Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 286/1652/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2020.
Дата набрання законної сили: 01.10.2020
Номер судового провадження: 61-14916ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		01 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 286/1652/18
		провадження № 61-14916св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Словечанське споживче товариство,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року у складі судді Невмержицького С. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Словечанського споживчого товариства про визнання за нею права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме на приміщення магазину загальною площею 271,4 кв. м, які складаються з приміщень площею: 169,0 кв. м, 39,7 кв. м, 21,8 кв. м, 40,9 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 . 
		На обґрунтування позову посилалась на те, що з 07 листопада 2006 року вона добросовісно, відкрито та безперервно користується спірним нерухомим майном на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2006 року, укладеного між нею та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Словечне» (далі - СТОВ «Словечне»). Оскільки цей правочин не був посвідчений нотаріально, їй було відмовлено в оформленні права власності на нього, а рішення суду, яким було визнано цей договір дійсним, скасовано рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 31 жовтня 2013 року. Зазначала, що наявні всі підстави для набуття права власності на зазначене майно відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач знала про володіння чужим майном, що виключає можливість застосування набувальної давності, оскільки відсутня ознака добросовісності володіння, а тому стаття 344 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною власністю, передбачені статтею 344 ЦК України. Відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього у порядку статті 344 ЦК України. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статтю 344 ЦК України та зазначили про відсутність добросовісності володіння, з посиланням на те, що вона знала дійсного власника спірного майна. Проте вона лише у 2013 році дізналась, що СТОВ «Словечне» не було власником спірного приміщення на момент укладення договору купівлі-продажу, а тому договір купівлі-продажу спірного майна, укладений між нею та СТОВ «Словечне», є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків. Також суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 306/1978/16. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, що 28 жовтня 2006 року між СТОВ «Словечне» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала приміщення магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Нотаріально цей договір не посвідчений. Зазначене майно передано продавцем покупцю згідно з актом приймання-передачі від 07 листопада 2006 року (а. с. 15).
		Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 14 квітня 2008 року у справі № 2-983/08 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2006 року дійсним та визнано за нею право власності на магазин (а. с. 17).
		Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 31 жовтня 2013 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 14 квітня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до СТОВ «Словечне» про визнання угоди дійсною та визнання права власності на майно (а. с. 22-25).
		Відповідно до копії довідки, виданої директором СТОВ «Словечне» ОСОБА_2 , магазин, який знаходиться на АДРЕСА_1 , належить СТОВ «Словечне». У зв`язку з тим, що він недобудований і господарство не в змозі його добудувати, будівля магазину не розпайована між співвласниками майнових паїв (а. с. 16).
		Згідно з копією довідки за 2011 рік, виданої головою правління Словечанського споживчого товариства, магазин ТПП Тхорин і кафе «Чарівниця» облікуються на балансі цього товариства як основні засоби, у зв`язку із чим останнє звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні цим приміщенням (а. с. 80, 85 ,91).
		Рішенням Виконавчого комітету Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області від 21 січня 2009 року № 5 присвоєно юридичну адресу будівлям, які розташовані на АДРЕСА_1 , - приміщенню недобудованого магазину ( ОСОБА_1 ) - АДРЕСА_1 (а. с. 19).
		Допитані судом першої інстанції свідки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у судовому засіданні підтвердили факт використання позивачем спірної будівлі для заняття підприємницькою діяльністю з 2006 року до теперішнього часу.
		Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
		Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
		Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
		Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
		Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
		У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		ОСОБА_1 не може вважатися такою, що набула у власність спірне житлове приміщення за набувальною давністю.
		Встановлені судами обставини справи свідчать про те, що позивач була обізнана, що власником спірного майна є Словечанське споживче товариство, а тому не можна вважати користування позивачем спірним майном добросовісним, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
		Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами фактичних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відсутні. 
		Отже, зазначені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень статті 344 ЦК України і визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне майно.
		Такі висновки судів є правильними, з ними погоджується й Верховний Суд, а тому відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 306/1978/16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
		Посилаючись на вказану та інші постанови Верховного Суду, у яких у касаційному порядку переглядалися судові рішення з вирішення вимог щодо набувальної давності, заявник посилається на те, що при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна. Проте указаним висновкам оскаржувані судові рішення не суперечать.
		Аргументи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, непогодження із встановленими судами обставинами справи та ухваленими рішеннями, переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                        Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                                                        О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...