Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 733/181/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 16.09.2020. Зареєстровано: 17.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2020.
Дата набрання законної сили: 14.09.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4823/833/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		іменем України
		 
		14 вересня 2020 року м. Чернігів
		 
		Унікальний номер справи № 733/181/20
		Головуючий у першій інстанції - Карапиш Т. В.
		Апеляційне провадження № 22-ц/4823/833/20
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  у складі:
		                            головуючого судді  - Губар В.С.,
		                           суддів  -   Бечка Є.М., Євстафіїва О.К.
		 
		Позивач - ОСОБА_1 
		Відповідачі - Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020  року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігвській області про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат,
		 
		місце ухвалення судового рішення - м. Ічня Чернігівської області
		дата складання повного тексту судового рішення - 15 квітня 2020 року
		 
		                                     В С Т А Н О В И В:
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та просила стягнути із Державного бюджету України на її користь 5064,04 грн., яка складається з 3 % річних - 240,39 грн. та інфляційне збільшення  матеріальної шкоди у розмірі 4823,65 грн. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.
		Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2013 року у справі № 733/767/13-а, яка набрала законної сили 24 січня 2014 року, зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2012 рік, як особі віднесеній до 2-ої категорії постраждалих на ЧАЕС згідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  у розмірі 3 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, за виключенням вже виплачених сум. 
		Зазначає, що на підставі вищевказаної постанови 14 квітня 2014 року Ічнянським районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист і постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС від 28 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження. 
		Як вказує позивач, відповідно до інформації Державної казначейської служби України та розрахунку суми виплати, постанова суду № 733/767/13-а від 04 квітня 2013 року виконана 21 грудня 2018 року та вона отримала кошти в розмірі 3207 гривень 00 копійок, а, отже, строк несвоєчасного виконання судового рішення становить 1798 днів.
		Тому Державною казначейською службою нарахована компенсація за прострочення виконання постанови суду в розмірі 240 гривень 39 копійок.
		  Позивач наголошує, що у зв`язку із невиконанням вищевказаного рішення суду у строки, передбачені ст.ст. 46,124 Конституції України,  Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і ст. 625 Цивільного Кодексу України,  вона була позбавлена можливості отримати належну їй суму боргу,  а відтак вважає, що має право на отримання компенсації і інфляційних  втрат за порушення встановленого законом строку перерахування коштів.
		 
		Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1   суму у розмірі 5064,04 грн., яка складається з 3 % річних - 240,39 грн., та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 4823,65 грн. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.
		 
		В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
		Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховано, що судове рішення та виконавчий лист, на які посилається позивач, виконані Державною казначейською службою України в повному обсязі. Чинне законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду. 
		За правилами п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, може бути здійснено лише в порядку черговості надходження документів, на підставі яких здіійснюється стягнення.
		Саме боржник, тобто суб`єкт, що прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен нести відповідальність за таке прострочення, а боржником у даній конкретній справі судом визначено Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, на яке законом покладається обов`язок невідкладно виконати рішення суду та перерахувати кошти стягувачу.
		На думку апелянта, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув  інфляційні втрати та три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України з Держави Україна та не посилався на норму права, яка покладала б на Державу Україна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Апелянт стверджує, що при розгляді справи судом першої інстанції не взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
		 
		Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк ОСОБА_1 не подавала.
		 
		Згідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		   За правилами  ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
		 
		Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши  матеріали цивільної  справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
		За правилами  статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		За приписами  частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами порушено виконання грошових зобов`язань, встановлених рішеннями судів,  тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України у  сумі 5064,04 грн.
		З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.
		Згідно  до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За правилами ч.ч. 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено  наступне.
		Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2014 року, у справі № 733/767/133-а зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської РДА нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щорічну допомогу на оздоровлення за 2012 рік як особі, віднесеній до 2 категорії постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС згідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 3 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, за виключенням вже виплачених сум (а.с.7,11).
		На виконання зазначенї постанови суду 14 квітня 2014 року Ічнянським районним судом Чернігівської області виданий виконавчий лист № 733/767/13-а (а.с. 8).
		Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Чернігівській області від 28 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа зі строком добровільного виконання до 05 травня 2014 року (а.с. 10). Строк виконання виконавчого листа сплинув 04 вересня 2013 року.
		Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 21 грудня 2018 року на виконання постанови суду ОСОБА_3 виплачено грошові кошти в розмірі 3207 гривень 00 копійок.
		Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Чернігівській області від 03 жовтня 2019 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 733/767/13-а закінчено у зв`язку з фактичним виконанням за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (а.с.9).
		Строк несвоєчасного виконання судового рішення становить 1798 днів.
		Державною казначейською службою України була нарахована компенсація за прострочення виконання постанови суду в розмірі 240 гривня 30 копійок.
		Зазначені обставини в апеляційному суді сторони не спростовували і не заперечували.
		В матеріалах справи наявний наданий  ОСОБА_1 розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасне виконання постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2013 року в розмірі 4823,65 грн. (а.с. 14-15).
		На спростування цього розрахунку відповідачем не надано доказів  суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду. Помилковість чи неправильність наданого ОСОБА_1 розрахунку в апеляційному суді відповідачем усупереч вимог ст. 81 ЦПК України не доведена ніякими належними і допустимими документальними доказами.
		Сукупність досліджених обставин  та наявних у справі доказів  приводять апеляційний суд до переконання, що судовому захисту підлягає порушене відповідачем право ОСОБА_1 на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
		Апеляційний суд  приймає до уваги наступне.
		Рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) містить висновок про те, що невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
		Отже, у статті 625 ЦК України  визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		Положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
		У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином державою в особі її органів не виконані, тому в цьому випадку вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин між сторонами.
		Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі №686/21962/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
		Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів встановлені Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
		Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема державний орган.
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
		Частинами 1, 2 ст. 5 Закону передбачено, що у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
		Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2011 року № 845.
		Відповідно до п. 2 вказаного Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягненні коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
		Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п. 3 Порядку).
		Враховуючи викладене, саме органом державного казначейства порушено виконання грошових зобов`язань, встановлених рішеннями суду, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
		Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що неможливе застосування до спірних правовідносин ст.625 ЦК України.
		Апеляційний суд також враховує, що 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ було ухвалено рішення у справі «Бурмич та інші проти України». Заяви, подані в цій справі, стосуються тривалого невиконання остаточних судових рішень національних судів України. Заявники скаржились на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання або несвоєчасного виконання рішень національних судів, винесених на їхню користь, та на відсутність ефективного засобу юридичною захисту в національному законодавстві, що порушує статтю 13 Конвенції.
		Розглядаючи вказану справу, ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання Суд вже вирішував у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), проте Україною не було забезпечено ефективного виконання цього рішення, що обумовило лише зростання кількості аналогічних заяв. З огляду на таку ситуацію у справах типу Іванов, Суд дійшов висновку про необхідність зміни підходу до розгляду подальших справ, що виникають з тієї самої системної проблеми, та зауважив, що не позасудове врегулювання спорів за участю Суду, а лише усунення першопричини проблеми в процесі виконання рішення у справі Іванов може забезпечити належне вирішення ситуації, що склалася (пункт 172 Рішення).
		ЄСПЛ підкреслив, що призначення процедури пілотного рішення полягає у сприянні якнайшвидшому та ефективному усуненню недоліків, що впливають на захист конвенційних прав у національній правовій системі. Враховуючи у процесі виконання пілотного рішення інтереси всіх існуючих або потенційних потерпілих від системної проблеми, процедура має на меті надання належного захисту всім фактичним та потенційним потерпілим від цієї проблеми, а також конкретному заявнику (заявникам) у пілотному рішенні (пункт 159 Рішення).
		За суттю пілотного рішення держава-відповідач зобов`язана усунути першопричину порушення на майбутнє та забезпечити засіб відшкодування шкоди, вже завданої не тільки окремому заявнику (заявникам) у «пілотній» справі, але й усім іншим потерпілим від аналогічного порушення (пункт 161 Рішення).
		У цьому ж рішенні у пункті 181 ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов`язково покладатиметься на національні органи влади.
		Отже, мета процедури пілотного рішення полягає у забезпеченні всім потерпілим, які до цього часу звернулися зі скаргами до ЄСПЛ від констатованого системного порушення, рівних умов у питанні щодо отримання відшкодування за допомогою процесу виконання. (пункт 214 Рішення).
		У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд визначив системні проблеми (тривале невиконання остаточних рішень національних судів та відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим), указав на наявність порушення Конвенції в силу цих проблем та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 Конвенції з метою належного виконання пілотного рішення. У зв`язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що він фактично виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, питання, що розглянуте в пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого в цій справі, є питанням виконання відповідно до статті 46 Конвенції (пункт 197 Рішення).
		ЄСПЛ зазначив, що продовження розгляду справ типу Іванов є не найкращим засобом досягнення мети Конвенції. Тому, з урахуванням положень пункту 1 статті 37 Конвенції дійшов висновку, що продовження розгляду справи буде не виправданим (пункт 202 Рішення). Суд наголосив на тому, що питання, порушені в заявах, повинні бути вирішені в контексті загальних заходів, що вимагаються від держави для виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі й надання належного та достатнього відшкодування за порушення Конвенції, встановлені у цій справі. Нагляд за виконанням цих заходів покладено на Комітет Міністрів Ради Європи (пункт 204 Рішення).
		Рішенням від 12 жовтня 2017 року, ухваленим у справі «Бурмич та інші проти України», ЄСПЛ приєднав до п`яти заяв зазначеної справи 12 148 заяв, визначених у додатках І та ІІ до цього рішення, постановив, що вказані заяви повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають з пілотного рішення у справі «Юрій Миколайовича Іванов проти України», вилучив ці заяви з реєстру та передав їх Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання вищезазначеного пілотного рішення, у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів та сплати боргу за рішенням національного суду (а.с.45).
		Відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.
		Згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону виконанням рішення є:  а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів  індивідуального  характеру;  б)  вжиття заходів загального характеру.
		Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень (стаття 13 Закон № 3477-IV).
		Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки,  наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (стаття 10 Закон № 3477-IV).  
		Окрім того, апеляційний суд враховує, що у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
		Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
		Відсутність коштів у жодному разі, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини,  не  є  підставою  і не виправдовує невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішенням суду на користь позивача підлягає стягненню компенсація на підставі ст.625 ЦК України.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване  та справедливе судове рішення, яке не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		                                 П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
		Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020  року залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий:                                           Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...