Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9095/18 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2020. Зареєстровано: 18.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2020.
Дата набрання законної сили: 08.09.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"08" вересня 2020 р.           Справа№ 910/9095/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Михальської Ю.Б.
		суддів:            Скрипки  І.М. 
		          Тищенко А.І. 
		 
		 
		секретар судового засідання: Білоус О.О.
		за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 08.09.2020,
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Національного банку України
		на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 (повний текст складено 31.01.2020)
		у справі №910/9095/18 (суддя Чебикіна С.О.)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інноваційна компанія» 
		до      Національного банку України
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 
		про відшкодування шкоди в розмірі 128 942 532,00 грн,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова інноваційна компанія» (далі, Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі, НБУ, відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 128 942  532,00 грн, завданої в результаті прийняття неправомірного рішення відповідачем.
		Позов обґрунтований тим, що позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» (далі, ПАТ «Радикал Банк» або Банк), була завдана майнова шкода шляхом незаконного позбавлення його корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних». Протиправність указаної постанови була встановлена судовими рішеннями в межах розгляду адміністративної справи №826/24203/15 за позовом ТОВ «Промислова інноваційна компанія», ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк» про визнання протиправними та скасування рішень.
		 
		Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 позов ТОВ «Промислова інноваційна компанія» до Національного банку України про відшкодування шкоди в розмірі 128 942 532,00 грн було задоволено.
		Суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, виходив з того, що необхідною підставою для притягнення  державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій  цього органу чи посадових або службових осіб, наявність шкоди і причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Неправомірність дій Національного банку України підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №826/24203/15, якою встановлено, що прийняття постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» мало своїм наслідком застосування до ПАТ «Радикал Банк» найсуворішого впливу - відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Внаслідок ліквідації банку позивача було позбавлено майнових (корпоративних прав) вартістю 128 942 532,00 грн, які згідно з вимогами чинного законодавства переходять до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і жоден з можливих способів виведення банку з ринку не передбачає повернення корпоративних прав власникам акцій, що свідчить про порушення прав позивача.  Враховуючи, що в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, суд задовольнив позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним рішенням НБУ.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 у справі №910/9095/18 залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги НБУ не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом повно, всебічно, об`єктивно з`ясовано обставини справи, які мають значення для справи, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим  підстави для скасування судового рішення відсутні.
		Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 у справі №910/9095/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив наступне:
		- суди попередніх інстанцій, одночасно застосувавши до спірних правовідносин статті 1166 та 1173 Цивільного кодексу України, не врахували при цьому, що їх положеннями передбачено різний обсяг встановлення обставин справи. На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох загальних умов відповідальності (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб`єкта владних повноважень за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками); 
		- під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам відповідача щодо особливого правового статусу Національного банку України у спірних правовідносинах та залишено поза увагою, що шкода відповідно до вимог статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування; 
		- суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідача, що в даний час здійснюється ліквідаційна процедура ПАТ «Радикал Банк», проте позивач продовжує бути акціонером цього банку, права власності на зазначені акції банку його позбавлено не було, а в силу  статті 319 Цивільного кодексу України  та  статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише обмежено на певний період право позивача на управління банком; 
		- оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи із встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача;
		- передчасними є висновки судів про те, що розмір шкоди, завданої позивачу рішенням НБУ, відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного рішення і така вартість складає 128 942  532,00 грн, оскільки такі висновки були зроблені лише на підставі звіту, наданого позивачем, без урахування доводів відповідача про те, що частка заявника мала би підраховуватися на основі вартості чистих активів компанії, з урахуванням її фінансових зобов`язань;
		- судами попередніх інстанцій не встановлено прямого причинно-наслідкового зв`язку між постановою Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» та обмеженням прав позивача на управлінням банком; 
		- суди залишили поза увагою те, що права позивача щодо управління ПАТ «Радикал Банк» були обмежені лише після  запровадження тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації банку, які відбувалися на підставі інших рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Правління Національного банку України, які є чинними та не оспорювалися позивачем; 
		- судами не дано належної оцінки доказам у справі, зокрема постанові Правління Національного банку України від 09.11.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал Банк», рішенню виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.07.2015 №130 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Радикал Банк», від 09.11.2015 №203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» і делегування повноважень ліквідатора банку», що ніким не оспорювалися, є законними і чинними; 
		- судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.03.2018 у справі №910/13134/17; 
		- оскільки  дії щодо забезпечення виведення ПАТ «Радикал Банк» з ринку здійснюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб через Уповноважену особу,  рішення у справі може вплинути на права і обов`язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому  обґрунтованими є доводи скаржника про необхідність вирішення питання щодо залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке не було вирішене судами, всупереч вимог статей 50, 267 Господарського процесуального кодексу України.
		Після передачі справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва на виконання вказівок суду касаційної інстанції ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі, третя особа або ФГВФО).
		За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18 позов задоволено повністю.
		Присуджено до стягнення з Національного банку України    на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інноваційна компанія» 128 942 532 (сто двадцять вісім мільйонів дев`ятсот сорок дві тисячі п`ятсот тридцять дві) гривні 00 копійок майнової шкоди та 616 700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) гривень 00 копійок судового збору.
		Рішення суду мотивоване тим, що відповідач за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, а тому у спірних правовідносинах Національний банк України є суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України незалежно від вини державного органу. Неправомірність дій відповідача - Національного банку України підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі №826/24203/15. За висновками суду відповідач своїм протиправним рішенням шляхом ініціювання відносно позивача процедури виведення банку з ринку незаконно позбавив позивача  - власника акцій його корпоративних прав. При цьому таке позбавлення відбулося саме як наслідок прийняття протиправної постанови відповідача. Подальші процедури, які були застосовані до банку, та рішення відповідача (введення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії і т.д.) не призвели до відновлення майнових (корпоративних) прав позивача, незважаючи на визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних». За таких обставин суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, внаслідок чого позивачу завдана шкода у розмірі вартості корпоративних прав, які посвідчуються акціями, визначена на день прийняття зазначеної постанови (09.07.2015),  а тому позов про відшкодування 128 942 532, 00 грн матеріальної шкоди підлягає задоволенню. У якості належного доказу для визначення розміру заподіяної ТОВ «Промислова інноваційна компанія» шкоди неправомірним рішенням відповідача судом взято до уваги висновок експертів з проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
		Не погодившись із прийнятим рішенням, 25.02.2020 (про що свідчить відбиток вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва) Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18    та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інноваційна компанія» до Національного банку України відмовити у повному обсязі.
		Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
		- визначення розміру завданої шкоди не може базуватися виключно на вартості акцій, що належали позивачу, адже слід враховувати як вартість активів, так і розмір наявних зобов`язань Банку, тобто визначення розміру завданої шкоди повинно базуватись на балансовій вартості активів. Суд безпідставно не взяв до уваги наданий НБУ доказ - баланс ПАТ «Радикал Банк» за 09.07.2015;
		- висновок експертів із проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019, покладений в основу рішення, є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом, визначає вартість чистих активів Банку станом на 08.07.2015, тобто на дату, що передувала прийняттю постанови НБУ від №452/БТ від 09.07.2015, а не станом на 09.07.2015 (дату прийняття постанови НБУ від  №452/БТ від 09.07.2015);
		- висновок суду про те, що позивач не є особою, яка вчиняла будь-які дії стосовно майна ПАТ «Радикал Банк» протягом дня 09.07.2015, не відповідають дійсності;
		- уповноважена особа ФГВФО набула всі повноваження органів управління ПАТ «Радикал Банк» та органів контролю лише з 10.07.2015, тобто 09.07.2015 Банк перебував під повним контролем керівника банку/акціонерів. Протягом дня 09.07.2015 керівництво банком здійснював менеджмент Банку, призначений акціонером (позивачем), що встановлено в судовому порядку, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №911/3474/17;
		- тимчасова адміністрація та ліквідація банку - це різні етапи виведення банку з ринку. Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі №826/24203/15 було скасовано лише постанову НБУ №452/БТ і це не є підставою для відшкодування майнової шкоди, адже право позивача щодо управління ПАТ «Радикал Банк» було обмежено саме з дня запровадження тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації банку, що відбувається на підставі рішень Фонду. При цьому, рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.07.2015 №130 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Радикал Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.11.2015 №203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» і делегування повноважень ліквідатора Банку» ніким не оспорювалися, є законними та правомірними. Таким чином, суд безпідставно дійшов висновку про позбавлення позивача корпоративних прав саме з початку введення тимчасової адміністрації. Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між скасованою адміністративним судом постановою НБУ №452/БТ від 09.07.2015 та шкодою, якої, як зазначає позивач, він зазнав;
		- суд першої інстанції необґрунтовано відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.08.2019 в цій справі. Зокрема, у вказаній постанові зазначено, що віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення права власності позивача на акції;
		- вимоги позивача до НБУ про відшкодування шкоди є передчасними, оскільки на даний момент триває процедура ліквідації ПАТ «Радикал Банк», здійснюється продаж активів Банку;
		- єдиною особою, яка може стверджувати про порушення своїх прав (в тому числі про завдання шкоди/збитків) внаслідок прийняття НБУ незаконного рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, є виключно ПАТ «Радикал Банк», а не його акціонери в своїх інтересах. Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою та фактично не розглянув справу на предмет відсутності у позивача права на звернення до суду із даним позовом.
		У тексті апеляційної скарги апелянтом також викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
		13.04.2020 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
		У відзиві позивач наголосив на наступному:
		- під час нового розгляду справи місцевим господарським судом були враховані вказівки суду касаційної інстанції та у висновку експертів із проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019 у формулі розрахунку вартості корпоративних прав, що належали позивачу станом на 09.07.2015, були враховані зобов`язання ПАТ «Радикал Банк» у розмірі 1  302  268  496,16 грн, а чисті активи розраховані на рівні 161  902  128,01 грн.
		- позивач був позбавлений належних йому корпоративних прав саме з 09.07.2015, а не з 10.07.2015, оскільки уповноважену особу ФГВФО Шевченка О.В. згідно рішення ФГВФО №130 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Радикал Банк» було призначено саме з 09.07.2015. Факт призначення уповноваженої особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Радикал Банк» викликав конкретні правові наслідки, що передбачені частиною 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 09.07.2015), а саме призвів до призупинення всіх повноважень органів управління (загальних зборів, спостережної ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) в ПАТ «Радикал Банк». Зміни, що могли відбутися протягом 09.07.2015, не є сферою відповідальності позивача, оскільки приймаючи 09.07.2015 відповідне рішення про визнання ПАТ «Радикал Банк» неплатоспроможним Держава Україна в особі НБУ взяла на себе відповідальність за фінансовий стан ПАТ «Радикал Банк», а недосконалість процедур та правил не може перекладатись на позивача;
		- використання Методичних рекомендацій щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схвалених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004 №485, як одного із джерел нормативно-правового регулювання під час здійснення експертизи не є підставою для відхилення експертного висновку;
		- відповідач не довів наявність підстав вважати експертний висновок №1-27/09/2019-се від 27.09.2019 неналежним, недопустимим та недостовірним доказом.  Відповідач, окрім своїх заперечень та звітів, поданих без жодних експертних висновків, повідомлених позивачем суду обставин не спростував;
		- у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №911/3474/17, на яку посилається скаржник, не йдеться про жодне виведення грошових коштів з ПАТ «Радикал Банк», до якого причетний позивач, протягом 09.07.2015;
		- позивач у даній справі не заявляє про захист свого права власності на акції ПАТ «Радикал Банк», а стверджує про позбавлення його корпоративних прав як акціонера прийняттям постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015, тобто, позивач стверджує про позбавлення його не права на акції, а права за акціями;
		- постанова НБУ від 09.11.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал Банк», рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.07.2015 №130 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Радикал Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.11.2015 №203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» і делегування повноважень ліквідатора Банку» стали наслідками постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015, яка була визнана незаконною адміністративним судом;
		- норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містять жодних положень, які передбачають виплату відшкодувань їх акціонерам;
		- причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданням шкоди позивачу полягає в тому, що у разі неприйняття відповідачем постанови №452/БТ від 09.07.2015 ФГВФО не зобов`язаний був би приймати рішення №130 від 09.07.2015, а відтак, норми частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не були б задіяні, а позивач не був би обмежений у здійсненні ним своїх корпоративних прав, що посвідчувалися володінням певної кількості простих іменних акцій ПАТ «Радикал Банк».
		Представник третьої особи письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги 
		 
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2020 апеляційну скаргу Національного банку України у справі №910/9095/18 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 поновлено Національному банку України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18 на час апеляційного оскарження; розгляд справи призначено на 21.04.2020.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2020, враховуючи запроваджений  постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»  (зі змінами) карантинний режим, повідомлено учасників справи №910/9095/18, що судове засідання, призначене на 21.04.2020, не відбудеться, а про дату та час наступного судового засідання у справі №910/9095/18 учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року №291 внесено зміни до  постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211  та продовжено запроваджений карантин до 11.05.2020.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 призначено до розгляду апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18 на  02.06.2020.
		28.05.2020 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у справі.
		02.06.2020 відповідачем через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подано клопотання про закриття провадження у справі №910/9095/18.
		В обґрунтування поданого клопотання відповідач, посилаючись на норми пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», просив суд скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у даній справі та закрити провадження у справі №910/9095/18 у зв`язку з відсутністю предмета спору.
		Відповідач зазначав, що 23.05.2020 набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020, яким Закон України «Про банки і банківську діяльність» доповнено статтею 79-1. Частиною 1 статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України, зазначеного у частині другій статті 79 цього Закону, особа, яка була учасником банку на момент прийняття такого рішення (індивідуального акта), має право на відшкодування шкоди, заподіяної таким рішенням (індивідуальним актом), у порядку, встановленому законом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею. Таким чином, станом на день розгляду справи статтею 79-1 вказаного Закону встановлений особливий порядок відшкодування шкоди, заподіяної у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України, зокрема, рішення - постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 №452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних». Позивач зазначає як підставу позову позбавлення його права власності на корпоративні права, володіння якими посвідчується акціями, що є не одним і тим же, що і вартість акцій, та суперечить статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка підлягає обов`язковому застосуванню до даних правовідносин, а тому провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.
		У судове засідання, призначене на 02.06.2020, з`явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.
		У судовому засіданні 02.06.2020 представники відповідача підтримали подане клопотання про закриття провадження у справі. Представник позивача заперечував проти задоволення зазначеного клопотання.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 розгляд апеляційної скарги Національного банку України у даній справі відкладено на 30.06.2020, запропоновано позивачу надати письмові пояснення із приводу поданого Національним банком України клопотання про закриття провадження у справі, розгляд клопотання Національного банку України про закриття провадження у справі ухвалено здійснити під час подальшого розгляду апеляційної скарги.
		Враховуючи перебування суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І., Скрипки І.М. у щорічній основній відпустці у період з 30.06.2020 по 13.07.2020, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 повідомлено учасників справи, що судове засідання, призначене на 30.06.2020, не відбудеться, та призначено справу до розгляду на 14.07.2020.
		У зв`язку із перебуванням судді Скрипки І.М. 14.07.2020 на лікарняному розгляд справи не відбувся.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020 призначено до розгляду апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18 на  28.07.2020.
		17.06.2020 позивач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду письмові заперечення проти клопотання відповідача від 02.06.2020 про закриття провадження у справі.
		Заперечуючи проти задоволення вказаного клопотання, позивач зазначив, що подане відповідачем клопотання за своїм змістом не стосується процесуальних питань, а фактично доповнює та змінює вимоги апеляційної скарги відповідача; оскаржуване рішення суду першої інстанції не могло і не повинно було ґрунтуватися на нормі статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки на дату прийняття такого рішення цієї норми права не існувало, а закон не має зворотної сили в часі; кількісна (грошова у даному випадку) характеристика матеріально-правової вимоги позивача про відшкодування шкоди не являє собою предмет спору, а формує ціну позову та входить до предмету доказування; відповідач безпідставно ототожнює поняття розміру позовних вимог і предмета спору, вирішивши, що це одне й те саме явище; клопотання по суті суперечить саме собі, оскільки у пункті 2 останнього НБУ вказує на те, що учасник банку має право на відшкодування шкоди у зв`язку з прийняттям незаконного акта НБУ, проте в кінці просить суд закрити провадження у справі - тобто взагалі заперечує можливість реалізації такого права; наразі спір між сторонами не врегульовано (відповідач шкоду не компенсував), ФГВФО на підставі постанови НБУ, що скасована судом, вчиняє дії щодо реалізації майна і активів банку; обставини, викладені у клопотанні відповідача, не мають таких наслідків, які їм приписує відповідач, а тому таке клопотання заявлено виключно з метою затягування розгляду справи і є не заявою з процесуальних питань, а є формою зміни апеляційної скарги відповідача.
		У судове засідання, призначене на 28.07.2020, з`явилися представники позивача та відповідача. 
		Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. 
		У судовому засіданні 28.07.2020 суд перейшов до розгляду клопотання Національного банку України про закриття провадження у справі №910/9095/18, поданого відповідачем через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду 02.06.2020.
		Представники відповідача підтримали клопотання про закриття провадження у справі.
		Представники позивача заперечували проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 у справі №910/9095/18 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
		Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд зазначив, що матеріалами справи (у тому числі змістом апеляційної скарги та відзивом на неї) підтверджується, що станом на дату вирішення даного спору в суді апеляційної інстанції предмет спору, яким є відшкодування майнової шкоди, продовжує існувати, спір між сторонами не врегульовано. Водночас, положення статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на які посилається скаржник, не спростовують вказаної обставини та не свідчать про відсутність предмету спору в даній справі, оскільки також закріплюють право особи, яка була учасником банку, на відшкодування шкоди, заподіяної рішенням НБУ, встановлюючи при цьому лише особливості визначення розміру такої шкоди.
		У судовому засіданні 28.07.2020 представником відповідача було подане клопотання про призначення експертизи (оцінки).
		У прохальній частині даного клопотання відповідач просив суд:
		1. Визначити аудиторську фірму для проведення оцінки фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» та вартості акцій Публічного акціонерного товариства «Радикал банк»;
		2. Призначити у справі оцінку фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» та вартості акцій Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» відповідно до частини 2 статті 73, статей 99, 100 Господарського процесуального кодексу України, на виконання статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
		3. Зобов`язати позивача після визначення суми витрат, пов`язаних з проведенням оцінки фінансово-господарської діяльності банку та вартості акцій, внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму витрат, пов`язаних із проведенням оцінки фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» та вартості акцій Публічного акціонерного товариства «Радикал банк»;
		4. Зупинити провадження у справі №910/9095/18 на час проведення експертизи.
		Примірник вказаного клопотання було надано представникам позивача в судовому засіданні. 
		Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти задоволення зазначеного клопотання.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 розгляд справи №910/9095/18 відкладено на 11.08.2020, зобов`язано відповідача направити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб копію клопотання при призначення експертизи у справі №910/9095/18 та надати суду апеляційної інстанції до дати наступного судового засідання належні докази на підтвердження надсилання копії такого клопотання третій особі; запропоновано позивачу та третій особі у справі надати свої письмові доводи та міркування із приводу заявленого відповідачем клопотання при призначення експертизи.
		06.08.2020 від НБУ через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення клопотання про призначення експертизи (оцінки) від 28.07.2020 на адресу ФГВФО.
		Також 06.08.2020 відповідач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення до клопотання про призначення експертизи (оцінки) від 28.07.2020.
		10.08.2020 позивач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду заперечення проти клопотання відповідача про призначення експертизи (оцінки) від 28.07.2020.
		У судове засідання, призначене на 11.08.2020, з`явилися представники позивача та відповідача. 
		Представник третьої особи у судове засідання 11.08.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.
		Оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання із розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення та з огляду на те, що неявка її представника не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи. 
		У судовому засіданні 11.08.2020 суд перейшов до розгляду клопотання Національного банку України про призначення експертизи (оцінки) (на виконання статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), поданого відповідачем через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду 28.07.2020.
		В обґрунтування поданого клопотання із урахуванням додаткових пояснень до нього відповідач посилався на те, що 23.05.2020 набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-IX, яким доповнено Закон України «Про банки і банківську діяльність» статтею 79-1. При цьому, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 13.05.2020 встановлено, що судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Отже, суд повинен здійснювати розгляд справи та вирішувати клопотання про призначення експертизи від 28.07.2020 у справі із урахуванням імперативної та спеціальної норми законодавства - статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		Так, відповідач наголошує, що статтею 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено особливий порядок визначення розміру шкоди, яка могла бути завдана шляхом прийняття рішення - постанови Правління Національного Банку України від 09.07.2015 №452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» до неплатоспроможних», отже, станом на день розгляду даної справи наявні підстави для призначення у даній справі експертизи із поставлених відповідачем питань.
		Заперечуючи проти задоволення вказаного клопотання, позивач, зокрема, наголошував на тому, що предметом його позову в даній справі не є відшкодування шкоди, завданої у результаті виведення банку з ринку або ліквідації банку у вигляді вартості акцій, а тому положення названого відповідачем Закону №590-IX від 13.05.2020 не розповсюджуються на дані правовідносини.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №910/9095/18 відмовлено у задоволенні клопотання Національного банку України про призначення експертизи (оцінки) у справі.
		Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд зазначив, що положення статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на яку посилається скаржник, встановлюють особливості визначення розміру шкоди, зокрема, реальних збитків, у вигляді вартості акцій, а не втрачених корпоративних прав у зв`язку з прийняттям Національним банком України постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, яка була визнана протиправною, стягнення якої є предметом позову в даній справі.
		Після відмови судом у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи представником відповідача Крайдубою В.І. було усно заявлено відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М., мотивований незгодою із рішенням суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача від 28.07.2020 про призначення у справі експертизи.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №910/9095/18 заяву Національного банку України про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Тищенко А.І., Скрипки І.М. від розгляду справи №910/9095/18 залишено без задоволення.
		Суд у судовому засіданні 11.08.2020 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача.
		Заслухавши пояснення представників сторін, суд перейшов до стадії дослідження доказів.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі оголошено перерву до 08.09.2020.
		07.09.2020 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду письмову промову у судових дебатах. 
		У судовому засіданні 08.09.2020 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
		Явка представників сторін
		У судове засідання, призначене на 08.09.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.
		Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 08.09.2020, не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення із копією ухвали суду про оголошення перерви в судовому засіданні. 
		Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
		Представники відповідача в судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги НБУ, просили її задовольнити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		 
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
		09.07.2015 Правлінням Національного банку України була прийнята постанова №452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» (далі, постанова НБУ №452/БТ від 09.07.2015).
		На підставі постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийняте рішення №130 від 09.07.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Радикал Банк», згідно з яким з 10.07.2015 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію; призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Радикал Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Радикал Банк» запроваджено строком на 3 місяці з 10.07.2015 до 09.10.2015  включно.
		Фондом 12.10.2015 був продовжений строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк» до 09.11.2015 включно.
		Відповідно до постанови Правління НБУ №769 від 09.11.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №203 від 09.11.2015 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		Фондом гарантування 25.10.2017 було прийнято рішення про продовження процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» строком на один рік до 09.11.2018 включно.
		Станом на дату подання позову та прийняття даної постанови процедура ліквідації ПАТ «Радикал Банк» триває.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інноваційна компанія» та ОСОБА_1 , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.12.2016, визнана протиправною та скасована постанова Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних». При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва виходив з відсутності підстав, передбачених чинним законодавством, для прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/24203/15 у задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.12.2016 у справі №826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інноваційна компанія», ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк» про визнання протиправними та скасування рішень - відмовлено.
		Станом на день прийняття постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» (09.07.2015) Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна компанія» володіло акціями ПАТ «Радикал Банк» у кількості 85200 шт., що становить 71% статутного капіталу товариства.
		Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначає, що йому, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк», була завдана майнова шкода шляхом незаконного позбавлення його корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2915 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних». 
		 
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
		 
		У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Згідно статті 315 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, враховуючи вказівки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 27.08.2019 у даній справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
		Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.           Збитками у відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2    статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до  статті 56 Конституції України  кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено      статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		Підставою для відшкодування шкоди згідно статті 1166 Цивільного кодексу України є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. 
		          Водночас, статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено особливий порядок відшкодування шкоди та встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		          Власне, сенс закріплення у статті 1173 Цивільного кодексу України вказаної норми спричинений тим, що вона закріплює так званий спеціальний делікт, тобто вказує на спеціальні умови притягнення суб`єктів публічного права до цивільно- правової  відповідальності, що відрізняються від умов генерального делікту (статті 1166, 1167 Цивільного кодексу України).
		          Отже, на відміну від загальної норми  статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох загальних умов відповідальності (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма  статті 1173 Цивільного кодексу України  передбачає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб`єкта владних повноважень за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками).
		          Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи представників учасників судового процесу, колегією суддів встановлено, що Національний банк України у спірних правовідносинах виступає як особливий державний орган, що обумовлено наступним.
		          Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України»   Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		          Згідно статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
		          Згідно зі статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
		          І. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків;
		          ІІ. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.
		          Відповідно до  статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. 
		          Аналіз зазначених норм свідчить, що Національний банк України бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій.
		          Банківський сектор, у свою чергу, це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання    довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності.
		          Як слушно зауважує позивач, для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує Національний банк України як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності, доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників.
		          Національний банк України зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків. 
		З огляду на вищенаведені правові норми, у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, НБУ виступив як державний орган, оскільки відповідач здійснював банківське регулювання та нагляд з використанням адміністративних методів та санкцій такого регулювання до комерційних банків, віднесених до компетенції Національного банку України згідно зі статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» та статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		Так, віднесення банку до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією є процедурою, визначеною законом, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, НБУ при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку також діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених Законом України «Про Національний банк України» та Законом України «Про банки і банківську діяльність», тобто як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.
		Правові висновки про належність НБУ до державних органів були наведені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3115/17.
		Отже, у спірних правовідносинах, які виникли між сторонами, Національний банк України є суб`єктом відповідальності за завдану шкоду згідно статті 1173 Цивільного кодексу України.
		Положення про можливість застосування  статті 1173 Цивільного кодексу України у справах за позовами до Національного банку України про відшкодування шкоди містяться і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати  Касаційного цивільного суду  від 15.05.2019 у справі №757/72592/17, від 28.01.2020 у справі №369/11928/17, від 15.04.2020 у справі №757/27124/19-ц.
		Таким чином, із урахуванням норм статті 1173 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, незалежно від вини державного органу.
		За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Згідно статей 73, 76, 77, 78, 79   Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Виходячи з викладеного, позивач повинен належними, допустимими та достовірними доказами довести неправомірність дій державного органу, факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.
		Колегія суддів зазначає, що предметом позову в даній справі є вимога позивача до НБУ про відшкодування майнової шкоди в сумі 128  942  532,00 грн (вартості корпоративних прав), завданої в результаті прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних».
		Щодо неправомірності дій відповідача, як одного із елементів складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування шкоди згідно статті 1173 Цивільного кодексу України, колегією суддів встановлено наступне.
		У даному спорі неправомірність дій відповідача - Національного банку України підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №826/24203/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.12.2016, якою визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних». 
		Окружний адміністративний суд міста Києва, приймаючи вказану постанову, виходив з відсутності підстав, передбачених чинним законодавством, для прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Так, при визначенні змісту і правових наслідків постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до неплатоспроможних» судом у вказаній адміністративній справі було встановлено наступні обставини:
		Частиною 1 статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
		1) письмове застереження;
		2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;
		3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов`язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
		4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
		5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
		6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
		7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов`язаними з банком особами;
		8) заборона надавати бланкові кредити;
		9) накладення штрафів;
		10) тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених цією статтею, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
		11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
		12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
		13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
		Суд у межах справи №826/24203/15 констатував, що в оскаржуваній постанові НБУ №452/БТ від 09.07.2015 обставини саме створення загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів банку не встановлені, натомість, враховуючи подальше прийняття постанови про ліквідацію банку, відповідачем було застосовано до банку найсуворіший засіб впливу з усіх можливих, передбачених відповідною правовою нормою. Суд дійшов висновку, що застосування найжорсткішого заходу впливу до Банку, за умови відсутності не тільки обґрунтування, а й припущення існування обставини можливого заподіяння шкоди інтересам вкладників, є порушенням принципу пропорційності, встановленого нормами пункту 8 частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Тобто, зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, та яким визнано протиправною та скасовано постанову НБУ №452/БТ від 09.07.2015, встановлено, що прийняття Національним банком України вказаної постанови мало своїм наслідком застосування до ПАТ «Радикал Банк» найсуворішого засобу впливу, а саме - відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
		Згідно частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).
		Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява № 32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).
		З огляду на викладене, обставини, встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №826/24203/15, яка набрала законної сили, є преюдиційними, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
		Факт неправомірності прийнятої НБУ постанови №452/БТ від 09.07.2015 не підлягає повторному доведенню під час розгляду даної справи.
		          У подальшому, як вірно визначено судом першої інстанції, прийняття Національним банком України постанови №452/БТ від 09.07.2015 мало своїм наслідком запровадження у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедур тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Радикал Банк».
		Досліджуючи питання щодо наявності та характеру шкоди, понесеної позивачем внаслідок прийняття Національним банком України постанови №452/БТ від 09.07.2015, колегією суддів встановлено наступне.
		Позивач у позовній заяві визначає майнову шкоду (збитки), понесену позивачем внаслідок прийняття Національним банком України постанови №452/БТ від 09.07.2015, як вартість корпоративних прав, якими позивач володів станом на дату прийняття відповідачем вказаної постанови та яких він був позбавлений в результаті її прийняття. 
		Відповідно до частини 1 статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
		Положеннями частини 1 статті 20 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
		Підпункт «а» пункту 1 частини 5 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» відносить акції до окремої групи цінних паперів, які можуть бути в цивільному обороті.
		Водночас, нормативне визначення поняття корпоративних прав міститься у Господарському кодексі України, Податковому кодексі України, Законі України «Про акціонерні товариства».
		Так, корпоративні права відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		Згідно пункту 14.1.90. статті 14 Податкового кодексу України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		Закон України «Про акціонерні товариства» визначає корпоративні права як сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (пункт 8 частини 1 статті 2 Закону).
		Відповідно до положень статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, майнові права є неспоживною річчю.
		Отже, акції, як цінні папери, є окремим об`єктом цивільного обороту, які, у свою чергу, засвідчують корпоративні права на участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема, у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством.
		Корпоративними правами, у свою чергу, є певна сукупність прав особи, які характеризують її статус як учасника юридичної особи та забезпечують участь в управлінні і функціонуванні, які можуть бути пов`язані з майном (наприклад, право на отримання дивідендів, право на виділ частки) та можуть бути реалізовані (застосовані) в певних діях, які вчиняються власником корпоративних прав як власником майна. Такі права можуть бути і не пов`язаними з майном та можуть не трансформуватись у певні дії власника. Корпоративні права, володіння якими засвідчується акціями, є неспоживною річчю.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, станом на день прийняття постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна компанія» володіло акціями ПАТ «Радикал Банк» у кількості 85200 шт., що становить 71% статутного капіталу товариства, які наділяли його відповідними корпоративними правами щодо Банку.
		Оцінюючи такий елемент доказування наявності збитків як встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою НБУ та шкодою, яка заподіяна позивачу шляхом позбавлення його корпоративних прав щодо Банку, колегія суддів зазначає наступне.
		У відповідності до положень статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного є одним із заходів впливу, які застосовує відповідач до комерційних банків. 
		Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. 
		Відповідно до положень пункту 8 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і надалі в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин - 09.07.2015) неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому  Законом України «Про банки і банківську діяльність».
		          За змістом статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення банк, учасників банку та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених  Законом України  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації.
		Отже, саме постанова НБУ №452/БТ від 09.07.2015 запустила процедуру виведення Банку з ринку.
		Так, положеннями частини 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день.
		Судом встановлено, що на підставі постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийняте рішення №130 від 09.07.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Радикал Банк», згідно з яким з 10.07.2015 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію; призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Радикал Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Радикал Банк» запроваджено строком на 3 місяці з 10.07.2015 до 09.10.2015  включно.
		Фондом 12.10.2015 був продовжений строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк» до 09.11.2015 включно.
		Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
		При цьому, як передбачено нормою частин 1, 2 статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. За рішенням виконавчої дирекції Фонду цей строк може бути продовжений до 30 днів. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:
		1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;
		2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку;
		3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;
		4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;
		5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
		За приписами статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку відповідно до плану врегулювання, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання, в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п`яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.
		Як вже встановлено судом, відповідно до постанови Правління НБУ №769 від 09.11.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №203 від 09.11.2015 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		Фондом гарантування 25.10.2017 було прийнято рішення про продовження процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» строком на один рік до 09.11.2018 включно.
		Наразі процедура ліквідації ПАТ «Радикал Банк» триває.
		Таким чином, враховуючи зміст наведених правових норм, прийняття Національним банком України постанови №452/БТ від 09.07.2015 мало своїм наслідком запровадження процедури тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк», а у подальшому - ліквідації. При цьому, тимчасова адміністрація та ліквідація є складовими (етапами) єдиної процедури - виведення неплатоспроможного банку з ринку.
		Отже, сукупність вищенаведених правових норм створює в Україні таку систему правовідносин, коли рішення відповідача про віднесення банку до категорії неплатоспроможних має своїм обов`язковим і невідворотним наслідком початок процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, яка, у свою чергу, передбачає позбавлення корпоративних прав власників акцій такого банку, права управління яким переходять до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у таких правовідносинах позбавлений свободи дій і зобов`язаний виконати рішення відповідача у спосіб, який прямо передбачений спеціальним законом - розпочати процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку.
		Враховуючи зазначене, посилання відповідача на те, що права позивача щодо управління ПАТ «Радикал Банк» були обмежені лише після    запровадження тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації банку, які відбувалися на підставі інших рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Правління Національного банку України, колегією суддів відхиляються.
		Як уже зазначалося вище, адміністративним судом у межах справи №826/24203/15 було встановлено, що відповідачем було застосовано до позивача найсуворіший засіб впливу, який мав своїм наслідком подальше прийняття постанови про ліквідацію банку.
		Отже, саме механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку, який запустив НБУ своєю постановою №452/БТ від 09.07.2015 відносно ПАТ «Радикал банк», позбавив акціонерів банку їх корпоративних прав (право на управління акціонерним товариством через участь у загальних зборах, право контролю, отримання дивідендів та право на отримання майна банку у разі його ліквідації) та призвів до ліквідації цього банку в силу закону. Зв`язок між протиправним рішенням відповідача і наслідками у вигляді позбавлення корпоративних прав позивача доводиться метою відповідача - застосувати до позивача найсуворіший засіб впливу та фактичною реалізацією такої мети через директивний механізм виведення банку з ринку.
		Скасування адміністративним судом у межах справи №826/24203/15 постанови №452/БТ від 09.07.2015 з юридичної точки зору свідчить про те, що ПАТ «Радикал Банк» не є банком, віднесеним до категорії неплатоспроможних.
		При цьому, законодавство України не передбачає можливості виведення з ринку платоспроможного банку способом ліквідації з відшкодуванням зі сторони ФГВФО коштів за вкладами фізичних осіб. У такій процедурі може перебувати лише неплатоспроможний банк, тобто банк, відносно якого відповідачем у порядку, передбаченому законом, прийнято відповідне рішення, а відповідно до ПАТ «Радикал Банк» такого рішення не існує, оскільки останнє було скасоване як незаконне в судовому порядку.
		Виведення Банку з ринку на підставі постанови НБУ, яку було прийнято всупереч Закону України «Про банки і банківську діяльність», свідчить фактично про незаконність усієї процедури його виведення з ринку.
		З огляду на зазначене, посилання відповідача на чинність у даному випадку постанови Правління Національного банку України    від 09.11.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал Банк»,    рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.07.2015    №130 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Радикал Банк», від 09.11.2015 №203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» і делегування повноважень ліквідатора банку» не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не виключає та не заперечує факту протиправності дій відповідача по відношенню до позивача саме винесенням постанови №452/БТ від 09.07.2015, яка і запустила весь механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку та у майбутньому була визнана незаконною та скасована судом у межах адміністративної справи №826/24203/15.
		Направляючи справу №910/1080/20 на новий розгляд, касаційний господарський суд наголосив на тому, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідача про те, що    проведення розрахунків з акціонерами є заключним етапом ліквідації банку та що в даний час здійснюється ліквідаційна процедура ПАТ «Радикал Банк», проте позивач продовжує бути акціонером цього банку, права власності на зазначені акції банку його позбавлено не було, а в силу  статті 319 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»  лише обмежено на певний період право позивача на управління банком.
		Відповідач, подаючи апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020, зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації Банку не мають наслідком припинення права власності позивача на акції Банку.
		Надаючи на виконання вказівок суду касаційної інстанції оцінку вказаним доводам відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини 7 статті 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Стаття 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає наслідки призначення уповноваженої особи Фонду, серед яких припинення усіх повноважень органів управління банку.
		Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що предметом спору в даній справі є відшкодування позивачу збитків, спричинених йому відповідачем шляхом позбавлення позивача корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови №452/БТ від 09.07.2015, а не шляхом позбавлення позивача права власності на акції Банку.
		При цьому, як наголошувалось судом вище, корпоративні права згідно положень статті 190 Цивільного кодексу України є окремим особливим об`єктом цивільних прав - майновими правами.
		Так, положення частини 1 статті 1 Закону України «Про депозитарну систему України» (у редакції, чинній станом на 09.07.2015) розрізняють поняття права на цінні папери - речові права на цінні папери (право власності, інші визначені законом речові права) та права за цінними паперами - права, що виникають із зобов`язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента).
		Отже, з огляду на вказані положення, фактично можливе існування ситуації, коли особа формально має чинне право власності на акції, але позбавлена на підставі закону корпоративних прав, що посвідчуються фактом володіння особою акціями.
		Позивач визнає, що продовжує бути акціонером Банку, права власності на зазначені акції (цінні папери) Банку його наразі позбавлено не було. Водночас, позивач наголошує, що предметом заявленого ним у даній справі позову є стягнення збитків у зв`язку з позбавленням його корпоративних прав щодо Банку, а не збитків у зв`язку з позбавленням права власності на акції Банку.
		Враховуючи визначений позивачем предмет заявленого позову (стягнення збитків у зв`язку з позбавленням його корпоративних прав щодо Банку), колегія суддів наголошує, що у суду відсутні підстави для висновку про лише тимчасове обмеження права позивача на управління банком, що обумовлено наступним.
		По-перше, жоден із можливих способів виведення банку з ринку, закріплених у статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не передбачає можливості повернення корпоративних прав, у тому числі права на управління банком як їх складової, акціонерам такого банку.
		По-друге, відповідно до частини 7 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на 09.07.2020, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду. 
		Таким чином, запроваджений згідно протиправної постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015 механізм виведення Банку з ринку саме позбавив, а не обмежив акціонерів банку їх корпоративних прав, не передбачаючи можливості виплати грошових коштів акціонерам банку на жодному з етапів його ліквідації. 
		При цьому, враховуючи дану судом касаційної інстанції у постанові від 27.08.2019 вказівку про те, що встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи із встановлення того, чи запровадження процедури призводить до зменшення майна позивача, колегія суддів зазначає, що у даному випадку майно позивача, а саме така неспоживна річ як корпоративні права, зменшилося з моменту прийняття постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015 рівно на суму вартості таких корпоративних прав.
		Щодо висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 28.02.2018 у справі №910/13134/17, колегія суддів зазначає, що їх врахування під час розгляду даної справи є недоцільним, оскільки у справі №910/13134/17 розглядався спір про завдання шкоди шляхом позбавлення позивача права власності на акції, у той час як спір у даній справі стосується позбавлення позивача корпоративних прав при збереженні права власності на акції.
		Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд доходить висновку, що відповідач своїм протиправним рішенням шляхом ініціювання відносно Банку процедури виведення з ринку незаконно позбавив власників акцій їх корпоративних прав. При цьому таке позбавлення відбулося саме як наслідок прийняття протиправної постанови НБУ. У разі неприйняття відповідачем постанови №452/БТ від 09.07.2015 ФГВФО не зобов`язаний був би приймати рішення №130 від 09.07.2015, а відтак, норми частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не були б задіяні, а позивач не був би позбавлений здійснювати свої корпоративні права, що посвідчувалися володінням певної кількості простих іменних акцій ПАТ «Радикал Банк». Подальші процедури, які були застосовані до банку, та рішення НБУ (введення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії і т.д.) не призвели до відновлення майнових (корпоративних) прав позивача, незважаючи на визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови Правління Національного Банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних».
		Відтак, позивачем доведена наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям протиправної постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015 та збитками, які полягають у позбавленні позивача його корпоративних прав як акціонера Банку.
		Відповідач не надав суду апеляційної інстанції доказів, що спростовують наявність причинно-наслідкового зв`язку між його протиправною поведінкою та шкодою, завданою позивачу. При цьому, посилання відповідача в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №915/1015/16, від 25.06.2018 у справі №916/1991/17, є безпідставними, оскільки в межах цих проваджень досліджувались обставини, що відрізняються від обставин, що є предметом дослідження в межах даної справи.
		Стосовно розміру заподіяних позивачу збитків колегією суддів встановлено наступне.
		Відповідно до статей 1,  3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення цього  Закону  поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні. Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в  статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна встановлюються відповідно до  статті 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
		Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач вказував, що прямим збитком, який було завдано позивачу протиправною постановою НБУ №452/БТ від 09.07.2015, є вартість корпоративних прав, які посвідчуються акціями, визначена на день прийняття зазначеної постанови, і становить 128  942  532,00 грн. 
		Розмір такої шкоди позивач доводив Звітом (висновком) СОД ТОВ «РМ Консалтинг» про вартість майна (корпоративних прав) від 05.07.2017, копія якого була додана до позовної заяви.
		Із наданого позивачем Звіту СОД ТОВ «РМ Консалтинг», виконаного на його замовлення, вбачається, що ринкова вартість об`єкту оцінки (без урахування ПДВ) складає 181  609  200, 00 грн. Відповідно, вартість майнових (корпоративних) прав ТОВ «Промислова інноваційна компанія», володіння якими засвідчується акціями у розмірі 71% від статутного капіталу товариства, становить 128 942  532, 00 грн.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 у справі №910/9095/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019, вказаний Звіт СОД ТОВ «РМ Консалтинг» про вартість майна (корпоративних прав) від 05.07.2017 було взято до уваги як належний та допустимий доказ, яким підтверджується вартість корпоративних прав позивача на дату прийняття НБУ постанови №452/БТ від 09.07.2015.
		Водночас, суд касаційної інстанції, скасовуючи зазначені судові рішення, наголосив на тому, що передчасними є висновки судів про те, що розмір шкоди, завданої позивачу рішенням НБУ, відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного рішення і така вартість складає 128 942  532,00 грн, оскільки такі висновки були зроблені лише на підставі звіту, наданого позивачем, без урахування доводів відповідача про те, що  частка заявника мала би підраховуватися на основі вартості чистих активів компанії, з урахуванням її фінансових зобов`язань.
		Отже, під час нового розгляду справи суди повинні надати оцінку вказаним доводам відповідача. 
		Під час нового розгляду справи позивач на підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків долучив до матеріалів справи Висновок експертів з проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019 (том 1, а.с. 94-131).
		Згідно висновку експертів з проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019 (далі, Висновок) по першому та четвертому питаннях, поставлених на вирішення експертам, вартість чистих активів ПАТ «Радикал Банк» станом на 09.07.2015 складає 161  902  128,01 грн. Сума матеріальної шкоди (збитків), яку було нанесено акціонеру ТОВ «Промислова Інноваційна Компанія» протиправними діями Національного банку України, які полягали у винесенні постанови НБУ від 09.07.2015 №452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних», яку у подальшому було скасовано, та які призвели до зменшення майна акціонера у вигляді позбавлення його корпоративних прав, які в свою чергу витікають з права власності акціонера на акції ПАТ «Радикал Банк», погіршення і втрата їх певних характеристик, складає 128 942 532,00 грн. 
		Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, прийняв наданий позивачем Висновок №1-27/09/2019-се від 27.09.2019 у якості належного доказу для визначення розміру заподіяної ТОВ «Промислова інноваційна компанія» шкоди неправомірним рішенням відповідача.
		Відповідач, у свою чергу, в апеляційній скарзі наголошує на тому, що Висновок експертів із проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019, покладений в основу рішення, є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом, оскільки при його складенні використані Методичні рекомендації щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схвалені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004 №485, які не можуть бути використані щодо банківських установ, надає висновки з питань права, що суперечить вже встановленим у даній справі касаційним господарським судом обставинам, визначає вартість чистих активів Банку станом на 08.07.2015, тобто на дату, що передувала прийняттю постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015, а не станом на 09.07.2015 (дату прийняття постанови НБУ від  №452/БТ від 09.07.2015), а тому не мав бути взятий судом до уваги.
		Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо належності, допустимості та достовірності як доказу наданого позивачем Висновку експертів із проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019 та відхиляє вказані доводи апеляційної скарги відповідача з огляду на наступне.
		За змістом статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
		Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
		Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		Судом встановлено, що Висновок експертів із проведення комісійної судово-економічної експертизи №1-27/09/2019-се від 27.09.2019, проведеної на замовлення позивача на підставі договору №0409-2019 від 04.09.2019, складений експертом ТОВ «Дослідницький інформаційно-консультаційний центр» Гавриленко Вікторією Валентинівною, яка має вищу економічну освіту та кваліфікацію судового експерта на підставі свідоцтва №1163 від 26.09.2017, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, стаж роботи з 11.10.2013, та експертом ТОВ «Дослідницький інформаційно-консультаційний центр» Костенєм Олександром Олександровичем, який має вищу економічну освіту та кваліфікацію судового експерта на підставі свідоцтва №1915 віл 15.12.2017, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України.
		Судові експерти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку відповідача до статей 384, 385 Кримінального кодексу України.
		У Висновку зазначено, що експертиза проводиться для надання суду в межах господарського спору.
		Висновок містить відомості про документи, надані для проведення експертизи, нормативні документи, які використовувались при її проведенні, методи, які застосовувалися (метод документальної перевірки та метод зіставлення), критерії, яких дотримувався експерт при наданні висновку, опис проведених досліджень, висновки за результатами проведеної експертизи.
		Зазначене свідчить про відповідність висновку експерта, складеного на  замовлення позивача, вимогам статей 98, 101 Господарського процесуального кодексу України.
		Стосовно застосування експертами як одного із джерел при проведенні комісійної судово-економічної експертизи Методичних рекомендацій щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004 №485 (далі, Методичні рекомендації), колегія суддів зауважує на  наступному.
		Відповідач посилається на те, що Методичні рекомендації не враховують особливості бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах, які здійснюють банківську діяльність, страхову діяльність та діяльність інститутів спільного інвестування.
		Втім, як правильно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, Методичні рекомендації не були єдиним нормативно-правовим джерелом проведення експертного дослідження. 
		Так, серед використаних експертами джерел, значаться також Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», наказ «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України» від 19.10.2006 №346/1025/685/53, Інструкція про призначення і проведення судових експертиз і експертних досліджень, затверджена наказом МЮУ від 08.10.1998 №53/5 зі змінами, рішення ФГВФО №2 від 05.07.2012 «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку», Методика вирішення комісійною судово-економічною експертизою питань щодо спричинення матеріальних збитків, затверджена КНДІСЕ при МЮУ.
		Крім того, саме по собі зазначення в Методичних рекомендаціях, що вони не враховують особливості бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах, які здійснюють банківську діяльність, не спростовує можливості використання Методичних рекомендацій як додаткового джерела регулювання при проведенні експертного дослідження. Крім того, ПАТ «Радикал Банк» за своєю організаційно-правовою формою є акціонерним товариством, а відтак, слід враховувати те, що Методичні рекомендації, як вбачається з їх змісту, розроблені з метою впровадження єдиного підходу до розрахунку вартості чистих активів акціонерними товариствами.
		У даному контексті колегія суддів вважає також за необхідне звернути увагу на наступне.
		Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, наголосив на передчасності висновків суду щодо розміру шкоди, оскільки рішення судів були прийняті без урахування доводів відповідача про те, що  частка заявника мала би підраховуватися саме на основі вартості чистих активів компанії, з урахуванням її фінансових зобов`язань.
		Відповідно до вказаних Методичних рекомендацій під вартістю чистих активів акціонерного товариства розуміється величина, яка визначається шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов`язань, прийнятих до розрахунку.
		Водночас, звертаючись до змісту Закону України «Про банки і банківську діяльність», колегія суддів зазначає, що даний Закон не містить поняття «чисті активи», а замість такого поняття у банківській сфері застосовується поняття капітал банку - власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов`язань.
		Відповідно до пункту 4 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою НБУ від 11.09.2017   №89, яка була чинною станом на дату проведення експертизи, капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов`язань.
		Із наведених визначень понять «чисті активи» та «капітал банку» вбачається, що фактично капітал банку і являє собою чисті активи банку, визначення яких міститься у Методичних рекомендаціях, а тому, на переконання колегії суддів, застосування при дослідженні поставленого на вирішення експерта питання зазначених Методичних рекомендацій як додаткового джерела не могло призвести до помилкових висновків щодо визначення показника (розміру чистих активів), на необхідності визначення якого наголосив суд касаційної інстанції. 
		Як вбачається із Висновку (відповідь на перше питання, поставлене експертам), вартість чистих активів Банку відповідно до даних бухгалтерського обліку банку станом на 09.07.2015 складає 161  902  128,01 грн.
		Колегія суддів, дослідивши наданий експертами Висновок у цій частині, зазначає про те,    що останній не викликає сумнівів у його правильності, оскільки узгоджується із наявними матеріалами справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, надані НБУ до суду першої інстанції до клопотання про відхилення доказів від 11.12.2019 документи (Порівняння балансових даних звітної і попередньої дат ПАТ «Радикал Банк», Складові економічних нормативів ПАТ «Радикал Банк», Варіація залишків балансових рахунків банків (класи 1-9) ПАТ «Радикал Банк») підтверджують, що за даними НБУ станом на 09.07.2015 Клас 5 «капітал банку» (вартість активів мінус вартість зобов`язань) також становив 161  902 тис. грн.
		Водночас, експерти у Висновку, надаючи відповідь на питання щодо суми завданого позивачу матеріального збитку протиправними діями НБУ, зазначили, що економічні чинники (дані бухгалтерського обліку ПАТ «Радикал Банк»), які були застосовані СОД ТОВ «РМ Консалтинг» при проведенні оцінки, відповідають даним бухгалтерського обліку, які були використані експертами при розрахунку вартості чистих активів ПАТ «Радикал Банк» станом на 09.07.2015.
		Отже, розрахунок суми збитків (128 942  532, 00 грн) був здійснений із урахуванням вартості чистих активів компанії, з урахуванням її фінансових зобов`язань, а тому їх розмір є обґрунтованим. Відповідачем належними та допустимими доказами його розміру не спростовано. 
		Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції, не врахувавши позицію та висновки Верховного Суду у даній справі, ухвалив рішення, де розрахунок вартості чистих активів був здійснений не на дату прийняття постанови НБУ №452/БТ (09.07.2015), як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.08.2019, а на дату, що передувала прийняттю такого рішення (08.07.2015), та прийняв Висновок як належний доказ у справі, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
		Як встановлено колегією суддів вище, саме прийняттям постанови НБУ №452/БТ від 09.07.2015, якою НБУ запустив в дію визначений законодавством невідворотний механізм виведення банку з ринку, позивача було позбавлено його корпоративних прав у ПАТ «Радикал Банк».
		Отже, визначення вартості чистих активів має здійснюватись станом на 09.07.2015.
		Твердження відповідача, що розмір шкоди мав розраховуватись станом на 10.07.2015 спростовується вимогами частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою визначено, що  саме з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту), в даному випадку 09.07.2015.
		Для складання НБУ грошової і банківської статистики, статистики платіжного балансу і з міжнародної інвестиційної позиції, та для забезпечення виконання Національним банком України регулятивних та наглядових функцій відповідно до законодавства України постановою правління НБУ від 19.03.2003 №124, яка була чинною станом на 09.07.2015, були затверджені Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України (далі, Правила).
		Відповідно до пункту 2.6. Правил для складання Національним банком України грошової і банківської статистики банки - юридичні особи надсилають зведені дані по банку в цілому, у розрізі відокремлених підрозділів банку, у розрізі регіонів за операціями, здійсненими відокремленими підрозділами банку та/або із застосуванням банкоматів на території регіону, у формі файлів електронною поштою Центральній розрахунковій палаті Національного банку України в строки, визначені в додатку 1 до цих Правил. Центральна розрахункова палата Національного банку України надає структурним підрозділам центрального апарату Національного банку України дані для форм балансу, дані форм розшифрування валютних рахунків та щомісячні дані про касові обороти до 16 години поточного робочого дня, інші дані щоденної статистичної звітності та щоденні файли для розрахунку економічних нормативів через три години після встановленого терміну подання форм (файлів) поточного робочого дня, усі інші дані - наступного робочого дня після встановленого терміну подання форм.
		Відповідно до пункту 2.1.2. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою правління НБУ №566 від 30.12.1998, яке було чинним станом на 09.07.2015, у щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків (аналогічно із позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками банку. Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов`язковою умовою початку нового банківського дня.
		          Як зазначає скаржник в апеляційній скарзі та не заперечується позивачем, ПАТ «Радикал Банк» з урахуванням пункту 2.1.2. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України (так як дане є обов`язковою умовою початку нового банківського дня) склав 08.07.2019 встановлену законом щоденну форму звітності №1 Д-НБУ - баланс (яка передбачає надання інформації про залишки за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими рахунками на звітну дату - 08.07.2019) та направив цей баланс Національному банку України 09.07.2015. НБУ, у свою чергу, отримавши файл звіту (балансу за 08.07.2015), зарахував даний баланс за 08.07.2015 для подальшої обробки як Баланс станом на 09.07.2015.
		          Таким чином, оскільки постанова НБУ №452/БТ, яка позбавила позивача корпоративних права, була прийнята 09.07.2015, показники активів та зобов`язань ПАТ «Радикал Банк», враховуючи вищенаведені правові норми, мають братись до уваги саме на основі даних, сформованих за добу - 08.07.2015, які були отримані НБУ 09.07.2015, оскільки логічним є те, що саме за результатами аналізу цих даних НБУ і дійшов висновку про неплатоспроможність Банку.  
		Посилання скаржника на необхідність врахування балансу за 09.07.2015, який би рахувався як баланс станом на 10.07.2015, є безпідставними, оскільки баланс за 09.07.2015 у відповідності до наведених правових норм, що регулюють порядок складання та подання бухгалтерської, фінансової та статистичної звітності банків, повинен формуватися лише на кінець банківського дня 09.07.2015 і враховувався би як баланс станом на початок дня 10.07.2015.
		          Відтак, доводи відповідача щодо дати, на яку має бути визначена вартість чистих активів Банку, ґрунтуються на вільному тлумаченні висновків Верховного Суду, викладених у постанові у даній справі від 27.08.2019, а саме вислову «…на дату прийняття відповідного рішення…» (абзац 3 пункту 5.8. постанови). У розділі 5 постанови «Позиція Верховного Суду» відсутні висновки щодо конкретної дати (08.07.2015 чи 09.07.2020), на яку (за яку) повинен визначатись вказаний показник.
		В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що Висновок суперечить нормам Господарського процесуального кодексу України, оскільки містить висновки з питань права, а тому не повинен був прийматись судом до уваги.
		Вказані доводи колегією суддів відхиляються, оскільки при прийнятті рішення  Висновок експерта був взятий до уваги лише в частині, що стосується визначення розміру чистих активів Банку та розміру завданої позивачу матеріальної шкоди.
		Відтак, наданий позивачем Висновок експертизи, яким встановлено розмір понесених позивачем збитків у вигляді вартості позбавлених корпоративних прав (128 942 532,00 грн) є належним засобом доказування в даній справі.
		Відповідач, у свою чергу, не навів в апеляційній скарзі обґрунтування конкретного порушення закону під час складення експертного висновку.
		Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції НБУ звертав увагу суду на те, що для правильного вирішення спору та визначення розміру збитків необхідно застосувати вимоги статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою згідно пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» №590-IX від 13.05.2020 встановлено особливості розгляду даної категорії спорів.
		Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника, враховуючи наступне.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» №590-IX від 13.05.2020, який набрав чинності 23.05.2020, та на який посилається відповідач,  доповнено, зокрема, Закон України «Про банки і банківську діяльність» статтею 79-1 «Відшкодування шкоди, завданої учаснику банку внаслідок протиправного (незаконного) віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідації банку».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           
		Відповідно до частини 1 статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України, зазначеного у частині другій статті 79 цього Закону, особа, яка була учасником банку на момент прийняття такого рішення (індивідуального акта), має право на відшкодування шкоди, заподіяної таким рішенням (індивідуальним актом), у порядку, встановленому законом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.
		Відшкодування упущеної вигоди здійснюється у розмірі доходів, які учасник банку міг би реально одержати, але прийняте рішення (індивідуальний акт) Національного банку України стало єдиною і достатньою причиною, яка позбавила цього учасника можливості їх отримати. Упущена вигода відшкодовується лише у разі, якщо така вигода не була врахована під час оцінки реальних збитків (вартості акцій) (частина 2 статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
		Реальні збитки визначаються у розмірі вартості акцій банку на день прийняття рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних/відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (далі у цій статті - день врегулювання) (частина 3 статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
		Отже, вищенаведені положення статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюють особливості визначення розміру шкоди (упущеної вигоди та реальних збитків) у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України.
		При цьому, реальні збитки вказаний Закон визначає саме як вартість акцій банку на день прийняття рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 
		Водночас, як вбачається із матеріалів справи та неодноразово наголошувалось судом вище,  предметом позову в даній справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу у зв`язку із незаконним позбавленням його корпоративних прав, а не у зв`язку з позбавленням його права власності на акції ПАТ «Радикал Банк».
		З огляду на зазначене, посилання відповідача у даній справі на необхідність застосування положень статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є безпідставними, оскільки даною нормою встановлені особливості визначення розміру шкоди, зокрема, реальних збитків, у вигляді вартості акцій, а не втрачених корпоративних прав у зв`язку з прийняттям Національним банком України протиправної постанови. 
		При цьому, з огляду на вищевстановлені обставини справи, обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права.
		Відповідач в апеляційній скарзі також наводить в якості обґрунтування її доводів те, що існує постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №911/3474/17, в якій, на його думку, встановлені певні факти, що мають значення для цієї господарської справи, а саме те, що протягом дня 09.07.2015 керівництво банком здійснював менеджмент Банку, призначений акціонером (позивачем). Відтак, на переконання відповідача, суд першої інстанції у межах справи №910/9095/18 неправильно встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, пославшись на те, що позивач не є особою, яка вчиняла будь-які дії стосовно майна ПАТ «Радикал Банк» протягом дня 09.07.2015.
		Однак, посилання скаржника на вказану постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №911/3474/17 колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, як свідчать обставини, що стали предметом розгляду в межах господарської справи №911/3474/17, ТОВ «Промислово інноваційна компанія» не була учасником вказаної справи, а відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, згідно частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Відтак, встановлені у справі №911/3474/17 обставини не є таким, що встановлені відносно позивача. 
		По-друге, пункти 24-27 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №911/3474/17, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, стосуються стислого викладу обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, а не позиції Верховного Суду. При цьому, в пункті 64 вказаної постанови дослівно зазначається: «Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що при вирішенні даного спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей  86, 236 Господарського процесуального кодексу України  щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом».
		Тобто, суд касаційної інстанції у справі №911/3474/17 поставив під сумнів, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, а відповідні судові рішення скасував та передав справу на новий розгляд.
		Враховуючи зазначене, не можна вважати встановленими для даної справи обставини, що позивач є особою, яка вчиняла будь-які дії стосовно майна ПАТ «Радикал Банк» протягом дня 09.07.2015. 
		Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, цей аргумент відповідача взагалі не стосується обставин заподіяння майнової шкоди позивачу, оскільки зміни у фінансовому стані ПАТ «Радикал Банк», що могли відбутися протягом 09.07.2015, не є сферою відповідальності позивача, оскільки приймаючи 09.07.2015 відповідне рішення про визнання ПАТ «Радикал Банк» неплатоспроможним, Національний банк України, який у спірних правовідносинах виступає як особливий державний орган, взяв на себе відповідальність за фінансовий стан ПАТ «Радикал Банк», а недосконалість процедур та правил не може перекладатись на позивача. При цьому, як уже наголошувалось вище, згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).
		У даному контексті судом апеляційної інстанції також враховано висновки Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (пункт 71), у якому зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, а помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Отже, здійснене відповідачем посилання на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №911/3474/17 в якості обґрунтування доводів апеляційної скарги є безпідставним, а посилання на те, що позивач є особою, яка вчиняла дії стосовно майна ПАТ «Радикал Банк» протягом дня 09.07.2015 недоведеним. 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає доведеною наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування Національним банком України шкоди позивачу згідно статті 1173 Цивільного кодексу України.
		Права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем шляхом прийняття протиправної постанови, внаслідок чого позивачу завдана шкода у розмірі вартості корпоративних прав, які посвідчуються акціями, визначена на день прийняття постанови НБУ №452/БТ (09.07.2015) у розмірі 128 942 532,00 грн.
		Доводи скаржника із приводу того, що ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія» є неналежним позивачем у даній справі з огляду на пункт 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» та «Агротексім та інші проти Греції», оскільки, на думку відповідача, лише ПАТ «Радикал Банк» є особою, яка може стверджувати про порушення своїх прав (в тому числі про завдання шкоди/збитків) внаслідок прийняття НБУ незаконного рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а не його акціонери в своїх інтересах, колегією суддів відхиляються, оскільки прийняття постанови Правління Національного банку України №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» стало підставою для позбавлення позивача корпоративних прав у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як його власності.
		          Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (рublіс іnterest, gеnеrаl іnterest, gеnеrаl іnterest of the соmmunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable rеlationship of рrороrtionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		У справі «Еаst/West Аllians Limited проти України» (рішення ЄСПЛ від 02.06.2014) ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Протоколу та вказав, що підприємство було позбавлене належного йому майна у надзвичайно свавільний спосіб, всупереч принципові верховенства права. Втручання держави носило не короткостроковий характер, а позивач був позбавлений доступу до свого майна тривалий час та в результаті протиправних дій державних органів втратив його. Аналогічну позицію висловлено судом у справі «Рисовський проти України» (рішення ЄСПЛ від 20.10.2011).
		У справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (рішення ЄСПЛ від 09.10.2018) суд встановив непропорційність втручання держави в здійснення права власності, а саме: позбавлення цього права призвело до порушення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Такі ж порушення судом констатовано у справах «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982), «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» (рішення ЄСПЛ від 20.11.1995), «Україна-Тюмень проти України» (рішення ЄСПЛ від 22.11.2007).
		Крім того, як передбачено у пункті 48 рішення ЄСПЛ у справі «Рейснер проти Туреччини» від 21.07.2015 (скарга №46815/09) перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне користування майном має бути законним. У зв`язку з цим Суд зазначає, що в цій справі національні суди скасували рішення, що стосується поглинання Демірбанку до Фонду та подальшого його продажу банку HSBC. Роблячи це, суди відповідно вважали, що адміністративні акти були протиправними. Цими рішеннями відповідні адміністративні акти були визнані нікчемними з ретроспективним ефектом (ex tunc). Зважаючи на це, Суд вважає, що втручання у право заявника на користування його майном не може вважатися законним у значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
		У пункті 49 рішення ЄСПЛ у справі «Справа CINGILLI Holding А.S. та Джингиллиоглу проти Туреччини» від 21.07.20І5 (заяви №31833/06 і 37538/06) ЄСПЛ зазначає, що в цій справі заявники були акціонерами Демірбанк [Demirbank], який був поглинутий державними органами, і, відповідно, там, безперечно, мало місце втручання в їхнє право власності. Стосовно положення статті 1 Протоколу №1, що застосовується в даному випадку, Суд зазначає, що рішення Ради про поглинання Демірбанк [Demirbank] було очевидно прийнятим в якості заходів контролю за банківським сектором країни. Насправді, воно пов`язане з позбавленням власності, проте в ситуації, яка склалася, таке позбавлення породило елемент участі для управління банківською галуззю. Тому другий абзац статті 1 Протоколу №1 можна застосувати в даному випадку.
		Отже, можна зробити висновок, що звернення позивача із позовними вимогами до відповідача у даній справі виправдане практикою Європейського суду з прав людини в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є правомірним, оскільки забезпечує ефективний захист порушених прав та інтересів акціонерів в цьому випадку.
		ПАТ «Радикал Банк» у даному випадку не може звернутись до суду з таким позовом, оскільки після прийняття постанови НБУ повноваження органів управління та контролю банку перейшли до уповноваженої особи ФГВФО, а позивач, в силу факту позбавлення корпоративних прав, втратив будь-яку можливість впливати на поточне управління діяльністю ПАТ «Радикал Банк».
		Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
		Висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі є правомірними.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
		 
		Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.     
		Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.
		При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
		Відтак, усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім наведених у мотивувальній частині постанови взяті судом до уваги, однак не спростовуються висновків суду про задоволення позовних вимог у даній справі.
		Доводи апеляційної скарги Національного банку України не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
		Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Національного банку України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
		Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		          Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/9095/18  залишити без змін.
		Матеріали справи №910/9095/18 повернути до місцевого господарського суду.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено та підписано 18.09.2020.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            Ю.Б. Михальська 
		 
		Судді                                                                                І.М. Скрипка
		 
		                                                                                А.І. Тищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...