Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/17434/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя; Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Надіслано для оприлюднення: 25.09.2020. Зареєстровано: 27.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2020.

Номер судового провадження: 1-кп/761/92/2020
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014000000000954

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 757/17434/15-к
		Провадження №1-кп/761/92/2020 
		В И Р О К 
		іменем України
		25 серпня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді     ОСОБА_1 
		за участю секретарів     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		прокурорів     ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		захисників     ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		обвинуваченої     ОСОБА_10 ,
		розглянувши відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014000000000954 від 23 вересня 2014 року щодо
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, українки, незаміжньої, громадянки України, обіймаючої посаду судді Печерського районного суду міста Києва, проживаючої заадресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,,
		обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Стороною обвинувачення ОСОБА_10 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України.
		Так обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду є наступним.
		5 червня 2000 року Указом Президента України № 762/2000 ОСОБА_10 призначено суддею Старокиївського районного суду міста Києва. Наказом начальника Київського міського управління юстиції від 12 червня 2010 року № 441/03 ОСОБА_10 зараховано на посаду судді Старокиївського районного суду міста Києва. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 та наказу Міністерства юстиції України від 24 жовтня 2001 року № 894/к ОСОБА_10 переведено на посаду судді новоутвореного Печерського районного суду міста Києва з 01 листопада 2001 року. 08 липня 2005 року постановою Верховної Ради України № 2790-ІV ОСОБА_10 обрано на посаду судді місцевого Печерського районного суду міста Києва безстроково.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є законність. У ст. 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
		Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції України та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
		Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до вимог закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, виявляти повагу до учасників процесу та додержуватися присяги судді. Визначена ст. 55 вказаного Закону присяга судді передбачає, що суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Крім того, в Кодексі професійної етики судді, затвердженому V з`їздом суддів України 24 жовтня 2002 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки. Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом.
		У ст. 9 КПК України зазначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		За п. 18 ч. 2 ст. 3 КПК України слідчий суддя є суддею суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
		Як зазначено у ст.ст. 369-370 КПК України, судове рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, в якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.
		Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.
		Однак ОСОБА_10 , перебуваючи на посаді судді Печерського районного суду міста Києва, будучи відповідно до вимог зазначеного законодавства та ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаною діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вчинила умисні злочини проти правосуддя за таких обставин.
		Так, слідчим відділом прокуратури міста Києва проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року на підставі матеріалів кримінальної справи № 50-5948, стосовно ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 364 КК України, який обвинувачувався у тому, що, перебуваючи на посаді голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, діючи умисно, в інтересах третіх осіб, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, у грудні 2009 року надав незаконну вказівку підпорядкованим службовим особам Центральної бази забезпечення департаменту скласти та підписати завідомо неправдиві документи щодо прийняття продуктів харчування для потреб установи, а також здійснити оплату без їх фактичного надходження з нібито подальшою передачею продукції на зберігання до комерційної структури, що ними й було зроблено. Унаслідок оплати та оформлення указаної безтоварної операції державним інтересам заподіяно збитків на загальну суму 6 434 451 гривень, що спричинило тяжкі наслідки.
		У ході розслідування кримінальної справи ОСОБА_11 неодноразово викликався для проведення слідчих дій до прокуратури міста Києва, однак у призначений час до слідчого не з`являвся, причин неявки не повідомляв і, таким чином, ухилявся від слідства. Проведеними оперативно-розшуковими заходами встановити місце перебування ОСОБА_11 не вдалося. 01 лютого 2011 року у справі слідчим винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та цього ж дня останнього оголошено в розшук. 02 лютого 2011 року досудове розслідування зупинено на підставі п. 1 ст. 206 КПК України 1960 року у зв`язку з розшуком обвинуваченого. Голосіївським районним судом міста Києва 11 березня 2011 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_11 з метою його приводу для розгляду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
		04 серпня 2014 року на адресу прокуратури міста Києва в межах кримінального провадження № 42013110000000948 надійшло клопотання адвоката ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 про закриття кримінального провадження.
		За результатами розгляду вказаного клопотання 07 серпня 2014 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 прийнято постанову, якою в задоволенні указаного клопотання адвоката обґрунтовано відмовлено.
		Адвокатом ОСОБА_12 12 серпня 2014 року в порушення вимог ст. 303 КПК, згідно з якою не передбачено оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову у закритті кримінального провадження, а відповідно до п. 7 цієї статті лише передбачено оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, до Печерського районного суду міста Києва подано скаргу на рішення старшого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 про відмову в задоволенні указаного клопотання про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_11 , до якої додано копії цієї постанови слідчого та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене ОСОБА_11 кримінальне правопорушення. У своїй скарзі адвокат просив суд скасувати указану постанову слідчого та зобов`язати його вчинити дію, передбачену п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто закрити кримінальне провадження, а також скасувати стосовно ОСОБА_11 обмеження, пов`язані з досудовим розслідуванням кримінального провадження (кримінальної справи).
		У той же день о 14 годині 50 хвилин автоматизованою системою документообігу суду указану скаргу розподілено слідчому судді ОСОБА_10 , після чого скарга відразу ж надійшла їй для розгляду.
		Цього самого дня слідчий суддя ОСОБА_10 вирішила усупереч вимог чинного законодавства України постановити завідомо неправосудну ухвалу на користь скаржника та ОСОБА_11 незважаючи на те, що відповідно до ст.ст. 303, 304 КПК України рішення слідчого про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування в судовому порядку не підлягають оскарженню і слідчий суддя був зобов`язаний своєю ухвалою відмовити у відкритті провадження.
		Так, ст. 303 КПК України передбачено виключні випадки оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора на досудовому провадженні, серед яких, зокрема, бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, неповерненні тимчасово вилученого майна, нездійсненні інших процесуальних дій, які вони зобов`язані учинити у визначений цим законом строк, рішення слідчого та прокурора про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.
		Відповідно до ч. 2 цієї статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
		Частиною 4 ст. 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
		Згідно ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26, що регламентує порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.
		Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язковою участю особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються.
		За правилами ст.ст. 318-380 КПК України з урахуванням положень глави 26 КПК України при розгляді скарги слідчий суддя мала належним чином заздалегідь повідомити сторони (прокурора та скаржника) про час та місце розгляду скарги, надати можливість прокурору ознайомитися зі скаргою, у судовому засіданні оголосити права сторонам, з`ясувати наявність у них клопотань, вислухати їх доводи, у тому числі прокурора або слідчого, якщо вони з`явилися, дослідити матеріали кримінального провадження, надані документи та інші докази.
		При цьому відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав та законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів та інших доказів. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Згідно ст. 358 КПК України протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред`явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності  також іншим учасникам кримінального провадження.
		Відповідно до ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
		При цьому ст. 307 КПК України не передбачено право слідчого судді зобов`язувати слідчого приймати процесуальне рішення, оскільки кримінальне провадження в порядку п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України закривається постановою, що відповідно до ст. 110 КПК України є процесуальним рішенням, а не процесуальною чи слідчою дією.
		Згідно ч. 2 ст. 284 КПК України суд має право закрити кримінальне провадження виключно у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності та якщо прокурор відмовився від державного обвинувачення. В усіх інших випадках, передбачених ст. 284 КПК України, закрити кримінальне провадження має право виключно слідчий чи прокурор.
		Однак, незважаючи на вищевказані вимоги чинного законодавства, маючи умисел на винесення завідомо неправосудного рішення в інтересах адвоката ОСОБА_12 і ОСОБА_11 , слідчий суддя ОСОБА_10 призначила розгляд скарги адвоката ОСОБА_12 на 15 годину 30 хвилин 12 серпня 2014 року, тобто вже через 40 хвилин після її розподілу автоматизованою системою суду.
		При цьому слідчий суддя ОСОБА_10 усупереч вимогам ст.ст. 22, 114, 135, 306 КПК України не повідомила прокуратуру міста Києва про час і місце розгляду скарги, чим порушила принцип змагальності та позбавила прокурора і слідчого, як сторону кримінального провадження, на реалізацію своїх процесуальних прав, у тому числі, бути присутнім у судовому засіданні, подавати докази, заявляти клопотання та висловлювати свою правову позицію.
		У той же час для надання своїм діям законного вигляду та одночасного приховування протиправності свого діяння, слідчий суддя ОСОБА_10 підписала повідомлення адвокату ОСОБА_12 і до прокуратури міста Києва від 12 серпня 2014 року за № 757/23077/14-к про розгляд указаної скарги 12 серпня 2014 року о 15 годині 30 хвилин, яке не направила сторонам, а лише долучила до провадження. При цьому згадане повідомлення за своїм змістом складено в порушення вимог ч. 2 ст. 114, ч. 8 ст. 135 КПК України, оскільки особам, не надано необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.
		Цього ж дня, 12 серпня 2014 року приблизно у період часу з 15 години 30 хвилин до 15 години 42 хвилин слідчий суддя ОСОБА_10 , діючи умисно, з метою постановлення завідомо неправосудної ухвали на користь адвоката ОСОБА_12 і ОСОБА_11 , усупереч вимогам ст.ст. 22, 306, 318-380 КПК України, без участі сторін у приміщенні Печерського районного суду міста Києва провела судове засідання у зазначеному провадженні № 757/23077/14-к за скаргою ОСОБА_12 , в ході якого оголосила і дослідила лише скаргу з додатками  копіями постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотання адвоката та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене ОСОБА_11 кримінальне правопорушення, після чого видалилася до нарадчої кімнати.
		У подальшому, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, у період часу з 15 години 42 хвилин до 15 години 59 хвилин 12 серпня 2014 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10 , перебуваючи у своєму робочому кабінеті за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 42-А, діючи умисно, в інтересах ОСОБА_11 та його адвоката ОСОБА_12 , достовірно знаючи, що ст. 303 КПК України не передбачено оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову у закритті кримінального провадження, а можливо лише оскаржити рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання при проведенні слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, усвідомлюючи, що за правилами ч. 4 ст. 304 КПК України вона повинна була відмовити у відкритті провадження, оскільки скарга подана на рішення слідчого, що не підлягає оскарженню, в порушення вищевказаних вимог Конституції України та ст.ст. 22, 304, 306, 307, 318-380 КПК України, без виклику й участі слідчого та прокурора, рішення яких оскаржується, за відсутності особи, яка подала скаргу, без дослідження матеріалів кримінального провадження склала, підписала, після чого відразу ж проголосила, тобто постановила завідомо неправосудне рішення  ухвалу у справі № 757/23077/14-к, згідно якої скаргу адвоката ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 на рішення старшого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 від 07 серпня 2014 року про відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року задовольнила, указану постанову слідчого скасувала, зобов`язала старшого слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_13 вчинити у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року, дію, передбачену п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто закрити кримінальне провадження, а також зобов`язала слідчого скасувати стосовно ОСОБА_11 заборону виїзду за кордон та інші обмеження, пов`язані з досудовим розслідуванням указаного кримінального провадження (досудовим слідством кримінальної справи № 50-5948).
		Постановляючи завідомо неправосудне рішення, діючи з прямим умислом, слідчий суддя ОСОБА_10 усвідомлювала відсутність законних підстав для задоволення скарги, свідомо порушила вимоги чинного законодавства України, передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України, грубого порушення встановленого порядку реалізації конституційних засад здійснення судочинства в Україні, сприяння ухиленню від кримінальної відповідальності та бажала настання таких наслідків.
		Цього ж дня, 12 серпня 2014 року вказану ухвалу слідчий суддя ОСОБА_10 направила для виконання до прокуратури міста Києва. Унаслідок вчинення злочинного діяння слідчого судді ОСОБА_10 , яка, будучи представником судової влади, покликаною захищати законність в державі, створено умови для уникнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності, перешкоди у подальшому проведенню досудового розслідування кримінального провадження, що призвело до підриву престижу та авторитету органу державної (судової) влади.
		Крім того, Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року, яке виділено з кримінального провадження № 12014100060000228 за фактами масових вбивств учасників акцій протесту, вчинених у лютому 2014 року в місті Києві.
		У порядку ст. 208 КПК України 03 квітня 2014 року за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07 квітня 2011 року), п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, затримано командира роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_14 ..
		Того ж дня ОСОБА_14 вручено повідомлення про підозру у вчиненні вищевказаних злочинів, а 24 липня 2014 року  нову підозру за ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 365, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України в участі в умисному вбивстві 39 учасників акцій протесту 20 лютого 2014 року по вул. Інститутській в місті Києві, перевищенні влади та службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, викраденні зброї та незаконному поводженні зі зброєю.
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва 05 квітня 2014 року стосовно ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід  домашній арешт.
		Апеляційним судом міста Києва 22 квітня 2014 року вказану ухвалу слідчого судді скасовано і ОСОБА_14 з огляду на ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, застосовано запобіжний захід  тримання під вартою до 01 червня 2014 року.
		У подальшому строк тримання під вартою ОСОБА_14 продовжувався ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва, востаннє 29 липня 2014 року  до 28 вересня 2014 року, тобто до шести місяців.
		Указане рішення Печерського районного суду міста Києва 6 серпня 2014 року перевірено Апеляційним судом міста Києва та залишено без змін.
		Колегія суддів Апеляційного суду міста Києва дійшла висновку, що «наявні в матеріалах кримінального провадження докази дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду».
		Старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України за погодженням із процесуальним керівником 16 вересня 2014 року до Печерського районного суду міста Києва подано клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 , яке 19 вересня 2014 року автоматизованою системою документообігу розподілено для розгляду слідчому судді ОСОБА_10 , яка цього ж дня призначила його розгляд.
		Клопотання слідчого у повній мірі відповідало вимогам ст.ст. 184, 199 КПК України і містило короткий виклад фактичних обставин справи, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, виклад обставин, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, з посиланням на матеріали, що підтверджують ці обставини, посилання на ризики, зазначені у статті 177 цього Кодексу, та виклад обставин, на підставі яких слідчий дійшов висновку про наявність таких ризиків, обґрунтування неможливості запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, виклад обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
		Зокрема, своє клопотання слідчий мотивував тим, що ОСОБА_14 підозрюється у скоєнні особливо тяжких злочинів, що спричинили загибель людей, за вчинення яких законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а більш м`які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не забезпечать виконання ОСОБА_14 процесуальних обов`язків підозрюваного. Крім того, ОСОБА_14 , як і інші працівники роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут», грубо порушуючи вимоги нормативних актів щодо зберігання вогнепальної зброї, сприяв зникненню зброї, яка перебувала у них на час вчинення вбивств, документації, що давало достатні підстави вважати, що ОСОБА_14 може продовжувати вчиняти умисні дії, спрямовані на приховування зброї та інших доказів, а також перешкоджатиме встановленню істини у провадженні. Крім того, ОСОБА_14 , перебуваючи на волі може мати змогу впливати на інших свідків, у тому числі працівників роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут», які є свідками і можуть дати показання з приводу подій у лютому 2014 року та щодо інкримінованих йому злочинів, або контактувати з працівниками цієї спецроти, які переховуються від органів розслідування, а також, у разі зміни запобіжного заходу, він може переховуватися від органів слідства і суду. При цьому встановлені та враховані на час обрання ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вищевказані ризики порушення ним вищевказаних обов`язків та вчинення дій не зменшилися.
		Зазначені обставини та викладені доводи у клопотанні підтверджувалися наданими суду матеріалами і доказами у їх сукупності.
		Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строків тримання під вартою та встановлено, що указані клопотання слідчий суддя зобов`язаний розглянути згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
		Згідно з вимогами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
		Згідно із ч. 1 ст. 177 КППК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
		Частина 4 ст. 194 КПК України надає право слідчому судді застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні лише у разі, якщо при розгляді клопотання прокурор не доведе обставини, передбаченої пунктом 3 частини 1 цієї статті, тобто недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
		Крім того ч. 5 ст. 202 КПК України передбачено, що підозрюваний може бути негайно звільнений з-під варти лише у випадку, якщо відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання підозрюваного під вартою.
		Статтею 203 КПК України чітко визначені випадки негайного припинення дії запобіжного заходу, якою не передбачено звільнення підозрюваного до закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу. Указаною статтею встановлено, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію лише після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		З метою недопущення неоднакового та неправильного тлумачення норм права при застосуванні запобіжних заходів під час досудового розслідування Вищим спеціалізованим судом України головам апеляційних судів областей, міста Києва надіслано листа від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».
		Згідно з п. 1 вказаного листа слідчому судді, суду слід ураховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
		Відповідно до п. 20 вказаного листа у випадку, коли слідчий суддя суду першої інстанції відмовляє у продовженні строку тримання під вартою, він має право за правилами ч. 4 ст. 194 КПК застосовувати до підозрюваного, обвинуваченого інший, більш м`який, запобіжний захід. При цьому необхідно враховувати, що застосування такого запобіжного заходу є можливим лише після закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Однак слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10 , достовірно знаючи вимоги КПК України, роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, свідомо ігноруючи вищевказане рішення апеляційного суду від 06 серпня 2014 року, діючи умисно, в інтересах ОСОБА_14 , грубо порушуючи вимоги чинного законодавства України, постановила завідомо неправосудну ухвалу.
		Під час судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 . 19 вересня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_10 встановила обґрунтованість підозри ОСОБА_14 в інкримінованих йому особливо тяжких злочинах, доведеність прокурором у судовому засіданні обставин, викладених у клопотанні слідчого, що давали підстави для продовження ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі обставин, які свідчили про те, що заявлені ризики, які виправдовували тримання його під вартою, не зменшилися, а також встановила обставини, які свідчили про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, указаним у клопотанні.
		Крім цього, слідчий суддя ОСОБА_10 достовірно знала, що застосований підозрюваному 22 квітня 2014 року Апеляційним судом міста Києва та у подальшому продовжений строк тримання під вартою закінчувався лише 28 вересня 2014 року об 11 годині 45 хвилин, що унеможливлювало одночасне застосування нею двох запобіжних заходів до ОСОБА_14 , а застосування більш м`якого запобіжного заходу було можливим лише після закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тобто після 28 вересня 2014 року.
		Проте слідчий суддя ОСОБА_10 , розуміючи, що санкція статей КПК України, за якими підозрюється ОСОБА_14 , передбачає можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, знаючи, що організатори злочину переховуються від органів досудового розслідування та суду, усвідомлюючи наявність ризиків, які давали можливість вмотивовано вважати, що ОСОБА_14 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити чи сховати речові докази, незаконно впливати на потерпілих і свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, розуміючи, що для запобігання цим ризикам, значеним у клопотанні слідчого та доведеним прокурором у судовому засіданні, застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім, тобто за наявності усіх передбачених законом підстав для продовження ОСОБА_14 строку тримання під вартою, реалізуючи свій прямий умисел, спрямований на постановлення завідомо неправосудної ухвали, діючи усупереч вищевказаним вимогам Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 9, 177, 178, 183, 194, 196, 199, 369, 370 КПК України, перебуваючи у Печерському районному суді міста Києва за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 42-А, 19 вересня 2014 року у період часу з 10 години 50 хвилини до 13 години 09 хвилин особисто склала, підписала та постановила завідомо неправосудну ухвалу, якою у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 відмовила, до нього одночасно застосувала разом із триманням під вартою інший запобіжний захід  домашній арешт, незважаючи на те, що застосований підозрюваному 22 квітня 2014 року Апеляційним судом міста Києва та у подальшому продовжений строк тримання під вартою закінчувався лише 28 вересня 2014 року об 11 годині 45 хвилин, усупереч вимогам ч. 5 ст. 202, ст. 203 КПК України звільнила ОСОБА_14 з-під варти у залі судового засідання.
		При цьому, у ході судового розгляду та при винесенні свого рішення слідчим суддею ОСОБА_10 умисно не взято до уваги наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Зокрема, не враховано, що, неперебуваючи під вартою, ОСОБА_14 може незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників процесу, умисно проігноровано той факт, що ОСОБА_14 був командиром роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут», тобто працівником правоохоронного органу, і в силу свого авторитету та попередніх службових відносин з бійцями цього ж спецпідрозділу, показання яких як очевидців є важливими для встановлення об`єктивної істини, матиме змогу перешкоджати встановленню всіх обставин кримінальних правопорушень з метою уникнення відповідальності за їх вчинення.
		Також слідчим суддею умисно залишено поза увагою те, що у кримінальному провадженні, яке розслідується стосовно інших працівників правоохоронних органів, причетних до вбивств учасників акцій протесту, досудове розслідування не завершено і в ньому продовжується збір доказів, що дає підстави вважати можливим знищення, приховання чи спотворення речових доказів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення у разі неперебування ОСОБА_14 під вартою. Зокрема, слідчим суддею завідомо проігноровано ту обставину, що ОСОБА_14 , як і інші працівники роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут», сприяв зникненню зброї, яку вони мали 18-20 лютого 2014 року під час вчинення масових вбивств, також факт знищення працівниками роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут» усієї документації щодо вогнепальної зброї, яку використовували бійці полку, що давало підстави вважати, що ОСОБА_14 та інші бійці, чия зброя зникла, вже вчиняли умисні дії, спрямовані на її приховування, тобто на приховування доказів та перешкоджання встановленню істини у провадженні.
		Постановляючи завідомо неправосудне рішення, діючи з прямим умислом, слідчий суддя ОСОБА_10 усвідомлювала відсутність законних підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого про продовження підозрюваному ОСОБА_14 запобіжного заходу, а також підстав для негайного звільнення його з-під варти, свідомо порушила вимоги чинного законодавства України, розуміла завідомо неправосудний характер прийнятого рішення, передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України, грубого порушення встановленого порядку реалізації конституційних засад здійснення судочинства в Україні, сприяння ухиленню підозрюваного від слідства і суду та від кримінальної відповідальності, та бажала настання таких наслідків.
		Обравши ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, незважаючи на наявність вищезазначених ризиків, слідчий суддя ОСОБА_10 фактично надала підозрюваному можливість вчинити дії, що складають такі ризики, зобов`язавши його лише не покидати місце свого постійного проживання в період нічного відпочинку  з 23 години одного дня до 07 години наступного.
		Унаслідок вчинення злочинного діяння слідчого судді ОСОБА_10 , яка будучи представником судової влади, покликаною захищати законність в державі, натомість умисно створила умови для уникнення ОСОБА_14 від слідства і суду та від кримінальної відповідальності, а також перешкоди у подальшому проведенні досудового розслідування кримінального провадження, що призвело до порушення прав і законних інтересів потерпілих від злочинів у вказаному провадженні, а також підриву престижу та авторитету органу державної (судової) влади.
		Цього ж дня 19 вересня 2014 року на виконання постановленої суддею ОСОБА_10 завідомо неправосудної ухвали ОСОБА_14 звільнено з-під варти в залі судового засідання.
		Постановлене завідомо неправосудне рішення ОСОБА_10 про звільнення ОСОБА_14 з-під варти набуло досить широкого розголосу на всій території України, обурило громадськість, обставини його прийняття були висвітлені в засобах масової інформації, зокрема, на телебаченні, в газетах та всесвітній мережі Інтернет. Як наслідок, це призвело до підриву авторитету судової влади.
		У результаті злочинних дій ОСОБА_10 03 жовтня 2014 року підозрюваний у вчиненні особливо тяжкого злочину ОСОБА_14 з метою переховування від органів досудового розслідування та суду з місця свого постійного проживання зник і таким чином ухилився на теперішній час від передбаченої законом кримінальної відповідальності, чим спричинено тяжкі наслідки.
		За результатами розгляду апеляційної скарги Генеральної прокуратури України 06 жовтня 2014 року Апеляційним судом міста Києва ухвалу слідчого судді Печерського суду міста Києва від 19 вересня 2014 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_14 , скасовано, як незаконну і постановлено нову ухвалу, якою указане клопотання про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_14 задоволено і, відповідно, продовжено строк тримання його під вартою.
		Таким чином, як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_10 своїми умисними діями, які полягали у постановленні нею завідомо неправосудної ухвали та у постановленні завідомо неправосудної ухвали, що спричинило тяжкі наслідки, вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України.
		У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_10 своєї вини у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень не визнав та надала наступні покази. 
		Так, обвинувачена ОСОБА_10 вказала, що є обраною безстроково на посаду судді Печерського районного суду міста Києва, яку обіймає до цього часу. 
		Так, обвинувачена ОСОБА_10 стверджувала про незаконність і необґрунтованість обвинувачення у постановленні нею 12 серпня 2014 року неправосудної ухвали у справі № 757/23077/14-к за результатами розгляду скарги адвоката ОСОБА_12 на постанову старшого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 від 07 серпня 2014 року.
		Як повідомила обвинувачена ОСОБА_10 , вищезазначена скарга адвоката ОСОБА_12 надійшла до суду 12 серпня 2014 року і цього ж дня в порядку ст. 35 КПК України було визначено слідчого суддю у справі № 757/23077/14-к. Після отримання скарги вона надала усне розпорядження секретарю судового засідання ОСОБА_15 про призначення справи до розгляду з повідомленням сторін кримінального провадження в порядку ст. 135 КПК України (порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні), зазначене повідомлення знаходиться в матеріалах справи № 757/23077/14-к. При цьому обвинувачена ОСОБА_10 апелювала до імперативних приписів ст. 306 КПК України, що покладають на слідчого суддю обов`язок розглянути скаргу на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги. У процитованій правовій нормі також зазначається, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги, а відтак відсутність в судовому засіданні у справі № 757/23077/14-к слідчого ОСОБА_13 не перешкоджала розгляду скарги, крім того слідчий ОСОБА_13 виклав свою процесуальну позицію у постанові про відмову у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_12 ..
		Як повідомила обвинувачена ОСОБА_10 , постановляючи ухвалу від 12 серпня 2014 року у справі № 757/23077/14-к, вона керувалася, у тому числі, і правовими нормами Закону України № 746-VII (746-18) від 21 лютого 2014 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції». Оскільки предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року, в межах якого оскаржувалося процесуальне рішення слідчого ОСОБА_13 , було розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у редакцію якої вносилися відповідні зміни на підставі вищезазначеного закону. 
		На думку обвинуваченої ОСОБА_10 висновок сторони обвинувачення про неправосудність її ухвали від 12 серпня 2014 року у справі № 757/23077/14-к суперечить конституційно-правовому принципу верховенства права, задекларованому у ст. 8 Конституції України, за змістом якої норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Як наголошувала обвинувачена ОСОБА_10 , виконуючи функції судового контролю у кримінальному провадженні № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року, вона безпосередньо реалізовувала такі засади кримінального процесу, як доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, унормовану у ст. 21 КПК України, а також право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України.
		Також обвинувачена ОСОБА_10 спростовувала обмежувальне, на її думку, тлумачення стороною обвинувачення приписів п.п. 1, 7 ч. 1 ст. 303 КПК України, що наділяють сторону захисту правом на оскарження на досудовому провадженні бездіяльності слідчого, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, а також рішення слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих дій. За визначенням обвинуваченої ОСОБА_10 дія норм-принципів конституційного права та наявність процесуальних гарантій на оскарження процесуальних рішень, дій (бездіяльності) сторони обвинувачення усуває будь-які сумніви у правосудності її процесуального рішення від 12 серпня 2014 року у справі № 757/23077/14-к.
		Додатково обвинувачена ОСОБА_10 акцентувала увагу на вибірковості сторони обвинувачення у дослідженні фактичних обставин, що передували постановленню ухвали від 12 серпня 2014 року у справі № 757/23077/14-к, зокрема, обвинувачена процитувала положення з резолютивної частини постанови слідчого ОСОБА_13 від 07 серпня 2014 року, в якій зазначалося про право на оскарження цього процесуального рішення в порядку ст.ст. 303, 304 КПК України. 
		Заперечуючи законність обвинувачення в частині постановлення неправосудної ухвали від 12 серпня 2020 року у справі № 757/23077/14-к в інтересах адвоката ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , ОСОБА_10 апелювала до факту закриття 23 січня 2015 року стороною обвинувачення кримінального провадження і, відповідно, припинення кримінального переслідування ОСОБА_11 у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Обвинувачена ОСОБА_10 наголошувала, що постанова слідчого ОСОБА_13 про закриття кримінального провадження була прийнята за один місяць до складання обвинувального акту в кримінальному провадженні № 42014000000000954 від 23 вересня 2014 року.
		Наведені в обвинуваченні протиправні наслідки постановлення ухвали від 12 серпня 2014 року у вигляді створення умов для уникнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності та перешкод для подальшого проведення досудового розслідування кримінального провадження є безпідставним. Отже, де-факто і де-юре сторона обвинувачення погодилася із незаконністю кримінального переслідування підозрюваного ОСОБА_11 , що, на думку обвинуваченої, повністю узгоджується з її висновками в ухвалі від 12 серпня 2014 року.
		Не погоджуючись із обвинуваченням щодо постановлення завідомо неправосудної ухвали від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к за результатами розгляду клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 , погодженим зі старшим прокурором першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_17 , у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 , обвинувачена ОСОБА_10 зазначила про таке. 
		Розгляд вищезазначеного клопотання проводився в судовому засіданні 19 вересня 2014 року о 10 годині 00 хвилин в приміщенні Печерського районного суду міста Києва за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 42-А за участі прокурора ОСОБА_17 , підозрюваного ОСОБА_14 , його захисника ОСОБА_18 .
		За результатами його розгляду обвинуваченою ОСОБА_10 відмовлено в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою підозрюваного і до ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням на останнього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: заборонено підозрюваному ОСОБА_14 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 23 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступного ранку без дозволу слідчого, прокурора, або суду; зобов`язано підозрюваного ОСОБА_14 прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду на визначений час; роз`яснено підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю. Після оголошення змісту ухвали підозрюваного ОСОБА_14 звільнено з-під варти в залі судового засідання.
		Обвинувачена ОСОБА_10 в ході надання показань щодо висунутого проти неї обвинувачення у постановленні неправосудної ухвали від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к повідомила про виконання нею вимог процесуальних норм ст. 135 КПК України (порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні), ст. 186 КПК України (строки розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу), ч. 4 ст. 199 КПК України (порядок продовження строку тримання під вартою), при цьому обвинувачена ОСОБА_10 наголошувала, що ч. 4 ст. 199 КПК України зобов`язує слідчого суддю розглянути клопотання до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
		Окрім того, обвинувачена ОСОБА_10 інформувала про те, що здійснила сукупність процесуальних дій, унормованих законодавцем у ст. 193 КПК України (порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу). Згідно тверджень обвинуваченої ОСОБА_10 зміст її ухвали, інформація, відображена в журналі та технічному записі судового засідання свідчить про виконання нею як слідчим суддею правових норм ст. 199 КПК України (порядок продовження строку тримання під вартою), ст. 107 КПК України (застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження), ст. 176 КПК України (загальні положення про запобіжні заходи), ст. 177 КПК України (мета і підстави застосування запобіжних заходів), ст. 178 КПК України (обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу), ст. 181 КПК України (домашній арешт), ст. 194 КПК України (застосування запобіжного заходу), ст. 202 КПК України (порядок звільнення особи з-під варти).
		Обвинувачена повідомила суд, що, виконуючи функції судового контролю у справі № 757/26362/14-к, здійснювала тлумачення закону і дала правову оцінку фактам та наявним доказам. Опонуючи стороні обвинувачення, обвинувачена ОСОБА_10 посилалася на практику Європейського суду з прав людини, яка, на її думку, є доказом законності її процесуального рішення, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Єлоев проти України», «Фельдман проти України».
		Створюючи для сторін кримінального провадження необхідні умови для практичної реалізації принципу диспозитивності під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 , ОСОБА_10 встановлювала існування ризиків, які могли б виправдовувати тримання підозрюваного ОСОБА_14 під вартою. Обвинувачена ОСОБА_10 підкреслила формальний і шаблонний підхід сторони обвинувачення до виконання обов`язку щодо доведення існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. На підтвердження свого висновку обвинувачена ОСОБА_10 апелювала до відомостей з журналу судового засідання у справі № 757/26362/14-к, в якому зафіксований лише 5-хвилинний виступ прокурора ОСОБА_17 , який не доводив, а інформував суд про необхідність збереження виду забезпечувального заходу, обраного відносно ОСОБА_14 , дослівно процитувавши ст. 177 КПК України, при цьому навіть не навів формального обґрунтування кожного із ризиків цитованої статті, наведення доказів на його (їх) обґрунтування.
		Обвинувачена ОСОБА_10 також прокоментувала текст відповідного клопотання сторони обвинувачення, в якому не викладено обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, як того вимагає ч. 3 ст. 199 КПК України (порядок продовження строку тримання під вартою). Також обвинувачена повідомила про те, що на момент розгляду клопотання досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року було завершено та розпочато процедуру відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів в порядку ст. 290 КПК України.
		Під час надання показань в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_10 повідомила, що в судовому засіданні сторона захисту просила відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою підозрюваного, просили обрати запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, що журнал судового засіданні у справі № 757/26362/14-к свідчить, що зазначене клопотання стороною захисту було заявлено о 10:23:47 годині, стороною захисту надані з цього приводу пояснення, додані численні письмові докази на підтвердження правової позиції, зокрема, характеризуючі ОСОБА_14 як турботливого батька трьох дітей, сумлінного і високопрофесійного співробітника правоохоронного органу, його належну процесуальну поведінку як учасника кримінального провадження до моменту застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тощо.
		Окремо обвинувачена ОСОБА_10 поінформувала про процесуальні підстави постановлення процесуального рішення до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 .. Так, за буквальним змістом ч. 4 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, поінформувала, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому перебуває підозрюваний, наявне інше рішення, що набрало законної сили, й прямо передбачає тримання цього підозрюваного під вартою (ч. 5 ст. 202 КПК України).
		Незважаючи на факт скасування Апеляційним судом міста Києва ухвали від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к, обвинувачена ОСОБА_10 посилалася на висновки суду апеляційної інстанції як доказ відсутності в її діях складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України. 
		Висловлюючи критичні оцінки на обґрунтування в обвинувальному акті причинно- наслідкового зв`язку між постановленою ухвалою від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к та фактом зникнення ОСОБА_14 03 жовтня 2014 року, обвинувачена ОСОБА_10 повідомила про таке.
		Правові норми ст. 195 КПК України і підзаконні нормативно-правові акти, що унормовують порядок реалізації цитованої статті, окреслюють коло суб`єктів, які безпосередньо застосовують електронні засоби контролю і здійснюють контроль за особами, до яких вони застосовані, при цьому слідчий суддя не володіє повноваженнями на здійснення контролю за поведінкою особи, щодо якої застосовано домашній арешт. 
		Враховуючи це, обвинувачена ОСОБА_10 просила ухвалити стосовно неї виправдувальний вирок.
		Такі показання обвинуваченої були перевірені шляхом безпосереднього дослідження доказів, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту.
		Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що на момент прийняття процесуального рішення, яке було скасоване обвинуваченою ОСОБА_10 , він мав професійний стаж 1 рік 8 місяців. Зазачив, що ним здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_11 . Захисником ОСОБА_11  адвокатом ОСОБА_12 було подано клопотання про закриття кримінального провадження. Він, ОСОБА_19 , виніс постанову, якою відмовив у задоволенні зазначеного клопотання захисника. Вказана постанова була захисником ОСОБА_12 оскаржена до Печерського районного суду м. Києва. Вказав, що обвинувачена ОСОБА_10 не викликала його на розгляд скарги адвоката ОСОБА_12 в межах судової справи № 757/23077/14-к. Через декілька днів він отримав копію ухвали, якою кримінальне провадження стосовно ОСОБА_11 було закрито. Зазначив, що після того, як йому стало відомо про ухвалене обвинуваченою ОСОБА_10 рішення, він, ОСОБА_13 , звернувся з рапортом до керівництва прокуратури міста Києва за фактом винесення суддею ОСОБА_20 завідомо неправосудного судового рішення, на підставі цього рапорту були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 375 КК України. Свідок ОСОБА_13 також повідомив, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_11 було закрито на досудовому слідстві на підставі його постанови. Звертав увагу суду на те, що при винесенні постанови, якою кримінальне провадження стосовно ОСОБА_11 було закрито, він не керувався ухвалою обвинуваченої ОСОБА_10 , оскільки вважав її незаконною.
		Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_16 показав, що в 2014 році працював старшим слідчим Генеральної прокуратури України. В його провадженні перебувала кримінальна справа щодо ОСОБА_14 . Під час досудового розслідування цієї справи він, ОСОБА_16 , готував клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_14 , яке направив до Печерського районного суду міста Києва. Вказане клопотання було розподілено на суддю ОСОБА_10 . У розгляді клопотання він, ОСОБА_16 участі не приймав. У судовому засіданні був присутній прокурор. Пізніше йому стало відомо що за результатами розгляду його клопотання слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10 відмовила в його задоволенні і застосувала до ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Через певний час після застосування до ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту останній не з`явився за викликом до слідчого та виїхав за межі території України. Які заходи по розшуку ОСОБА_14 застосовувались він не пам`ятає.
		Допитана усудовому засіданніу якостісвідка ОСОБА_21 показала, що вона у лютому 2014 року надавала правову допомогу потерпілій у кримінальному провадженні, у межах якого стосовно ОСОБА_14 вирішувалося питання про обрання запобіжного заходу. Як представнику потерпілої, їй частково були відкриті матеріали кримінального провадження, зокрема відеозаписи. Вона дізналася, що ОСОБА_14 було ідентифіковано, як особу, причетну до вчинення кримінального правопорушення, оскільки у нього замість руки був протез. ОСОБА_21 показала, що їй відомо, що стосовно двох обвинувачених у вказаному кримінальному провадженні обвинувачена ОСОБА_10 продовжила строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в той час, як стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 обвинувачена ОСОБА_10 запобіжний захід змінила. На думку свідка, обвинувачена ОСОБА_10 прийняла зазначене рішення незаконно, оскільки не зазначила у своїй ухвали жодних додаткових обов`язків для підозрюваного. Водночас щодо фактичних обставин прийняття обвинуваченою ОСОБА_10 ухвали від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к свідок ОСОБА_22 показів не надала, оскільки не володіла відповідною інформацією.
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_23 показала, що у 2014 році працювала адвокатом і надавала допомогу потерпілому у цьому ж кримінальному провадженні. Їй відомо, що обвинувачена ОСОБА_10 розглядала в один день два клопотання про продовження строків дії запобіжних заходів у кримінальному провадженні стосовно працівників Беркута та продовжила їх дію. Однак після декількох днів, у цьому ж кримінальному провадженні обвинувачена ОСОБА_10 , як їй стало відомо від колег та ЗМІ, ухвалила рішення про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_14 , при цьому свідок зауважила, що в судовому засіданні 19 вересня 2014 року участі не брала, але в неї та її колег виникло питання, чому ОСОБА_14 змінили запобіжний захід на домашній арешт, а двом іншим підозрюваним, які були підлеглими останнього продовжили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_24 показала, що у кримінальній справі про розстріли в лютому 2014 році на вулиці Інститутській в місті Києві вона набула статусу потерпілої, оскільки під час тих подій загинув її брат. ОСОБА_24 вказала, що вона не розуміє мотивів, якими керувалася обвинувачена ОСОБА_10 при постановленні ухвали стосовно ОСОБА_14 , а тому вважає її незаконною. 
		Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_25 показав, що з 2014 року займався адвокатською діяльністю, а нині є представником потерпілих у справі по розстрілу на Майдані, Хрещатику та вулиці Інститутській. Як повідомив свідок, у 2014 році були затримані бійці спецроти «Беркут»: ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 . Коли щодо цих осіб обиралися запобіжні заходи, то він був присутній не на всіх судових засіданнях. Як зазначив свідок, стосовно підозрюваних вирішувалося питання про продовження строку тримання під вартою. Як наголосив свідок, суди доходили висновків, що особи потребують тримання під вартою, суд апеляційної інстанції залишив без змін апеляційні скарги захисників підозрюваних. Приблизно наприкінці вересня чи жовтня 2014 року, або після чергового продовження запобіжних заходів, обвинувачена ОСОБА_10 на один день раніше до дня слухання справи щодо ОСОБА_14 розглянула клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_28 та ОСОБА_27 і продовжила строк тримання під вартою цих підозрюваних, проте в судовому засіданні, в якому розглядалося аналогічне клопотання прокурора відносно ОСОБА_14 , обвинувачена ОСОБА_10 відмовила прокурору і застосувала запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Після цього ОСОБА_14 більше ніхто не бачив, він зник з поля зору правоохоронних органів і нині перебуває в розшуку. Свідок повідомив, що не пам`ятає чи отримував ухвалу про зміну запобіжного заходу, але стверджує, що знаходився в залі судового засідання і там було дуже людно з огляду на суспільний розголос цієї справи. Після того, як побачив рішення про зміну запобіжного заходу ОСОБА_14 , звернувся до прокуратури, оскільки, на його думку, рішення несправедливе, адже є три особи, які обвинувачуються в одному і тому ж злочині, однак двом підозрюваним продовжують строк тримання під вартою, а по іншому відмовляють. Відповідаючи на запитання захисника, свідок ОСОБА_25 підтвердив власну присутність у судовому засіданні, в якому обвинувачена ОСОБА_10 розглядала клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 . Також свідок конкретизував місце, в якому проводилося це судове засідання: «вул. Гайцана, зал на другому поверсі, ліворуч». Реагуючи на заяву захисника про неправдивість показань свідка ОСОБА_25 , оскільки 19 вересня 2014 року справа № 757/26362/14-к розглядалася в приміщенні Печерського районного суду міста Києва на вулиці Хрещатик, свідок змінив показання і повідомив, що точно не пам`ятає місця, в якому здійснювався судовий розгляд цієї справи.
		Окрім допиту свідків, суд з`ясував обставини та перевіряв їх іншими доказами, а саме досліджував документи, які долучені до матеріалів кримінального провадження та які стосуються пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення, а саме: 
		- копію особової справи ОСОБА_10 , у якій міститься інформація з приводу роботи останньої на посаді судді;
		- витяги з кримінального провадження №42014000000000954 від 18.12.2014 року;
		- заяву ОСОБА_21 про вчинення кримінального правопорушення від 19 вересня 2014 року, у якій остання вказала, що на її думку, ОСОБА_10 постановивши ухвалу від 19 вересня 2014 року про відмову у продовженні строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 375 КК України;
		- заяву ОСОБА_29 про вчинення кримінального правопорушення від 22 вересня 2014 року, за змістом аналогічну попередній заяві;
		- заяву ОСОБА_30 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_31 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_32 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_33 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_34 про вчинення кримінального правопорушення від 24.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_35 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_36 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_23 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_25 про вчинення кримінального правопорушення від 22.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_37 про вчинення кримінального правопорушення від 23.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- заяву ОСОБА_38 про вчинення кримінального правопорушення від 24.09.2014, за змістом аналогічну попереднім заявам;
		- рапорт старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_39 , у якому міститься інформація з приводу наявних, на переконання останнього, ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України у діях ОСОБА_10 при постановленні 12.08.2014 ухвали за скаргою адвоката ОСОБА_12 в інтересах підозрюваного ОСОБА_40 ;
		- копію ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24.11.2014 у справі №752/19612/14-к, якою клопотання слідчого в ОВС СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_41 було задоволено та надано тимчасовий доступ до оригіналів документів всієї справи №757/26362/14-к, в рамках якої розглядалося клопотання слідчого Генеральної прокуратури України про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 та слідчим суддею ОСОБА_10 постановлено ухвалу від 19.09.2014;
		- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 04.12.2014, складений слідчим в ОВС СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_42 на виконання вказаної вище ухвали;
		- копію клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 від 16 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 ;
		- копії матеріалів справи, приєднаних стороною обвинувачення в якості додатків до клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 від 16 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 ;
		- копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к, якою відмовлено старшому слідчому в особливо важливих справах головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 у задоволенні клопотання від 16 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 , до підозрюваного ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонено підозрюваному ОСОБА_14 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 23:00 год. до 07:00 год. наступного ранку без дозволу слідчого, прокурора, або суду, зобов`язано підозрюваного ОСОБА_14 прибувати по першому виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду на визначений час;
		- копію ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року у справі № 11-сс/796/1844/2014, якою скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10 від 19 вересня 2014 року у справі № 757/26362/14-к за клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 ;
		- копію матеріалів справи №757/23077/14-к (провадження №1-кс-1463714), у тому числі: копію скарги адвоката ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 вх. №2252 від 12.08.2014, копію клопотання адвоката ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 від 04 серпня 2014 року (вх.№ 2822-П) до старшого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року, копію постанови старшого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 від 07 серпня 2014 року про відмову адвокату ОСОБА_12 у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року, копію повідомлення про розгляд справи адвоката ОСОБА_12 та Прокуратури м. Києва, складеного помічником судді ОСОБА_15 від 12.08.2014 за вих. №757/23077/14-К, копію журналу судового засідання, копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10 від 12 серпня 2014 року у справі № 757/23077/14-к, якою задоволено скаргу адвоката ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 на постанову старшого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_13 від 07 серпня 2014 року, копію заяви слідчого в ОВС СВ Прокуратури м. Києва ОСОБА_43 від 29.08.2014 року вих. №17/1-159/вих14, у якій останній просив роз`яснити ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 12.08.2014, вважаючи її незрозумілою, копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 11.09.2014, якою у задоволенні вищезазначеної заяви слідчого було відмовлено, копію апеляційної скарги старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_44 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 12.08.2014, копію ухвали судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_45 від 02.10.2014, якою у відкритті провадження за вказаною скаргою прокурора було відмовлено, 
		- копію матеріалів судової справи №757/28384/14-к за клопотанням слідчого ГС ГСУ ГПУ ОСОБА_46 про дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_14 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про зміну іншого запобіжного заходу на тримання під вартою, 
		- лист слідчого в ОВС СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_41 від 19.11.14 №17/1-954-14, відповідно до якого слідчий ОСОБА_41 витребовує у Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві інформацію з приводу застосування до ОСОБА_14 . ЕЗК;
		- відповідь на запит №47/3438 від 24.11.2014, якою в.о. начальника Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_47 інформує, що у Дарницькому РУ ГУМВС України в м. Києві, пульт моніторингу застосування ЕЗК відсутній та повідомляє, що моніторинг електронних засобів контролю здійснюється Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві;
		- відповідь від 03.12.2014 на рапорт слідчого ОСОБА_41 , відповідно до якої, згідно книги обліку вхідної кореспонденції прокуратури м. Києва повідомлення Печерського районного суду м. Києва про розгляд скарги ОСОБА_12 №757/23077/14-К від 12.08.2014 не зареєстровано;
		- протокол огляду від 09.12.2014, складений слідчим в ОВС СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_41 , яким оглянуто матеріали кримінального провадження №42013110000000948 від 31.10.2013 відносно ОСОБА_11 та додатки до нього;
		- копію висновку по запиту адвоката ОСОБА_8 щодо правильності і обґрунтованості кримінально-правової кваліфікації органом досудового розслідування дій ОСОБА_10 за ст. 375 КК України, підготовленого завідувачем кафедри кримінального права та кримінології КНУ ім.. Т.Шевченка ОСОБА_48 
		- супровідний лист з додатками від 16.12.2014 №48/16309, підписаний начальником Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_49 до якого додані матеріали з приводу застосування до ОСОБА_14 електронних засобів контролю;
		- копію відповіді голови Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2015 року за вих.№ 85/15 на адвокатський запит захисника ОСОБА_10 , відповідно до якої протягом 2014 року на розгляді судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10 перебувало: в порядку цивільного судочинства  590 справ; в порядку адміністративного судочинства  69 справ; в порядку кримінального судочинства  1506 справ/проваджень;
		- копію постанови слідчого в ОВС СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_13 від 23.01.2015, якою кримінальне провадження № 42013110000000948 від 31 жовтня 2013 року було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення;
		- характеристику ОСОБА_10 .
		Інші долучені прокурором докази, що містяться у матеріалах справи при винесенні вироку судом до уваги не беруться, в силу вимог ст. 85 КПК України оскільки вони ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, а також і інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, та не вказують на достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. 
		Суд, проаналізувавши та оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, дійшов до наступного висновку.
		Згідно до вимог ст.370 КПК України, обгрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		При цьому, згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України, кожен доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
		Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Положеннями ч. 1 ст. 375 КК України передбачена відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. 
		Положеннями ч. 2 ст. 375 КК України передбачена відповідальність за передбачена відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, що спричинило тяжкі наслідки або вчинене з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.
		У рішенні Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 (№ 1-305/2019 (7162/19) у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України висловлено, зокрема, таку правову позицію: «…в статті 375 Кодексу не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є «неправосудними», а також не розкрито змісту сполучення слів «завідомо неправосудний», що унеможливлює неоднозначне розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою».
		Крім того, Конституційний суд у згаданому вище рішенні звернув окрему увагу на те, що «…остаточне судове рішення не може бути переглянуто, крім встановлених процесуальними законами випадків його перегляду відповідним судом, що виключає можливість оцінювати таке рішення слідчим, прокурором при вчиненні ними дій, які мають наслідком притягнення судді до кримінальної відповідальності».
		Встановивши невідповідність Конституції України (неконституційність) ст. 375 КПК України, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності цієї статті на шість місяців з дня ухвалення рішення про її неконституційність. 
		Враховуючи, що рішення Конституційного суду України є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскарженими, в силу вимог ст. 151-2 Конституції України, суд вважає за необхідне констатувати, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 375 КК України, постановлене нею рішення, яке орган досудового розслідування вважає завідомо неправосудним, повинне бути скасоване у порядку передбаченому процесуальним законодавством.
		Разом з цим, ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2014 у справі №757/23077/14-к, постановлена ОСОБА_10 за результатами розгляду скарги адвоката ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 на постанову старшого слідчого СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_13 від 07.08.2014 є не скасованою в порядку, встановленому КПК України.
		При цьому, суд звертає окрему увагу на те, що, як вбачається з аналізу долученої до матеріалів кримінального провадження копії судової справи №757/23077/14-к, вказана ухвала, шляхом подання 30.08.2014 апеляційної скарги старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_50 була оскаржена до Апеляційного суду м. Києва. В свою чергу, як вбачається з копії ухвали судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 02.10.2014, що також міститься у вказаній справі, у відкритті провадження за зазначеною скаргою було відмовлено. При цьому, доказів того, що вищезазначена ухвала була оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ сторона обвинувачення у судовому засіданні не надала. 
		Суд також вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з показів допитаного у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_13 та долученої стороною захисту копії постанови слідчого в ОВС СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_13 від 23.01.2015, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_11 було закрито. При цьому, ОСОБА_13 під час допиту у якості свідка вказав, що винесення ним вищезазначеної постанови не було наслідком постановлення ОСОБА_10 ухвали від 12.08.2014. За таких обставин, суд приходить до висновку, що твердження органу досудового розслідування підтримане прокурором про те, що постановлення ОСОБА_10 ухвали від 12.08.2014 мало наслідком створення умов для уникнення ОСОБА_11 кримінальної відповідальності, перешкодило подальшому проведенню досудового розслідування кримінального провадження, що призвело до підриву престижу та авторитету органу державної (судової) влади не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.
		Крім того, суд вважає за необхідне відмітити, що орган досудового розслідування вказуючи в обвинувальному акті на порушення ОСОБА_10 вимог ст.ст. 22, 114, 135, 306 КПК України та зазначаючи, що вона не повідомила прокуратуру міста Києва про час і місце розгляду скарги, чим порушила принцип змагальності та позбавила прокурора і слідчого, як сторону кримінального провадження, на реалізацію своїх процесуальних прав, у тому числі, бути присутнім у судовому засіданні, подавати докази, заявляти клопотання та висловлювати свою правову позицію, не врахував, що в силу вимог ст. 73 КПК України виконання обов`язку щодо здійснення судового виклику і повідомлення віднесено законодавцем до компетенції секретаря судового засідання, а не слідчого судді. При цьому, не зважаючи на те, що особа, яка відповідно до долученої прокурором до матеріалів справи копії повідомлення про розгляд справи здійснювала таке повідомлення, ОСОБА_51 06 вересня 2019 року прибула в судове засідання та виявила бажання надати покази у справі, сторона обвинувачення відмовилась від її допиту у якості свідка, що приводить суд до висновку про те, що твердження сторони обвинувачення з приводу порушення ОСОБА_10 вимог ст.ст. 22, 114, 135, 306 КПК України також не знайшло свого підтвердження у ході судового розгляду.
		Що ж стосується постановлення ОСОБА_10 19.09.2014 ухвали у справі № 757/26362/14-к, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, покази допитаних у судовому засіданні свідків сторони обвинувачення ОСОБА_16 , ОСОБА_21 , ОСОБА_52 , ОСОБА_33 ОСОБА_25 в цілому зводяться до незгоди з прийнятим ОСОБА_10 рішенням. Жодних свідчень про те, як проходив судовий розгляд клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_14 , про дії ОСОБА_10 у судовому засіданні, про доводи учасників судового розгляду клопотання вказані особи не надали.
		Перевіривши надані прокурором копії матеріалів справи №757/26326/14-к за клопотанням старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 від 16 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 суд встановив наступне.
		17.09.2014 на розгляд слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 надійшло клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 від 16 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000709 від 01 серпня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_14 .
		Судовий розгляд вказаного клопотання було призначено на 10 год. 00 хв. 19.09.2014.
		19.09.2014 у період з 10 год.12 хв. до 13 год. 09 хв. клопотання про продовження стосовно ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було розглянуто. При цьому, суд звертає увагу, що під час розгляду вказаного клопотання були присутні: слідчий суддя ОСОБА_10 , прокурор ОСОБА_17 , підозрюваний ОСОБА_14 , його захисник ОСОБА_53 та секретар судового засідання ОСОБА_15 . 
		У судовому засідання ОСОБА_10 , як слідчим суддею було роз`яснено учасникам судового засідання право відводу та з`ясовано їх думку з приводу заявленого клопотання.
		Як вбачається з журналу судового засідання, виступ прокурора ОСОБА_17 тривав приблизно п`ять хвилин, в той час як виступ адвоката ОСОБА_54 тривав більш ніж двадцять хвилин. У ході виступу, адвокат ОСОБА_53 долучив до матеріалів клопотання матеріали, що характеризували ОСОБА_14 , як особу: копію свідоцтва про одруження, копії свідоцтв про народження дітей, довідку про склад сім`ї, копії пенсійних посвідчень, копію виписки з медичної карти ОСОБА_14 , копію консультативних висновків, виданих лікарями для ОСОБА_14 , копії позитивних характеристик виданих різними особами для ОСОБА_14 , копії подяк, почесних грамот, відзнак ОСОБА_14 , а також копії документів, що підтверджували належне ставлення ОСОБА_14 до обов`язків, які були покладені на нього ухвалою про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту від 05.04.2014. 
		Як вбачається з ухвали від 19.09.2014 постановляючи рішення про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до підозрюваного ОСОБА_14 та про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з забороною ОСОБА_14 залишати місце свого проживання з 23:00 год. до 07:00 год. наступного ранку без дозволу слідчого, прокурора або суду та зобов`язанням його прибувати по першому виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду на визначений час, ОСОБА_10 виходила з того, що зважаючи на дані, що характеризують особу підозрюваного ОСОБА_14 , які були їй надані захисником у судовому засіданні, старшим слідчим та прокурором не було наведено обґрунтованих підстав для висновку про те, що застосування більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, старший прокурор 1-го відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату ГПУ ОСОБА_17 , 19.09.2014 подав до Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу. 
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2014 ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 19.09.2014 було скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_14 було задоволено. При цьому, як вбачається з тексту зазначеної ухвали, підставою для її постановлення стало те, що ОСОБА_10 приймаючи рішення про застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж того про який просять слідчий та прокурор, не дотрималась вимог ч. 4 ст. 194 КПК України та не переконалась, що менш суворий запобіжний захід здатний запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Водночас, постановляючи вказану ухвалу колегія суддів Київського апеляційного суду керувалась також і тим, що ОСОБА_14 під час апеляційного розгляду ухилився від явки до суду апеляційної інстанції, порушивши покладений на нього обов`язок прибувати по першому виклику до слідчого, прокурора слідчого судді або суду.
		При цьому, суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що використовуючи у якості аргументу для доведення завідомої неправосудності постановленої ОСОБА_10 19.09.2014 ухвали, сторона обвинувачення послалась на п. 20 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», відповідно до якого у випадку, коли слідчий суддя суду першої інстанції відмовляє у продовженні строку тримання під вартою, він має право за правилами ч. 4 ст. 194 КПК застосовувати до підозрюваного, обвинуваченого інший, більш м`який, запобіжний захід. При цьому необхідно враховувати, що застосування такого запобіжного заходу є можливим лише після закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Разом з цим, Апеляційний суд м. Києва, здійснюючи перегляд ухвали ОСОБА_10 від 19.09.2014 не вказав на відступ від вказаної правової позиції, що полягав у негайному звільненні підозрюваного ОСОБА_14 з-під варти, після зміни застосованого стосовно нього запобіжного заходу, як на істотне порушення норм процесуального закону.
		З вказаним висновком погоджується і суд, оскільки вичерпний перелік складових кримінального процесуального законодавства України наведено в ч. 2 ст. 1 КПК України: відповідні положення Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Процитована правова норма дублюється у ч. 1 ст. 9 КПК України, у диспозиції якої обов`язком слідчого судді є неухильне дотримання вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Отже, інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України від 04 квітня 2013 року № 5111-550/0/4-13 не є джерелом кримінального процесуального права. Чинне на час події законодавство (КПК України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів») не надавало Вищому спеціалізованому суду України повноважень складати (створювати) інформаційні листи і надсилати їх нижчестоящим судам. За змістом п 4 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла станом на 19 вересня 2014 року, лише Пленум Вищого спеціалізованого суду України наділений повноваженнями узагальнювати з метою забезпечення однакового застосування норм права практику застосування матеріального і процесуального закону, і за результатами її узагальнення давати роз`яснення рекомендаційного характеру з питань застосування судами законодавства.
		Оцінивши вказані вище обставини, суд не знаходить у діях ОСОБА_10 ознак, які б свідчили про те, що постановлена нею 19.09.2014 ухвала була завідомо неправосудною. Так, прокурором не надано доказів того, що ОСОБА_10 при постановленні зазначеної ухвали умисно та грубо порушила норми процесуального чи матеріального права, або ж керувалася відомостями отриманими не в судовому засіданні, не надано прокурором також і доказів існування будь-яких домовленостей між ОСОБА_10 та іншими особами про прийняття саме такого рішення, так само, як і не надано доказів того, що постановлення саме такого рішення відповідало особистим, поза процесуальним, інтересам ОСОБА_10 або інших осіб.
		Крім того, суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що сторона обвинувачення, інкримінуючи ОСОБА_10 те, що вона, будучи представником судової влади, покликаною захищати законність в державі, натомість умисно створила умови для уникнення ОСОБА_14 від слідства і суду та від кримінальної відповідальності, а також перешкоди у подальшому проведенні досудового розслідування кримінального провадження, що призвело до порушення прав і законних інтересів потерпілих від злочинів у вказаному провадженні, а також підриву престижу та авторитету органу державної (судової) влади, даний факт під час судового розгляду довести не змогла.
		Так, прокурором не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_10 мала умисел на створення умов для уникнення ОСОБА_14 кримінальної відповідальності. Суд не вважає, що інформація, яка міститься у додатках до супровідного листа, підписаного начальником Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_49 з приводу застосування до ОСОБА_14 електронних засобів контролю доводить умисел обвинуваченої на сприяння ОСОБА_14 в уникненні кримінальної відповідальності, оскільки сам по собі факт застосування електронних засобів контролю свідчить про те, що після постановлення ОСОБА_10 ухвали від 19.09.2014, підозрюваний ОСОБА_14 перебував під наглядом відповідних підрозділів органів внутрішніх справ та, відповідно певний час виконував покладені на нього ухвалою слідчого судді обов`язки. Наявність розриву у часі між моментом звільнення підозрюваного ОСОБА_14 з-під варти та моментом його зникнення на переконання суду свідчить про те, що два даних факти не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.    
		Відповідно до положень ст.62 Конституції України, ст. 17 КПК України, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок .
		Згідно з положеннями ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_10 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки прокурором не була доведена наявність в діяннях обвинуваченої складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України, в зв`язку з чим суд вважає за необхідне в силу презумції невинуватості, закріпленої ст. 62 Конституції України, виправдати обвинувачену ОСОБА_10 на підставі п. 3 ч. 1 ст.373 КПК України.
		Цивільний позов в рамках провадження не заявлено, процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. 
		Запобіжний захід стосовно обвинуваченої не обирався.
		Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
		Керуючись ст.ст. 100, 369, 373-376 КПК України, Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 (№ 1-305/2019 (7162/19) суд
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України, виправдати у зв`язку з відсутністю в її діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України. 
		Кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 375 КК України, відомості щодо якого внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014000000000954 від 23 вересня 2014 року - закрити.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		 
		Суддя     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...