розмір внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у порівнянні з 2001-2003 роками не змінився (для найманих працівників - 0,5 відсотка), однак у абзаці третьому пункту 2 статті 1 цього Закону слова «прибутковим податком з громадян» замінено словами «податком з доходів фізичних осіб».
		 
		У 2005 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:
		-       ПДФО на підставі пункту 7.1 статті 7 з урахуванням вимог пункту 22.3 статті 22 Закону № 889-IV (ставка у порівнянні з 2004 роком не змінилися);
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2004 роками не змінилися);
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 2213-ІІІ (розміри внесків у порівнянні з 2004 роком не змінилися).
		 
		У 2006 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:
		-       ПДФО на підставі пункту 7.1 статті 7 з урахуванням вимог пункту 22.3 статті 22 Закону № 889-IV (ставка у порівнянні з 2004-2005 роками не змінилися);
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2006 роками не змінилися);
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 2213-ІІІ (розміри внесків у порівнянні з 2004-2005 роками не змінилися).
		 
		У 2007 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:
		-       ПДФО на підставі пункту 7.1 статті 7 Закону № 889-IV ПДФО - за ставкою 15 відсотків від об`єкта оподаткування;
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, ставка якого відповідно до статті 113 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» для платників - фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі для членів творчих спілок, творчих працівників, які є членами творчих спілок (крім платників, визначених абзацом четвертим пункту 4 та пункту 5 статті 4 Закону № 400/97-ВР, встановлювалася в таких розмірах: 0,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 Закону № 400/97-ВР, із заробітної плати або з частини заробітної плати, що не перевищує розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2 відсотки від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 Закону № 400/97-ВР, з частини заробітної плати в розмірі понад прожитковий мінімум для працездатних осіб;
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 2213-ІІІ (розміри внесків у порівнянні з 2004-2006 роками не змінилися).
		 
		У 2008 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:
		-       ПДФО на підставі пункту 7.1 статті 7 Закону № 889-IV ПДФО - за ставкою 15 відсотків від об`єкта оподаткування;
		-       збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР - за ставкою 2 відсотки від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону; 
		-       внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 2213-ІІІ (розміри внесків у порівнянні з 2004-2007 роками не змінилися).
		 
		Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		 
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника. 
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		 
		Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		 
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		 
		Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		 
		Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		 
		Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
		 
		Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		 
		Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
		 
		Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
		 
		Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
		 
		Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
		 
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		 
		Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
		 
		Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		 
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
		 
		Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		 
		Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
		 
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		 
		Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. 
		 
		Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Щодо вирішення питання про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
		 
		Зменшуючи визначений місцевим судом розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, стягнутої з відповідача на користь позивача, з 636,49 грн до 432,41 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із суми нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за кожну відпустку, крім зазначених у Довідці ПрАТ «Суха Балка» податків, також підлягають утриманню обов`язкові платежі.
		 
		Однак такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.
		 
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		 
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		 
		Відповідно до статті 9 Декрету КМУ № 13-92 нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів.
		 
		Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Закону № 889-IV особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).
		 
		За змістом пункту 6 частини другої статті 17 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пункту 2 частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», пункту 2 частини другої статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) роботодавець як страхувальник зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
		 
		Отже, саме на роботодавця покладено прямий обов`язок нараховувати, утримувати та сплачувати встановлені законом податки та обов`язкові платежі перед фактичною виплатою працівнику заробітної плати.
		 
		Тому, визначаючи розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за формулами, які містяться у Положенні № 1427 (за період до 31 грудня 2000 року) та Порядку № 159 (за періоди після 01 січня 2001 року), місцевий суд обґрунтовано поклав в основу своїх розрахунків суми заробітної плати, які ПрАТ «Суха Балка» фактично виплатило  ОСОБА_1 за кожною окремо взятою відпусткою, тобто «чисту» заробітну плату.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		 
		Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом при вирішенні позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то постанова апеляційного суду в означеній частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Наведені ПрАТ «Суха Балка» в апеляційній скарзі доводи про те, що із заробітної плати позивача було відраховано лише ПДФО, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують той факт, що перед фактичною виплатою працівнику заробітної плати саме роботодавець зобов`язаний утримати всі податки та обов`язкові платежі.
		 
		У справі, яка переглядається, відповідач сам надав відомості про виплачену ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати (13 048,68 грн), у зв`язку з чим при здійсненні відповідних розрахунків компенсації позивач мав законні та обґрунтовані сподівання на те, що ПрАТ «Суха Балка» виконало свій обов`язок щодо відрахування всіх податків та обов`язкових платежів з отриманої ним на руки грошової суми. 
		 
		Щодо вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. 
		 
		За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		 
		З урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проведений судами розрахунок середнього заробітку відповідає положенням Порядку № 100.
		 
		При цьому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з 791 965,94 грн до 25 000 грн.
		 
		Разом з цим Верховний Суд визнає помилковим посилання апеляційного суду на те, що при зменшенні відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, вирішальне значення має такий чинник як часткове задоволення вимог працівника. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Однак вказані недоліки оскаржуваного судового рішення не вплинули на правильність правового результату вирішення справи в означеній частині.
		 
		Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вищезгаданій постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
		 
		При цьому Верховним Судом також враховано, що ПрАТ «Суха Балка» не оскаржило в касаційному порядку постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня         2018 року в цій справі, а у відзиві на касаційну скаргу представника позивача на цю постанову просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Тобто відповідач фактично погодився з визначеним апеляційним судом і стягнутим з нього розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25 000 грн. За таких обставин та з огляду на положення статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Верховний Суд виходить з неможливості зменшення вказаного розміру за наслідками касаційного перегляду справи, оскільки це призведе до погіршення становища особи, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає вимогам закону, ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для її скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати скасувати, а рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року в означеній частині залишити в силі.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:В. С. Жданова   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...