Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/15770/20 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення; Порушення правил щодо карантину людей.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2020. Зареєстровано: 17.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2020.
Дата набрання законної сили: 26.09.2020
Номер судового провадження: 3/127/6389/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/15770/20 
		Провадження № 3/127/6389/20
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		"15" вересня 2020 р.м. Вінниця  
		Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 17.07.2020 р. о 13.32 год. по вул. Академіка Янгеля в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи автобусом марки Mersedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , що надає послуги з перевезення пасажирів на міському маршруті № 3а, без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски чи респіратора, у тому числі виготовлених самостійно, чим порушив вимоги підпункту 6 пункту 3 постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 р.
		ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Згідно з поштовими повідомленнями, що надійшли до суду, судову повістку ОСОБА_1 вручено не було у зв`язку з тим, що останній відсутній за зазначеною в поштовому повідомленні адресою. Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що з наданих суду матеріалів випливає, що при ознайомленні з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 підписав зазначений протокол без зауважень, у тому числі й щодо адреси його проживання. Крім того, надані суду матеріали містять письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких адресою його проживання зазначена вищенаведена адреса, на яку судом було направлено судові повістки. Таким чином, суд вважає, що судом було вжито усіх необхідних і достатніх заходів, спрямованих на належне повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи.
		При наданні правової оцінки відомостей, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суд вважає за доцільне зауважити наступне.
		Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
		Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		З диспозиції статті 44-3 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. 
		Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, 17.07.2020 р. о 13.32 год. по вул. Академіка Янгеля в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи автобусом марки Mersedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , що надає послуги з перевезення пасажирів на міському маршруті № 3а, без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски чи респіратора, у тому числі виготовлених самостійно.
		Слід звернути увагу, що стаття 44-3 КпАП не визначає конкретних правил карантину, проте має посилання на ряд нормативно-правових актів, якими такі правила встановлюються, тобто дана норма є бланкетною. У зв`язку з цим суд вважає за доцільне зауважити наступне.
		Зі змісту частини другої статті 251 КпАП випливає, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 КпАП уповноважені на те особи органів внутрішніх справ (Національної поліції) мають право складати протоколи про правопорушення, зокрема, передбачені статтею 44-3 КпАП.
		Отже, обов`язок зі збирання доказів на підтвердження винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у вчиненні правопорушення працівниками органів внутрішніх справ (Національної поліції) в даному випадку виконано не було. 
		Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
		У справі справі«Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
		Відповідно до частини першої статті 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Зі змісту частини першої статті 8 КпАП випливає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. 
		Суд вважає за доцільне звернути увагу, що частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		При цьому суд вважає також за доцільне зауважити, що ЄСПЛ поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, з прецедентної практики ЄСПЛ випливає, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти Російської Федерації»). У справі «Лучанінов проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02, пункт 39) ЄСПЛ зауважує, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням, Суд вважає, що провадження, про яке йдеться, є кримінальним для цілей застосуванняКонвенції(див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; та ухвалу щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року). 
		В деяких інших справах проти України ЄСПЛ розглядав питання про віднесення правопорушень передбачених КпАП до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
		Отже, суд вважає, що при розгляді справи про правопорушення, передбачене статтею 44-3 КпАП, слід застосовувати гарантії для кримінального провадження.
		В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що діянням ОСОБА_1 порушено вимоги підпункту 6 пункту 3 постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 р. З огляду на зазначене суд вважає за доцільне зауважити, що 11.03.2020 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (далі  Постанова КМУ № 211), відповідно до пункту 1 якої з 12 березня до 3 квітня 2020 р. встановлено на усій території України карантин. До зазначеної постанови неодноразово були внесені зміни і станом на 17.07.2020 р. правила карантину були визначені у редакції постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 р. (далі  Постанова № 392).
		Отже, на час вчинення діяння, яке згідно з протоколом про адміністративне правопорушення містить ознаки правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 КпАП, як встановлено судом, була чинною Постанова № 392. 
		Відповідно до підпункту 6 пункту 3 Постанови № 392 на період дії карантину забороняється діяльність дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Натомість, підпунктом 7 пункту 3 Постанови № 392 визначено, що на період дії карантину забороняється здійснення регулярних та нерегулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, зокрема пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більше ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на цей транспортний засіб. Зі змісту речення другого підпункту 7 пункту 3 постанови КМУ № 392 випливає, що перевізник несе відповідальність за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, та контроль використання засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок пасажирами під час перевезення.
		Отже, правові приписи зазначені наведеною нормою розмежовують відповідальність водія та перевізника. 
		Крім того, згідно з визначенням, наданим у частині першій статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі  Закон № 2344-III) перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі  перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування за розкладом руху, в якому визначається час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів чи громадян на їхню вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху.
		Також у статті 1 Закону № 2344-III дано визначення нерегулярних і регулярних пасажирських перевезень. Зокрема, нерегулярні пасажирські перевезення  перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт. Регулярні пасажирські перевезення  перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
		Відповідно до частини третьої статті 9 Закон № 2344-III ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на, зокрема, надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами.
		У частині першій статті 1 Закону № 2344-III зазначено, що автобус  транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев`ять з місцем водія включно.
		Перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, встановлений статтею 39 Закону № 2344-III. 
		Зокрема, згідно з абзацом третім частини другої статті 39 Закону № 2344-III документами для регулярних пасажирських перевезень для водія автобуса є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
		При цьому абзацом третім частини третьої статті 39 Закону № 2344-III документами для нерегулярних пасажирських перевезень для водія автобуса є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
		Суд також вважає за доцільне зауважити, що правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. за № 176. Зокрема, розділом ІІ зазначених Правил визначено, що перевезення пасажирів автобусами залежно від режиму їх організації можуть бути: регулярними, регулярними спеціальними та нерегулярними. Відповідно, надано регламентацію здійснення таких перевезень.
		Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зауважити, що визначення суб`єкта господарювання наведене у статті 55 Господарського кодексу України (далі  ГК). Зокрема, зі змісту частини першої статті 55 ГК випливає, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому пунктом 2 частини другої статті 55 ГК визначено, що суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
		Згідно з частиною першою статті 58 ГК суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Такий порядок регламентований Законом України № 755-IV від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі  Закон № 755-IV) з послідуючими змінами та доповненнями. Зі змісту положень наведеного Закону випливає, що відповідного статусу суб`єкт господарювання набуває з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною випискою.
		З наданих суду матеріалів випливає, що відповідні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання або найманим працівником суб`єкта господарювання, який здійснює регулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом, відсутні. Відсутні також відомості про те, що ОСОБА_1 у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності без реєстрації притягнуто до юридичної відповідальності. 
		Також суд вважає за доцільне зауважити, що на час розгляду справи судом чинні обмеження згідно з постановою КМУ № 760 від 26.08.2020 р. (далі  Постанова № 760). Зі змісту наведеної Постанови № 760 випливає, що обмеження, порушення яких згідно з протоколом про адміністративне правопорушення було допущене ОСОБА_1 , виключено. 
		Суд також вважає за доцільне зауважити, що у зв`язку з втратою чинності актом, щодо якого порушено питання відповідності Конституції України 28.08.2020 р. /рішення № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20)/ конституційне провадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392, пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого цією постановою, закрито на підставі пункту 5 статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» у зв`язку з втратою чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України.
		Суд при цьому вважає за доцільне зазначити, що приписи пункту 6 частини першої статті 247 КпАП місять застереження, що обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення, є скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність. На час розгляду справи судом норма, яка встановлює адміністративну відповідальність  стаття 44-3 КпАП  не скасована і є чинною, однак, як судом зазначено вище, зазначена норма є бланкетною і встановлює відповідальність у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Самі ж обмеження, порушення яких відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення допущено ОСОБА_1 , втратили чинність на підставі Постанова № 760. Тому правові підстави для закриття провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 247 КпАП відсутні.
		Разом з тим, судом вже вище було зазначено, що обов`язок зі збирання доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення працівниками органів внутрішніх справ (Національної поліції) в даному випадку виконано не було. 
		Судом також вище було наведено обґрунтування того, що при розгляді справи про правопорушення, передбачене статтею 44-3 КпАП, слід застосовувати гарантії для кримінального провадження.
		Як вже судом зазначено вище, будь-яких об`єктивних даних на підтвердження відомостей, викладених у протоколі, суду надано не було. Більше того, у протоколі про адміністративне правопорушення виклад фактичних обставин і правова кваліфікація (посилання на відповідну правову норму) не узгоджуються між собою.
		Отже, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що уповноваженими особами органу внутрішніх справ (Національної поліції) при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення не доведено, що в діянні ОСОБА_1 наявні ознаки правопорушення, а тому суд вважає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі підлягає закриттю.
		Керуючись статтями 44-3, 283, 284 КпАП, суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Провадження у справі про притягнення  ОСОБА_1  до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,  закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.
		Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...