Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 366/3024/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2020.
Дата набрання законної сили: 30.09.2020
Номер судового провадження: 61-17582ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		30 вересня 2020 року                                                                   
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 366/3024/15-ц
		провадження № 61-17582св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Симоненко Злати Віталіївни на постанову Донецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М.
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 25 жовтня 2010 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно з яким він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 669 977 грн, що еквівалентно 84 700 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору, зі строком повернення до 25 квітня 2011 року. 
		Відповідач взятих на себе зобов`язань щодо повернення суми позики не виконав, у зв`язку з чим вони 24 квітня 2011 року уклали додаткову угоду до договору позики, згідно з якою змінили строк повернення позики, а саме до 01 січня 2015 року. 
		Відповідач у встановлений строк позику не повернув у повному обсязі, тому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором, яка станом на                27 листопада 2018 року становить 1 534 414,58 грн, що еквівалентно 55 000 доларів США.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 квітня 2019 року у складі судді Любчика О. В. позов задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 303 292,20 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення позики повністю не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню. Умовами договору чітко передбачено надання грошей в позику в національній валюті України, а саме 669 977 грн, відповідачем повернуто частину боргу у розмірі 366 684,80 грн, тому стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 303 292,20 грн.
		Постановою Донецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 квітня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 жовтня 2010 року у розмірі 1 534 414 ,50 грн.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при укладенні договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необхідність визначення суми позики, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 без врахування офіційного курсу долара США до гривні, що б відповідало положенням частини другої статті 533 ЦК України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2019 року представник ОСОБА_2  - адвокат Симоненко З. В. подала касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що сторони при укладенні договору позики визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, оскільки згідно з договором позики та договором про внесення змін до зазначеного договору відповідач отримав від позивача 669 977 грн, тобто грошові кошти у національній валюті гривні. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Селидівського міського суду Донецької області.
		28 грудня 2019 року справа № 366/3024/15-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		25 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність                 669 977 грн, що еквівалентно 84 700 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 долар США = 7,91 грн), до підписання цього договору. Сторони підтвердили про факт повної передачі грошей в повному обсязі ОСОБА_1 ОСОБА_2 . Зазначену вище суму ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 готівкою у строк до 25 квітня 2011 року.
		24 квітня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору від 25 жовтня 2010 року, за умовами пункту 1 якого сторони домовилися викласти пункт 1 договору в наступній редакції: «1. Я, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність 669 977 грн, що еквівалентно 84 700 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору                       (1 долар США = 7,91 грн), до підписання цього договору. Сторони підтверджують про факт повної передачі грошей в повному обсязі ОСОБА_1 ОСОБА_2 . Зазначену вище суму, я, ОСОБА_2 , зобов`язуюсь повернути ОСОБА_1 готівкою в строк до 01 січня 2015 року.». 
		Згідно з розпискою від 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2              70 950 грн, що еквівалентно 3 000 доларів США (курс Національного банку України                     23,65 грн), в рахунок погашення боргу згідно з договором від 25 жовтня 2010 року, залишок заборгованості складає 67 000 доларів США.
		Згідно з розпискою від 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2              3 000 доларів США, що еквівалентно 69 440 грн (курс Національного банку України на      23 грудня 2015 року), в рахунок погашення боргу згідно з договором від 25 жовтня                    2010 року, залишок заборгованості складає 64 000 доларів США.
		08 січня 2016 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 71 351,10 грн, що еквівалентно 3 000 доларів США (курс Національного банку України 23,7837 грн), в рахунок погашення боргу згідно договору від 25 жовтня 2010 року, залишок заборгованості складає 61 000 США, що підтверджується розпискою.
		26 січня 2016 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 74 489,40 грн, що еквівалентно 3 000 доларів США (курс Національного банку України 24,8198 грн), в рахунок погашення боргу згідно з договором від 25 жовтня 2010 року, залишок заборгованості складає 58 000 доларів США, що підтверджується розпискою, яка міститься у матеріалах справи.
		Згідно з розпискою від 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2             80 454,30 грн, що еквівалентно 3 000 доларів США (курс Національного банку України 26,8181 грн), в рахунок погашення боргу згідно з договором від 25 жовтня 2010 року, залишок заборгованості складає 55 000 доларів США.
		В обумовлений сторонами строк відповідач борг не повернув.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
		Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
		За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
		Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
		Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. 
		Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. 
		У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
		Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. 
		Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
		Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц(провадження                                № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
		Установивши, що відповідач не повернув у встановлений у договорі позики строк грошові кошти, врахувавши умови договору та положення статті 533 ЦК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що сторони визначили ціну грошового зобов`язання у грошовому еквіваленті до іноземної валюти - долара США, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошовий еквівалент залишку заборгованості у розмірі 55 000 доларів США, що станом на день пред`явлення вимоги становить 1 534 414,50 грн, оскільки згідно з принципом диспозитивності цивільного процесу суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Симоненко Злати Віталіївни залишити без задоволення.
		Постанову Донецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...