Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 215/2330/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2020.
Дата набрання законної сили: 11.09.2020
Номер судового провадження: 61-1145ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 вересня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 215/2330/19
		провадження № 61-1145св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу 
		від 19 серпня 2019 року в складі судді Коноваленко М. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві (далі - УВД ФСС України в м. Києві, Фонд) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 23 червня 2003 року вона перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах.
		 
		Наказом УВД ФСС України в м. Києві від 21 липня 2017 року № 27-к позивача призначено на посаду начальника відділу медичних та соціальних послуг.
		 
		На підставі постанови правління ФСС України від 12 грудня 2018 року № 35 «Про затвердження Типових структур управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві та їх відділень» наказом від 21 січня 2019 року № 47-к «Про зміни в структурі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві» внесені зміни до організаційної структури та штатного розпису Фонду, з якого виведена посада начальника відділу медичних та соціальних послуг, яку раніше займала позивач. Разом з цим, введена аналогічна посада начальника відділу медичних та соціальних послуг, у складі якого передбачені сектори організації надання медичних послуг, та інші. 
		 
		За своїми функціональними обов`язками нововведена посада повністю співпадає з посадою, яку раніше займала позивач, але повідомленням від 28 січня 2019 року 
		№ 100 позивачу запропоновано переведення на посаду завідуючої сектору організації санаторно-курортної реабілітації, який входить до складу новоствореного відділу медичних та соціальних послуг Фонду. Також, у вказаному повідомленні позивача попереджено про звільнення у разі не згоди обіймати зазначену вище посаду.
		 
		У зв`язку з незгодою ОСОБА_1 із переведенням на запропоновану посаду, відповідачем видано наказ від 29 березня 3019 року № 498-к про звільнення останньої з роботи з 29 березня 2019 року на підставі пункту 6 частини першої 
		статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		 
		Позивач вважала, що фактично зміна істотних умов праці не відбулася, оскільки посада начальника відділу медичних та соціальних послуг Фонду, яку вона раніше займала залишилася та була запропонована ОСОБА_2 , яка у попередній структурі займала посаду завідувача сектору забезпечення санаторно-курортним лікуванням відділу і підпорядковувалася відповідно до функціональних обов`язків позивачу.
		 
		Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила поновити її на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг Фонду та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 84 422,70 грн.
		 
		Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ УВД ФСС України в м. Києві від 29 березня 2019 року № 498-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу медичних та соціальних послуг на підставі пункту 6 частини першої 
		статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг УВД ФСС України в м. Києві з 29 березня 2019 року. Стягнуто з УВД ФСС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2019 року до 16 серпня 2019 року включно в розмірі 84 422,70 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг УВД ФСС України в м. Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежів за один місяць з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів допущено до негайного виконання.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, в розумінні вимог статті 32 КЗпП України, не відбулося змін істотних умов праці позивача, а фактично мало місце скорочення посади позивача, у зв`язку з чим звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. 
		 
		При цьому, судом першої інстанції зазначено, що під час впровадження змін в організації структури управління посада начальника відділу медичних та соціальних послуг, яку позивач обіймала, знову включена до штатного розпису Фонду, однак цю посаду не було запропоновано позивачу. ОСОБА_1 запропоновано посаду завідуючого сектору у цьому ж відділі, що свідчить лише про пониження позивача в займаній посаді. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для скасування оспорюваного позивачем наказу та поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку остання займала до звільнення.
		 
		Вирішуючи позовні вимоги в частині обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанцій керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України 
		від 08 лютого 1995 року № 100.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу УВД ФСС України в м. Києві залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов обґрунтованого висновку, що мали місце обумовлені реорганізацією зміни в організації виробництва і праці, які потягли затвердження нового штатного розпису та скорочення посад, в тому числі й ліквідацію відділу медичних та соціальних послуг, на посаді начальника якого працювала позивач. Оскільки факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, адже відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини, суд першої інстанції правильно виходив з наявності правових підстав для поновлення позивача на посаді, оскільки її звільнення відбулось з порушенням вимог трудового законодавства.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
		 
		У січні 2020 року УВД ФСС України в м. Києві подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 
		2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Зазначає, що судами не надано належної оцінки наказу УВД ФСС України в м. Києві від 21 січня 2019 року №47-к «Про зміни в структурі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві», яким внесені зміни до організаційної структури та штатного розпису Фонду. 
		 
		Вказує, що судами не враховано, що для зайняття посади начальника відділу особа повинна мати вищу освіту за напрямом підготовки «Менеджмент», а для того, щоб обіймати посаду завідувача сектору необхідна економічна освіта, у зв`язку з чим саме ця посада й була запропонована позивачу. Наголошує, що колишні умови праці для позивача не могли бути збережені, а працювати в нових умовах вона відмовилася, у зв`язку з чим її й було звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу УВД ФСС України в м. Києві, в якому зазначає про безпідставність її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних відповідачем судових рішень.
		 
		Вважає твердження заявника про зміну істотних умов праці та неможливість продовження роботи позивача на попередній посаді у зв`язку із відсутністю в неї вищої освіти за спеціальністю «Менеджмент» безпідставними та такими, що не підтвердженні належними доказами, оскільки відповідачем ні позивачу до звільнення, ні під час розгляду справи в суді не було надано положення про новостворений відділ та посадову інструкцію начальника цього відділу. Таким чином, відповідачем не доведено наявності кваліфікаційних вимог до посади новоствореного відділу медичних та соціальних послуг та не підтверджено, що позивач цим вимогам не відповідала.
		 
		У березні 2020 року УВД ФСС України в м. Києві засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій вказує на те, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідач надавав положення про відділ медичних та соціальних послуг та посадову інструкцію начальника цього відділу, проте, в порушення вимог процесуального закону, апеляційний суд не надав цим доказам належної правової оцінки.
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду заперечення, виклавши їх в формі пояснень на касаційну скаргу, в якому зазначає, що викладені відповідачем у відповіді на відзив обставини зводяться до формалізму та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних ним судових рішень.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою УВД ФСС України в м. Києвіна рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. Зупинено виконання рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 
		2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження, за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
		№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин, розгляд касаційної скарги УВД ФСС України в м. Києві на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами встановлено, що в період з 23 червня 2003 року до 29 березня 2019 року позивач перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах.
		 
		На підставі постанови правління ФСС України від 12 грудня 2018 року № 35 «Про затвердження Типових структур управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві та їх відділень» відповідачем видано наказ від 21 січня 2019 року №47-к «Про зміни в структурі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві», яким внесені зміни до організаційної структури та штатного розпису Фонду, з якого виведена посада начальника відділу медичних та соціальних послуг, яку раніше займала позивач. Разом з цим, введена аналогічна посада начальника відділу медичних та соціальних послуг у складі якого передбачені сектори організації надання медичних послуг та інші. 
		 
		Пунктом 5.1.1 наказу УВД ФСС України в м. Києві від 21 січня 2019 року № 47-к зобов`язано відділ роботи з персоналом з дотриманням вимог частини третьої статті 32 КЗпП України письмово попередити працівників управління та його відділень про зміни істотних умов праці, скорочення чисельності та штату працівників, в тому числі зміни структури управління та його відділень.
		 
		Повідомленням від 28 січня 2019 року № 100 ОСОБА_1 проінформовано про  зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, а саме ліквідації у структурі управління відділу медичних та соціальних послуг та скорочення штатної чисельності працівників; запропоновано позивачу зі спливом двох місяців з моменту отримання повідомлення переведення на посаду завідуючої сектору організації санаторно-курортної реабілітації відділу медичних та соціальних послуг. Також у повідомленні ОСОБА_1 роз`яснено, що у разі незгоди з переведенням на запропоновану посаду її буде звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Наказом УВД ФСС України в м. Києві від 29 березня 2019 року № 498-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу медичних та соціальних послуг УВД ФСС України в м. Києві з 29 березня 2019 року на підставі пункту 6 частини першої 
		статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції Україникожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Стаття 36 КЗпП Українивизначає підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.
		 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
		 
		Пунктами третім та четвертим статті 32 КЗпП Українивстановлено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Якщо колишні (попередні) істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи на нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 цього Кодексу.
		 
		Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП Українипри відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 
		1992 року № 9).
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України, Верховним судом України у постанові від 04 липня 2012 року № 6-59цс12 викладено правовий висновок про те, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки у тому випадку, якщо буде доведено наявність змін в організації виробництва і праці.
		 
		Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
		 
		Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.
		 
		Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
		Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України 
		від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		 
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшли обґрунтованого висновку, що мали місце обумовлені реорганізацією зміни в організації виробництва і праці, які потягли затвердження нового штатного розпису та скорочення, в тому числі, й посади начальника відділу медичних та соціальних послуг, яку займала позивач.
		 
		Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.
		 
		Таким чином, правові підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні.
		 
		Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		 
		Врахувавши вище зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, зробили обґрунтований висновок, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства, отже, наказ про її звільнення є незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі.
		 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина третя статті 235 КЗпП України).
		 
		Дійшовши висновку про наявність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, суди обґрунтовано стягнули з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 84 422,70 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.
		 
		Посилання відповідачем на дотримання роботодавцем встановленого трудовим законодавством порядку звільнення позивача спростовуються матеріалами справи.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що для зайняття посади начальника відділу особа повинна мати вищу освіту за напрямом підготовки «Менеджмент», не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, при цьому відповідач, заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, таких аргументів не наводив.
		 
		Посилання заявника на те, що відповідач надавав положення про відділ медичних та соціальних послуг та посадову інструкцію начальника цього відділу, проте, в порушення вимог процесуального закону, апеляційний суд не надав цим доказам належної правової оцінки є безпідставними, оскільки відповідачем не доведено, що він був позбавлений можливості надати ці докази в суді першої інстанції.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також до неправильного тлумачення вимог трудового законодавства та нерозуміння того, що для звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України необхідна його відмова від продовження перебування на тій самій посаді, проте зі зміненими істотними умовами праці. Оскільки посада позивача була ліквідована, а їй запропонована інша посада, передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини відсутні, як і були відсутні правові підстави для наступного звільнення позивача на підставі норми трудового законодавства, вказаної в наказі про її звільнення.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Оскільки ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року зупинено виконання рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження, за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, враховуючи відсутність підстав для їх скасування, виконання зазначених судових рішень підлягає поновленню.
		 
		З огляду на те, що суд касаційної інстанції судові рішення не змінює та не ухвалює нове рішення підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві залишити без задоволення.
		Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу 
		від 19 серпня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині, що зупинялась до закінчення касаційного провадження.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...