Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/3865/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 25.09.2020. Зареєстровано: 27.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2020.

Номер судового провадження: 2/522/1588/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 522/3865/18
		Провадження № 2/522/1588/20
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАІНИ
		 
		16 вересня 2020 року                                            м. Одеса 
		Приморський районний суд м. Одеси, у складі :
		головуючого - судді Науменко А.В.
		за участю секретаря  Полегенького В.С.,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Одесі впорядку загальногопозовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, стягнення коштів,-
		В С Т А Н О В И В:
		Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача з вимогою визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки, договір поруки та скасувати рішення та реєстрацію про право власності на предмет іпотеки за відповідачем.
		Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначає, що відповідач, проводячи переддоговірну роботу щодо видачі кредиту, не дотримався вимог чинного законодавства щодо забезпечення прав та законних інтересів споживача фінансових послуг, внаслідок чого споживачу таких послуг була надана недостовірна та неповна інформація, й як наслідок, підписання споживачем кредитного договору на умовах, які за умови надання такої інформації, могли б бути споживачем або змінені, або взагалі споживач відмовився б від підписання кредитного договору на таких умовах.
		Так позивачка зазначає, що 1 липня 2008 року між її чоловіком ОСОБА_2 та ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк, правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк був укладений споживчий кредитний договір № 6543183 на суму 370000,00 доларів США.
		Разом з тим, як зазначає позивачка, перед підписанням кредитного договору відповідач в порушення ч. 2 ст. 11, ст.ст. 15-19 Закону України Про захист прав споживачів; пунктів 2, 3 Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808 - не здійснив та не повідомив ОСОБА_2 про детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; не визначив та не сповістив про реальну процентну ставку, не визначив та не вказав про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначив про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашення; додатково встановив одноразову комісію за надання пакету послуг з видачі кредиту, на що не мав права; а також вніс до кредитного договору несправедливі та дискримінаційні умови, що порушило баланс прав, обов`язків та відповідальності сторін. Згідно висновку судово почеркознавчої експертизи № 2103/02 від 24.05.2017 року, яка була проведена в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц, підписи від імені ОСОБА_2 у Додатку № 2 до Кредитного договору Інформація про умови та сукупну вартість кредиту та Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 .
		Позивачка ОСОБА_1 є правонаступницею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_2 також звертався до суду з аналогічним позовом.
		Вважаючи, що такими діями та бездіяльністю відповідача позичальник був введений в оману, позивачка просила суд визнати кредитний договір та похідні від нього договори іпотеки та поруки недійсними та скасувати рішення та реєстрацію про право власності на предмет іпотеки за відповідачем, які були здійснені третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в інтересах відповідача.
		Крім того, посилаючись на ст. 1057-1 ЦК України, та наданий розрахунок отриманих від відповідача кредитних коштів та сплачених відповідачу коштів для отримання та на виконання кредиту, просила стягнути з неї на користь відповідача різницю в розмірі 8052,82 доларів США.
		Представник відповідача надав до суду відзив на позов та додаткові пояснення на відзив в яких заперечував щодо задоволення позову, вказуючи на те, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник ОСОБА_2 та позивачка як поручитель не заявляли додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконували його умови. Також представник відповідача зазначає, що Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачає такої підстави для визнання договору недійсним, як ненадання суб`єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. В таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб`єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції. Також відповідач зазначає, що позивачка, як поручитель, не є споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому як після смерті її чоловіка ОСОБА_2 до неї не перейшли права споживача, які належали покійному, оскільки до складу спадщини не входять права та обов`язки , що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права. Крім того відповідач з посиланням на ст.ст. 256, 257 ЦК України зазначив, що для пред`явлення позивачкою таких вимог сплинули строки позовної давності.
		Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином. Своїм правом надати суду письмові пояснення не скористався. На адресу суду неодноразово надавав клопотання про слухання справи за його відсутності (т.2 а.с. 131, 136, т. 3 а.с. 110, 129).
		Ухвалою суду від 26 березня 2018 року провадження по справі будо відкрите.
		Ухвалою суду від 26 березня 2018 року було частково задоволене клопотання представника позивачки про забезпечення позову  накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
		Ухвалою суду від 31 липня 2018 року було частково задоволене клопотання представника відповідача про зустрічне забезпечення - визначено позивачці розмір зустрічного забезпечення у сумі 50000,0 (п`ятдесят тисяч) гривень та зобов`язано позивачку сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду.
		Ухвалою суду від 31 липня 2018 року було задоволене клопотання представника позивачки про призначення судово економічної експертизи  по справі призначена судова економічна експертиза на вирішення якої поставлені питання, які були погоджені сторонами та зобов`язано відповідача надати для проведення експертизи чіткий перелік документів, провадження по справі зупинене.
		Ухвалою суду від 18 листопада 2018 року провадження по справі було відновлено у зв`язку із проведенням експертизи.
		Ухвалою суду від 12 грудня 2018 року представнику відповідача було відмовлено у задоволені заяви про скасування заходів забезпечення позову.
		Ухвалою суду від 26 лютого 2019 року підготовче засідання було закрите, а справа призначена до судового розгляду по суті.
		Ухвалою суду від 16 травня 2019 року було задоволене клопотання представника позивача про зміну одного заходу забезпечення позову іншим - замінений захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , вжитий на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2018 року на наступні:
		-    Заборонити Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб 14282829, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул.. Андріївська, 4 звертати стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса та/або шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених договором іпотеки від 01.07.2008 року застережень про задоволення вимог Іпотекодержателя .
		-    Заборонити усім державним реєстраторам, у тому числі акредитованим суб`єктам та нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
		Ухвалою суду від 19 червня 2019 року було задоволене клопотання представника позивачки про зупинення провадження по справі - провадження по цивільній справі №522/3865/18-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа на стороні відповідача Державний реєстратор Приватний нотаріус Київського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки та скасування рішення та реєстрації про право власності  зупинене до розгляду Верховним Судом цивільної справи № 522/16975/16-ц та набрання законної сили судового рішення по суті спору.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року про зупинення провадження по справі скасована.
		Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року задоволено клопотання представника позивачки про закриття провадження в частині позовних вимог - закрите провадження у цивільній справі № 522/3865/18 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»; третя особа - державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Макаренко В.М. про захист прав споживача шляхом визнання договорів недійсними та скасування рішення про реєстрацію права власності в частині наступних позовних вимог:
		-    «Скасувати рішення державного реєстратора  приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк (код ЄДРПОУ:14282829) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , індексний номер: 30737574, яке було ним прийняте 02.08.2016 року о 12:09:06.
		-    Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 15692378, дата, час державної реєстрації 28.07.2016 о 11:23:47, за Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк (код ЄДРПОУ:14282829), яка була вчинена державним реєстратором  приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерієм Михайловичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30737574 від 02.08.2016 року о 12:09:06.»
		В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. За згодою позивачки вона була допитана в якості свідка.
		В судовому засіданні представник відповідача підтримав обґрунтування, викладені у відзиві та додаткових поясненнях на відзив, а також наголосив, що факт виконання відповідачем своїх обов`язків, покладених згідно Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" підтверджується Додатком № 2 від 01.07.2008 року до Кредитного договору, Информационным листком по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 року та Анкетою-заявою на отримання кредиту від 13.06.2008 року, які були підписані позичальником, а судово-почеркознавча експертиза та судово-економічна експертиза проведені з порушенням законодавства, після смерті позичальника та при відсутності значної кількості документів, з огляду на що просив у позові відмовити.
		Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши позивачку як свідка, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними доказами, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Як вбачається із матеріалів справи 1 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк, правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк був укладений споживчий кредитний договір № 6543183 на суму 370000,00 доларів США та видані кредитні кошти. (т.1 а.с.18-21).
		Згідно укладеного договору Банк зобов`язався надати споживчий кредит в сумі 370000,00 доларів США, а споживач повернути кредит зі сплатою 14.99% за користування.
		Цільове призначення кредиту  на власні потреби. Згідно п.1.4. кредитні кошти надаються строком по 1 липня 2020 року. Згідно п. 2.1.5. встановлена оплата Банку одноразової комісії за надання ним пакета послуг по видачі кредиту, яка становить: 44672,91 грн., що еквівалентно 9213 доларів США і складає 2,49% від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. договору.
		В цей же день Банком та позивачкою ОСОБА_1 було укладено Договір поруки № 6547104, яким забезпечувалися зобов`язання за вищевказаним кредитним договором (т.1 а.с. 28-31).
		Також в цей же день в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки згідно якому в іпотеку було передано нерухоме майно  чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 15.12.2006 року (т.1 а.с. 35-41).
		14 червня 2012 року Банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №15178356 до кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 року, згідно умов якої Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 122 055,13 гривень, що еквівалентно 14 976,09 USD за курсом 8,1499 UAH за 1 USD (т. 1 а.с. 25-27).
		Згідно умов додаткової угоди, призначення 2-го траншу кредиту  зазначено на погашення частини заборгованості Позичальника за раніше наданим 1-м траншем кредиту.
		В зв`язку із укладенням вказаної Додаткової угоди, 14.06.2012 року було укладено відповідну Додаткову угоду й до Договору поруки, якою було збільшено розмір зобов`язань забезпечених порукою (т.1 а.с.32-34).
		Також 14.06.2012 року було укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору в якому також було збільшено розмір зобов`язання, забезпеченого іпотекою (т. 1 а.с. 42-44).
		Позичальник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є його дружина, позивачка по справі - ОСОБА_1 (т.1 а.с. 15-17).
		За життя ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ПАТ Перший Український Міжнародний Банк про захист прав споживача, шляхом визнання недійсними цього ж кредитного договору та договору поруки, в тому числі і з цих же підстав (справа №521/1041/14-ц) (т. 2 а.с. 23-27, 28, 100, 101-104).
		Ухвалою суду по справі № 522/1041/14-ц у ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» була витребувана завірена належним чином копія усієї кредитної справи (т.3 а.с. 100).
		Як зазначила позивачка при допиті її в якості свідка, після отримання від ПАТ Перший Український Міжнародний Банк завіреної копії усієї кредитної справи їй та її покійному чоловіку ОСОБА_2 стало відомо, що в кредитній справі міститься два документа з якими Банк при укладенні кредитного договору їх не знайомив, їм ці документи не вручав та вони їх не підписували.
		Зокрема, в кредитній справі міститься документ під назвою «Додаток № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 Інформація про умови та сукупну вартість кредиту». З цього документу вбачається, що в день підписання кредитного договору позичальник та Банк підписали й Додаток № 2 до цього договору в якому Банк розписав позичальнику усю інформацію про умови та сукупну вартість кредиту, в тому числі усі витрати, які має понести позичальник для отримання кредиту, вартість послуг третіх осіб, що пов`язані із наданням кредиту, з передачею в іпотеку у забезпечення зобов`язань позичальника за кредитом, графік платежів та пов`язаних з ним послуг з помісячним розгорнутим відображенням кожного платежу (т. 1 а.с. 46, 47) .
		Також в кредитній справі міститься документ під назвою Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 року в якому зазначена інформація про умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіанти погашення кредиту (т. 1 а.с. 48, 49).
		Представник відповідача в судовому засіданні наявність зазначених документів в кредитній справі не спростовував, й напроти, вказував на те, що саме ці документи були підписані позичальником ОСОБА_2 при укладені кредитного договору, і наявність цих документів підтверджує виконання Банком своїх зобов`язань щодо сповіщення споживача щодо необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.
		Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
		Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частина 3 ст. 42 Конституції України передбачає що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		Саме для реалізації зазначеної норми Конституції законодавець й прийняв Закон України «Про захист прав споживачів» в якому детально виписав порядок взаємовідносин суб`єкта господарювання із споживачем.
		Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
		Як роз`яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		Так, ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
		Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		Пунктом 2.1 Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, встановлені аналогічні вимоги якими передбачено, що банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, в включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.
		Згідно п. 2.2., 2.3, 2.5 Постанови Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов`язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо); Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією; Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.
		Пунктом 3.1 Постанови визначено, що банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
		Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
		Пунктом дев`ятим зазначеної статті визначено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. 
		За положеннями ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. 
		Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
		Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
		Конституційний Суд України в рішенні від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 по справі № 1-26/201 зазначив, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. 
		Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. 
		Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
		Суд не погоджується із доводом відповідача про те, що волевиявлення ОСОБА_2 при підписанні кредитного договору в існуючій редакції було вільним і відповідало його внутрішній волі.
		Договір  це насамперед угода рівноправних осіб, які мають майнову самостійність.
		Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.
		Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
		Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
		Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз  волевиявлення. Наявність договору свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти договір і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.
		Індивідуальна воля, складова основа свободи договорів, відносна. Людина живе в суспільстві й повинна дотримуватися законів цього суспільства. Свобода одного не повинна порушувати свободу іншого.
		Свобода договору не є безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості.
		Головним правовим засобом обмеження договірної свободи є імперативні норми, які діють навіть проти волі сторін, отже, виключають їх автономію у вирішенні того чи іншого питання. 
		Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для договору, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні. Такий договір не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у випадках, коли договір укладається під впливом оману.
		При укладенні правочину під впливом обману формування волі споживача відбувається не вільно, а внаслідок недобросовісних дій інших осіб, що полягали у здійсненні впливу на формування волі споживача шляхом повідомлення йому таких відомостей, які спонукають споживача до укладення договору. 
		Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину.
		Це дозволяє зробити висновок, що під обманом слід розуміти таку поведінку, за допомогою якої одна особа викликає в іншої неправильне уявлення (вводить в оману) свідомо щодо обставин, які мають істотне значення з метою вчинення правочину. Тобто, обман - це дія на процес формування волі особи. 
		При цьому, обманні дії можуть вчинятися в активній формі або ж полягати у бездіяльності (умисне замовчування про факти, які можуть перешкодити вчиненню правочину).
		І хоча, воля на вчинення такого правочину під впливом омани може відповідати зовнішньому волевиявленню позичальника, проте формується тут невільно під впливом відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. А це є ознакою обману, який як процес спрямований на паралізацію волі майбутнього контрагента, і як результат, проявляється у настанні правових наслідків, які за звичайних умов не могли б настати. Між обманом і вчиненням правочину існує причинний зв`язок, тобто обман має бути таким, що без нього правочин не був би вчинений.
		Таким чином, аналіз змісту вище наведеного дозволяє суду дійти висновку, що умисне замовчування кредитором про факти, які мають істотне значення для споживача, суттєво впливають на його волевиявлення та можуть перешкодити вчиненню правочину, які є ознаками омани під впливом якої волевиявлення споживача є не вільним і не відповідає його внутрішній волі.
		За таких обставин відповідач мав би довести, що його обов`язки, передбачені діючим на той час законодавством перед укладенням договору по відношенню до ОСОБА_2 були виконані в повному обсязі, що надана ОСОБА_2 інформація була повною та достовірною, що у ОСОБА_2 було право та можливість вибору різних умов кредитування, що в комплексі було б підтвердженням дійсного волевиявлення ОСОБА_2 та його волі у підписанні кредитного договору саме в такій редакції.
		Однак відповідачем таких доказів суду не надано.
		Й напроти, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав вимог Закону України Про захист прав споживачів та Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", а саме приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у кредитному договорі спотворені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку мав би сплатити позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.
		Так в матеріалах справи міститься копія документу - під назвою Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 року в якому зазначена інформація про умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіанти погашення кредиту. На другому аркуші в графі «подпись и ФИО клиента» міститься підпис, який мав поставити ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 48, 49).
		Також в матеріалах справи міститься копія документу під назвою «Додаток № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 Інформація про умови та сукупну вартість кредиту». З цього документу вбачається, що в день підписання кредитного договору позичальник та Банк підписали й Додаток № 2 до цього договору в якому Банк розписав позичальнику усю інформацію про умови та сукупну вартість кредиту, в тому числі усі витрати, які має понести позичальник для отримання кредиту, вартість послуг третіх осіб, що пов`язані із наданням кредиту, з передачею в іпотеку у забезпечення зобов`язань позичальника за кредитом, графік платежів та пов`язаних з ним послуг з помісячним розгорнутим відображенням кожного платежу. На другому аркуші в графі «подпись и ФИО клиента» міститься підпис, який мав поставити ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 46, 47).
		На а.с. 15-18 т.2 міститься копія документу під назвою «Анкета-заява на отримання споживчого кредиту» від 13.06.2008 року з якої вбачається, що позичальник замовив у відповідача видачу кредиту у сумі 370000 доларів США на 144 місяці з відсотковою ставкою 14.99%. На третьому аркуші Анкети-заяви є надпис «Клієнт підтверджує, що ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування» та стоїть підпис позичальника ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_1 .
		Проаналізувавши зазначені три документи вбачається, що у сукупності, інформація яка в них викладена, підтверджує дотримання Банком вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.1. Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808.
		Однак згідно Висновку судово-почеркознавчої експертизи 2103/02 від 23.05.2017 року, проведеної в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц Підписи від імені ОСОБА_2 у наданих на експертизу документах: Информационном листке по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 Першого українського міжнародного банку (ПУМБ), розміщений на другому аркуші в графі подпись и ФИО Клиента та додатку № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 Інформація про умови та сукупну вартість кредиту Першого українського міжнародного банку (ПУМБ), розміщений на другому аркуші в графі Позичальник виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). Досліджені підписи від імені ОСОБА_2 виконані з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_2 .
		Суд не приймає доводи представника відповідача про те, що експертиза є необґрунтованою, оскільки була проведена вже після смерті ОСОБА_2 без надання ним зразків свого підпису.
		По-перше: як вбачається із висновку експертизи № 2103/02 від 24.05.2017 року вільні зразки, умовно вільні зразки та експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 надійшли від суду до експертної установи 03.10.2016 року, тобто ще за життя ОСОБА_2 . Як зазначив експерт, наданого порівняльного матеріалу (на 31 арк.) достатньо для вирішення питань ухвали від 25.04.2016 року (т.1 а.с. 51, 52).
		По-друге: представником відповідача не надано доказів того, що в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц ПАТ «ПУМБ» було незгодне із висновком експерта та ним вживалися будь-які заходи щодо призначення додаткової чи повторної почеркознавчої експертизи. Й напроти, 30.01.2018 року представником ПАТ «ПУМБ» по справі 522/1041/14-ц були подані клопотання про залишення позову ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без розгляду та клопотання про закриття провадження за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , які були судом задоволені (т. А.с. )
		Окрім того, згідно Висновку експерта судово-економічної експертизи № 18-3566/3577 від 31.10.2018 року встановлено, що кредитний договір № 6543183 від 1 липня 2008 року та Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (Додаток № 1 до Договору) не відповідають умовам кредитування, визначеним Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168, загальна сума щомісячних платежів за кредитним договором № 6543183 від 1 липня 2008 року (в тому числі заборгованість за кредитом, проценти за кредитним договором, комісії, страхові та інші платежі), виходячи з умов, викладених у кредитному договорі станом на дату його укладення, складає 721236,73 долари США; реальна процентна ставка замість 14,99% встановлених в кредитному договорі становить 17,24%; абсолютне подорожчання кредиту за кредитним договором становить 351236,73 долари США.
		Суд не погоджується із доводами представника відповідача про те, що висновок експерта судово-економічної експертизи № 18-3566/3577 від 31.10.2018 року є необґрунтованим, оскільки зроблений за відсутності багатьох документів та по деяким питанням експерт не зміг надати чітку відповідь.
		Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		Як вбачається із ухвали суду від 31.07.2018 року про призначення судово економічної експертизи, призначивши експертизу, суд зобов`язав відповідача в строк до 2 вересня 2018 року надати для проведення експертизи чіткий перелік документів.
		5 вересня 2018 року від представника відповідача на адресу суду надійшов лист в якому зазначається, що відповідач здійснює заходи щодо виготовлення витребуваних судом копій документів, у зв`язку із чим просив надати додатковий строк для надання витребуваних документів (т. 3 а.с. 1).
		8 жовтня 2018 року та 9 жовтня 2018 року від експертної установи на адресу суду надійшли листи з клопотаннями про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи (т. 3 а.с. 2-5).
		За вих.//:ЦВ № 522/3865 від 16.10.2018 року судом на адресу відповідача було надіслано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, яке відповідач отримав 29.10.2018 року (т.3 а.с. 7, 13).
		Разом з тим, ані ухвалу суду від 31.07.2018 року, ані клопотання експерта відповідач не виконав, поважність ненадання витребуваних документів суду не зазначив.
		Як зазначено в висновку експерта № 18-3566/3577 від 31.10.2018 року «Додаткові матеріали, зазначені в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2018 року та у клопотанні експерта від 20.09.2018 року № 18-3566/3567 у встановлені терміни не надані, у зв`язку із чим дослідження проводяться за наявними документами» (т. 3 а.с. 22).
		Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього кодексу.
		Оцінюючи вказані висновки експертиз суд аналізує їх як кожен окремо, так і в системному зв`язку разом з іншими доказами по справі.
		Так, на останньому аркуші кредитного договору мається надпис наступного змісту Я, ОСОБА_2 , отримав від Банку оригінал кредитного договору № 6543183 від 2008-07-01 разом із додатком № 1 до нього (т. 1 а.с. 21 зворот). Посилання на Додаток № 2, який датований також 01.07.2008 роком відсутнє.
		При цьому й зі змісту усього кредитного договору вбачається, що будь-якого посилання на наявність Додатку № 2 від 01.07.2008 року він не містить. Посилання ж на Додаток № 1 міститься в тексті кредитного договору у п. 3.1.3, 3.1.4, 3.2.1, 3.3.
		У документі Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой разова комісія за оформлення кредиту запропонована в розмірі 1,49% +1% від суми кредиту, але у Додатку № 2 до кредитного договору вбачається, що разова комісія за оформлення кредиту начебто встановлена та погоджена сторонами у розмірі 1,49% від суми кредиту, а згідно п. 2.1.5 кредитного договору така комісія складає 2,49% від суми кредиту. Всі 3 документи датовані однією датою  01.07.2008 року.
		У документі Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 страхування титулу власності на предмет іпотеки для позичальника було не обов`язковим, однак за умовами кредитного договору, підписаного в цей же день, такий обов`язок був покладений на позичальника.
		На думку суду, наявність у зазначених документах таких протиріч не на користь саме позичальника ОСОБА_2 підтверджує висновок судово-почеркознавчої експертизи, та свідчать про те, що ОСОБА_2 вказані документи не підписував.
		Також зі змісту кредитного договору не вбачається, що позичальник на час його підписання був сповіщений відповідачем якимось іншим способом про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, абсолютне подорожчання кредиту й таке інше.
		При цьому наявність в кредитній справі таких документів та посилання відповідача на них як на докази виконання своїх обов`язків, підтверджує обізнаність відповідача про необхідність їх укладення при оформленні кредиту.
		Сама по собі Анкета-заявка на отримання споживчого кредиту від 13.06.2008 року, на думку суду, не є належним доказом того, що відповідач, на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" надав позичальнику перед укладенням кредитного договору в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, в включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством; детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
		Зі змісту Анкети-заяви вбачається, що в ній викладені загальні фрази про те, що Клієнт ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, однак це спростовано матеріалами справи.
		З якими самими формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, інформацією про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування був проінформований позичальник зазначена Анкета-заява сама по собі інформації не містить.
		В судовому засіданні представник відповідача не зміг надати суду відповіді з чим саме 13.06.2008 року був ознайомлений позичальник, підписуючи Анкету-заяву. Також не була надана суду відповідь й на те, чому, якщо 13.06.2008 року відповідач проінформував клієнта з зазначених вище питань, через два тижні - 1 липня 2008 року був складений та позичальнику, нібито, був наданий на підпис документ Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой, в якому вже детально була розписана інформація.
		На думку суду само по собі Анкета-заява не підтверджує виконання відповідачем умов Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", а могла бути лише доповненням до письмового документу в якому зазначені конкретні данні, передбачені законодавством для ознайомлення відповідачем позичальника.
		Також суд звертає увагу, що висновок судово-почеркознавчої експертизи міг би бути поставлений судом під сумнів за умови, якби документ Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой був датований не 01.07.2008 року, а в день чи раніше підписання Анкети-Заяви  13.06.2008 року, що виглядало би логічно та відповідало би вищезазначеним положенням законодавства. І при цьому між трьома документами  кредитним договором, додатком № 2 до кредитного договору та Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой - не було б вказаних вище протирічь.
		При цьому допитана в якості свідка позивачка ОСОБА_1 суду пояснила, що вона разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , звернулися до відповідача з бажанням взяти в кредит грошові кошти для власних потреб: проведення ремонту в квартирі, придбання меблів, техніки й таке інше. З боку відповідача їм була запропонована єдина схема кредитування без будь-якої можливості її зміни. З будь-якими наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і інформацією про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування відповідач їх не знайомив, в тому числі письмово. Договір розроблявся відповідачем і їм пояснили, що такий договір є типовим, та до нього не можуть бути внесені інші суттєві умови. Будучи мало обізнаними в способах та схемах кредитування, позивачка та її покійний чоловік вважали, що для них, за таких обставин, це є єдиною можливістю отримати кредит. Позивачка як свідок підтвердила, що ні їй, ні ОСОБА_2 відповідач не повідомляв про відомості, викладені в Информационном листке по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 та додатку № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 Інформація про умови та сукупну вартість кредиту. Як зазначає позивачка, що якби вони знали на той час, що реальна відсоткова ставка 17,24%, а не 14.99%, як то зазначено в кредитному договорі, а абсолютне значення подорожчання кредиту становить 351236,73 долари США, тобто майже в два рази більше ніж отримані кошти, то вони відмовилися б від підписання договору в такій редакції. Також позивачка пояснила, що вони були не проти взяти кредит у гривнях, але відповідач зазначив, що може надати тільки у доларах. Однак в Информационном листке по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 вказується на можливість взяти кредит у гривнях.
		Аналізуючи інші умови кредитного договору суд звертає увагу на наступні не рівні та суперечливі по відношенню до позичальника положення.
		З Додатку № 1 до кредитного договору вбачається його назва Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Однак з тексту самого Графіку вбачається, що в ньому відсутні дані про щомісячний розмір сплаченого окремо кредиту та окремо процентів. Та й взагалі, суд звертає увагу що в тексті кредитного договору також відсутній графік погашення процентів за договором.
		Згідно п. 2.1 кредитного договору Банк надає позичальнику кредит після виконання останнім переліку умов, як то укладення з Банком договору іпотеки, договору поруки, реєстрація обтяжень, страхування титулу власності, а також оплати Банку одноразової комісії за надання ним пакета послуг по видачі кредиту в розмірі 44672,91 грн., що на той час було еквівалентно 9213 доларів США.
		При цьому згідно п. 2.2. кредитного договору всі перелічені у п. 2.1. умови мають бути виконані в строк не пізніше 10 календарних днів з дати підписання договору. Якщо протягом цього строку такі умови не будуть виконані з вини Позичальника (в тому числі за наявності обставин форс-мажорного характеру) зі спливом вказаного строку передбачені цим Договором зобов`язання Банку щодо надання Позичальникові кредиту припиняються, а цей договір вважається розірваним. При цьому сплачена відповідно до умов цього договору одноразова комісія не підлягає поверненню Банком.
		За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
		Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
		Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
		Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
		Як було зазначено вище, згідно п. 2.1.5. кредитного договору відповідачем була встановлена одноразова комісія за надання ним пакета послуг по видачі кредиту в розмірі 44672,91 грн., що на той час було еквівалентно 9213 доларів США.
		На думку суду встановлення відповідачем такої комісії суперечить вищезазначеним нормам права та є незаконним.
		Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16. Також така думка викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та Постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі № 359/3435/15-ц
		З переліку прав та обов`язків, які покладені кредитним договором на сторони вбачається суттєвий їх дисбаланс. Наприклад, на Банк покладено 2 обов`язки і численні права, в той час як на Позичальника покладено численні обов`язки та 2 права.
		Що стосується відповідальності, то договором вона взагалі передбачена лише для Позичальника. При цьому згідно п. 5.4 за кожний випадок порушення Позичальником обов`язків щодо поновлення дії договору страхування, передбачених п. 4.3.1 цього договору, Позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу Банку на його користь штраф у розмірі 10% від мінімальної страхової суми, на яку згідно з вимогами зазначеного пункту договору має бути укладений договір страхування. Оскільки сума кредиту 370000 доларів США, то штраф у 10% дорівнює 37000 доларів США. І це при тому, що страхування титулу згідно документу Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008 не було обов`язком Позичальника, оскільки предметом іпотеки було первісне житло та знаходилося у власності Позичальника більше ніж 12 місяців. Згідно п. 5.5. договору за кожний випадок порушення Позичальником обов`язків, передбачених пп.4.3.2 - 4.3.6 цього договору Позичальник зобов`язаний на вимогу банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту, тобто 3700 доларів США.
		Також, на думку суду, є несправедливими встановлені у договорі положення щодо належного отримання Позичальником будь-якої кореспонденції від Банку. Так, згідно п. 6.6. сторони погодились, що повідомлення та (або) документи вважаються отриманими Позичальником на сьомий день з дня реєстрації банком рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв`язку/телеграфі. При цьому Позичальник несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує сім днів.
		Встановлення такого порядку не може бути визнано справедливим по відношенню до Позичальника (споживача)  фізичної особи, оскільки така особа може знаходитися на стаціонарному лікуванні, відрядженні, відпустці, кореспонденція може бути загублена працівниками обслуговуючої організації й таке інше.
		При цьому по відношенню до Банку ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує сім днів не встановлений.
		На думку суду в даному випадку до правовідносин між позивачем та відповідачем можливо застосувати тлумачення contra proferentem.
		Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
		Міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.
		Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Европейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об`єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору.
		Вищенаведене приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку слід вважати таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.
		Такі висновки узгоджуються із сталою практикою судочинства, висловленою зокрема, в ухвалі ВССУ від 25 травня 2016 року по справі № 667/3659/15-ц та ухвалі ВССУ від 23 січня 2017 року по справі 569/19957/14-ц по оскарженню яких Верховний Суд України відмовив у допуску до провадження.
		Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що оскільки в кредитному договорі сторонами встановлені усі істотні умови договору, то в позові слід відмовити. По-перше: наявність істотних умов в договорі свідчить лише про те, що договір є укладеним; по-друге: саме укладений договір згідно законодавству й можливо визнавати недійсним в судовому порядку; по-третє: наявність в договорі істотних умови договору не свідчить про те, що відповідачем була надана позивачу достовірна та повна інформація, як того вимагає законодавство.
		При цьому суд наголошує, що сам факт виконання ОСОБА_2 кредитного договору не може підтверджувати волевиявлення ОСОБА_2 на його укладення в саме такій редакції, оскільки таке виконання договору відбувалося з дефектом волі, під впливом обману, а саме відсутності у позивача достатньої та правдивої інформації, яку йому мав би надати відповідач, але не надав.
		Також суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що перед підписанням кредитного договору Позичальник не заявляв додаткових умов щодо спірного договору. Такі доводи заслуговували б на увагу, якби відповідачем було доведено, що окрім умови, викладених в кредитному договорі відповідачем були запропоновані позичальнику й інші, тобто що у Позичальника було право та можливість вибору. Наприклад такі умови, які викладені у Информационном листке по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой від 01.07.2008.
		В судовому засідання представник відповідача не зміг надати суду пояснення з якими саме формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, перевагами та недоліками запропонованих схем кредитування був ознайомлений позичальник; чому в тексті кредитного договору не має посилання на Додаток № 2; чому в Додатку № 2 і Кредитному договорі різний відсоток одноразового платежу для отримання кредиту; чому позичальник згідно Информационном листке по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой не повинен був страхувати титул власності, а в договорі на нього такий обов`язок був покладений.
		Судом встановлено, що відповідач не надав позичальнику ОСОБА_2 повної, достовірної інформації, чим увів його в оману, що призвело до дефекту волі позичальника.
		Зокрема, судом встановлено, що ні в кредитному договорі, ні в окремому документі відповідач не зазначив орієнтовну сукупну вартість кредиту, а реальна процентна ставка замість 14,99%, зазначеної у кредитному договорі становить 17,24%.
		При цьому суд бере до уваги той факт, що ще за життя ОСОБА_2 звертався з позовом до відповідача про захист прав споживача, шляхом визнання недійсними кредитного договору, договору поруки с таких самих підстав.
		Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Судом відмічається, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
		Враховуючи ту обставину, що сам кредитний договір розроблявся відповідачем, що свідчить про те, що відповідальність щодо змісту договору покладається повністю на Банк, та що всі зазначені розбіжності у розрахунках та баланс прав, обов`язків, відповідальності сторін здійснені виключно на користь Банку, можна зробити переконливий висновок про те, що підписання оспорюваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_2 під впливом обману з боку банку. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку і є умислом у діях Банку у даному випадку.
		Окрім того, приховання під час укладання кредитного договору відповідачем від ОСОБА_2 повної та об`єктивної інформації щодо реальної відсоткової ставки, що призводить до збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку ОСОБА_2 сплатив би банку, є беззаперечним обманом з боку Банку.
		Згідно п. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач має право протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин.
		Суд вважає, що необхідно розмежовувати поняття відкликання споживачем згоди на укладення договору від недійсності договору.
		Сам факт укладення та у подальшому виконання договору не може скасовувати обставини з якими закон пов`язує недійсність правочину.
		В такому випадку законодавство наділяє особу можливістю звернутися до суду за захистом своїх прав в межах строку позовної давності, в тому числі ставити питання про визнання договору недійсним.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що банк, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, з якими позичальник як споживач, був позбавлений з вини кредитора реальної можливості ознайомитись та оцінити належно. Тому з урахуванням наведеного суд погоджується з доводами представника позивача, що ОСОБА_2 підписавши кредитний договір, хоча і підтвердив свій намір на отримання банківського кредиту, однак, таке його волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах.
		Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що визнання недійсними окремих умов договору не зможе поновити в повній мірі права та законні інтереси позивачки, тому єдиним ефективним способом захисту прав позивача є визнання кредитного договору недійсним в цілому.
		Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.
		При цьому суд враховує, що Банк є фінансовою установою з наявними у штаті юристами, економістами іншими працівниками, на яких покладені обов`язки дотримання законодавства у діяльності Банку.
		Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1, 2 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.
		Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.
		Стаття 1057-1 ЦК України регулює правові наслідки недійсності кредитного договору, передбачаючи, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
		З наданого позивачкою до суду розрахунку витрат, які поніс ОСОБА_2 за для укладення та внаслідок виконання умов кредитного договору № 6543183 від 1 липня 2008 року вбачається, що всього позичальником отримано в Банку 384977 доларів США, а сплачено Банку на виконання умов договору 361171,63 доларів США, різниця складає 23805,63 доларів США.
		15.09.2020 року представником відповідача суду надані дві довідки з яких вбачається скільки грошових коштів відповідач надав позичальнику і скільки відповідачем було отримано від позичальника на виконання умов договору.
		Так, по первісному кредиту відповідачем було надано позичальнику 370000 доларів США, а повернуто банку на виконання кредиту 127411,89 доларів США  як заборгованість за основною сумою зобов`язання та 217708,29 доларів США  як заборгованість за нарахованими процентами.
		По другому траншу кредиту, який був виданий у гривні, відповідачем було надано позичальнику 122055 грн., а повернуто банку 122055,13 грн  як заборгованість за основною сумою зобов`язання та 9327,58 грн.  як нараховані проценти.
		Представник відповідача пояснив, що у випадку задоволення судом позовних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним в порядку ст. 1057-1 ЦК України суд має стягнути з позивачки на користь відповідача по першому траншу кредиту різницю між виданими та отриманими коштами, а саме 370000 - 127411,89 - 217708,29 = 24879,82 долари США, а по другому траншу навпаки, стягнути із відповідача на користь позивачки 9327,58 грн., які були отримані від позичальника в якості процентів.
		Представник позивачки, після ознайомлення із розрахунком, наданим представником відповідача змінив свою позицію щодо свого розрахунку заборгованості та просив керуватися розрахунком, який наданий відповідачем.
		При цьому наполягав також врахувати та стягнути з відповідача витрати, які буди понесені позичальником задля страхування предмету іпотеки, які позивачка вважає збитками в розмірі 7614 доларів США.
		Перевіривши зазначені розрахунки, враховуючи положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає за можливим погодитися із розрахунком, який наданий представником відповідача.
		Однак, суд не погоджується із доводами представника позивачки про те, що з відповідача в порядку ст. 1057-1 ЦК України також підлягають стягненню витрати на страхування предмету іпотеки.
		Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 2, 3 ст. 216).
		Згідно ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
		Стаття 1057-1 ЦК України передбачає що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
		Оскільки ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачає зобов`язання одної сторони повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, то, враховуючи, що страхові платежі сплачені позивачкою не відповідачу, а третій особі, то такі платежі не відносяться до наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України, а є збитками, які відносяться до наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 2 ст. 230 ЦК України.
		Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, встановлених ч. 2 ст. 230 ЦК України позивачка не заявляла.
		Таким чином, оплата за договорами страхування в сумі 7614 доларів США є збитками та не враховується судом при застосуванні ст. 1057-1 ЦК України.
		За таких обставин з позивачки на користь відповідача за наслідками недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України та ст. 1057-1 ЦК України суд стягує 24879,82 долари США, а з відповідача, за ініціативою суду, на користь позивачки 9327,58 грн. (На підставі п. 7 Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року.)
		В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов`язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов`язання.
		За таких обставин, суд погоджується із твердженням позивачки про те, що у разі визнання судом недійсним кредитного договору, підлягає визнанню недійсними як похідні й договори поруки та іпотеки з усіма додатками та Додатковими договорами на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.
		Стосовно застосування строків позовної давності на які посилається представник відповідача суд зазначає наступне.
		За загальним правилом (ч. 1 ст. 261 ЦК України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Як зазначає позивачка, про свої порушені права ОСОБА_2 дізнався коли в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц судом було витребувано у Банку завірену копію кредитної справи. Саме тоді він дізнався про те, що з боку Банку були допущені порушення його прав як споживача, в тому числі підроблені підписи на двох документах: Додаток № 2 до Кредитного договору Інформація про умови та сукупну вартість кредиту та Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой.
		Так зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив вбачається, що вимоги про визнання кредитного договору недійсним загалом ґрунтуються на виявлених в процесі розгляду цивільної справи № 522/1041/14-ц порушень відповідача при укладені кредитного договору № 6543183 від 1 липня 2008 року.
		Так, судом встановлено, що 22.03.2016 року в рамках цивільної справи №522/1041/14-ц судом було задоволена заява представника ОСОБА_2 про витребування доказів. Суд витребував у ПАТ Перший Український міжнародний Банк  завірену належним чином копію для залучення до справи усієї кредитної справи ОСОБА_2 в рамках якої був укладений кредитний договір № 6543183 від 1 липня 2008 року, в тому числі меморіальні та касові документи банку (меморіальні валютні ордери, заяви на видачу готівки, заяви на переказ готівки, заяви на купівлю-продаж іноземної валюти тощо), складені банком для видачі кредитних коштів ОСОБА_2 ; узгоджений між сторонами Графік погашення кредиту та нарахованих відсотків, складений на дату укладення кредитного договору (т.3 а.с. 100).
		07.04.2016 року, після надання ПАТ «ПУМБ» до суду вказаних документів ОСОБА_2 було заявлене клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.
		Так, зі змісту вказаного клопотання вбачається, що до цього ОСОБА_2 не знав про наявність двох документів: Додатку № 2 до Кредитного договору Інформація про умови та сукупну вартість кредиту та Информационный листок по продукту Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой. При цьому саме зазначені документи мали б підтвердити виконання відповідачем вимог ст. 11-18 Закону України Про захист прав споживачів (т. 3 а.с. 101, 102).
		Таким чином суд погоджується із доводами позивачки про те, що про своє порушене право ОСОБА_2 дізнався лише після надання Банком до суду вказаних документів, тобто не раніше ніж 22.03.2016 року.
		Оскільки позов поданий позивачкою, як правонаступницею ОСОБА_2 , в межах строку позовної давності, то клопотання про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
		Що стосується доводів представника відповідача про те, що позивачка не є належним позивачем по справі оскільки нею від його покійного чоловіка не успадковані права споживача, що підтверджено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2018 року по справі № 522/1041/14-ц суд зазначає наступне:
		Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 частини другої вказаної статті). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя цієї статті). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України), наприклад, смерті фізичної особи.
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
		Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України).
		У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, то у разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 251 ЦПК України) до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України). Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України). Заміна сторони правонаступником можлива також на стадії виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).
		Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.
		У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 6 частини першої статті 186 ЦПК України), а у разі, коли провадження у справі вже відкрито, - закриває таке провадження (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України). Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи-сторони у спорі чи припинення юридичної особи-сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі (частина третя статті 377 ЦПК України). Аналогічно не можна скасувати у касаційному порядку повністю чи частково із закриттям провадження у справі законне й обґрунтоване рішення суду першої або апеляційної інстанції (частина третя статті 414 ЦПК України) (див, наприклад висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у Постанові від 30.06.2020 року по справі № 264/5957/17).
		   Як вбачається із матеріалів справи в Приморському районному суді м. Одеси перебувала справа № 522/1041/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору, договору поруки недійсними.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2018 року провадження по справі зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору, договору поруки недійсними закрите (т.2 а.с. 29).
		Зі змісту зазначеної ухвали суду вбачається, що провадження було закрите не з тих підстав, що спірні правовідносини не допускали правонаступництва, а у зв`язку із тим, що у випадку залучення ОСОБА_1 як правонаступника покійного ОСОБА_2 за його позовом, вона в одному позовному провадженні була б і позивач, і відповідач, що протирічить нормам ЦПК.
		Суд не погоджується із доводами представника відповідача про те, що якби такі правовідносини допускали правонаступництво, то суд мав не закривати провадження по справі, а одночасно замінити позивача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 і виключити ОСОБА_1 з числа відповідачів.
		Згідно положень ЦПК коло відповідачів визначає позивач, а не суд, а для того, що б змінити склад відповідачів, ОСОБА_1 мала б спочатку набути статус позивача.
		Але, як вже було зазначено, одна особа не може в одному позовному провадженні бути і як позивач, і як відповідач.
		У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
		У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).
		Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно. Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див, наприклад висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у Постанові від 13.03.2019 року по справі № 520/7281/19).
		Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача, а тому стягненню на користь позивачки з відповідача підлягають понесені нею та підтверджені витрати щодо проведення судово-економічної експертизи в розмірі 31426,56 грн. (т.2 а.с. 107, т. 3).
		Відповідно до ч. 13 ст. 265 ЦПК України у разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов`язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов`язань а кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт.
		Суд наголошує, що ухвалою суду від 16 травня 2019 року було задоволене клопотання представника позивача про зміну одного заходу забезпечення позову іншим - замінений захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , вжитий на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2018 року на наступні:
		-    Заборонити Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб 14282829, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул.. Андріївська, 4 звертати стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса та/або шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених договором іпотеки від 01.07.2008 року застережень про задоволення вимог Іпотекодержателя .
		-    Заборонити усім державним реєстраторам, у тому числі акредитованим суб`єктам та нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
		Зазначена ухвала суду є чинною. На думку суду, наявні заходи забезпечення позову узгоджуються із вимогами ч. 13 ст. 265 ЦПК України.Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141,259,263,264,265,268,272,273 ЦПК України, -
		У Х В А Л И В:
		Позовну заяву  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, стягнення коштів  задовольнити частково.
		Визнати недійсним Кредитний договір № 6543183 укладений 1 липня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк, правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк та Додаткову угоду № 15178356 від 14.06.2012 року до вказаного Кредитного договору.
		Визнати недійсним Договір поруки № 6547104 від 1 липня 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк, правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_1 та Додаткову угоду № 6547104/20120614 від 14.06.2012 року до вказаного Договору поруки.
		Визнати недійсним Іпотечний договір, укладений 1 липня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк, правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк та Договір про внесення змін від 14.06.2012 року до вказаного Іпотечного договору.
		Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк (код ЄДРПОУ:14282829) в порядку ст. 1057-1 ЦК України грошові кошти у розмірі 24879,82 доларів США.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк (код ЄДРПОУ:14282829) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) в порядку ст. 216 ЦК України грошові кошти у розмірі 9327,58 грн.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк (код ЄДРПОУ:14282829) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 31426,56 грн. за оплату проведеної судово-економічної експертизи.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.
		Повний текст рішення виготовлений 25 вересня 2020 року.
		 
		Суддя                                     А.В. Науменко
		16.09.20

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...