Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/20221/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2020.
Дата набрання законної сили: 15.06.2020
Номер судового провадження: 11-1459апп18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		 
		судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О.С.
		на постанову Великої Палати від 15 червня 2020 року 
		у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18)
		 
		за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» Соловйової Наталії Анатоліївни, ОСОБА_7, Славкіної Марини Анатоліївни, Кабінету Міністрів України, Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк», за участю прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання
		за касаційними скаргами Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та Міністерства фінансів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року
		 
		1.  У грудні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому з урахуванням заяв про зміну позовних вимог просили; зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів повязаними з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі  ПАТ «КБ «Приватбанк») особами; визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ «КБ «Приватбанк»; визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Приватбанк» від 20 грудня 2016 року № 2887 про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів; визнати нечинними з моменту укладення ряд договір про придбання акцій; визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 про погодження умов продажу неплатоспроможного банку  ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується інтересів позивачів; стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачів депозити та проценти за депозитами.
		2.  Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 травня 2017 року, яку залишив без змін Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 листопада 2017 року, позов задовольнив повністю.
		3.  Національний банк України, ПАТ «КБ «Приватбанк» та Міністерство фінансів України із цими судовими рішеннями не погодилися та оскаржили їх до Вищого адміністративного суду України як суду касаційної інстанції.
		4.   Касаційне провадження у справі відкрито ухвалами судді від 10, 16 та 27 листопада 2017 року.
		5.  На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС) у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, справу прийняв до провадження суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та призначив її до розгляду.
		6.  Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 грудня 2018 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у звязку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		7.  Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 червня 2020 року касаційні скарги Національного банку України, ПАТ «КБ «Приватбанк» та Міністерства фінансів України задовольнила частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року скасувала; провадження в адміністративній справі № 826/20221/16 закрила; розяснила позивачам, що розгляд позовних вимог цієї справи в частині матеріальних вимог віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції, інша частина позовних вимог щодо неправомірних дій Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягає вирішенню в судах.
		8.  Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
		9.  Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду ухвалила помилкове рішення щодо неможливості завершення розгляду справи у Великій Палаті та закриття провадження в адміністративній справі у частині позовних вимог.
		10.       За усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду при розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. При цьому важливо врахувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, зміст та юридичну природу обставин у справі.
		11.       Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що спірність правовідносин у даній справі обумовлена рішеннями Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105, яким позивачів визнано повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами.
		12.       За Законом України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління (частина перша статті 2 цього Закону). Однією з його функцій є здійснення банківського нагляду та контролю (стаття 7 названого Закону).
		13.       Статтею 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
		14.       У статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», наголошується, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
		15.       Водночас положеннями частини четвертої статті 52 цього ж Закону прямо передбачено, що рішення Національного банку України про визначення особи повязаною з банком особою може бути оскаржене до суду банком або відповідною особою.
		16.       Таким чином, Національний банк України у межах спірних правовідносин діє виключно на виконання передбачених наведеними правовими нормами публічно-владних управлінських функцій, а оспорюване рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105, яким позивачів визнано повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами, впливає на обсяг їх прав та обовязків і є рішенням субєкта владних повноважень у розумінні положень КАС.
		17.       За усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин, коли принаймні один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу, внаслідок чого ця особа зазнає порушення прав, свобод чи інтересів у межах публічно-правових відносин.
		18.       Беручи до уваги викладене, вважаю, що позов у даній справі підлягав розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, а Велика Палата Верховного Суду повинна була ухвалити у справі остаточне рішення, зважаючи, зокрема на те, що справа у провадженні касаційного суду перебуває на розгляді вже майже три роки.
		19.       Беручи до уваги те, що тривалий розгляд справи у Великій Палаті Верховного  Суду був зумовлений, у тому числі, непоодинокими випадками зловживання процесуальними правами з боку учасників справи, касаційний суд був зобовязаний вживати заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами, відповідно до ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України.
		20.       Крім того, за наведеним у постанові Великої Палати висновком, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Комісії Національного банку України про визначення позивачів повязаними з банком особами взагалі не може бути предметом судового розгляду, оскільки за своєю суттю є не позовною вимогою, а підставою основної позовної вимог. Такий висновок, на мою думку, є необґрунтованим і суперечить, наприклад,  змісту Закону України №590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», ухваленого 13 травня 2020 року.
		21.       Вважаю також за потрібне зазначити, що наведений у постанові висновок про неможливість оскаржити згадане рішення Комісії в суді жодної юрисдикції не відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
		22.       Так, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом.
		23.       Також у рішенні від 13 листопада 2018 року у справі «Омельченки проти України» (заява N 45965/08) ЄСПЛ зазначив, що вже роз'яснив у своїй прецедентній практиці щодо України, що суперечливі приписи національних судів у визначенні юрисдикції по справі, у разі якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду (пункт 15 рішення).
		24.       Таким чином, на мою думку, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду висновок щодо неможливості оскарження позивачами рішення Національного банку України не відповідає ані положенням частини четвертої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ані наведеним висновкам ЄСПЛ щодо потреби існування в особи чіткої практичної можливості оскаржити дії (рішення), які становлять втручання у її права та необхідності контролю з боку «судового органу, який має повну юрисдикцію» і забезпечує гарантії статті 6 Конвенції.
		25.       Беручи до уваги викладене, вважаю помилковими висновки, підтримані більшістю суддів Великої Палати Верховного Суду, про потребу закриття провадження в адміністративній справі.
		26.       На мою думку, скасування таких, що набрали законної сили судових рішень судів попередніх інстанцій із закриттям касаційним судом частини провадження в адміністративній справі та направлення іншої частини справи для розгляду спочатку в суді першої інстанції через чотири роки після початку її розгляду, не відповідає потребі справедливого, ефективного та швидкого вирішення справи, та суперечить вимогам ст. ст. 12, 27, 266-1, 342 Кодексу адміністративного судочинства України. Розгляд справи мав бути завершений у Великій Палаті Верховного Суду ухваленням рішення по суті спору.
		Суддя Великої  Палати Верховного Суду О.С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...