Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2613/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2020.
Дата набрання законної сили: 24.09.2020
Номер судового провадження: 51-2377км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017110230000791

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		24 вересня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 372/2613/18
		Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/223/2020
		Провадження № 51  2377 км 20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника виправданого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7 , 
		 
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110230000791 від 08 травня 2017 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Обухів Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		за ст. 286 ч. 2 КК України,
		за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 . 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року 
		ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні складу кримінального правопорушення. 
		Цивільний позов ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду. 
		Ухвалено процесуальні витрати віднести за рахунок держави.
		Прийнято рішення щодо речових доказів. 
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 
		06 травня 2017 року приблизно об 11 годині 55 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «МАЗ 544008» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував у з`єднанні з напівпричепом марки «KOGEL SN24» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по автодорозі Київ-Знам`янка Н-01 в напрямку м. Києва та, наближаючись до перехрестя на 39 км автодороги Київ-Знам`янка Н-01 та 36 км+700м автодороги Київ-Обухів Р-01, розташованого в с. Таценки Обухівського району Київської області, у порушення вимог дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50», 
		п. 12.9.б) Правил дорожнього руху України рухався зі швидкістю 95-107км/год, пунктів 2.3. б), д) не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, своєчасно не виконав вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, не вжив заходів для зупинки керованого ним транспортного засобу та допустив зіткнення з автомобілем марки «OPEL ASTRA» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_9 , яка рухалася по автодорозі Київ-Обухів Р-01, доїхавши до зазначеного перехрестя, виконала вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», зупинилася перед дорожньою розміткою 1.12 «Стоп лінія», після чого почала виїзд на перехрестя для виконання маневру повороту ліворуч у напрямку м. Знам`янка. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_9  без задоволення. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, повністю доведена сукупністю зібраних доказів. Зазначає, що суд першої інстанції з формальних підстав визнав недопустимими докази обвинувачення, у тому числі: протокол огляду місця події від 
		06 травня 2017 року з план-схемою до нього; відеозапис дорожньо-транспортної пригоди, протокол перегляду відеозапису від 09 травня 2017 року і постанову про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 
		09 травня 2017 року; постанову про призначення комплексної фото-технічної та автотехнічної експертизи від 06 лютого 2018 року, протокол огляду місця події від 
		06 лютого 2018 року та висновок експерта від 18 липня 2018 року 
		№ 19/12-1/83/84-СЕ/18, а також безпідставно поставив під сумнів наявність причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень у потерпілої. Указує на те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 370, 419 КПК України не надав належних відповідей на доводи прокурора та не навів мотивів, з яких доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої визнано необґрунтованими, і, безпосередньо дослідивши докази, безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості доказів обвинувачення. 
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_7 зазначає про безпідставність викладених у касаційній скарзі доводів та просить залишити її без задоволення.
		Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Захисник ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги прокурора і просив залишити її без задоволення. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. 
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів  це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним. 
		Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме  винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Згідно з вимогамист. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
		Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону. 
		Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях і є сумнівним, не відповідає стандарту доказування «поза розумним сумнівом», під час судового розгляду не доведено, що в діянні ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України. 
		Суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, у тому числі: показанням ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 , експерта ОСОБА_12 ; даним, які містяться в протоколі огляду місяці дорожньо-транспортної пригоди від 06 травня 2017 року з фототаблицею та план-схемою до нього, протоколі огляду місця події від 06 лютого 2018 року, у витягах з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 
		08 травня 2018 року, 14 березня 2018 року та 31 серпня 2018 року; висновку комплексної судової фото-технічної та автотехнічної експертизи від 18 липня 
		2018 року № 19/12-1/83/84-СЕ/18; висновкам судової інженерно-транспортної експертизи від 22 серпня 2017 року № 12-1/1326, від 28 серпня 2017 року 
		№ 12-1/1329 та від 03 жовтня 2017 року № 12-1/1327; висновку судово-медичної експертизи від 02 лютого 2018 року № 11; речовим доказам та відеозапису дорожньо-транспортної пригоди. 
		Об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, єзлочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені вст.286 частинах 1, 2 або 3 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
		Така позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 286 КК України, міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 
		2019 року (справа № 682/956/17). 
		У випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом. (висновки про правозастосування, які містяться в постановах Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року та 05 листопада 2015 року). 
		У судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що водій автомобіля марки «OPEL ASTRA» реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_9 , рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлені дорожні знаки: 2.1 «Дати дорогу», 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та дорожня розмітка 1.12 «Стоп лінія», повинна була дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху.
		Згідно з п. 1.4 Правил дорожнього руху України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила.
		ОСОБА_6 , наближаючись по головній дорозі до перехрестя та маючи перевагу у його перетинанні, був вправі розраховувати, що водій автомобіля марки «OPEL ASTRA» ОСОБА_9 , яка рухалася по другорядній дорозі, виконає вимоги правил дорожнього руху і надасть перевагу у русі його автомобілю. 
		Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.
		Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_9 , належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, і визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. 
		Крім того, в межах перевірки доводів прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, за клопотанням прокурора було проведено повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, допитано ОСОБА_6 , потерпілу ОСОБА_9 , досліджено письмові докази, у тому числі надане прокурором доручення щодо проведення досудового розслідування, переглянуто відеозапис дорожньо-транспортної пригоди, та відповідно до вимог ст. 94 КПКУкраїни надано їм належну оцінку. Апеляційний суд за доводами апеляційних скарг перевірив правильність висновків суду першої інстанції щодо належності та допустимості доказів, погодився з ними, зазначивши, що судом першої інстанції надана належна оцінка доказам в їх сукупності та зазначені підстави для виправдання ОСОБА_6 . Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		За доводами касаційної скарги не вбачається процесуальних порушень при дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення. 
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень, не виявлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...