Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 504/3802/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: 51-8786км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		10 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 504/3802/15-к
		провадження № 51-8786км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисників  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		засудженого   ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160330001250, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям.Чернігова, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України, 
		закасаційними скаргами захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_8  на вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від01грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018року.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2016року ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за ст. 348 КК України допокарання у виді довічного позбавлення волі.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 300000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено долю речових доказів, а також питання про стягнення судових витрат.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вбивстві працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, вчиненому за таких обставин.
		15 серпня 2015 року в період часу з 10:00 до 13:00 старший дільничний інспектор міліції Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області майор міліції ОСОБА_10 , перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ та згідно ізЗаконом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» будучи працівником правоохоронного органу, під час виконання своїх службових обов`язків здійснював чергування з прийому громадян в опорному пункті Красносільського відділення міліції Комінтернівського РВ ГУМВС України вОдеській області, що визначено вимогами п. 10.10 Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11 листопада 2010 року № 550.
		Того ж дня ОСОБА_10 , близько 15:20 продовжуючи виконувати свої службові обов`язки та за дорученням керівництва правоохоронного органу щодо розгляду звернення (повідомлення) ОСОБА_11 від 11 серпня 2015 року, яке надійшло дочергової частини Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області (зареєстроване у ЖЄО Комінтернівського РВ за № 6494), про те, що їїчоловік, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає у кв. АДРЕСА_2 , погрожує їйфізичною розправою, на виконання вимог прав та обов`язків визначених Законами України «Про міліцію», «Про звернення громадян» таПоложення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, прибув за місцем мешкання ОСОБА_8 завищевказаною адресою.
		У вказаний час ОСОБА_8 , знаючи особисто ОСОБА_10 , усвідомлюючи, що він є працівником правоохоронного органу та виконує свої службові обов`язки, відкрив вхідні двері квартири і погодившись надати пояснення з приводу повідомлення його дружини в міліцію, запропонував ОСОБА_10 пройти у приміщення кухні, для складання письмового пояснення з його слів.
		Надалі приблизно о 15:40 у приміщені кухні вказаної квартири у ОСОБА_8 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння та усвідомлював, що перед ним працівник правоохоронного органу, який виконує свої службові обов`язки таскладає письмове пояснення, на ґрунті неприязного відношення та зневажливого ставлення до працівників правоохоронних органів раптово виник умисел, спрямований на позбавлення життя цього працівника у зв`язку з чим ОСОБА_8 схопивши ніж вдарив ОСОБА_10 в шию, спричинивши йому тілесне ушкодження увигляді проникаючого поранення шиї, від якого останній помер цього ж дня о16:20 під час надання йому медичної допомоги лікарем швидкої допомоги.
		Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 30 серпня 2018 року залишивбеззадоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_12 іззміненими вимогами, а вирок місцевого суду від01грудня 2016 року щодо ОСОБА_8  без змін.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що вину його підзахисного не доведено у порядку, передбаченому КПК України. Посилається на відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення, що є порушенням права на захист його підзахисного, а також вказує про затвердження цього обвинувального акта неуповноваженою особою. Захисник зазначає, що усупереч вимогам процесуального закону місцевий суд непостановив окрему ухвалу про визнання обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Вказує на те, що суд не витребував інедослідив уході судового розгляду доказів сторони захисту. Також захисник зазначає про порушення вимог ст. 290 КПК України, через невідкриття стороні захисту повністю матеріалів кримінального провадження. Наголошує, що в матеріалах кримінального провадження відсутній текст зміненого обвинувального акта від 27 липня 2016 року, і частина технічних записів судових засідань суду першої інстанції. Змінений обвинувальний акт не був оголошений засудженому всуді першої інстанції. Судапеляційної інстанції, на думку захисника, незвернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення, й постановив рішення, якене відповідає положенням, передбаченим ст. 419 КПК України. 
		У касаційній скарзі з доповненнями та запереченнями засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, щообвинувальний акт у цьому провадженні не відповідає вимогам передбаченим ст.291 КПК України, зокрема в ньому відсутнє формулювання обвинувачення заст. 348 КК України. Також, надумку засудженого, вирок місцевого суду невідповідає вимогам процесуального закону, оскільки не доведено наявності унього умислу на вчинення вбивства працівника правоохоронного органу узв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків  ОСОБА_10 . Засуджений вказує, що потерпілий перший застосував протиправні дії щодо нього, а тому він, обороняючись від цих дій, випадково завдав йому удару ножем у шию. На його переконання, під час вказаних дій потерпілий не міг виконувати свої службові обов`язки. Стверджує, що вказані обставини підтверджуються дослідженими доказами в суді першої інстанції. Вважає, що провадження розглянуто незаконним складом суду, оскільки повноваження уприсяжних на час розгляду цього провадження закінчились. Також місцевий суд усупереч вимогам ст. 384 КПК України не роз`яснив йому права на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Наголошує, що в матеріалах провадження відсутня частина технічних записів судових засідань суду першої інстанції, а також текст зміненого обвинувального акта від 27 липня 2016 року небув наданий йому для ознайомлення. Суд апеляційної інстанції, на думку засудженого, незвернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення йпостановив рішення, яке не відповідає положенням, передбаченим ст. 419 КПК України. Звертає увагу на те, що апеляційний суд необґрунтовано вказав усвоєму рішенні щодо відсутності клопотань про повторне дослідження доказів відповідно до вимоги ч.3 ст.404 КПКУкраїни, оскільки він звертався з відповідним клопотанням. Вказує, що під час апеляційного розгляду було здійснено заміну державного обвинувачення і таким чином, на думку засудженого, були всі підстави для здійснення апеляційного провадження з початку. Зазначає, що в порушенні вимог ч. 3, ч. 5 ст. 405 КПК України під час апеляційного розгляду його позбавили права на виступ у судових дебатах та не надали йому остатнього слова. 
		Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
		Захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_8 висловивши свої доводи на підтримання касаційних скарг, кожен окремо, просили скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Прокурор посилаючись на безпідставність доводів захисників та засудженого, просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постановлені укримінальному провадженні судові рішення  без зміни.
		Мотиви суду
		Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених укасаційних скаргах.
		При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. 
		Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту та засудженого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
		При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг засудженого ОСОБА_8 та його захисника  адвоката ОСОБА_12 , зурахуваннямзмінених апеляційних вимог засудженого та захисника   ОСОБА_7 , на підставах невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви іневстановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження тадати правильну оцінку вчиненому.
		За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні умисних дій, які виразилися у вбивстві працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто у вчиненні злочину за ст. 348 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом уїх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Доводи сторони захисту і засудженого ОСОБА_8 про відсутність у останнього умислу навбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_8 за ст. 348 КК України належним чином перевірялися місцевим таапеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам і спростовуються перевіреними укримінальному провадженні доказами.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження у місцевому суді засуджений ОСОБА_8 , не заперечуючи факту завдання ножового удару потерпілому ОСОБА_10 у шию, пояснив, що напередодні цих подій, а саме 20 червня 2015 року, у квартирі, де він мешкає, його дружина та двоє незнайомих чоловіків на нього напали і пограбували. Після пограбування вказані особи почали погрожувати йому по телефону. З цього приводу він звертався до міліції, однак погрози не призупинялися. Надалі він неодноразово телефонував до міліції щодо цих погроз. Скаржився також на незаконні дії дружини та на дії співробітників правоохоронних органів, якіненалежним чином розглядали його заяви. 15 серпня 2015 року на вулиці він зустрів ОСОБА_10 , якого знає приблизно з 2012 чи 2013 року, із яким піднялися до його квартири. Там ОСОБА_10 почав казати, що йому необхідно перестати скаржитися та повідомляти до правоохоронних органів про погрози, а також сказав, що на нього надійшла заява від його дружини ОСОБА_11 щодо застосування останнім до неї фізичного насилля і що з приводу цієї заяви на нього буде складено протокол. Тоді він сказав ОСОБА_10 , що в нього теж є заява на дії дружини ОСОБА_10 , яка неодноразово йому погрожувала з невідомих йому причин. Після цього ОСОБА_10 вдарив його в груди і замахнувся ще раз для завдання удару, однак він схватив якийсь предмет (як потім помітив, це був ніж) тамахнув ним перед собою. ОСОБА_10 кинув ручку і вибіг на вулицю. Потім приїхали співробітники міліції та затримали його. При цьому ОСОБА_8 повідомив, що був напідпитку, однак розумів, про що говорив ОСОБА_10 . Віднадання пояснень ОСОБА_10 він не відмовлявся. Останній сидів на стільці впівоберта донього правим боком, а він стояв поруч.
		Статтею 348 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.
		Виходячи з положень зазначеної статті основним безпосереднімоб`єктомзлочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів.
		При цьому об`єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції ст. 348КК Україниосіб.
		Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу увинної особи.
		За нормативним визначенням умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією чи бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони  умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
		При цьому специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні, а саме: таке протиправне діяння має місце лише при необережній формі вини, яка може бути у виді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості. 
		Однак убивство чи заподіяння тілесних ушкоджень унаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якість, конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості  від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і(або) не могла його передбачати).
		Розмежування таких злочинів, як умисне вбивство та вбивство з необережності, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах обумовлюється усвідомленням винною особою вчиненого злочинного діяння, його способу і характеру, передбаченням його негативних наслідків та ставленням доних. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень.
		Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_8 на ґрунті неприязного відношення, зневажливого ставлення до працівників правоохоронних органів, усвідомлюючи, що перед ним працівник правоохоронного органу який виконує свої службові обов`язки, перебуває у його квартирі та складає письмове пояснення з приводу заяви дружини ОСОБА_11 про застосування ОСОБА_8 щодо неї фізичного насилля, умисно схопив ніж та з метою позбавлення життя цього працівника  ОСОБА_10 , вдарив ножем його в шию, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення шиї, від яких помер під час надання йому медичної допомоги лікарем швидкої допомоги.
		Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз і на інших доказах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду. При цьому свідок ОСОБА_11  дружина обвинуваченого, яка відповідно до матеріалів провадження неодноразово зверталася із заявами та повідомленнями пронеправомірні дії свого чоловіка, який чинив скандали, безпідставно ревнував її, виганяв з дому, про що так само підтвердили свідки, відмовилася надавати показання щодо свого чоловіка на підставі ст. 63 Конституції України.
		Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 783-2624/15 у ОСОБА_10 виявлено колото-різане ушкодження передньої поверхні шиї справа в середній третині, розташоване на висоті 154 см від підошовних поверхонь стоп. Цеушкодження могло бути утворене плоским колюче-ріжучим знаряддям типу ножа, клинок якого має обушок та лезо, з максимальною шириною клинка на рівні занурення не більше 2,3 см. Вказане колото-різане поранення з урахуванням морфологічних властивостей (рана з просякненими темно-червоною кров`ю краями), а також даних судово-гістологічного дослідження (ушкодження без вираженої перифокальної клітинної реакції, нерівномірне кровонаповнення органів, порушення гемодинаміки мікроциркулярного русла), заподіяне за життя завідносно короткий проміжок часу, який обчислюється хвилинами (до десятків хвилин), до моменту настання смерті. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_10 є геморагічний шок. При цьому його смерть перебуває впрямому причинному зв`язку з виявленим у нього колото-різаним пораненням шиї з пошкодженням лівої внутрішньої яремної вени.
		З огляду на вказані обставини і характер дій ОСОБА_8 , що відзначаються своєю активністю, знаряддя вчинення протиправного діяння, локалізацію тахарактер тілесного ушкодження, завданого винним, від якого помер ОСОБА_10 , колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у діях ОСОБА_8 щодо працівника правоохоронного органу, який виконував свої службові обов`язки, ОСОБА_10 був наявний умисел на вчинення його вбивства, оскільки за наведених обставин ОСОБА_8 не міг не усвідомлювати, що перед ним є працівник правоохоронного органу, який виконує службові обов`язки, та якому він може заподіяти смерть, шляхом завдання ножового удару в шию. При цьому вид такого умислу (прямий чи непрямий) за встановлених обставин вчинення протиправного діяння накваліфікацію дій засудженого за ст. 348 КК України невпливає.
		Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 783-2624/15 між отриманим колото-різаним ушкодженням передньої поверхні шиї та настанням смерті потерпілого існує опосередкований причинно-наслідковий зв`язок.
		Таким чином, доводи касаційних скарг засудженого і сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_8 за ст. 348 КК України та можливість кваліфікації його дій за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого ст. 119 КК України, є безпідставними. 
		Необґрунтованими є й доводи засудженого про необхідність кваліфікації його протиправних дій за ст. 124 КК України. 
		Цією статтею передбачено кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. У разі з`ясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
		Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та124КК України.
		Дії особи кваліфікуються за ст.124 КК України тоді, коли заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вчиняється лише з метою захисту прав та інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади.
		Згідно встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження ознак стану необхідної оборони в умисних діях ОСОБА_8 невбачається. Саме ОСОБА_8 безпідставно першим застосував насильство допрацівника правоохоронного органу ОСОБА_10 шляхом заподіяння ножового удару в шию. При цьому жодних дій, зокрема небезпечного посягання щодо ОСОБА_8 , які б могли викликати в останнього стан необхідної оборони, ОСОБА_10 не вчиняв.
		Як вбачається з матеріалів провадження, на тілі ОСОБА_10 виявлено лише одне колото-різане поранення, а саме на шиї. Поранень на руці, які б обов`язково мали місце якби ОСОБА_10 замахувався рукою, не виявлено. А твердження ОСОБА_8 про те, що він нібито захищаючись, вдарив ножем лише для того, щоб відбити руку ОСОБА_10 , спростовано висновком судово-медичної експертизи № 783-2624/15.
		Крім того, згідно з висновкам судово-медичної експерти № 220 у ОСОБА_8 дійсно виявлено легкі тілесні ушкодження, які розміщені на ліктьовому тапроменево-зап`ястному суглобах, на вушній раковині та скронево-лобовій ділянці.
		За матеріалами провадження ОСОБА_8 підтвердив, що вказані тілесні ушкодження були спричинені не ОСОБА_10 , апізніше під час його затримання співробітниками міліції, коли йому одягали кайданки тапоміщали до автомобіля. 
		Разом із цим тілесних ушкоджень, у ділянці грудної клітки, які, як наголошує засуджений, спричинив йому ОСОБА_10 , вищевказаною судово-медичною експертизою виявлені не були. 
		Крім того, засуджений у суді першої інстанції особисто підтвердив той факт, що потерпілий у момент заподіяння йому ножового удару сидів на стільці перед столом, впівоберта до засудженого та намагався писати.
		Ураховуючи викладені фактичні обставини провадження, місцевий суд невстановив того, що ОСОБА_8 перебував у стані необхідної оборони, оскільки не було зафіксовано наявності суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання з боку працівника правоохоронного органу ОСОБА_10 .
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_8 про те, що він перевищив межі необхідної оборони, атому його дії слід кваліфікувати за ст. 124 КК України, є необґрунтованими, оскільки ці доводи повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження та сукупністю здобутих доказів.
		Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наявних у провадженні доказів, показань потерпілої чи свідків, які є послідовними та узгодженими між собою, перевіркою матеріалів провадження не встановлено. 
		Також відсутні у матеріалах провадження будь-які дані, які б підтвердили посилання засудженого щодо фальсифікації доказів у цьому кримінальному провадженні .
		Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була ретельно проаналізована судом, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку злочину.
		Перевіряючи доводи, викладені у касаційних скаргах захисника та засудженого про те, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку. 
		Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, або може бути складений прокурором. Вимоги до обвинувального акта встановленні ст.291 КПКУкраїни. Стаття 314 цього Кодексу передбачає, що під час підготовчого засідання суд може повернути обвинувальний акт прокурору, лише якщо він не відповідає вимогам КПК України. Тобто кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність чи повноту обсягу обвинувачення. Після закінчення судового розгляду, суд ухвалює вирок (ст. 371 КПК України).
		Водночас зміст вироку суду повинен відповідати положеннями ст. 374 КПК України. Пунктом 2 ч. 3 вказаної статті передбачено, що у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку, серед іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини імотивів кримінального правопорушення.
		Суд звертає увагу, що фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання  це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані у своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
		Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції дотримався наведених вище вимог процесуального закону, оскільки в ході судового розгляду чітко та конкретно встановив фактичні обставини скоєного ОСОБА_8 злочину та в мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, форму вини і мотиви кримінального правопорушення, що знайшло належне відображення у судовому рішенні.
		Доводи у скарзі засудженого про те, що всупереч ст. 91 КПК України в обвинувальному акті не відображено винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину та форми вини, не узгоджуються з положеннями п. 5 ч. 2 ст. 291 цього Кодексу, відповідно до яких обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність таформулювання обвинувачення. 
		Твердження засудженого про те, що обвинувальний акт не оформлений відповідно до вимог процесуального закону, оскільки в ньому відсутні посилання на проведення слідчої дії, а саме відтворення обставин подій злочину, а також немає посилань на відповідні аркуші провадження, є необґрунтованими з огляду на ст.291 КПКУкраїни, в якій зазначені вимоги до обвинувального акта. 
		Доводи захисника про те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 затверджено не уповноваженою особою, на думку колегії суддів є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
		Як вже було зазначено вище, відповідно до вимог ст. 291 КПК обвинувальний акт складається слідчим, після чогозатверджується прокурором.Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Також у вказаній статті визначено, які відомості має містити обвинувальний акт і що до нього додається.
		Зі змісту обвинувального акта убачається, що його було складено 07 жовтня 2015року заступником начальника СВ Комінтернівського РВ ГУ МВС України вОдеській області ОСОБА_26 та цього ж дня його булозатвердженопрокурором прокуратури Комінтернівського району Одеської області ОСОБА_27 , яктого вимагають положення КПК України.
		Відповідно до вимог частин 1 та 2 ст. 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимогст. 341цього Кодексу складає обвинувальний акт, вякому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.
		Згідно з матеріалами провадження стороною обвинувачення впорядку статей 338, 341 КПК України 27 липня 2016 року під час судового засідання було оголошено та надано змінений текст обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_8 , за ст. 348 КК України. 
		При цьому з технічного запису вказаного судового засіданні вбачається, щозмінений обвинувальний акт було оголошено за участю засудженого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_12 , а копії цього акта надано всім учасникам провадження, зокрема й останнім. 
		Також місцевий суд із дотриманням вимог ч. 4 ст. 338 КПК України відклав зазначений розгляд на сім днів для надання ОСОБА_8 та його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. 
		Разом із цим будь-яких клопотань про скорочення або продовження цього строку так само і про невідповідність вимогам процесуального закону зміненого обвинувального акта від 27 липня 2016 року матеріали провадження не містять. 
		Таким чином, враховуючи наведене, твердження засудженого ОСОБА_8 і його захисника про відсутність у матеріалах провадження зміненого тексту обвинувального акта від 27 липня 2016 року та неознайомлення останніх із цим обвинувальним актом є безпідставними. 
		Також з огляду на вимоги частин 1 та 2 ст. 338 КПК України необґрунтованими єдоводи засудженого про те, що під час зміни прокурором обвинувачення провадження повертається на додаткове розслідування. 
		Перевіряючи твердження засудженого ОСОБА_8 про відсутністьу матеріалах провадження постанови про порушення кримінальної справищодо нього, колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку.
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що злочин, передбачений ст.348 КК України, ОСОБА_8 вчинив 15 серпня 2015 року, тобто на час дії КПК України 2012 року. 
		Відповідно до частин 13 ст. 214 КПК України 2012 року слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 години після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
		Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Як убачається з витягу з кримінального провадження, на виконання вказаних вимог закону 15 серпня 2015 року за повідомленням фельдшера швидкої допомоги, датованим тим самим числом, до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення (ст.348 КК України) і розпочато розслідування (т. 1, а. к. п. 210).
		Враховуючи наведене, нормами КПК України 2012 року непередбачено винесення постанови про порушення кримінальної справи, а тому доводи засудженого в цій частині є безпідставними. 
		Не знайшли свого підтвердження й доводи захисника ОСОБА_7 тазасудженого ОСОБА_8 щодо порушення вимог ст. 290 КПК України через невідкриття повністю матеріалів кримінального провадження.
		Відповідно до ч. 1ст. 290 КПКУкраїни, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
		Згідно з частиною 2 вказаної статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПКУкраїни, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.
		З наявного у матеріалах кримінального провадження реєстру до обвинувального акта вбачається, що засуджений ОСОБА_8 06 та 07 жовтня 2015 року впорядку ст. 290 КПК України отримав доступ до матеріалів досудового розслідування (т.1, а.к.п. 8).
		При цьому після проведення підготовчого судового засідання та під час вирішення питання про можливість проведення судового розгляд по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 , останній заявив клопотання про відмову від послуг захисника ОСОБА_28 , який був залучений засудженим під час завершення досудового розслідування (надання доступу до матеріалів досудового розслідування та копії обвинувального акта з реєстром до нього). 
		Разом із цим будь-яких клопотань від захисника ОСОБА_28 про невиконання вимог ст. 290 КПК України матеріали провадження не містять.
		Відповідно до матеріалів провадження місцевий суд своєю ухвалою від17листопада 2015 року призначив засудженому ОСОБА_8 захисника ізчисла адвокатів Одеського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та розгляд цього провадження було відкладено на 01 грудня 2015 року.
		Згідно з наявним в матеріалах провадження дорученням від 30 листопада 2015 року для надання ОСОБА_8 безоплатної вторинної правової допомоги було призначено адвоката ОСОБА_29 (т. 1, а. к. п. 33).
		При цьому з технічного запису судового засідання від 01 грудня 2015 року видно, що засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_29 заявили клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Разом із цим на запитання головуючого судді засуджений відповів, що з вказаними матеріалами ознайомлений частково. Також захисник ОСОБА_29 повідомила місцевому суду про те, що вона не ознайомлена з матеріалами провадження, оскільки була призначена після надання доступу до цих матеріалів.
		За ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2015року було зобов`язано прокурора надати можливість ОСОБА_8 і його захиснику ОСОБА_29 ознайомитися з матеріалами досудового розслідування тарозгляд цього провадження було відкладено.
		Разом із цим у матеріалах провадження міститься заява ОСОБА_8 від 08 грудня 2015 року про невиконання вимог вищевказаної ухвали місцевого суду.
		Однак згідно з технічним записом судового засідання від 10 грудня 2015 року усудовому засіданні прокурор на запитання головуючого судді повідомив про те, що захисник ОСОБА_29 повністю ознайомилася з матеріалами досудового розслідування, а обвинувачений ОСОБА_8 буде ознайомлений з ними донаступного судового засідання.
		Під час чергового судового засідання, а саме 24 грудня 2015 року, сторона захисту, а також засуджений ОСОБА_8 будь-яких клопотань про неознайомлення зматеріалами досудового розслідування не заявляли.
		Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що матеріали провадження підтверджують виконання вимог ст. 290 КПК України, оскільки засуджений ОСОБА_8 отримував доступ до матеріалів досудового розслідування (т. 1, а. к. п. 8). Крім того, під час судового провадження, асаме на стадії підготовчого судового провадження, захиснику ОСОБА_29 і засудженому ОСОБА_8 було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення зтакими документами, при цьому засудженому  повторно.
		Таким чином, колегія суддів касаційного суду не вбачає допущених порушень вимог ст.290 КПКУкраїни у цьому провадженні.
		Що стосується тверджень засудженого про порушення місцевим судом його права на захист, які полягали в нероз`яснені цим судом під час підготовчого судового засідання йому права на розгляд кримінального провадження судомприсяжних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 1ст. 384 КПК України прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судомприсяжних.
		Письмове роз`яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості іправові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду.
		Згідно з ч. 2ст. 384 КПКУкраїни обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судомприсяжних.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор письмово роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_8 про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних. Це письмове роз`яснення було підписано обвинуваченим 07 жовтня 2015 року та додане доматеріалів кримінального провадження (т. 1, а. к. п. 12).
		Також, перевіряючи матеріали кримінального провадження та прослуховуючи аудіозаписи судових засідань, колегія суддів касаційного суду встановила, що до початку судового розгляду, тобто у підготовчому судовому засіданні 01 грудня 2015 року, суд роз`яснив обвинуваченому його право на суд присяжних. Обвинувачений ОСОБА_8 цим правом скористався, подавши відповідне клопотання, внаслідок чого провадження в суді першої інстанції було розглянуто судомприсяжних. (т. 1, а. к. п. 31).
		Не знайшли свого підтвердження й доводи сторони захисту та засудженого про те, що повноваження у присяжних на час розгляду цього провадження закінчилися.
		Як видно з матеріалів провадження, за протоколом автоматичного визначення присяжних у провадженні щодо ОСОБА_8 визначено основних присяжних: ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та запасних ОСОБА_33 і ОСОБА_34 (т. 1, а. к. п. 57).
		Надалі, присяжним ОСОБА_35 було заявлено про неможливість її участі урозгляді вказаного провадження, у зв`язку з чим провадження направлено наперерозподіл та змінено склад основних присяжних  ОСОБА_30 змінено  ОСОБА_36 (т. 1, а. к. п. 67, 69).
		На виконання вимог ч. 1 ст. 60 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі  Закон № 2453-VI) для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує укількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають натериторії, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам ст. 61 цього Закону і дали згоду бути присяжними.
		Згідно з ч. 3 вказаної статті Закону № 2453-VI список присяжних затверджується на два роки і переглядається в разі необхідності для заміни осіб, які вибули зі списку, за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.
		За матеріалами провадження, виконуючи вимоги ст. 60 Закону №2453-VI, територіальне управління Державної судової адміністрації України вОдеській області направило подання до Комінтернівської районної ради Одеської області від13 червня 2014 року щодо затвердження списку присяжних для Комінтернівського районного суду Одеської області.
		Рішенням Комінтернівської районної ради Одеської області від 18 серпня 2014 року з посиланням на норми законодавства України, зокрема на КПК України і Закон №2453-VI, було затверджено список присяжних для Комінтернівського районного суду Одеської області у кількості 15 осіб, до якого, крім інших, входили ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 і ОСОБА_39 (т. 1, а. к. п.57).
		При цьому відповідно до положень ч. 3 ст. 60 Закону № 2453-VI 18 серпня 2016року закінчувались повноваження присяжних, затверджених рішенням Комінтернівської районної ради Одеської області від 18 серпня 2014 року.
		З матеріалів провадження вбачається, що у зв`язку із закінченням повноважень присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України вОдеській області знову направило подання до Комінтернівської районної ради Одеської області від 21 червня 2016 року щодо затвердження списку присяжних для Комінтернівського районного суду Одеської області.
		Рішенням Комінтернівської районної ради Одеської області від 12 серпня 2016 року на підставі вказаного подання з посиланням на норми законодавства України, зокрема на КПК України і Закон № 2453-VI, було затверджено новий список присяжних у кількості 15 осіб, серед яких був ОСОБА_39 , та продовжено термін повноважень присяжних ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , затверджених рішенням районної ради від 18 серпня 2014 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , до моменту завершення судового розгляду цього провадження (т. 4, а. к. п. 38-40).
		 
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що суд присяжних у цьому кримінальному провадженні утворений відповідно до вимог законодавства України, а повноваження присяжних у цьому провадженні неприпинялися до ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 , що підтверджено перевіркою матеріалів кримінального провадження з урахуванням вимог законодавства.
		Крім того, необґрунтованими є доводи засудженого ОСОБА_8 про те, що місцевим судом було перекваліфіковано його дії зі ст. 348 на ч. 2 ст. 115 цього Кодексу, оскільки перевіряючи матеріали кримінального провадження та прослуховуючи аудіозаписи усіх судових засідань, колегія суддів касаційного суду встановила, що місцевий суд розглядав провадження по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 саме за ст. 348 КК України з подальшим ухваленням обвинувальним вироком за вказаною статтею цього Кодексу.
		При цьому, прослуховуючи аудіозаписи судових засідань, колегія суддів касаційного суду встановила, що всі судові засідання суду присяжних Комінтернівського районного суду Одеської області у провадженні стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 348 КК України, фіксувалися технічними записами і вони прослуховуються належним чином, а тому доводи сторони захисту та засудженого про те, що в матеріалах провадження відсутня частина технічних записів судових засідань суду першої інстанції, є необґрунтованими. 
		Доводи засудженого про те, що потерпіла ОСОБА_9 усупереч вимогам ч. 1 ст.128 КПК України подала цивільний позов до місцевого суду 20 жовтня 2015року, тобто поза межами підготовчого судового провадження, єбезпідставними, оскільки згідно з технічними записами судових засідань уцьому кримінальному провадженні судовий розгляд по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 розпочався 23 лютого 2016 року, зокрема цього дня було оголошено обвинувальний акт і допитано обвинуваченого, зокрема і щодо його позиці по вказаному цивільному позову.
		Безпідставними є доводи сторони захисту про порушення місцевим судом вимог ст. 349 КПК України. 
		Відповідно до вимог ст. 349 КПК України після виконання дій, передбачених ст. 348 цього Кодексу, головуючий з`ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу.Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
		Як вбачається з матеріалів провадження, зазначених вимог закону місцевий суд дотримався.
		Технічним записом судового засідання від 23 лютого 2016 року зафіксовано, щомісцевий суд, заслухавши прокурора, вирішив питання про обсяг тапорядок дослідження доказів. При цьому на запитання головуючого судді сторона захисту ізасуджений ОСОБА_8 із таким порядком дослідження доказів погодилися. Разом із цим останні не заявляли відповідних клопотань про витребування тадослідження інших доказів у цьому провадженні.
		Враховуючи наведене, місцевий суд належним чином встановив обсяг доказів тапорядок їх дослідження, а отже дотримався вищевказаних вимог і врахував ч.6 ст. 22 КПК України та створив необхідні умови для реалізації сторонами їхпроцесуальних прав, зокрема права на подання до суду доказів та заявлення клопотань про дослідження доказів.
		Доводи засудженого про невиконання апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК також є безпідставними.
		Частиною 3 ст. 404КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів провадження, в апеляційних скаргах сторона захисту ізасуджений ОСОБА_8 просили скасувати вирок місцевого суду. Також у долученому клопотанні засуджений просив апеляційний суд дослідити докази впорядку ч. 3 ст. 404 КПК України.
		Проте з технічного запису судового засідання апеляційного суду від 31 липня 2018року видно, що сторона захисту і засуджений ОСОБА_8 після ознайомлення їх із матеріалами кримінального провадження в повному обсязі змінили свої апеляційні вимоги. Захисник ОСОБА_7 просив скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які полягали у відсутності належного обвинувального акта з огляду на вимоги ст. 291 КПК України, неоголошені у судовому засіданні івідсутністю тексту зміненого обвинувального акта та відсутністю повноважень уприсяжних. При цьому засуджений ОСОБА_8 підтримав доводи захисника тавідмовився від усіх заявлених заяв і клопотань.
		З огляду на це колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд дотримався вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки засуджений відмовився відвідповідного клопотання, а захисник із цим клопотанням до апеляційного суду не звертався. 
		Необґрунтованими також виявилися доводи засудженого ОСОБА_8 про порушення апеляційним судом вимог частин 3, 5 ст. 405 КПК України в частині позбавлення його права на виступ у судових дебатах та ненадання остатнього слова, оскільки, як вбачається з технічного запису судового засідання від 30 серпня 2018року, засуджений ОСОБА_8 скористався відповідними правами, асаме виступив у судових дебатах та висловив останнє слово. 
		При цьому доводи засудженого ОСОБА_8 про необхідність розпочинати апеляційний розгляд з початку у зв`язку із заміною державного обвинувачення єбезпідставними, оскільки норми процесуального закону не передбачені, вказані обставини, як підстава для розгляду провадження з початку. 
		Що стосується вказівок засудженого про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при постановлення оскаржуваних судових рішень усупереч вимогам ч. 5 ст. 72 КК України не зарахували йому строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, то вони не є такими порушеннями, що тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення, оскільки їх може бути виправлено впорядку, передбаченому розділом VIII «Виконання судових рішень» КПК України.
		Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг засудженого ОСОБА_8 та його захисника  адвоката ОСОБА_12 зізміненими апеляційними вимогами засудженого та захисника ОСОБА_7 , вухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення тапідстави, на яких ці скарги визнав необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду єналежним чином вмотивованою та відповідає приписам вимогам ст.419КПК України.
		Покарання призначено ОСОБА_8 з урахуванням положень ст. 65 КК України, іпідстав вважати таке покарання несправедливим через суворість колегія суддів касаційного суду не вбачає.
		Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. 
		Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів касаційного суду не встановила підстав для задоволення касаційних скарг захисника тазасудженого. 
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були ббезумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд невстановив, а тому підстави для задоволення касаційних скарг захисника та засудженого відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від01грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 і засудженого ОСОБА_8  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...