Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 287/1/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2020. Зареєстровано: 17.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2020.
Дата набрання законної сили: 16.09.2020
Номер судового провадження: К/9901/22228/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		16 вересня 2020 року 
		Київ
		справа №287/1/17-а
		адміністративне провадження №К/9901/22228/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді (судді-доповідача) -           Данилевич Н.А.,
		суддів -                                                         Смоковича М.І., 
		                                                                 Шевцової Н.В.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження 
		касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2017 року (суддя - Стратович О.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року (головуючий суддя - Моніч Б.С., судді Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.) у справі 
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області   
		про визнання протиправними рішення, бездіяльність державного виконавця, -
		 
		в с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати бездіяльність старшого державного виконавця Сладь Т.П. щодо примусового виконання рішення Олевського районного суду Житомирської області та виконавчого листа Олевського районного суду від 26.03.2015 року (справа № 2-а-411/09) протиправною, скасувати постанову старшого державного виконавця Сладь Т.П., відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області від 16.11.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов`язати державного виконавця Сладь Т.П. відновити виконавче провадження № ВП50036263 по виконанню виконавчого листа № 2-а-411/09 від 26.03.2015 року виданого Олевським районним судом Житомирської області з поверненням виконавчого листа до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області.
		Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачем без законних підстав було повернуто без виконання виконавчий лист Олевського районного суду від 26.03.2015 року (справа № 2-а-411/09). Підставою винесення вказаної постанови слугувало повідомлення боржника УПСЗН Олевської РДА про проведення ОСОБА_1 перерахунку у відповідності до рішення суду в сумі 6982,86 грн, однак боржник вказав, що виплатити зазначені кошти не можливо оскільки бюджетною програмою КПКВК 2501200 "Соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 24.02.2016 року № 178/207, виплати по рішеннях суду не передбачено. Вважає, що вказаною постановою державний виконавець порушив її права гарантовані ст. 124 Конституцією України. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2017 року, яка була залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, у задоволенні позову було відмовлено.
		Відмовляючи в позовних вимогах, суди попередніх інстанцій виходили з того, що здійснивши перерахунок допомоги у відповідності до рішення суду в сумі 6982,86 грн. боржник не ухиляється від виплати коштів, а лише вказує на відсутність відповідного фінансування. Суди вказали, що в постанові Верховного Суду України від 22.11.2016 року зазначається, що "на підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 30 червня та 20 жовтня 2015 року, а також 2 лютого 2016 року (справи № 21-1044а15, № 21-2630а15, № 21-5118а15 відповідно)". Суди зазначили, що постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області Сладь Т.П. від 16.11.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві є законною та обґрунтованою, оскільки державний виконавець, враховуючи правові висновки Верховного суду України не може вчинити дії примусового характеру щодо боржника (накладення штрафу), так само він не може ставити питання про зміну способу виконання судового рішення. Покликання позивача на те, що виконавчий документ підлягає виконанню згідно Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суди не прийняли до уваги, оскільки відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 03.09.2014 року, яка набрала чинності 23.09.2014 року, а саме пунктом 2 визначено, що підлягають виконанню "рішення - виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" суб`єкти, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року". Натомість, вказаний виконавчий лист виданий Олевським районним судом Житомирської області 26.03.2015 року та має зобов`язальний характер.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		25 вересня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. 
		В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що рішення суду  фактично виконано не було, а відсутність коштів у суб`єкта владних повноважень не звільняє державного виконавця від зобов`язання вчиняти дії, визначені Законом, що спрямовані на примусове виконання рішення. Зазначає, що виконавчий документ підлягає виконанню згідно Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".  
		Відповідачем до Суду не були надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.  
		Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області перебувало виконавче провадження № 50036263, з виконання виконавчого листа № 2а-411/09, виданого Олевським районним судом Житомирської області 26.03.2015 року.
		Вказаним виконавчим листом зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, передбачену ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати щомісяця за період з 01.10.2002 року по 01.01.2006 року, з 09.07.2007 року по 01.01.2008 року та з 22.05.2008 року по 01.05.2009 року.
		Постановою старшого державного виконавця Сладь Т.П., відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області від 16.11.2016 року повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
		Підставою винесення вказаної постанови слугувало повідомлення боржника УПСЗН Олевської РДА про проведення ОСОБА_1 перерахунку у відповідності до рішення суду в сумі 6982,86 грн., однак виплатити зазначені кошти не можливо оскільки бюджетною програмою КПКВК 2501200 "Соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 24.02.2016 року № 178/207 , виплати по рішеннях суду не передбачено.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		Відповідно до ч. 1 та п. 1, ч. 2, ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений ст. 63 Закону № 1404-VIII.
		За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
		У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
		Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
		У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
		У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		Пунктом 9 ст. 37 Закону №1404-VIII зазначено, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
		Відповідно до статті 41 Закону №1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
		У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.
		Згідно статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 статті 71 КАС України).
		Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
		Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідач діяв у відповідності до вимог законодавства, оскільки враховуючи вимоги Закону відповідач зобов`язаний вживати передбачені цим законом заходи примусового виконання рішень і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням невиконання рішення суду.
		Чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень ,за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії. Також колегія суддів зазначає, що вчинення дій, визначених ст. 63 Закону № 1404-VIII, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
		Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.
		Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. 
		Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду залишилось невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). А у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004, заява №18966/02 було вказано, що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання.
		Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року по справі № 1140/3479/18.
		Окрім цього, колегія суддів зазначає, що посилання в оскаржуваних рішеннях суду на висновки, що зроблені в постанові Верховного Суду України від 22.11.2016 щодо відсутності правових підстав у державного виконавця для накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу у зв`язку із невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру. 
		Отже, приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
		Також, Суд вказує на наявність бездіяльності з боку відповідача щодо вчинення всіх можливих заходів для виконання рішення суду. 
		Крім того, Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме Закон України 606-XIV та не вірно вказано, що до спірних правовідносин  повинен застосовуватись Закон України «Про виконавче провадження» в редакції на час прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки предметом оскарження в цій справі є постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 16.11.2016 року, станом на час прийняття якої, був чинним Закон України № 1404-VIII, в якому зазначено, що після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (п.7 Розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII). 
		При цьому, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про зобов`язання державного виконавця Сладь Т.П. відновити виконавче провадження № ВП50036263 задоволенню не підлягають, оскільки Законом № 1404-VIII передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Тобто, обов`язок виконавця відновити виконавче провадження у разі скасування судом постанови про повернення виконавчого документа стягувачу закріплений Законом, тому права, свободи та інтереси позивача в даному випадку не потребують судового захисту. 
		Оцінюючи доводи касаційної скарги в цій частині, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належну правову оцінку всім доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи, а також мало місце неправильне застосування норм матеріального права, що в цілому призвело до прийняття незаконних рішень судів. 
		Частинами 1, 3 статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 
		З огляду на викладене, ураховуючи те, що висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскаржувані постанова Олевського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року підлягають скасуванню, а касаційна скарга -  частковому задоволенню.
		Судові витрати у цій справі не підлягають розподілу, оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору. 
		Керуючись статтями 139, 341, 343-345, 349-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, 
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Сладь Т.П. щодо примусового виконання рішення Олевського районного суду Житомирської області та виконавчого листа Олевського районного суду від 26.03.2015 року (справа № 2-а-411/09).
		Скасувати постанову старшого державного виконавця Сладь Т.П. відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області від 16.11.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві за ВП №50036263.
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		Суддя-доповідач                                                                      Н.А. Данилевич
		Судді                                                                                           М.І. Смокович 
		                                                                                          Н.В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...