Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 371/693/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2020.
Дата набрання законної сили: 11.09.2020
Номер судового провадження: 61-22711ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		11 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 371/693/18
		провадження № 61-22711св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		представник позивача -  ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 , 
		представник відповідача - ОСОБА_4 , 
		третя особа - орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної ради у м. Дніпрі,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної ради у місті Дніпрі, про позбавлення батьківських прав.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що 19 жовтня 2005 року між 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, у якому 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_5 .
		Після народження дитини подружжя придбало житловий будинок 
		на АДРЕСА_1 . Відповідач працював на різних роботах у м. Києві, додому приїжджав лише на вихідні, вживав алкогольні напої, зароблені кошти пропивав, ображав і принижував дружину, в присутності дитини застосовував до неї фізичне насилля.
		Зазначала, що 31 жовтня 2015 року у дочки стався епілептичний напад після перенесеного стресу через постійні сварки, який згодом повторився. Лікарі виявили захворювання - епісиндром, у зв`язку з чим дитина потребує постійного лікування.
		З січня 2013 року відповідач перестав працювати, вдома не ночував, систематично вживав алкоголь.
		За час спільного проживання відповідач не опікувався дитиною, зневажливо ставився до всього, чого вона потребувала.
		02 вересня 2015 року ОСОБА_1 залишила місце проживання, забравши дочку, переїхала до матері у м. Кагарлик, де дочка пішла до першого класу і навчалася до жовтня 2017 року.
		Вказувала, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 травня 2017 року на відповідача покладено обов?язок зі сплати аліментів на малолітню дочку, проте аліменти ОСОБА_3 не сплачував, що змусило позивача подати до Миронівського ВП ГУ НП в Київській області заяву про кримінальне правопорушення.
		22 червня 2017 року шлюб між сторонами був розірваний.
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 разом із дочкою переїхала у м. Дніпро для постійного проживання, де мешкає у квартирі АДРЕСА_2 , та створила належні умови для проживання, виховання та духовного розвитку доньки. Дитина відвідує школу, має все необхідне для нормального життя.
		Посилаючись на те, що з 02 вересня 2015 року відповідач з дочкою не спілкується, не піклується про неї, не турбується про її фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування та лікування, повністю самоусунувся від виховання та утримання власної дитини, не надає згоду на зняття її з реєстраційного обліку, наслідком чого є труднощі з медичним обслуговуванням дитини за місцем проживання, просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_6 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 
		2019 року позов задоволено.
		Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що негативно впливає на її фізичний розвиток. ОСОБА_3 не надав належних доказів на підтвердження непереборних обставин, що перешкоджають йому брати участь у вихованні дитини та довести їй, що спілкування з батьком є безпечним, пізнавальним та корисним.
		На думку суду, позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав має стати засобом захисту прав дитини та заходом впливу на батька, який неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки. При цьому суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Миронівського районного суду Київської області від 31 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, а обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення батьківських прав, встановлено не було.
		Доказів того, що відповідач жорстоко поводився в сім`ї, зокрема щодо дитини, що епілептичні напади сталися у дитини в результаті неналежної поведінки батька в сім`ї, позивачем не надано, а висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батька батьківських прав має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.
		На думку апеляційного суду, не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з ОСОБА_3 аліментів на дитину, оскільки таке є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Крім того, на момент розгляду справи відповідач не має заборгованості та виплачує їх щомісячно, що не оспорює та підтверджує позивач.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		16 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
		У січні 2020 року справу № 371/693/18 передано до Верховного Суду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга, з урахуванням клопотання про врахування практики ЄСПЛ, мотивована тим, що апеляційним судом не наведено мотивів відхилення аргументів, ключових доказів та заперечень позивача щодо наявності підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
		Судом проігноровано та не досліджено стосунки батька та дитини, його особисте ставлення до виконання батьківських обов`язків, причини неприйняття ним участі у вихованні доньки, що суперечить якнайкращим інтересам дитини.
		ОСОБА_3 впродовж навчання дитини з класним керівником та адміністрацією школи не спілкувався, школу не відвідував, допомоги у навчанні та вихованні не надавав. Також відповідач не відвідував дитину у лікувальних закладах та станом на момент звернення із цим позовом до суду мав заборгованість зі сплати аліментів.
		Доводи інших учасників справи
		У січні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписаний представником ОСОБА_4 , у якому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, враховуючи правовий висновок, викладений у подібних правовідносинах Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
		Відзив мотивовано безпідставністю та неправдивістю посилання касаційної скарги на те, що відповідач не цікавиться дитиною та не бере участі у її вихованні, оскільки ОСОБА_3 вчасно сплачує аліменти, надсилає дитині подарунки, телефонує та цікавиться донькою, у той час як позивач не надає можливості та чинить перешкоди батькові у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим відповідачем надіслано відповідну заяву до органу опіки та піклування.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 768. (а. с. 18, т. 1)
		ОСОБА_3 є батьком малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії 
		НОМЕР_2 від 02 лютого 2006 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва 
		(а.с. 13, т. 1).
		15 травня 2007 року подружжям придбано житловий будинок на АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу серії ВЕО № 492792 від 15 травня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори Шепітко В. В. та зареєстрованого у реєстрі № 22581 
		(а.с 19, т. 1).
		З 04 листопада 2015 року до 13 листопада 2015 року, з 21 січня 2016 року до 01 лютого 2016 року, з 13 червня 2016 року до 17 червня 2016 року, з 
		11 серпня 2017 року до 18 серпня 2017 року ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні у КЗ КОР «Київська обласна дитяча лікарня» з діагнозом - епісиндром, а з 29 серпня 2018 року до 06 вересня 2018 року - у КЗ ДОР «Дніпропетровська дитяча міська клінічна лікарня № 5».
		У зв?язку з існуючим захворюванням дитина періодично перебуває на обстеженнях, проходить огляди у амбулаторії № 1 КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11, стоїть на обліку у невролога, постійно лікується.
		Вказане підтверджується даними витягів та виписок із медичної карти хворого № 9986/1143, № 579/67, № 7225/814, виданих КЗ КОР «Київською обласною дитячою лікарнею» та КЗ ДОР «Дніпропетровською дитячою міською клінічною лікарнею № 5», довідок від 16 травня 2018 року, виданих лікарем амбулаторії №1 КЗ «Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 11». (а.с. 25-37, 100-108, 216, т 1).
		Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 травня 2017 року у справі № 371/566/17 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 (після розірвання шлюбу - ОСОБА_1 ) аліменти на малолітню дочку ОСОБА_6 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 травня 2017 року до повноліття дитини. (а. с. 39, т. 1)
		Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 червня 2017 року у справі № 371/568/17 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Рішенням встановлено, що за взаємною згодою сторін після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишається жити з матір`ю - ОСОБА_1 (а. с. 49, т. 1)
		Постановою державного виконавця Миронівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ Київської області Шкрабою Т. В. 
		від 04 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження про стягнення з боржника на користь стягувача аліментів. (а. с. 40, т. 1)
		Відповідно до протоколу від 05 червня 2018 року № 18 про адміністративне правопорушення державного виконавця ОСОБА_8 притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 у зв`язку з несплатою аліментів. (а. с. 77, т. 1)
		Судами встановлено, що після вказаних дій відповідач погасив заборгованість та сплачує аліменти щомісячно, що не заперечується позивачем. (а. с. 92-94, т. 2)
		Встановлено, що ОСОБА_6 на момент розгляду справи проживає разом із матір?ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 .
		Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної ради у м. Дніпрі, помешкання безпечне, дотримуються санітарно-гігієнічні норми, створено фізичні, соціально-економічні та психологічні умови, необхідні для проживання та розвитку малолітньої ОСОБА_6 (а. с. 78, 212-213 т. 1)
		Органом опіки та піклування виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради у м. Дніпрі розглядалося питання про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_6 . У висновку органу опіки та піклування 
		від 10 вересня 2018 року № 5/5-325 орган опіки вважає за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_6 (а. с. 224-226, т. 1).
		23 травня 2019 року позивач звернулася до центру соціально-психологічної допомоги з метою з`ясування думки дитини щодо питання позбавлення батьківських прав відносно неї її батька ОСОБА_3 . 
		У ході психологічного діагностування виявлено, що на запитання про батька у дівчинки проявляються механізми психологічного захисту: ізоляція, заперечення, відчуження, що підтверджується довідкою від 23 травня 
		2019 року № 711, виданою КЗ «Дніпровським центром соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради. (а. с. 38-39,т. 1)
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. 
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
		Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
		Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
		Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 
		2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
		У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява 
		№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
		При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
		Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
		Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року 
		у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, 
		від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року 
		у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
		Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з донькою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки. 
		При цьому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо неврахування висновку органу опіки та піклування, яким визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав, оскільки за положенням частини шостої статі 19СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав.
		 
		З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.
		Посилання касаційної скарги на те, що апеляційним судом не наведено мотивів відхилення аргументів, ключових доказів та заперечень позивача щодо наявності підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, є безпідставними. Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
		Факт того, що ОСОБА_3 не відвідує школу, лікувальні заклади, не спілкується з класним керівником та адміністрацією навчального закладу, який відвідує дитина, не є безумовною підставою для застосування такого крайнього заходу сімейно-правового характеру, як позбавлення батьківських прав.
		Інші доводи касаційної скарги направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України 
		(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
		Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 просила суд про розгляд справи у судовому засіданні за її участю.
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
		Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
		Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю сторін у справі у суді касаційної інстанції відсутні, а тому у задоволенні клопотання 
		 ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_2 , про розгляд справи у судовому засіданні за участю ОСОБА_1  необхідно відмовити.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_2 , про розгляд справи у судовому засіданні за участю ОСОБА_1 , відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                            А. А. Калараш
		 
		Є. В. Петров
		 
		В. М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...