Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2665/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Орендні правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: 24.09.2020. Зареєстровано: 24.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2020.
Дата набрання законної сили: 24.09.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 вересня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  922/2665/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
		 
		за участю секретаря судового засідання: Півень А.Л.
		 
		розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп"
		 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Стойка О.В.; судді: Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.)
		від 24.02.2020
		у справі № 922/2665/17 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм"
		про стягнення 3 231 202, 10 грн,
		 
		за участю представників учасників справи:
		позивача - Крайз О.І.,
		відповідача-1 - Ульянов Р.А.,
		відповідача-2- не з`явилися, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про солідарне стягнення заборгованості у вигляді неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України в розмірі 3  231  202, 10 грн за договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017.
		 
		1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" умов договору оренди щодо обов`язку повернення орендованого майна та невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" умов договору поруки від 21.02.2017.
		 
		2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово. 
		 
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 позов було задоволено повністю.
		 
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 у справі №922/2665/17 скасовано. Справу №922/2665/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
		 
		2.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.11.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" неустойку у розмірі 3  231  202,  10 грн за договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017.
		 
		Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що об`єкт оренди не переданий позивачу в порядку визначеному умовами договору та нормами чинного законодавства; Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів щодо вчинення всіх можливих та необхідних дій для повернення орендованого об`єкта позивачу; обставини встановлені постановою про закриття кримінального провадження не мають обов`язкового значення при розгляді даної справи; Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремікс" не було обмежене у захисті своїх прав як орендаря, оскільки мало можливість звернутись з позовом до суду з вимогами до позивача щодо зобов`язання останнього прийняти об`єкт оренди, однак Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" не наведено, які саме дії крім надіслання поштових повідомлень здійснював останній задля виконання свого обов`язку з повернення об`єкта оренди.
		 
		2.3. Постановою Верховного Суду від 15.10.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
		 
		Підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції стало те, що справу було розглянуто в суді апеляційної інстанції неповноважним складом суду.
		 
		При цьому у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 також зазначено, що суди попередніх інстанцій не перевірили чи були заперечення наймодавця щодо користування майном наймачем після закінчення строку договору найму, та відповідно чи не був поновлений договір на строк, який був раніше встановлений договором. Крім того, суди не надали оцінки наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності, зокрема: фіскальному чеку від 10.04.2017, який відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, підтверджує надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 185); опису вкладення у цінний лист (із зазначення в ньому листа №  1040 від 10.04.2017), на якому працівник поштового зв`язку розписався і проставив відбиток календарного штемпеля - 10.04.2017 згідно із пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 186); рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення з оголошеною цінністю, яке передбачено пунктом 62 Правил надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 189). При цьому, надаючи оцінку доводам орендаря про надіслання 06.07.2017 на адресу орендодавця акта приймання-передачі майна, суди попередніх інстанцій не врахували положення пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, яким передбачено, що працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля; один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.
		 
		2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2018 скасовано. Суд прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" неустойки в сумі 3  231 202, 10 грн за договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017 відмовив.
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до договору оренди обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" повернути орендодавцю орендоване майно кореспондується із зустрічним обов`язком Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" в день закінчення договору надіслати уповноваженого представника для складання та підписання акта приймання-передачі майна (пункт 4.2 договору). Зазначене зумовлено також великою відстанню між місцезнаходженням майна (Херсонська область) та Позивача (м.  Харків), а також характеристикою об`єкта оренди, сукупністю нежитлових будівель та споруд, що не можуть бути передані в іншій спосіб. Проте відповідних дій Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" не вчинило, доказів наявності такого представника 28.02.2017 в місцезнаходженні майна з метою прийняти майно та скласти акт прийому передачі, а також до моменту звернення з позовом до суду, позивачем не надано. 
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КреМікс" вчиняло заходи щодо передачі орендодавцю об`єкта оренди, а саме направляло позивачу та власнику повідомлення з актом прийому - передачі, проте позивач безпідставно ухилявся від підписання акта приймання-передачі орендованого майна. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що при наданні оцінки цим діям Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" з метою визначення добросовісності його поведінки, не має значення фактичне отримання цих повідомлень контрагентом, оскільки це стосується поведінки останнього, а не Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс".
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність позивача в розумінні вимог статті 614 Цивільного кодексу України звільняє Товариство з обмеженою відповідальністю "КреМікс" від відповідальності за відсутність складеного та підписаного сторонами акта прийому-передачі майна. Обставин ухиляння останнього від повернення майна позивачу після закінчення строку дії договору оренди судом не встановлено.
		 
		Щодо продовження дії договору оренди на новий строк суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дійсно, з моменту закінчення строку дії договору оренди та до моменту звернення позивача до суду він не надсилав Товариству з обмеженою відповідальністю "КреМікс" жодних заперечень щодо припинення дії договору оренди, звільнення території бази або повернення майна. Проте, за умови заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" проти продовження дії договору та відсутності доказів користування спірним майном після 28.02.2017, факту продовження дії договору оренди на новий строк в силу зазначеної норми закону судом не встановлено.
		 
		Також суд апеляційної інстанції встановив відсутність порушеного права позивача оскільки він не вимагав повернути майно, тобто захистити відповідне право, а вимагав лише сплатити подвійну плату за його начебто користування. При цьому суд вважав доведеною бездіяльність позивача, що спрямована на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна після закінчення строку дії договору.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2018.
		 
		3.2. Як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2020 у справі №915/1429/19 (щодо застосування статті 785 Цивільного кодексу України в частині ототожнення факту користування майном та факту неповернення майна з оренди). Також, як на підставу подання касаційної скарги, посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом прийнято до уваги неналежні докази відповідача-1 щодо факту відсутності користування майном після спливу строку оренди та відсутності вини щодо неповернення майна з орендного користування; та відхилено, як недостовірні, докази позивача на підтвердження дії щодо виконання умов договору.
		 
		3.3. На адресу суду 09.09.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" надійшли письмові пояснення, в яких товариство просило відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інпайп" в задоволенні його касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
		 
		Також від Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" 15.09.2020 та 23.09.2020 на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення.
		 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Любимівський" (балансоутримувач), Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (орендар) 21.02.2017 уклали договір оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази, який регулює цивільно-правові відносини орендодавця, балансоутримувача і орендаря, пов`язані з передачею в оренду комплексу нежитлових будівель виробничої бази, що перебуває у власності балансоутримувача на підставі свідоцтва від 20.11.2015 та використовується з правом надання в оренду (суборенду) орендодавцем на підставі договору № 01/12/16 від 01.12.2016.
		 
		Відповідно до пункту 1.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (без права передання в суборенду чи в користування в інший спосіб третім особам) комплекс нежитлових будівель виробничої бази, який розташований за адресою: Херсонська область, Каховський район, смт. Любимівка, вул. Мелітопольська, 95, та складається з: А - адмінбудівля, під А - підвал, а - вхід в підвал, а1, а2 - ганки, площею 467,4  м2; Б - виробничий цех площею 870,1 м2; В - туалет; Г - бокс площею 467,4 м2; Д - бокс площею 264,4 м2; Є - заправка площею 6,9 м2; З - прохідна площею 16,8 м2; М - токарний цех площею 16,2 м2; О - трансформаторна площею 49,9 м2; П - насосна площею 16,6 м2; Р - прохідна площею 6,8 м2; С - вагова з навісом; № 1-9, 12-14 - огорожа; № І-ХІІ - споруди, а також майно для виробництва комбікорму.
		 
		Передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається перелік та стан майна, що орендується та інші відомості з узгодженням сторін (пункт 1.4 договору).
		 
		Відповідно до підпункту "д" пункту 4.1 договору орендодавець зобов`язався в день закінчення договору надіслати уповноваженого представника для складання акта приймання-передачі майна та підписати відповідний акт.
		 
		Орендар зобов`язався у випадку закінчення, розірвання або дострокового припинення цього договору здати орендодавцю орендоване майно за актом прийому-передачі у стані, в якому його було отримано, з врахуванням його нормального зносу та провести кінцевий розрахунок по орендній платі та інших платежах за весь час оренди (підпункт "д" пункту 5.2 договору).
		 
		Згідно з розділом 7 договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 28.02.2017 з врахуванням викладеного у п. 2.2 даного договору. Термін дії договору продовженню не підлягає. У разі припинення або розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю на 7 календарний день з моменту припинення дії договору оренди.
		 
		Факт передачі та приймання майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 21.02.2017.
		 
		В забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" умов договору оренди, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інпайп" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (поручитель) 21.02.2017 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" у повному обсязі зобов`язань, які виникли з договору оренди від 21.02.2017.
		 
		28.07.2017 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" із вимогою, в якій, у зв`язку з порушенням строку повернення об`єкта оренди, вимагав сплатити неустойку у розмірі 774 208, 82 грн протягом 7 днів з дня отримання цієї вимоги.
		 
		З аналогічною вимогою позивач звернувся і до поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм".
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремікс", заперечуючи проти позову посилалося на те, що в порушення умов договору (п.4.1 договору), позивачем не був направлений уповноважений представник для складання акта приймання-передачі.
		 
		23.03.2017 відповідачем було направлено на адресу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Любимівський" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" лист з пропозицією укладання договору оренди комбікормового заводу "Любимівський", та з вимогою підписати акт приймання-передачі майна від 28.02.2017, оскільки з 01.03.2017 ТОВ "Кремікс" не використовує комплекс нежитлових будівель виробничої бази, а директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Любимівський", який одночасно є директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп", ухиляється від підписання акта приймання-передачі майна.
		 
		На підтвердження обставин звільнення орендованих будівель першим відповідачем надана копія доповідної записки від 09.03.2017 від директора по виробництву директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс", в якій зазначено, що з 01.03.2017 було припинено використання зазначеного майна.
		 
		06.07.2017 відповідачем направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Любимівський" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Інпайп" акт приймання-передачі з оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази до договору оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 28.02.2017.
		 
		5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
		 
		5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		5.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 915/1429/19 (щодо застосування статті 785 Цивільного кодексу України в частині ототожнення факту користування майном та факту неповернення майна з оренди).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
		 
		Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
		 
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
		 
		5.3. Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, висновки в якому, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
		 
		Так, у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19 викладено правову позицію, до якої у своїй касаційній скарзі звертається Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп", а саме: що визначальним для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму. Верховний Суд виходить з того, що поняття "неповернення речі" не є тотожним "не користування" у правому сенсі статті 785 Цивільного кодексу України.
		 
		Разом з тим такий правовий висновок суду касаційної інстанції зроблений з урахуванням конкретних обставин спірних правовідносин, про що зауважив Верховний Суд. Так, у справі № 915/1429/19 встановлено, що наймач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення дії договору. При цьому доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після закінчення строку дії договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися.
		 
		У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив інші обставини, які навпаки свідчать про те, що наймач вчиняв заходи щодо передачі орендодавцю об`єкта оренди, а саме направляв позивачу та власнику повідомлення з актом приймання-передачі, проте позивач безпідставно ухилявся від його підписання. 
		 
		5.4. Отже, правовідносини у справі № 915/1429/19, на яку посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, що визначається відмінними обставинами кожної конкретної справи.
		 
		Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		5.5. Також у касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" як підставу подання касаційної скарги зазначило пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що суд прийняв до уваги неналежні докази відповідача-1 щодо факту відсутності користування майном після спливу строку оренди та відсутності вини щодо неповернення майна з орендного користування; та відхилив, як недостовірні, докази позивача на підтвердження дії щодо виконання умов договору.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		 
		Частиною 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України визначено випадки, коли судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
		 
		Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		5.6. Щодо наведених доводів касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
		 
		Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		 
		Згідно із частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
		 
		Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
		 
		Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України).
		 
		Виходячи зі змісту частини 1 статті 759 та частини першої статті 785 Цвільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		 
		Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
		 
		Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
		 
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
		 
		Зі змісту статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. Законодавцем у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
		 
		Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.
		 
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18.
		 
		До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
		 
		Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
		 
		Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
		 
		З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції встановив, що у якості доказів вищезазначених вимог та заперечень сторони надали такі докази.
		 
		Позивач: звіт повіреного ОСОБА_1 , за змістом якого вона з`явилася на спірний об`єкт та була недопущена до майна, у зв`язку з чим акт прийому - передачі не був складений та підписаний (а.с55 т.1); нотаріально завірені покази свідка ОСОБА_1 аналогічного змісту (а.с.12,49 т.3)
		 
		Відповідач-1 надав:
		 
		- нотаріально завірені покази свідків-працівників відповідача-1- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.224-225 т.2) щодо припинення користування майном 28.02.2017, відсутність представника позивача на об`єкті 28.02.2017, фактичне передання представникам позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_5 02.04.2017 спірного майна та їх відмови в підписанні акту прийому-передачі;
		 
		- копії власних організаційно розпорядчих документів з приводу припинення користування спірною виробничою базою: наказу № 24/02-1 від 24.02.2017 про припинення використання з 28.02.2017 будівель та території виробничої бази; акту комісії відповідача-1 від 28.02.2017 про припинення використання будівель та території виробничої бази; розпорядження директора відповідача-1 про прийняття на відповідальне зберігання майна виробничої бази до підписання акту прийому-передачі (а.с.173,174,182 т.1);
		 
		- копії листів: від 23.03.2017 на адресу директора позивача та власника ОСОБА_6 , що містив акт прийому-передачі із зазначенням про те, що майно відповідачем-1 не використовується з 01.03.2017 із доказами його направлення; № 1040 від 10.04.2017 на адресу цієї ж особи аналогічного змісту (а.с.184 т.1) із доказами його направлення, від 21.04.2017 на адресу тієї ж особи, але як директора власника майна з пропозицією укласти договір зберігання спірного майна з доказами направлення; від 06.07.2017 на адресу власника та позивача акт приймання-передачі з оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази (а.с.37-38 т.1).
		 
		Інших доказів тверджень щодо виконання/ухилення від виконання обов`язку приймання прийняття спірного майна сторони не навели та не надали.
		 
		На виконання вказівки, зазначеної в постанові Верховного Суду в даній справі, суд апеляційної інстанції, досліджуючи обставини щодо надсилання листа №  1040 від 10.04.2017, вважав достатньою сукупність наявних в матеріалах справи доказів направлення такого листа, зокрема: фіскального чеку від 10.04.2017, який відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, підтверджує надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 185); опису вкладення у цінний лист (із зазначення в ньому листа № 1040 від 10.04.2017), на якому працівник поштового зв`язку розписався і проставив відбиток календарного штемпеля - 10.04.2017 згідно із пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 186); рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення з оголошеною цінністю, яке передбачено пунктом 62 Правил надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 189).
		 
		5.7. Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції прийняв до уваги неналежні докази, оскільки номер поштового відправлення 2110866, зазначений в опису не співпадає з номером відправлення на чеку 03113 2110866 6, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Відповідно до пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. 
		 
		Згідно із пунктом 2 Правил надання послуг поштового зв`язку штриховий кодовий ідентифікатор - штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень.
		 
		Аналогічне визначення штрихового кодового ідентифікатора передбачено в Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12.05.2006 N 211. 
		 
		Згідно із пунктом 1.14. Порядку пересилання поштових відправлень за рекомендаціями ВПС та відповідно до ДСТУ 3145-95 "Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Загальні вимоги" для кодування внутрішньої пошти в АСРК (автоматизована система реєстрації та контролю) використовується штриховий код 128, для кодування міжнародної пошти штриховий код, що відповідає стандарту S 10 ВПС. 
		 
		Довжина штрихового коду включає 13 символів для внутрішніх поштових відправлень: 
		1...5 - поштовий індекс об`єкта поштового зв`язку місця приймання поштового відправлення; 
		6...12 - номер поштового відправлення; 
		13 - контрольний розряд.
		 
		З врахуванням викладеного, оскільки відповідно до Порядку пересилання поштових відправлень, саме номер 2110866 (6-12 символи штрихового коду) є номером поштового відправлення, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються.
		 
		5.8. Також суд апеляційної інстанції врахував, що з матеріалів справи вбачається, та сторонами не оспорюється, що власник майна та позивач, хоча і є різними юридичними особами, але на момент виникнення спірних відносин їх першим керівником була одна й таж особа ОСОБА_6 , а засновниками та беніфіциарами виступали одні й ті ж особи ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . За таких підстав доводи Відповідача-1 щодо надіслання вищенаведених листів саме ОСОБА_6 є обґрунтованими, а зазначення при направленні листа адреси власника чи позивача, є формальним та при встановлених обставинах не має принципового значення.
		 
		Разом з тим письмові пояснення ОСОБА_1 , зокрема, у якості свідка, а також автора доповідної записки повіреного, що вона з`явилась, але не була допущеною, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги у якості достовірного доказу, оскільки зазначена особа, як засновник та бенефіціар позивача, є зацікавленою в результатах розгляду даної справи. З тих же підстав судова колегія не прийняла до уваги письмові покази свідків, наданих відповідачем-1, оскільки всі вони були працівниками відповідача-1, є пов`язаними з ним відповідними відносинами і також не можуть вважатися незалежними особами.
		 
		З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач-1 вчиняв заходи щодо передачі орендодавцю об`єкта оренди, а саме направляв позивачу та власнику вищенаведені повідомлення з актом приймання-передачі, проте позивач безпідставно ухилявся від його підписання. 
		 
		При цьому при наданні оцінки цим діям відповідача-1 з метою визначення добросовісності його поведінки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що не має значення фактичне отримання цих повідомлень контрагентом, оскільки це стосується поведінки останнього, а не відповідача-1.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначив, що не вбачає порушеним права позивача з боку відповідача-1, та вважає доведеною бездіяльність позивача, що спрямована на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна після закінчення строку дії договору.
		Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зібраними у справі доказами не підтверджуються обставини, що відповідач-2 мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та враховує, при цьому, правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2020 у справі №  904/2357/20.
		 
		Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
		 
		Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		 
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
		 
		5.9. З врахуванням викладеного, а також виходячи з того, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 76, 77, 78, 79, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України, і при цьому, порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.
		 
		При цьому суд касаційної враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.
		 
		6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		З огляду на те, що, як було встановлено вище, правовідносини у справі №  915/1429/19, на яку посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, що визначається відмінними обставинами кожної конкретної справи, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		6.3. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи, що доводи касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо порушення норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
		 
		7. Судові витрати
		 
		7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		 
		Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Закрити касаційне провадження у справі № 922/2665/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 922/2665/17 - без змін.
		 
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                     В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                                 О. Баранець
		 
		 
		                                                                                                                          О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...