Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/3271/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 29.09.2020. Зареєстровано: 30.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2020.
Дата набрання законної сили: 24.02.2021
Результат оскарження 24.02.2021 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/3384/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/3271/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 вересня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді  Завальнюка І.В.,
		за участю секретаря  Салюк О.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» до Ізмаїльської міської ради про визнання частково протиправним та нечинним рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та нечинним пункт 1.1 Рішення 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки».
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» на праві спільної часткової власності належать нежитлові будівлі, а саме: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Ціолковського, 2/1; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Покровська (вул. Комсомольська) буд. 44-46; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Грушевського Михайла (вул. Енгельса), буд. 4; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Хотинська (Дзержинського), буд. 20. Рішенням сесії Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 за № 4395-УІІ «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» встановлено ставку земельного податку для землекористувачів, які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів, що посвідчують право користування земельними ділянками, у розмірі 12,000 відсотків від нормативної грошової оцінки землі, за винятком землекористувачів, які використовують земельні ділянки за видами цільового призначення «Землі житлової та громадської забудови». Банк вважає, що оскаржуване рішення було прийнято за межами наданих органам місцевого самоврядування повноважень, відтак було вирішено звернутись до суду за захистом прав та інтересів позивача. Відповідач всупереч прецедентної практики Європейського суду з прав людини, намагається покласти на позивача наслідки «неналежного урядування», які полягають у неналежному ставленні до своїх повноважень, визначених Законом України «Про землеустрій», Земельного кодексу України, Податкового кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З метою захисту своїх прав, Банком на підставі ст. 52 Податкового кодексу України було отримано Індивідуальну податкову консультацію, зі змісту якої можна зробити висновок, що на земельні ділянки, які не оформлені як об`єкт цивільних прав, податок із землекористувачів не може стягуватись відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, всупереч Податковому кодексу України, Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення, відповідно до якого ставка земельного податку для землекористувачів, які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів встановлюється у розмірі 12%. Своїми діями міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень, чим грубо порушила права Банку. Встановлення для Банку ставки земельного податку у розмірі 12 відсотків на земельні ділянки, які не оформлені відповідно до вимог Державного земельного кадастру тягне за собою незаконне нарахування земельного податку загальний річний розмір якого по м. Ізмаїл складає 649 220, 56 грн/рік, що спричиняє значне фінансове навантаження без формування джерела покриття цих витрат.
		Ухвалою суду від 30.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
		22.05.2020 до суду від Ізмаїльської міської ради надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що з метою прискорення процесу оформлення прав на земельні ділянки 31.10.2018 Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки». Пунктом 1.1. Рішення передбачено, що ставка земельного податку для землекористувачів, які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів, що посвідчують право користування земельними ділянками, у розмірі 12,000 відсотків від нормативної грошової оцінки землі. При цьому, оскаржуване рішення не порушує права АТ «Державний ощадний банк України», так як Банк у відповідності до п. «а» ч. 2 ст. 92 ЗКУ має право на переоформлення права постійного користування земельними ділянками.
		06.07.2020 до суду від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» надійшла відповідь на відзив.
		Ухвалою суду від 12.08.2020 в задоволенні клопотання Ізмаїльської міської ради про залишення без розгляду адміністративного позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» до Ізмаїльської міської ради про визнання частково протиправним та визнання нечинним рішення відмовлено.
		Ухвалою суду від 12.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених у позові підстав підтримали в повному обсязі та просили задовольнити позов.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.
		Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
		Судом встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» на праві спільної часткової власності належать нежитлові будівлі, а саме: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Ціолковського, 2/1; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Покровська (вул. Комсомольська) буд. 44-46; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Грушевського Михайла (вул. Енгельса), буд. 4; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Хотинська (Дзержинського), буд. 20.
		На 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради прийнято рішення від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» (а.с. 138).
		Пунктом 1.1 вказаного рішення передбачено, що ставка земельного податку для землекористувачів, які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів, що посвідчують право користування земельними ділянками, у розмірі 12,000 відсотків від нормативної грошової оцінки землі, за винятком землекористувачів, які використовують земельні ділянки за видами цільового призначення земель згідно КЗЦПЗ В.02 (Секція В  «Землі житлової та громадської забудови, розділ 02  «Землі житлової забудови»).
		Земельний податок, вказаний в зазначеному рішенні у розмірі 12%, має сплачуватись з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка сформована як об`єкт цивільних прав, внесена до Державного земельного кадастру, за даними якої можна сформувати Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку.
		Встановлення для Банку ставки земельного податку у розмірі 12 відсотків на земельні ділянки, які не оформлені відповідно до вимог Державного земельного кадастру потягло за собою нарахування земельного податку, загальний річний розмір якого по м. Ізмаїл склав 649 220, 56 грн/рік, що зумовило позивача звернутись за судовим захистом із даним позовом.
		Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає п.1.1 рішення від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки», таким, що прийнятий всупереч чинному законодавству, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.
		Відповідно до положень статті 206 Земельного кодексу України (ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
		З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
		Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПКУ землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		Згідно з ст. 269 ПКУ платниками земельного податку є (а) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та (б) землекористувачі. Об`єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями статті 270 ПКУ є (а) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та (б) земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПКУ).
		Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
		При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287).
		Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III, зі змінами та доповненнями (далі - ЗКУ).
		Відповідно до статті 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗКУ, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗКУ).
		Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗКУ). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об`єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
		З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
		Згідно матеріалів справи, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є власником нерухомого майна: (Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Ціолковського, 2/1; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Покровська (вул. Комсомольська) буд. 44-46; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Грушевського Михайла (вул. Енгельса), буд. 4; Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Хотинська (Дзержинського), буд. 20), розміщених на земельних ділянках, права користування на які не було оформлено та не було зареєстровано, що призвело до застосування спірним пунктом 1.1 рішення № 4395-VIII від 31.10.2018 ставки земельного податку в розмірі 12 відсотків, тобто податку, який за вказаних обставин не передбачено податковим законодавством України.
		Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		Банк як фактичний користувач земельних ділянок, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ними, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
		Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15, № 922/5468/14.
		Таким чином, законодавством встановлено інший порядок відшкодування за користування не оформленої земельної ділянки, а не шляхом встановлення податку у спосіб та за обставин, що не передбачені ПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Крім цього, пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
		16.04.2009 Конституційним Судом України було розглянуто справу № 1-9/2009 в рамках якої було визначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України. 
		Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом: органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу: повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними та виключними.
		Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов`язків; таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" (див. "Горнсбі проти Греції", рішення від 19 березня 1997 р., 1997-II, р. 510, § 40).
		Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
		Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
		Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.
		На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
		Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
		Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
		Таким чином, створення Ізмаїльською міською радою шляхом винесення Рішення 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» не передбаченої Податковим кодексом України плати землю шляхом застосування на території Ізмаїльської міської ради (код згідно з КОАТУУ 5110600000) ставки земельного податку - здійснено відповідачем у непередбачений законодавством спосіб та поза межами власних повноважень.
		Відповідно до ч.9 ст.264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
		Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року.
		Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним та нечинним п. 1.1 Рішення 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
		При цьому не заслуговують на увагу доводи сторони відповідача про те, що оскаржуваний пункт рішення не впливає на права та інтереси Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		В даному випадку, пункт 1.1 Рішення 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» мав наслідком встановлення для Банку ставки земельного податку у розмірі 12 відсотків на земельні ділянки, які не оформлені відповідно до вимог Державного земельного кадастру, що призвело до нарахувань земельного податку, загальний річний розмір якого по м. Ізмаїл склав 649 220,56 грн/рік, тобто безпосередньо впливає на майновий стан позивача, чим безумовно порушує його права, що є підставою для застосування судового захисту.
		Доводи відповідача, що позивач не є користувачем земельних ділянок, так як його частки в об`єктах нерухомості не виділені в натурі, є безпідставними та такими, що не узгоджуються з вимогами чинного законодавства.
		Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). 
		Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. 
		Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».
		Таким чином, оскільки в ході судового розгляду справи суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами правові підстави для запровадження ставки земельного податку у розмірі 12 відсотків на земельні ділянки, які не оформлені відповідно до вимог Державного земельного кадастру, в даному випадку ознака легітимної мети у правовій позиції відповідача відсутня. Очевидно, що такий підхід не забезпечує справедливий баланс між інтересами господарюючого суб`єкта та загальними інтересами українського суспільства, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню.
		Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
		Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 264 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г; ЄДРПОУ 00032129) в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» (65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17; ЄДРПОУ 09328601) до Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62; ЄДРПОУ 26569223) про визнання частково протиправним та нечинним рішення задовольнити.
		Визнати протиправним та нечинним пункт 1.1 Рішення 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки».
		Пункт 1.1 Рішення 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 № 4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» втрачає чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду.
		Зобов`язати Ізмаїльську міську раду після набрання рішенням законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.
		Стягнути з бюджетних асигнувань Ізмаїльської міської ради на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» судові витрати в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
		Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 29.09.2020.
		 
		 
		СуддяІ.В. Завальнюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...