Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/10838/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 29.09.2020. Зареєстровано: 30.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2020.
Дата набрання законної сили: 01.02.2021
Результат оскарження 01.02.2021 Другий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/520/13440/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		29 вересня 2020 р.                                                                                        № 520/10838/2020  
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 6 під., 1 пов.)  про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
		В С Т А Н О В И В :
		          Позивач, ОСОБА_1 ,  звернулась до  Харківського окружного адміністративного суду  з  зазначеним позовом та просить суд:                                                                                 1. Визнати     протиправними     дії     Східного     міжобласного     територіального     відділення Антимонопольного комітету України щодо відмови в наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 23.07.2020 року.
		           2. Зобов`язати Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надати на запит ОСОБА_1 від 23.07.2020 року надати:   
		           1) інформацію про те, яка із підстав, передбачених нормою п. 5 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а саме:
		          - розгляд заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		          - розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		          - проведення перевірки.
		          - інший передбачений законом випадок;
		була наявною для надсилання на адресу ФО-П ОСОБА_1 вимоги від 09.07.2020 року № 70- 02/3-3827;
		           2) копію документу, який містить одну із підстав передбачених п. 5 ст. 7 Закону України "Про Антймонопольний комітет України" для надсилання на адресу ФО-П ОСОБА_1 вимоги від 09.07.2020 року № 70-02/3-3827.
		           3. Судові витрати покласти на відповідача.
		В обґрунтування позову зазначено, що  дії Східного     міжобласного     територіального     відділення Антимонопольного комітету України щодо відмови в наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 23.07.2020 року є протиправними та такими, що порушують права позивачки.
		Ухвалою суду від 18.08.2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
		Представником відповідача 09.09.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржувані дії відповідача є законними та такими, що не суперечать чинному законодавству України. 
		17.09.2020 року до суду від позивачки надійшов відгук на відзив відповідача, в якому позивачка позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі. 
		Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з  частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
		Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , отримала вимогу про надання інформації Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.07.2020 року № 70-02/3-3827, у зв`язку з чим , 23.07.2020 року позивачка звернулась до відповідача з запитом на інформацію в порядку ЗУ "Про доступ до публічної інформації", в якому просила відповідача надати наступну інформацію, а саме: « 1. Яка із підстав, передбачених нормою п.5 cm. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», а саме: - розгляд заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; - розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; - інший передбачений законом випадок, є наявною для надсилання на адресу ФО-П ОСОБА_1 вимоги від 09.07.2020 року №70-02/3-3827.  2.   Прошу надати копію документу, який містить одну з підстав передбачених  нормою п.5  ст.7 Закону  України  «Про Антимонопольний комітет України» для надсилання на адресу ФО-П ОСОБА_1 вимоги від 09.07.2020року № 70-02/3-3827». 
		Листом Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.07.2020 року № 70-02/3-4523 позивачці було надано відповідь на запит від 23.07.2020, відповідно до якої зазначено, що «питання, викладені в пункті 1 Запиту, не є публічною інформацією у розумінні статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а стосується роз`яснень щодо законних та фактичних підстав направлення вимог голови Відділення, проведення перевірок щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції, вимагання інформації з обмеженим доступом, тощо. 
		Також відповідачем у вказаному вище листі від 31.07.2020 року № 70-02/3-4523 було зазначено наступне: "Щодо питання, викладено в пункті 2 Запиту, повідомляємо, що у Відділенні відсутня заздалегідь створена та задокументована інформація. Враховуючи наведене, зазначена інформація не може бути надана Відділенням".
		Позивачка, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду. 
		Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне. 
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес регулюються Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI).
		Статтею 1 Закон України від 13.01.2011 №2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Згідно із ст.12 Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
		1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;
		2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
		3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Частиною 1 та 2 статті 2 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
		З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що публічною інформацією є наявна відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI).
		Статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено шляхи доступу до інформації, а саме: систематичне та оперативне оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та надання інформації за запитами на інформацію.
		Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
		Як уже зазначено, частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI визначено перелік розпорядників публічної інформації, якими, зокрема, є органи прокуратури.
		Положеннями пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Згідно з положеннями статті 16 Закону №2939-VI, розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
		Згідно частин 1-2 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
		З аналізу наведених норм закону вбачається, що публічна інформація, крім встановлених законом випадків, є відкритою, а доступ до неї може забезпечуватися шляхом надання розпорядником інформації, до яких належать і суб`єкти владних повноважень, у встановлені законом строки інформації за відповідними запитами, зокрема, фізичних осіб. Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.
		З аналізу вищезазначених норм права випливає, що звернення громадян до суб`єкта владних повноважень щодо отримання інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації" є запитом на публічну інформацію.
		Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, про що звернуто увагу постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".
		При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 по справі №820/4263/17 та постанові Великої палати Верховного суду від 25.06.2019 року у справі №9901/925/18.
		Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		При цьому, положеннями частини першої, другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
		Згідно п.1.7 наказу Генерального прокурора України від 18.09.2015 №218 "Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури" зі змінами внесеними наказом Генеральної прокуратури України від 23.04.2018 №79 зазначено, що інформація про результати досудового розслідування у кримінальних провадженнях згідно зі ст.222 КПК України оприлюднюється лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнаються можливим.
		При цьому така інформація є відомостями досудового розслідування та відповідно до вимог ст.222 КПК України, ст.6, 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є інформацією з обмеженим доступом та не підлягає оприлюдненню.
		Порядок розголошення відомостей досудового розслідування безпосередньо стосуються здійснення кримінального провадження, а тому регулюються лише КПК України. У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий та прокурор самостійно визначають обсяг відомостей, які вони вважають за можливе розголосити.
		Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
		1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
		2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
		Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
		Відповідно до пункту 4 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 15 листопада 2017 року №325 до службової інформації належать відомості, що містять цифрові або відсоткові показники щодо здійснення правоохоронними органами оперативно-розшукової діяльності, негласних слідчих (розшукових) дій, а також дані статистичної звітності щодо здійснення нагляду із цих питань.
		З наведених положень вбачається, що на запит про надання інформації надається вже існуюча інформація та не вимагається створення у відповідь на запит нової інформації. При цьому мають враховуватися обмеження у доступі до інформації, зокрема, службової.
		Проте, аналізуючи запит позивачки на інформацію в порядку ЗУ "Про доступ до публічної інформації" від 23.07.2020 року, запитувана ОСОБА_1 інформація в пункті 1 Запиту, не є публічною інформацією у розумінні статті 1 ЗК "Про доступ до публічної інформації", а стосується роз`яснень щодо законних та фактичних підстав направлення вимог голови Відділення, проведення перевірок щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції, вимагання інформації з обмеженим доступом, тощо. 
		Стосовно другого питання запиту позивачки суд зазначає, що відповідачем не було отримано та не створювалось  будь-яких документів, які б містили одну з підстав, передбачених нормою п. 5 ст. 7 ЗУ "Про Антимонопольний комітет України", для надсилання на адресу позивачки Вимоги від 09.07.2020 року № 70-02/3-3827. 
		Крім того суд зазначає, що а ні запит позивачки, а ні матеріали адміністративної справи не містять пояснень та доказів на підтвердження того, що запитувана інформація є предметом суспільного інтересу у розумінні положень законодавства.
		Частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
		1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
		2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
		3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
		4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		З огляду на зазначене, судом також не встановлено підстав для задоволення вимог позивачки визнати  протиправними     дії     Східного     міжобласного     територіального     відділення Антимонопольного комітету України щодо відмови в наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 23.07.2020 року та зобов`язати Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надати на запит ОСОБА_1 від 23.07.2020 року надати: 1) інформацію про те, яка із підстав, передбачених нормою п. 5 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а саме: - розгляд заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; - розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; - проведення перевірки; - інший передбачений законом випадок була наявною для надсилання на адресу ФО-П ОСОБА_1 вимоги від 09.07.2020 року № 70- 02/3-3827; та 2) копію документу, який містить одну із підстав передбачених п. 5 ст. 7 Закону України "Про Антймонопольний комітет України" для надсилання на адресу ФО-П ОСОБА_1 вимоги від 09.07.2020 року № 70-02/3-3827.
		Враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_1 нормативно і документально не підтверджуються.
		При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		          Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		В И Р І Ш И В:
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 6 під., 1 пов.)  про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя                                                                                              Спірідонов М.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...