Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/2378/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Надіслано для оприлюднення: 22.09.2020. Зареєстровано: 23.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2020.
Дата набрання законної сили: 08.10.2020
Номер судового провадження: 1-в/295/249/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №295/2378/20
		 
		1-в/295/249/20
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21.09.2020 року м. Житомир
		 
		Богунський районний суд м. Житомира в складі:
		головуючого-судді          ОСОБА_1 
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі заяву засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України про звільнення від покарання, -
		   з участю сторін кримінального провадження:
		       прокурора     ОСОБА_4 
		       представника ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)» ОСОБА_5 
		       засудженого ОСОБА_3 в режимі відео конференції з ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)»
		       захисника ОСОБА_6     
		   
		В С Т А Н О В И В :
		   
		   Засуджений ОСОБА_3  звернувся із заявою про звільнення від покарання. В обґрунтування зазначив, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі суперечить ст. 3 Конвенції та ст. 28 Конституції України та розцінюється як неправильне застосування до нього кримінального закону, оскільки новий вид покарання у виді довічного позбавлення волі визнаний Європейським Судом як нелюдське покарання, про що зазначив ЄСПЛ у справі «Пєтухов проти України». Вважає, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі має бути змінене на більш м`яке, а саме на 15 років позбавлення волі, а оскільки він вже відбув більше 15 років призначеного покарання, тому його слід звільнити від подальшого відбування покарання.
		В судовому засіданні засуджений підтримав заяву по доводах викладених в ній.
		Захисник підтримала клопотання засудженого. 
		Представник установи виконання покарань заперечував щодо задоволення клопотання засудженого.
		Прокурор вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання засудженого.
		   Заслухавши засудженого, захисника, представника установи виконання покарань, думку прокурора, дослідивши матеріали особової справи засудженого, суд приходить до наступного висновку.
		   Судом встановлено,що вирокомКиївського міськогосуду від18.08.2000р. ОСОБА_3  засуджено за ст. ст.93 п.п. «а», «ж», «з», «і», 143 ч.2, 193 ч.3, 194 ч.3, 42 КК України до довічного позбавлення волі в тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
		   Ухвалою Верховного Суду України від 15.02.2001року вирок Київського міського суду від 18.08.2000р. щодо  ОСОБА_3  залишено без зміни.
		Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 04.12.2017р. зараховано засудженому  ОСОБА_3  у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 09.02.1999р. по 15.02.2001р., з 29.04.2009р. по 03.07.3009р. та з 10.08.2009р. по 25.08.2009р. з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі за вироком Київського міського суду від 18.08.2000р. та за постановами слідчого і суду про участь при проведенні слідчих дій та для участі у судовому розгляді кримінального провадження.
		   Засуджений відбуває покарання в ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№ 8)». 
		Рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року у справі № 1-33/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кодексу 1960р., які передбачали смертну кару як вид покарання.
		   Законом України № 1483 від 22.02.2000 року Кримінальний кодекс 1960 року приведено у відповідність з вищевказаним рішенням. Кодекс 1960 року доповнено новою статтею 25-2, яка визначила новий вид кримінального покарання  довічне позбавлення волі. У розділі другому цього Закону передбачено, що перегляд вироків у справах щодо осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано, здійснюється судом, який постановив вирок. Крім того, цим Законом внесено зміни і до другого речення ч.1 ст. 25 КК України, зокрема слова «смертна кара» замінено словами «довічне позбавлення волі», слово «двадцяти» замінено словами «двадцяти п`яти».
		   Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 справа № 1-5/2011 у пункті четвертому зазначив, що рішення КСУ від 29 грудня 1999 року не став новим законом, що пом`якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, оскільки КСУ повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. При цьому, виключно кримінальними Законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи. 
		   В пункті шостому зазначеного рішення КСУ вважає, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою, яка була передбачена Кодексом 1960 року та положення цього Кодексу із змінами внесеними Законом № 1483, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. На підставі ч.1 ст. 58 Конституції України, ч.2 ст. 6 Кодексу 1960 року, ч.1 ст. 5 Кодексу 2001 року положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили передбачені Кодексом 1960 року особливо тяжкі злочини до набрання чинності зазначеним законом, у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано. Крім того, зазначеним Законом засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк (частина перша ст. 25 Кодексу 1960 року та частина друга ст. 87 Кодексу 2001 року).
		   Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях визнавав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів не є порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справі «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).
		   В рішенні Європейського суду з прав людини «Петухов проти України» від 12.03.2019, яке набуло статусу остаточного 09.09.2019, зазначено, що суд встановив порушення ст. 3 Конвенції у зв`язку з «нескоротністю покарання у виді довічного позбавлення волі», в рішенні зазначено, що органи влади України закликаються до виправленнязаконодавства з метою створення доступних умов звільнення (дострокового) для усіх довічно засуджених, після перегляду передбаченої загрози від них суспільству, на підставі індивідуальної оцінки ризику. Зазначеним рішенням Європейського суду встановлено порушення в частині «нескоротності покарання у виді довічного позбавлення волі», а не в тому, що вид покарання як довічне позбавлення волі є нелюдським і таким, що суперечить людській гідності.
		Смертна кара була винятковою мірою покарання відповідно до ст. 24 КК (в редакції 1960 р.), 22.02.2000 року було внесено зміни в ст. 93 КК України відповідно до Закону України від «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудових кодексів України» в частині зміни виду покарання «смертної кари» на «довічне позбавлення волі», а до вказаної дати іншими нормами права не було скасовано виняткову міру покарання, вона була зупинена, була визнана такою, що не відповідає Конституції України, та в рішенні Конституційного Суду України не було зазначено про її скасування. 
		А тому при постановленні вироку 18.08.2000р. щодо ОСОБА_3 було застосовано покарання у виді довічного позбавлення волі, вид покарання обирався судом з урахуванням усіх обставин вчинення злочину, особи яка вчинила злочин.
		ОСОБА_3  буввизнаний винниму вчиненіумисного вбивстваіншої людини(завироком -двох осіб), щодо нього і було застосовано певний вид обмеження волі, що в даному випадку не є надмірний, не є шкідливим для особи, оскільки визначена попереднім законодавством України міра покарання у вигляді смертної кари (яка діяла на момент вчинення злочинів) була замінена на більш м`який вид покарання, тобто право  ОСОБА_3  на життя не було порушено.
		Визначена Кримінальним кодексом України (ст. 51) система покарань, є обов`язковою для суду, є вичерпною і не може бути довільно розширена за розсудом суду, і лише законодавець має звузити або розширити існуючий та закріплений у законі перелік покарань. Суд не є законодавцем згідно ст.75 Конституції України, а тому самостійно змінити перелік покарань не має права.
		Окрім того, згідно вимог КК України види покарання діляться на строкові та безстрокові, щодо строкових видів кримінальним законодавством передбачені види звільнення від покарання, що стосується безстрокового покарання (довічного позбавлення волі), то щодо осіб, які засуджені до вказаного виду покарання, передбачено лише статтею 87 КК України право на помилування після відбуття певного строку покарання, інших умов звільнення від відбування покарання діючим Кримінальним кодексом України на даний час не передбачено. 
		Діючий Кримінальний кодекс України передбачає види звільнення від покарання, зокрема:
		- щодо осіб, які засуджені за злочини, караність яких усунена законом;
		- внаслідок закінчення строків давності; 
		- за хворобою; 
		- внаслідок втрати особою суспільної небезпечності; 
		- на підставі законів про амністію або помилування.
		Враховуючи вимогидіючого Кримінальногокодексу України,зокрема ч.1ст.74,де передбачено,що звільненнязасудженого відпокарання абоподальшого йоговідбування,заміна більшм`яким,інше пом`якшенняпокарання,може застосовуватисятільки увипадках,передбачених цимКодексом,а оскільки ОСОБА_3  засуджений до довічного позбавлення волі, то можливе лише звільнення від відбування покарання внаслідок помилування.
		Велика ПалатаВерховного Судув постановівід 08.07.2020р.(справа№1-42/2004)дійшла дотаких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі ЄКПЛ, та не являє собою порушення її статті 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням статті 3 ЄКПЛ; в) відсутнє порушення статті 3 ЄКПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції. В національному законодавстві України, як зазначив ЄСПЛ, існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
		Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якого охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно доЗакону №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		Оскільки на даний час відсутні законодавчо встановлені підстави для застосування звільнення від покарання щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, механізм застосування, клопотання засудженого задоволенню не підлягає.
		Керуючись ст.ст. 537, 539, 372, 376 КПК України, суд 
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		   В задоволенні заяви засудженого ОСОБА_3 про звільнення від покарання відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.
		Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 7 днів з дня оголошення, засудженим протягом того ж часу з дня отримання копії ухвали (повного тексту).
		 
		 
		 
		Суддя                             ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...