Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/308/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 11.09.2020. Зареєстровано: 13.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: К/9901/14139/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 вересня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 824/308/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/14139/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 824/308/20-а
		за позовом ОСОБА_1 до Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанови
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 
		на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року, ухвалене суддею Мареничем І.В. та
		на постанову Cьомого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Сушко О.О., суддів: Залімського І.Г., Мацького Є.М.
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
		1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), у якому просила:
		1.1. визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Онищука В.В. від 17 лютого 2020 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400 грн за повторне невиконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області у справі №716/1774/16-ц.
		2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалася на те, що рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області у справі №716/1774/16-ц виконується добровільно, ніяких перешкод у спілкуванні із дітьми вона не чинить. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
		3.1. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Онищука В.В. від 17 лютого 2020 року про накладення на ОСОБА_1 у розмірі 3400 грн за повторне невиконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області у справі №716/1774/16-ц.
		4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, за яке на неї накладено штраф відповідно до частини 3 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, а відтак, ОСОБА_1 не вчинено жодних дій, які б перешкоджали виконанню рішенню Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року у цивільній справі №716/1774/16-ц згідно виконавчого листа, виданого 17 серпня 2018 року.
		4.1. Суд першої інстанції вказував на те, що державним виконавцем не були достатньо перевірені доводи позивача в частині поважності причин не можливості забезпечити спілкування дітей з батьком. Зі змісту акту державного виконавця від 15 лютого 2020 року слідує, що вказані обставини не залежали від волевиявлення позивача. Тому, не взяття таких обставин державним виконавцем при накладенні на позивача штрафу свідчить про необґрунтованість оскаржуваної постанови. Отже, державним виконавцем під час винесення постанови не було об`єктивно оцінено всі обставини, які склалися в ході виконання виконавчого листа №716/1774/16-ц від 17 серпня 2018 року, а саме неможливості виконати рішення суду з поважних причин, що призвело до помилкового висновку про необхідність притягнення позивача до відповідальності шляхом накладення штрафу.
		5. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , стягувач) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
		6. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року без змін.
		7. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно досліджено обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалено судове рішення без порушення норм матеріального та процесуального права. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		8. 04 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій скаржник з уточненою касаційною скаргою просить скасування рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		9. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій невірно розтлумачено частини 1-3 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, якою встановлено умови виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод стягувача з дитиною на боржника. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області № 716/1774/16-ц від 06 грудня 2017 року чітко визначено місце його виконання, яким є місце проживання батька, а також зазначено час, протягом якого повинні відбуватися зустрічі між батьком та дітьми. Враховуючи вказане, дії державного виконавця зводяться виключно до перевірки виконання боржником - ОСОБА_1 обов`язку щодо забезпечення таких побачень по місцю проживання батька. За даних обставин, поважними причинами невиконання судового рішення мають бути дійсно об`єктивні підстави, що позбавили можливості боржника, не дивлячись на прийнятті ним міри, виконати судове рішення. 
		9.1. На думку скаржника виконання рішення, а саме забезпечення можливості спілкування ОСОБА_2 з дітьми протягом певного,визначеного судом проміжку часу, без участі позивача, не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки діти постійно постійно проживають з ОСОБА_1 як з особою (матір`ю), яка їх виховує, а тому вона, так чи інакше, може впливати на ці події. Тобто норма частини першої статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ передбачає більш широке тлумачення поняття "не чинити перешкоди", та включає в себе не тільки утримання боржника від певних дій, але й зобов`язує його приймати активну участь у влаштуванні зустрічей батька з дітьми.
		9.2. Скаржник стверджує, що поза увагою судів залишилась та обставина, що саме на матір, як на особу, з якою після розлучення залишились проживати діти, покладено обов`язок щодо визначення та забезпечення наукращих інтересів дітей, в тому числі і тих, що неузгоджуються з їх бажаннями. Саме тому з батьків, з ким проживають діти, надається право вибору способів з метою вирішення щоденних побутових питань, пов`язаних з створенням необхідних умов для гармонічного розвитку дітей. Одним з аспектів такого гармонійного розвитку є підтримання стосунків з батьком, що проживає окремо, як значимої для дітейчоловічої фігури, що є запорукою формування чоловічої ідентичності та психологічного розвитку взагалі. За таких обставин, слід прийти до висновку, що ОСОБА_1 спроможна забезпечити виконання судового рішення про способи участі батька у вихованні дітей, однак до жодних дій, направлених на забезпечення спілкування між батьком та дітьми, вона не вдавалась, зайнявши позицію сторонього спостерігача, що не може вплинути на їх волевиявлення. 
		9.3. Скаржник зауважує, що на необхідності ретельної перевірки поважності причин невиконання боржником судового рішення у подібних правовідносинах наголошується Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №640/14672/19, від 21 січня 2020 року у справі № 640/9234/19, від 31 березня 2020 року у справі № 640/11079/19.
		9.4. Між тим, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, зокрема в контексті аналізу, а також вірного та однакового тлумаченню судами покладеного законодавцем обов`язку боржника забезпечувати побачення стягувача з дитиною при виконанні судових рішень про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу участі батька у вихованні дитини.
		10. 04 червня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
		11. Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 09 вересня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Позиція інших учасників справи 
		13. Від позивача та відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		Установлені судами фактичні обставини справи
		14. 06 грудня 2017 року рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області (справа № 716/1774/16-ц) зобов`язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не чинити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 перешкод у спілкуванні із дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		15. Визначено порядок спілкування батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у спосіб:
		15.1. побачення з 12:00 год до 17:00 год першої та третьої суботи кожного місяця, а також другої та четвертої неділі кожного місяця за місцем проживання батька без присутності матері;
		15.2. проживання батька з дітьми упродовж 20 днів під час літніх канікул та упродовж 3 днів під час зимових канікул з можливістю спільного відпочинку.
		16. 17 серпня 2018 року Заставнівським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист по справі № 716/1774/16-ц.
		17. 10 грудня 2018 року ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької внесено виправлення у абзац 7 резолютивної частини рішення Заставніського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року у справі № 716/1774/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Заставніської РДА про усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми та їх виховання, визначення способу участі батька у вихованні дітей та спілкуванні.
		17.1. вважати вірною адресу місця проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , замість невірної вказаної - АДРЕСА_2 .
		18. Внести виправлення у виконавчий лист, виданий 17 серпня 2018 року у цивільній справі №716/1774/16-ц для примусового виконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року в частині усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі батька у вихованні дітей та спілкуванні:
		18.1. вважати вірною адресу місця проживання боржника ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , замість невірної вказаної - АДРЕСА_2 .
		18.2. вважати вірною адресу місця проживання стягувача ОСОБА_2 - АДРЕСА_3 замість невірної вказаної - АДРЕСА_4 .
		19. Внести виправлення у виконавчий лист, виданий 17 серпня 2018 року у цивільній справі №716/1774/16-ц для примусового виконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :
		19.1. вважати вірною адресу місця проживання боржника ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , замість невірної вказаної - АДРЕСА_2 .
		19.2. вважати вірною адресу місця проживання стягувача ОСОБА_2 - АДРЕСА_3 замість невірної вказаної - АДРЕСА_4 .
		20. 29 січня 2019 року державним виконавцем Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Чернівецькій області Новак І.Я. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 58226819) щодо виконання виконавчого листа по справі № 716/1774/16-ц від 17 серпня 2018 року.
		21. 04 лютого 2019 року державним виконавцем Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Чернівецькій області Новак І.Я. винесена постанова (ВП № 58226819) про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700,00 грн за не виконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області у справі № 716/1774/16-ц згідно акту державного виконавця від 02 лютого 2019 року.
		22. 04 квітня 2019 року рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 04 лютого 2019 року ВП № 58226819 державного виконавця Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Чернівецькій області Новак Інни Ярославівни відносно боржника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1700,00 грн за невиконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року відповідно до виконавчого листа № 716/1774/16-ц виданого 17 серпня 2018 року.
		23. 09 січня 2020 року складено акт державного виконавця, відповідно до змісту якого встановлено, що 09 січня 2020 року за місцем виконання рішення суду діти відмовляються від спілкування з батьком та спільного відпочинку упродовж трьох днів у період зимових канікул.
		24. 21 січня 2020 року державним виконавцем Заставнівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Онищуком В.В. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 1700,00 грн за невиконання рішення суду.
		25. 15 лютого 2020 року складено акт державного виконавця, відповідно до змісту якого встановлено, що 15 лютого 2020 року за місцем виконання рішення суду діти відмовляються від спілкування з батьком.
		26. 15 лютого 2020 року позивачем надані пояснення на адресу державного виконавця Заставнівського районного відділу року державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Онищука В.В. стосовно того, що ОСОБА_1 не перешкоджала і не перешкоджає виконанню рішення суду, однак діти відмовляються від побачення з батьком.
		27. 17 лютого 2020 державним виконавцем Заставнівського районного відділу року державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Онищуком В.В. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 3400,00 грн за повторне невиконання рішення суду.
		Джерела права
		28. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені      Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		29. Відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VІІІ).
		30. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		31. Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
		32. Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		33. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ).
		34. Положеннями статті 63 Закону № 1404-VІІІ визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
		34.1. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
		34.2. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
		34.3. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
		34.4. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		34.5. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		35. Відповідно до статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		35.1. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
		35.2. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
		35.3. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
		35.4. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		35.5. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
		35.6. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
		36. Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
		36.1. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
		37. Відповідно до пункту 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
		37.1. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
		37.2. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		39. Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		40. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 03 серпня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
		41. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №640/14672/19, від 21 січня 2020 року у справі № 640/9234/19, від 31 березня 2020 року у справі № 640/11079/19. Між скаржник вказував на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ, зокрема в контексті аналізу, а також вірного та однакового тлумаченню судами покладеного законодавцем обов`язку боржника забезпечувати побачення стягувача з дитиною при виконання судових рішень про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу участі батька у вихованні дитини.
		42. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		43. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).
		44. Предметом спору у цій справі є законність постанови державного виконавця від 17 лютого 2020 року про накладення на ОСОБА_1 повторного штрафу у розмірі 3400 грн за повторне невиконання рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області у справі № 716/1774/16-ц, яким зобов`язано позивачку не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
		45. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням в межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого. 
		46. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).
		47. Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
		48. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
		49. Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
		50. Матеріалами справи підтверджується, що підставою для винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 повторного штрафу слугував акт державного виконавця від 15 лютого 2020 року, який складений за участю понятого. Зі змісту даного акту слідує, що 13 лютого 2020 року о 12:00 ОСОБА_1 привела на побачення дітей з батьком ОСОБА_2 за його місцем проживання. Однак, діти відмовилися від спілкування з батьком.
		51. У цій справі суди попередніх інстанцій, враховуючи, що діти неодноразово відмовлялися залишатися з батьком та не бажали з ним проводити час, дійшли висновку про належне виконання ОСОБА_1 рішення суду у спосіб, встановлений цим рішенням, оскільки остання  не чинила перешкод у виконанні цього рішення, а тому оскаржувана постанова державного виконавця є необґрунтованою. 
		52. Скаржник, виходячи із вищевикладених обставин, не вважає рішення суду виконаним, оскільки, на його думку,  забезпечення можливості його спілкування з дітьми на виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дітей спілкуватися з ним, а норма частини першої статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ передбачає більш широке тлумачення поняття "не чинити перешкоди", та включає в себе, на його погляд, не тільки утримання боржника від певних дій, але й зобов`язує його приймати активну участь у влаштуванні зустрічей батька з дітьми, оскільки вона може вплинути на волевиявлення дітей, але утримується від цього.
		53. У контексті доводів скаржника Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на такому.
		54. Конституцією України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).
		55. Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26 квітня 2001 року передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. 
		56. Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		57. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		58. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
		59. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те що, з огляду  на небажання дітей спілкуватися з ним, належним виконанням рішення суду з боку боржника ОСОБА_1 у контексті частини першої статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ має бути активна участь у влаштуванні зустрічей батька з дітьми, в тому числі здійснення впливу на волевиявлення дітей, оскільки це фактично є примушуванням дітей, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. 
		60. Також Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника у касаційній скарзі, стосовно посилання на позицію Верховного Суду викладену у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №640/14672/19, від 21 січня 2020 року у справі № 640/9234/19, від 31 березня 2020 року у справі № 640/11079/19, оскільки в справах №640/14672/19, № 640/9234/19 та № 640/11079/19 судами було встановлено, що акти державного виконавця, на підставі якого виносились постанови про накладення штрафу на позивача не досліджувалися, оцінка судами не надавалася, що не є тотожним правовідносинам встановленим судами у цій справі.
		61. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		62. Доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і свідчать про його незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
		63. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню. 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		64. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		65. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		66. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
		67. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		68. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		2. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року та  постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі № 824/308/20 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк   В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...