Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/1407/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.09.2020. Зареєстровано: 01.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2020.
Дата набрання законної сили: 30.09.2020
Номер судового провадження: К/9901/30480/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 вересня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 120/1407/19-а
		адміністративне провадження № К/9901/30480/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого судді: Губської О.А., 
		суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 120/1407/19-а 
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 «в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року (головуючий суддя Бошкова Ю.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя Кузьменко Л.В., судді Совгира Д.І., Франовська К.С.), 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		 
		1.Позивач звернувся до суду з позовом до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
		1.1.визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
		1.2.зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року;
		1.3.визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо не проведення з 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 ;
		1.4.зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року. 
		1.5.Позовні вимоги обґрунтовував тим, що, на його думку, відповідач протиправно проявив бездіяльність щодо не проведення 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 . Відтак, оскільки розрахунок здійснено несвоєчасно, позивач звернувся до суду з вимогою щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року, а також нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за даний період. 
		ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		2.Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року, залишеним без змін постановою з Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
		2.Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні з військової служби позивачу протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року, тому така сума підлягає стягненню на його користь в судовому порядку. Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки такий розрахунок з позивачем фактично не здійснено, що унеможливлює визначення періоду такої затримки та суми, що підлягає стягненню.
		ІІІ. Касаційне оскарження
		3.Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить змінити ці судові рішення та викласти їх в резолютивній частині в новій редакції.
		3.1.В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно відмовили йому у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні із військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року. Крім цього, заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з тим, що у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 761/30658/15-ц Верховний Суд зазначив про можливість різного тлумачення національними судами статті 117 КЗпП України, також вказав, що судові рішення ним оскаржуються з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції. Вважає, що в спірних правовідносинах наявна виключна правова проблема для необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів.
		4.Відповідач подав відзив на цю касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу  без задоволення.
		IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
		5.Наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 123-ос від 21 травня 2018 року «По особовому складу» старшого лейтенанта ОСОБА_1 офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Маріуполь) оперативно-розшукового управління звільнено з військової служби у запас за пунктом «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року.
		6.Згідно з наказом т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 155-ос «По особовому складу» від 19 червня 2018 року цей військовослужбовець виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги з 21 червня 2018 року.
		7.Після звільнення в запас представник ОСОБА_1  адвокат Балтак Д.М. 19 листопада 2018 року звернувся до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України із адвокатським запитом №453, у якому просив повідомити чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення його довірителю у період з 01 липня 2015 року по 19 червня 2018 року.
		8.Листом від 04 грудня 2018 року №11-10828 Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України повідомило адвоката позивача, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2018 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, тому нарахування індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018 роки не проводилось.
		9.Вважаючи, що відповідач проявив протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		10.Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		11.Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		12.У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		13.Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
		14.Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		15.Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі  Закон № 2011-XII).
		16.Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців  діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		17.Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
		18.До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
		19.Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року № 1282-ХІІ (далі  Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
		20.Як визначено статтею 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення  встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		21.За приписами статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
		22.Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».
		23.Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
		24.Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
		25.Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
		26.У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		27.Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
		28.Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
		29.Згідно зі статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
		30.Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
		31.Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).
		32.Пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
		33.Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		34.Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
		35.Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078). 
		VI. Позиція Верховного Суду
		36.Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
		37.Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		38.Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
		39.Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку з незгодою позивача з не нарахуванням та не виплатою йому у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення. Крім цього, у зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні із військової служби позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року. 
		40.Водночас Верховний Суд враховує, що в касаційному порядку позивач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні із військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року. 
		41.В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду.
		42.Щодо вимог позивача про не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні із військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року Верховний Суд зазначає таке. 
		43.Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що ці вимоги є передчасними, оскільки встановили, що фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби з ним відповідач не провів.
		44. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		45.За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		46.Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
		47.За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині.
		48.Перед усім такий висновок відповідає висновку Верховного Суду висловленому, зокрема, у справах №802/28/16-а (постанова від 20 червня 2018 року) та №823/761/17 (постанова від 25 липня 2019 року), № 440/2896/19 (постанова від 25 червня 2020 року).
		49.Інші доводи та аргументи касаційної скарги Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про те, що ці порушення призвели до ухвалення незаконних рішень, а лише вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.
		50.Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень. 
		51.З огляду на викладене, висновки судів, а також рішення в цій справі є законними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		52.У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		53.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		54.За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		55.Таким чином, зважаючи на приписи статей 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд доходить висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій  залишити без змін.
		56.Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з тим, що у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 761/30658/15-ц Верховний Суд зазначив про можливість різного тлумачення національними судами статті 117 КЗпП України, судові рішення ним оскаржуються з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, та наявністю в спірних правовідносинах виключної правової проблеми для необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, Верховний Суд зазначає таке.
		57.Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
		1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
		2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
		3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		58.За змістом наведеної норми права вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		59.Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.
		60.Щодо формування єдиної правозастосовної практики Верховний Суд зазначає, що таке формування необхідне у разі наявності різної судової практики з одного й того ж питання. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово надавалася оцінка правовідносинам, подібним до тих, які склалися у межах розгляду цієї справи, про що й зазначено у тексті цієї постанови.
		61.Крім цього, Верховний Суд вказує на безпідставність доводів скаржника про порушення судами правил предметної підсудності, а також враховує, що позивач та його представник не заявляли про порушення правил предметної юрисдикції під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
		62.З урахуванням викладеного, клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
		VIІ. Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		2.Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без задоволення.
		3.Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий О. А. Губська
		 
		Судді М.В. Білак
		 
		 Н.М. Мартинюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...