Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/24347/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2020.
Дата набрання законної сили: 02.09.2020
Номер судового провадження: 61-11630ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		02 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 569/24347/18
		провадження № 61-11630св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 08 лютого 2019 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У грудні 2018 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
		На обґрунтування позовних вимог посилалася на такі обставини. 25 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладений письмовий договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв у позику грошові кошти у розмірі 2 500 дол. США на строк до 25 червня 2018 року. Факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою, вчиненій на договорі позики, що відповідає вимогам частини другої статті 1047 ЦК України. Станом на 20 грудня 2018 року сума позики у розмірі 2 500 дол. США не повернута. З дати настання строку повернення позики і до 20 грудня 2018 року минуло 177 днів прострочення виконання зобов`язання, а отже, відповідно до пункту 7 договору позики позичальнику за цей період нараховуються штрафні санкції (три відсотки річних від простроченої суми за кожен день прострочення).
		У зв`язку з викладеним позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 25 травня 2018 року у розмірі 2 500 дол. США та 3 % річних у розмірі 36,36 дол. США, а разом 2 536,36 дол. США.
		Рішенням Рівненського міського суду від 08 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач повернув кошти згідно з укладеним договором позики чоловіку позивача ОСОБА_3 в день придбання квартири на АДРЕСА_1 , проте позивач оригінал розписки не повернула відповідачу.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення Рівненського міського суду від 08 лютого 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 рокускасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не застосували статтю 545 ЦК України, яка підлягала застосуванню, та вирішили спір без врахування висновків Верховного Суду, того, що борговий документ, за яким відповідач отримав кошти за договором позики, знаходиться у неї, а не у відповідача. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, як на доказ повернення суми позики безпідставно послався на показання свідків ОСОБА_4 , який є рідним братом відповідача, ОСОБА_5 , з якою відповідач разом проживає, як співмешканкою, та ОСОБА_6 , який є другом відповідача, водночас суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_3 з тих мотивів, що він є її чоловіком. Суди не звернули уваги, що показання свідків не є належними доказами на підтвердження факту повернення коштів за договором позики.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.
		Суди встановили, що 25 травня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір позики, згідно з умовами якого позикодавець передала, а позичальник прийняв у позику грошові кошти у розмірі 2 500 дол. США. Позичальник зобов`язався повернути таку ж саму суму грошових коштів в термін до 25 червня 2018 року в порядку та на умовах, передбачених цим договором (а. с. 7).
		Предметом спору та доказування у цій справі є повернення коштів, одержаних за вказаним договором позики, доведення виконання (чи невиконання) відповідачем обов`язку повернення коштів.
		Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
		За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона -позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
		Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отриманя від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
		Сторонами визнається факт укладення договору позики та отримання відповідачем спірної суми коштів.
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. 
		Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що факт повернення відповідачем коштів за договором позики підтвердили у судовому засіданні свідки.
		З таким висновком погодитися не можна, оскільки суди дійшли його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Зокрема, у справі встановлено, що на час пред`явлення позову та виникнення спору оригінал договору позики з розпискою позичальника про отримання суми позики, знаходився у позивача (позикодавця), що згідно з положеннями статті 545 ЦК України є одним із свідчень того, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.
		Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
		Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
		Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
		Згідно з частиною частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).
		Таким чином, у справі встановлено, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідач не посилався на належні та допустимі докази повернення спірних коштів за договором позики.
		Тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики у розмірі 2 500 дол. США та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 36,3  дол. США, а всього - 2 536,36 дол. США. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 .
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, то з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 170,80 грн (704 + 1 057,20 + 1 409,60).
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Рівненського міського суду від 08 лютого 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 2 500 дол. США та три відсотки річних у розмірі 36,36 дол. США, а всього - 2 536,36 дол. США. 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 170,80 грн - витрати зі сплати судового збору.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                   А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...