Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/685/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2020.
Дата набрання законної сили: 24.09.2020
Номер судового провадження: 61-4508ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 570/685/19
		 
		провадження № 61-4508св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного          суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про збільшення розміру частки майна дружини у спільному майні подружжя та поділ спільного майна подружжя.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 03 жовтня 1992 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, від якого вони мають двох дітей: повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		За час шлюбу ними було придбано відповідно до договору купівлі-продажу незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 . Рішенням Шпанівської сільської ради Рівненської області від 30 березня 2016 року               № 77 вказаному будинку було присвоєно поштову адресу, а саме:                 АДРЕСА_2 . Житловий будинок був завершений будівництвом та введений в експлуатацію 31 березня 2016 року, а право власності на нього зареєстровано - 30 травня 2016 року.
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року шлюб між ними розірвано та стягнуто з  ОСОБА_3 на її користь аліменти на дітей: повнолітнього непрацездатного сина         ОСОБА_4 у розмірі 400,00 грн щомісячно та малолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 850,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини (особи) відповідного віку.
		Протягом останніх двох років вони з  ОСОБА_3 не проживають, не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільного господарства і не мають спільного бюджету. Після розірвання шлюбу їх діти проживають разом з нею у житловому будинку по АДРЕСА_2 .
		Вважала, що зазначений житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, однак, оскільки отримувані нею від  ОСОБА_3 аліменти на їх дітей, один з яких є інвалідом дитинства, є незначними, меншими ніж прожитковий мінімум на дитину (особу) відповідного віку та їх розміру недостатньо для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування їх дітей, то відповідно до частини третьої статті 70 СК України її частка у спільному майні повинна бути збільшена.
		На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд: збільшити її частку у спільному майні подружжя і визначити її у розмірі 9/10 частин, а частку ОСОБА_3 у спільному майні подружжя зменшити та визначити її у розмірі 1/10 частини; поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею право власності на 9/10 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_3 визнати право власності на 1/10 частини цього житлового будинку.
		 
		 
		Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , у травні 2019 року ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов про поділ майна подружжя.
		 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за час шлюбу між ним та ОСОБА_1 вони набули у власність житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,1227 га, кадастровий номер: 5624689500:08:000:0676, які відповідного до сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя, а частки сторін у цьому майні є рівними.
		На підставі вказаного ОСОБА_3 просив суд поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності, виділивши йому у власність 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 і 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1227 га, кадастровий номер: 5624689500:08:000:0676 та         виділивши у власність ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 і 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1227 га, кадастровий номер: 5624689500:08:000:0676.
		 
		Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 01 липня         2019 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про збільшення розміру частки майна дружини у спільному майні подружжя та поділ спільного майна подружжя.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
		Поділено спільне майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 .
		У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із: судового збору у розмірі 4 802,50 грн, витрат за проведення судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 750,00 грн і витрат за видачу інформаційної довідки у розмірі 159,50 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 802,50 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок був придбаний сторонами за час шлюбу за спільні кошти, тому це майно відповідно до статей 60, 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними. При цьому ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог в частині обґрунтування збільшення її частки у спірному майні до 9/10 частин та зменшення частки ОСОБА_3 у цьому майні до 1/10 частин. Оскільки спірна земельна ділянка, на якій розташований вказаний житловий будинок, є особистою власністю ОСОБА_1 , так як одержана нею у порядку приватизації, то підстав для задоволення відповідних вимог зустрічного позову ОСОБА_3 немає.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задоволено.
		Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки та визнання за кожним із сторін права власності на її частину, а також в частині розподілу судових витрат скасовано.
		Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки та визнання за кожним із сторін права власності на її частину задоволено.
		Виділено у приватну власність ОСОБА_3 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1227 га, кадастровий номер: 5624689500:08:000:0676, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у           с. Малий Олексин Рівненського району Рівненської області, та визнано за ним право власності на вказану частину земельної ділянки.
		Виділено у приватну власність ОСОБА_1 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1227 га, кадастровий номер: 5624689500:08:000:0676, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у           с. Малий Олексин Рівненського району Рівненської області, та визнано за нею право власності на вказану частину земельної ділянки.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 587,76 грн.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належних і достатніх доказів на підтвердження обставин, що мають істотне значення для справи, як підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя  ОСОБА_1 не надано, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Разом з тим, суд першої інстанції, визнаючи за кожним із сторін право власності на 1/2 частини житлового будинку помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частини земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомого майна.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 -  ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Підставами касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що діти проживають разом із позивачем та перебувають на її утриманні, відповідач не дбає про матеріальне забезпечення своєї сім`ї, оскільки сплачує аліменти у розмірі, що є меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Крім того, судами не враховано, що старший син ОСОБА_4 є інвалідом дитинства І групи, він не розмовляє, не може самостійно їсти та рухатись, не може сам себе обслуговувати, у зв`язку з чим ОСОБА_1 змушена наймати доглядальницю, оскільки сама працює, та двічі на тиждень відвозити дитину на масаж вартістю 1 600,00 грн на місяць. Вказане свідчить про наявність підстав для збільшення її частки у спільному майні подружжя.
		 
		Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди із висновками судів в частині задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_3 , тому у цій частині судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У червні 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових           рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		03 жовтня 1992 року Рівненським міським відділом реєстрації актів громадянського стану було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
		 
		Від шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 ,            ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства І групи.
		 
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 розірвано, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей: на сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі по 400,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини (особи) відповідного віку, починаючи з 14 червня 2018 року; на сина ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі по 850,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 червня 2018 року і до повноліття дитини.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 травня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 1800, ОСОБА_1            придбала незавершений будівництвом житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,12 га по АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 березня 2016 року № 77 вказаному житловому будинку було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 .
		 
		31 березня 2016 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Рівненській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, а саме: житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_2 .
		 
		Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 було зареєстровано 23 травня 2016 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно                         від 06 листопада 2018 року.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
		 
		Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		 
		 
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
		 
		У частині першій статті 71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи,            а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей                (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний житловий будинок був придбаний подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, обґрунтовано виходили із того, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні. 
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведено.
		При цьому ОСОБА_1 не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження розміру витрат, які вона щомісячно несе на утримання дітей, а також, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. 
		Крім того, зі змісту рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року, яким з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей, вбачається, що остання під час розгляду справи подала заяву про зменшення позовних вимог та просила стягнути аліменти у розмірі, в якому їх і було стягнуто судом.
		Отже, посилання позивача на недостатній розмір аліментів для утримання дітей є безпідставним.
		 
		Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом, є аналогічними доводам апеляційної скарги, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. 
		 
		У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині, що була предметом перегляду, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої                статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу -  без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2019 року у нескасованій частині та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Н. Ю. Сакара
		 
		О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...