Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 648/533/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2020.
Дата набрання законної сили: 29.09.2020
Номер судового провадження: 61-20574ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		29 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 648/533/16-ц
		провадження № 61-20574св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю.,  Зайцева А. Ю.,                     
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 09 липня 2019 року у складі судді Кусік І. В., постанову Херсонського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Кузнєцової О. А., Кутурланової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                  № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 09 липня                2019 року, постанову Херсонського апеляційного суду від 16 жовтня                         2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2016 року ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
		 
		У зв`язку із порушення сусідом - відповідачем правил добросусідства з                      2003 року її будинок зазнає підтоплення, що може призвести до його знищення.
		 
		На думку позивачки, причиною такої руйнації є те, що відповідач, в порушення правил добросусідства, ДБН, на даху належних йому будівель не встановив жолоба для стоку води і вода, що стікає під час дощу, збирається в ямах, яка просочується під її будинок. Таким чином, будинок позивача постійно перебуває в сирості. 
		 
		Крім того, відповідачем порушена земельна межа: його гараж частково знаходиться на земельній ділянці позивачки, що унеможливлює її право на користування належною частиною земельної ділянки. Тут же знаходиться велике дерево, яке своїм корінням підриває будинок позивачки. 
		 
		Таким чином, з 2003 року між сторонами існує конфлікт, який неможливо вирішити в позасудовому порядку. Протягом 2003-2015 років ОСОБА_3 неодноразово зверталася до ОСОБА_4 , до сільської ради із проханням зробити водовідведення дощових вод від її земельної ділянки на комунальну територію (вулицю), або на земельну ділянку відповідача, проте домогтися цього не може. Сільська рада хоча й складала акти з такими ж вимогами до відповідача, проте змусити його зробити відлив води не може. 
		 
		Матеріальна шкода полягає в тому, що через дії відповідача будинок позивача зазнає руйнувань. Також вважає, що діями відповідача завдано моральну шкоду.
		 
		На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив усунути перешкоди в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідача: звільнити частину земельної ділянки № НОМЕР_1 від будівлі гаражу літ. «Г» шляхом реконструювання (розбирання частини будівлі гаражу розмірами в плані 6,18х1,28+6,18х1,0) гаражу з розміщенням його на відстані 1,0 м від межі, суміжної з ділянкою              № НОМЕР_1 ; реконструювати систему організованого водовідводу з будівлі літ. «А» з прибудовами, будівлі гаражу літ. «Г», літньої кухні літ. «Б» у відповідності до вимог ДБН В.2.6-14-97 «Покриття будинків та споруд», шляхом встановлення жолобів для відведення атмосферних опадів на город, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в бік річки Інгулець, встановлення жолобу на навіс, розташований за тією ж адресою, для відведення води з навісу та гаражу на АДРЕСА_1 ; організувати систему поверхневого водовідводу з ділянки № НОМЕР_2 у відповідності до вимог ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій»,                               ДБН 360-92** «Планування та забудова міських і сільських поселень», ДСТУ-НБВ.2.5-61:2012 «Настанова з улаштування систем поверхневого водовідведення»; влаштувати вигрібну яму у відповідності до вимог ДБН та санітарних норм; спиляти дерева, розташовані за вказаною адресою, які завдають шкоди належному позивачу житловому будинку; стягнути з  відповідача матеріальну шкоду в розмірі 70 978 грн; відшкодувати  моральну шкоду в сумі 10 000 грн. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 09 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині позовних вимог щодо усунення перешкод шляхом реконструкції належного відповідачу гаражу літ. «Г».
		 
		Відмовляючи в задоволенні вимог про реконструювання відповідачем системи організованого водовідводу шляхом встановлення жолобів для відведення атмосферних опадів та організації систему поверхневого водовідводу з ділянки № НОМЕР_2 у відповідності до вимог ДБН та вимоги спиляти дерева, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які завдають шкоди належному  ОСОБА_1 житловому будинку, суд дійшов висновку, що спору з цього приводу між сторонами не існує, оскільки судом встановлено, що відповідачем добровільно встановлено відливи для відведення атмосферних опадів, а дерева спиляні.
		 
		Відмовляючи в задоволенні вимоги про влаштування відповідачем вигрібної ями у відповідності до вимог ДБН та санітарних норм, суд виходив з того, що зливна яма у відповідача наявна, вона розташована на достатній відстані від межі позивача і жодним чином не порушує права позивача.
		 
		Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення майнової та моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження вказаних вимог.
		 
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
		 
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про звільнення земельної ділянки від будівлі гаражу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити частину земельної ділянки № НОМЕР_1 від будівлі гаражу літ. «Г», який належить ОСОБА_2 шляхом реконструювання (розбирання частини будівлі гаражу розмірами в плані 6,18х1,28+6,18х1,0) гаражу з розміщенням його на відстані 1,0 м від межі, суміжної з ділянкою             № НОМЕР_1 .
		 
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.   
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки, права якого порушено з боку відповідача як суміжного власника землі.Отже, встановлені судом обставини у справі є підставою для відновлення порушених прав позивача у спосіб, ним визначений та який узгоджується з висновком судової експертизи.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд виходив з того, що в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування в цій частині при апеляційному розгляді не встановлено. 
		 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій                     в частині відмови у задоволенні  позову судові рішення ухвалили  необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи. 
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в частині задоволених вимог судове рішення ухвалив  необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, а висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_2  просить відмовити у задоволенні вимог цієї скарги. 
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 . ОСОБА_1 вказує про безпідставність аргументів відповідачки та просить відмовити у задоволенні її касаційної скарги. 
		 
		У відповіді на відзив позивач посилається на те, що порушення його прав підтверджено висновком експертизи та просить не враховувати аргументи відзиву відповідачки.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції   у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалами Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		 
		19 грудня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 була власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 15 вересня 1989 року.
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу жилого будинку від 07 лютого 2001 року ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,  був власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Сторони у справі є суміжними землекористувачами, що підтверджується актом узгодження та відновлення зовнішніх меж від 22 липня 2003 року.
		 
		Відповідно до висновку на погодження технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарчих будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства № 1-12/19 від 02 лютого 2005 року, земельна ділянка, що розташована на АДРЕСА_2 , має обмеження будівельного характеру, а саме: житловий будинок і господарські будівлі побудовані по межі присадибної ділянки, що є порушенням ДБН 360-92.
		 
		Відповідно до довідок архівного сектору Білозерської РДА № 01-72/54                           від 07 червня 2016 року, № 01-72/127 від 26 грудня 2016 року, № 01-72/01                    від 16 січня 2017 року, документація стосовно будівництва гаража на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 відсутня.
		 
		Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 59                                       від 31 жовтня 2017 року у справі № 648/533/16-ц, розташування будівлі гаражу літ. «Г» не відповідає вимогам п.п.3.25*, 7.50 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», а також статті 41 Конституції України, статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що підтверджується листом Садівської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 13 липня 2016 року № 334. Наявність вказаних порушень вимог ДБН створюють перешкоди в нормальній експлуатації садиби АДРЕСА_2 . Власник земельної ділянки № НОМЕР_1 не має змоги користуватися та розпоряджатися своєю ділянкою в повному обсязі без обмежень. Для усунення виявлених невідповідностей вимогам ДБН необхідно звільнити частину земельної ділянки № НОМЕР_1 від будівлі гаражу літ. «Г», який належить відповідачеві, шляхом реконструювання (розбирання частини будівлі гаражу розмірами в плані 6,18х1,28+6,18х1,0) гаражу з розміщенням його в подальшому на відстані 1,0 м від межі, суміжної з ділянкою № НОМЕР_1 .
		 
		Згідно з актом комісії депутатів Садівської сільської ради від 12 жовтня                      2017 року вбачається, що ОСОБА_5 була проведена реконструкція відливів житлового будинку. 
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанції відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
		 
		Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
		 
		Апеляційний суд, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшов правильного висновку, що розташування будівлі гаражу літера «Г» відповідача не відповідає вимогам ДБН та займає частину земельної ділянки позивача, що чинить останньому перешкоди у користуванні власністю, а саме - земельною ділянкою для обслуговування будинку та прибудинкової території. 
		 
		Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суд про доведеність позовних вимог в цій частині, обґрунтованість яких підтверджена, зокрема, висновками судової будівельно-технічної експертизи № 59 від 31 жовтня 2017 року та іншими належними і допустимими доказами.
		 
		Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). 
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		 
		Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
		 
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
		 
		З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено негаторний позов, апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності в частині позовних вимог про звільнення земельної ділянки від будівлі гаражу.
		 
		Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, встановивши обставини, які мають значення для розгляду справи. В свою чергу, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		 
		При таких обставинах касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов`язання відповідача реконструювати систему організованого водовідводу, влаштувати вигрібну яму у відповідності до вимог ДБН і санітарних норм, спиляти дерева, розташовані на його земельній ділянці, які завдають шкоди належному позивачу житловому будинку, оскільки відповідачем заходи щодо облаштування системи організованого водовідводу та видалення дерев здійснені самостійно в добровільному порядку, а наявність на земельній ділянці відповідача вигрібної ями, яка облаштована у відповідності до вимог ДБН і санітарних норм, унеможливлює порушення прав та інтересів позивача.
		 
		Також Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо не доведення позивачем спричинення відповідачем майнової шкоди  чи завдання моральної шкоди.
		 
		Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої                          (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 09 липня               2019 року (у нескасованій частині) та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Є. В. Коротенко
		  С. Ю. Бурлаков
		  А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...