Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/975/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2020. Зареєстровано: 20.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2020.
Дата набрання законної сили: 17.09.2020
Номер судового провадження: К/9901/35741/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 вересня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 560/975/19
		адміністративне провадження № К/9901/35741/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до Управління Держпраці у Хмельницькій області
		про визнання протиправним та скасування постанови
		за касаційною скаргою Управління Держпраці у Хмельницькій області
		на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Тарновецького І.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Боровицького О.А., суддів Матохнюка Д.Б., Шидловського В.Б.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		В квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - також позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області від 20 березня 2019 року №22/116 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 751  140 грн.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року, позов задоволено.
		Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в діях позивача відсутній факт порушення, передбаченого статтею 24 Кодексу законів про працю України, а тому накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 751  140 грн не може вважатись правомірним.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що у ході інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області встановлено, що громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 виконували роботи на пилорамі позивача за цивільно-правовими договорами. За формою вказані договори відповідають договору підряду в розумінні глави 61 Цивільного кодексу України. Зміст же договорів та фактичні обставини справи свідчать про маскування трудових відносин під цивільно-правові, виходячи із наступного.
		По-перше, основним КВЕД ФОП ОСОБА_1 є 16.10 - лісопильне та стругальне виробництво, відповідно роботи по розпиленню лісопильних матеріалів та їх складання належать до основного виду діяльності підприємства і мають виконуватися на постійній основі найманими працівниками за трудовими договорами. Зазначені роботи не є поодинокими епізодами, які в процесі здійснення господарської діяльності підприємцями виникають додатково і можуть виконуватися за цивільно-правовими договорами. При цьому, у позивача взагалі відсутні належним чином оформлені наймані працівники. Тобто, всю господарську діяльність  ФОП ОСОБА_1 здійснює силами сторонніх осіб без укладення трудових договорів.
		По-друге, зміст так званих цивільно-правових договорів суперечить фактичним обставинам справи та не містить логіки. Так, згідно з пунктом 1.1. договорів із ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , їх предметом є виконання робіт щодо розпилення лісопильних матеріалів в об`ємі по 60 м. куб. кожен. Згідно з пунктом 1.1. договорів із ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 їх предметом є виконання робіт щодо перенесення та складання дошки обрізної в об`ємі по 60 м. куб. кожен. Таким чином, двоє працівників мали розпиляти разом 120 м. куб. лісопильних матеріалів, а інші четверо перенести й скласти ці матеріали, але вже чомусь в об`ємі 240 м. куб. Тобто, в об`ємі вдвічі більшому, ніж фактично мало бути розпилено деревини. Це при тому, що в підприємця відсутні наймані працівники за трудовими договорами, а також інші працівники за так званими цивільно-правовими договорами, які могли б розпиляти ще 120 м. куб. деревини, яку потрібно перенести і скласти.
		По-третє, договорами передбачено оплату саме роботи (процесу роботи), а не конкретно визначеного індивідуалізованого результату такої роботи. Так, згідно з пунктом 5.1. цивільно-правових договорів вартість виконаних виконавцями робіт становить за розпилення деревини 6  000 грн, а за перенесення і складання 3  600 грн.
		По-четверте, пунктами 5.3.1, 5.3.2. цивільно-правових договорів передбачено, що розрахунок проводиться у два платежі: аванс та остаточний розрахунок. Даний факт, на думку скаржника, свідчить, що сторони керувалися нормами чинного законодавства про працю, а саме статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що виплата заробітної плати проводиться два рази на місяць (аванс та основний платіж).
		По-п`яте, судами не враховано наявні в матеріалах справи письмові пояснення двох осіб, що працювали в позивача: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , відібрані працівниками Управління захисту економіки в Хмельницькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України та направлені до Управління Держпраці супровідним листом від 14 березня 2019 року №2550/39/121/01-2019. Отримані пояснення були взяті до уваги відповідачем при розгляді справи та винесені оскаржуваної постанови. ОСОБА_3 та ОСОБА_6 пояснили, що з лютого працюють у ФОП ОСОБА_1 , а саме, здійснюють розпилення деревини. У той час як з ОСОБА_3 заключено цивільно- правовий договір на перенесення та складання деревини.
		Скаржник зазначає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди оцінили обставини справи формально, виходячи з позицій цивільного законодавства, не врахувавши специфіку виконуваних робіт, практичну можливість їх виконання за цивільно-правовими договорами з окремими фізичними особами.
		При цьому, скаржник зазначає, що сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин і зазначені висновки, на думку скаржника, узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18.
		Позиція інших учасників справи
		26 лютого 2020 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Касаційна скарга надійшла до суду 21 грудня 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №560/975/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 17 вересня 2020 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець 1 листопада 2010 року за №26530000000001449. Основним видом економічної діяльності позивача є лісопильне та стругальне виробництво, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
		Управління захисту економіки в Хмельницькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України на адресу Управління Держпраці у Хмельницькій області надіслало лист від 12 лютого 2019 року вих. №1467/39/121/01-2019 щодо необхідності перевірки офіційного працевлаштування у ФОП ОСОБА_1 на об`єкті переробки лісопродукції в с. Подолянське, Віньковецького району, Хмельницької області.
		Посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області проведено відвідування ФОП ОСОБА_1 , що здійснює підприємницьку діяльність, за адресою: АДРЕСА_1 , з метою моніторингу стану дотримання законодавства про працю щодо оформлення трудових відносин, та зафіксовано виконання робіт по розпиленню та складанню деревини особами у складі восьми чоловік без належного оформлення позивачем із працівниками трудових відносин. 
		За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ХМ731/1635/АВ від 26 лютого 2019 року.
		Відповідно до висновків вказаного акта інспекційного відвідування встановлено порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", а саме, встановлено, що трудові відносини із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 станом на 26 лютого 2019 року не оформлені. Трудові договори ФОП ОСОБА_1 у письмовій формі із вищевказаними найманими працівниками (чи шляхом видання наказів про прийом) відповідно до вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України не укладені, до початку допуску працівників до роботи своєчасно не подано відповідного повідомлення до органів ДФС, згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". З цього приводу роботодавцем не надано підтверджуючих документів про оформлення трудових відносин із вищевказаними особами.
		6 березня 2019 року відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу від 6 березня 2019 року №90, згідно якого вирішено розгляд справи про накладення штрафу на ОСОБА_1 за виявлені порушення, відповідальність за яке передбачене статтею 265 КЗпП України, призначити на 20 березня 2019 року, про що направлено на адресу позивача повідомлення від 6 березня 2019 року №1126/19 про розгляд справи з накладення штрафу.
		Позивач, не погодившись із висновками акта інспекційного відвідування, подав до Управління Держпраці у Хмельницькій області заперечення до акта інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 26 лютого 2019 року № ХМ731/1635/АВ.
		12 березня 2019 року відповідачем розглянуто заперечення позивача та надано останньому відповідь, в якій управління зазначило, що висновки зроблені за результатами інспекційного відвідування, і які оформлені актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 26 лютого 2019 року №ХМ731/1635/АВ дають підстави для винесення припису інспекторами праці на усунення порушення законодавства про працю у відповідності до вимог пунктів 23, 24, 27 Порядку №295. Наведені у листі підприємцем доводи не спростовують обставини, які встановлені під час інспекційного відвідування. Також, роз`яснено позивачу, що у разі незгоди із зазначеною відповіддю позивач вправі згідно зі статтею 55 Конституції України, статтею 221 КЗпП України звернутись із відповідним позовом до місцевого суду.
		Також, у зв`язку з виявленими порушеннями законодавства про працю відповідачем винесено припис від 13 березня 2019 року №ХМ731/1635/АВ-П211 про усунення виявлених порушень зі строком усунення до 14 квітня 2019 року.
		20 березня 2019 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20 березня 2019 року №22/116, згідно з якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 751  140 грн, на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
		Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1  та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
		Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
		Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
		Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295) 
		Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
		Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
		Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
		Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
		У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
		Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
		За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. 
		Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України). 
		Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19).
		За результатами розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 існували цивільно-правові відносини, а тому дії ФОП ОСОБА_1 щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення статті 24 КЗпП України, однак колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи із наступного.
		Так, встановивши укладення між позивачем та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 цивільно-правових договорів, судами попередніх інстанцій не з`ясовувалося, чи є вищевказані договори такими, які врегульовуються положеннями ЦК України, або укладенні для «приховування» трудових відносин, тобто суди не досліди, чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.
		Судами попередніх інстанцій було встановлено, що пунктом 1.1. цивільно-правових договорів визначений зміст роботи, водночас, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, які саме роботи виконувалися виконавцями відповідно до цих угод, а саме, чи була ця робота індивідуально-визначена, мала якийсь кінцевий матеріально-визначений результат, чи послуги надавалися в процесі виконання якоїсь функції, особою відповідно до професії, спеціальності, кваліфікації, враховуючи те, що основним видом економічної діяльності позивача є лісопильне та стругальне виробництво (КВЕД - 16.10), а також те, що у позивача взагалі відсутні наймані працівники, з якими укладені трудові договори.
		Також судами попередніх інстанцій зі змісту цивільно-правових договорів встановлено, що вартість робіт визначена у пункті 5.1. договорів. За результатами виконаних робіт, в залежності від його обсягу, працівники отримують винагороду. Робота приймається відповідним актом, що є підставою для оплати винагороди за роботу.
		Так суди встановили, що за результатами наданих послуг з між сторонами складено акти прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до цивільно-правових договорів від 14 лютого 2019 року та 19 лютого 2019 року, водночас судами попередніх інстанцій із зазначених актів не було встановлено, який саме конкретно кінцевий результат роботи був переданий виконавцями замовнику, обсяг цих робіт та винагорода, яку мали отримати виконавці відповідно до цих актів. 
		Також судами попередніх інстанцій не встановлено, за яких обставин припиняються договірні відносини між сторонами, яким чином здійснювалася оплата за виконані роботи, чи підлягали особи, з якими укладалися цивільно-правові договори, правилам внутрішнього трудового розпорядку.
		Також судами попередніх інстанцій не надано оцінку наявним у матеріалах справи письмовим поясненням двох осіб, що працювали в позивача, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , відібрані працівниками Управління захисту економіки в Хмельницькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України та направлені до Управління Держпраці супровідним листом від 14 березня 2019 року №2550/39/121/01-2019. Так, отримані пояснення були взяті до уваги відповідачем при розгляді справи та винесені оскаржуваної постанови. В зазначених поясненням ОСОБА_3 та ОСОБА_6 пояснили, що з лютого працюють у ФОП ОСОБА_1 , а саме, здійснюють розпилення деревини. У той час як з ОСОБА_3 укладено цивільно-правовий договір на перенесення та складання деревини.
		Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.
		Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18, від 16 червня 2020 року у справі №815/5427/17 та від 20 серпня 2020 року у справі №813/2520/16.
		Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
		При цьому, при новому розгляді справи, суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).
		Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:
		1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;
		2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;
		3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;
		4. виконується працівником особисто;
		5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;
		6. має характерну тривалість/продовжуваність;
		7. вимагає особисту присутність працівника;
		8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
		При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:
		1. періодичність виплати винагороди працівнику;
		2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;
		3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;
		4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;
		5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;
		6. відсутність фінансового ризику у працівника.
		Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини другої  статті 353 КАС України  підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
		Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242  КАС України.
		Керуючись статтями  242,  341,  345,  349,  353,  355,  356,  359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області задовольнити частково.
		Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...