Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/4615/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2020. Зареєстровано: 08.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2020.
Дата набрання законної сили: 06.10.2020
Номер судового провадження: A/855/15754/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4615/17                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  06 жовтня 2020 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді                  Сорочка Є.О.,
		суддів                   Чаку Є.В., 
		                  Федотова І.В.,
		за участю секретаря с/з                   Грисюк Г.Г.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - 
		     ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: 
		- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017 №0001071306, №0001081306, №0001051306 та №0001061306;
		- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.01.2017 №0001101306;
		- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску від 31.01.2017 №Ф-0001091306.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року позов задоволено.
		Головне управління Державної податкової служби у м. Києві в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що за результатами перевірки підприємницької діяльності позивача встановлено відсутність документів, з яких можливо встановити зміст наданих послуг, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з надання послуг, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів у зв`язку з чим позивач здійснювала діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Відповідач прийшов до висновку, що позивач не мала права перебувати на спрощеній системі оподаткування та сплачувати єдиний податок, а мала оподатковувати доходи за загальною системою оподаткування, зокрема сплачувати податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок, військовий збір. Позивач з 01.01.2013 була зобов`язана реєструвалась платником податку на додану вартість та сплачувати такий податок, оскільки річний дохід перевищив 300  000,00 грн. На думку відповідача таким обставинам судом першої інстанції не надано належної оцінки.
		Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 11.11.2002, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію та копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
		Відповідно до копії свідоцтва платника єдиного податку від 01.01.2012 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 перебуває на спрощені системі оподаткування (друга група),та здійснює діяльність за КВЕД: 63.99 «надання інших інформаційних послуг ,н.в.і.у», 70.22 «консультування з питань комерційної діяльності й керування», 73.11»рекламні агентства», 73.20 «дослідження коньюктури ринку та виявлення громадської думки», 74.10 «спеціалізована діяльність із дизайну».
		Державною податковою інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 17 грудня 2015 року та дотримання вимог обліку та збору єдиного єдиного внеску за період з 01 січня 2011 року по 17 грудня 2015 року. За результатом перевірки складено акт від 23.12.2016 №2027/13-06/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
		Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:
		- п. 167.1 ст. 167, п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження частини оподатковуваного доходу на загальну суму 171018,60 грн. та не визначення до сплати податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 322261,00 грн;
		- ст. 179 Податкового кодексу України, а саме, не подано до податкового органу декларацію про майновий стан і доходи за податковий (звітний) період 2013 рік, 2014 рік та 2015 рік;
		- п. 187.1 ст. 187, п. 183.1, п. 183.4 ст. 183, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не підтверджено суму податкового кредиту з податку на додану вартість податковими накладними, не реєстрація платником податку на додану вартість, що призвело до заниження зобов`язання з податку на додану вартість на суму 289400,00грн;
		- п. 16 підрозділу 10 розділу ХХ 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми військового збору у 2015 році на загальну суму 15855,00 грн;
		- п. 5, п.6 ст. 1, п.1 ч.2 ст. 6, ч.1 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження зобов`язання на загальну суму 242661,07 грн.
		Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки податкового органу щодо допущення позивачем вказаних порушень податкового законодавства обґрунтовано безпідставністю перебування позивача на спрощені системі оподаткування протягом 2013-2015 років включно.
		Правомірність проведення перевірки не оскаржується позивачем та не є предметом даного спору.
		На підставі акту перевірки податковим органом 31.01.2017 винесено:
		- податкове повідомлення-рішення №0001071306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 361750,00 грн, в тому числі 289400,00 грн за основним платежем та 72350,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
		- податкове повідомлення-рішення №0001081306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання із сплати військового збору в розмірі 19818,75 грн, в тому числі 15855,00 грн за основним платежем та 3963,75 грн за штрафними санкціями;
		- податкове повідомлення-рішення №0001051306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 402826,25 грн, в тому числі 322261,00 грн за основним платежем та 80565,25 грн за штрафними санкціями;
		- податкове повідомлення-рішення №0001061306, яким до позивача застосовано штрафні фінансові санкції відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України в розмірі 340,00 грн;
		- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001101306, яким на позивача накладено штрафні санкції в розмірі 28106,73 грн;
		- вимогу про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску №Ф-0001091306, відповідно до якої позивача зобов`язано сплатити недоїмку в розмірі 242661,07 грн.
		Не погодившись з такими рішеннями позивач звернулась до суду з позовом. 
		Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відсутність підстав для здійснення податкового обліку господарської діяльності позивача за правилами загального оподаткування, тому і відсутність підстав для здійснення донарахування зобов`язань із податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору, єдиного внеску та застосування до позивача штрафних санкцій.
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
		Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3 статті 44 Податкового кодексу України).
		За змістом пп. 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
		Згідно із пунктом 85.2 статті 82 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
		Відповідно до пункту 164.3 статті 164 Податкового кодексу України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.
		За приписами пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
		Статтею 177 Податкового кодексу України встановлено оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
		Главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України встановлені спеціальні податкові режими.
		Зокрема, стаття 291 Податкового кодексу України визначає загальні положення застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
		За правилами пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		Згідно п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
		В силу положення підпункту 291.5.2 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп фізичні особи - підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження (група 74.3КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту.
		Платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
		Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги, у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді (підпункт 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України).
		Згідно із абзацом 5 підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
		Як вбачається з акту перевірки, висновки про належність перебування позивача на загальній системі оподаткування, а не на спрощеній, відповідач мотивував тим, що позивачем порушено вимоги підпункту 291.5.2     пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, а саме: до перевірки не надано первинних бухгалтерських документів та податкових документів, що підтверджують надання послуг із змістом наданих послуг за перевіряємий період, а також, використання ресурсів, які підтверджують фактичне надання послуг, кількість працюючих , необхідних забезпечити процес виробництва (надання послуг, виконання робіт), висновки при наданні послуг та інших підтверджуючих документів, а тому неможливо підтвердити реальність здійснення фінансово-господарської діяльності з надання послуг, що свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов`язання, щодо сплати податків та/або зборів, які не мають реального характеру.
		Згідно акту перевірки, позивачем на підтвердження виконання договору №1 від 01.01.2012 про надання інформаційно-консультаційних послуг, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторський центр «Інформ-Плюс» було надано відповідачу додаткові угоди №01 від 01.01.2013, №2 від 01.01.2015, №03 від 01.10.2015, акти наданих послуг, банківськи виписки щодо оплати послуг.
		За висновком податкового органу такі документи не дають можливість встановити зміст господарських операцій, а саме які конкретно послуги надавались. В той же час відповідач зробив висновок, що позивачем надавались послуги з діяльності у сфері аудиту, виходячи з того, що така діяльність є основною Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторський центр «Інформ-Плюс».
		Однак, колегія суддів зазначає, що лише сама по собі наявність таких обставин не встановлює того, що позивачем здійснювалася діяльність у сфері саме аудиту. Такі обставини не встановлють того, що ТОВ «Аудиторський центр «Інформ-Плюс» отримувало від позивача послуги здійснюючи саме діяльність з аудиту, а не, зокрема, у зв`язку з адміністративними витратами товариства. 
		Податковим органом як суб`єктом владних повноважень не надано суду жодних належних доказів, на підтвердження здійснення позивачем діяльності з технічних випробувань та досліджень чи діяльності у сфері аудиту, тобто здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
		Крім того, відповідачем не обгрунтовано необхідності та доцільності встановлення змісту, товарності господарських операцій позивача та на наявності матеріально-технічної бази, з урахуванням того, що позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок.   
		При цьому, як зазначає позивач, останньою здійснюється діяльність у сфері дизайну та реклами, зокрема створення корпоративного стилю.
		Зазначені обставини підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору №1 від 01.01.2012 про надання інформаційно-консультаційних послуг, укладеного позивачем з ТОВ «Аудиторський центр «Інформ-Плюс».
		Відповідно до пункту 1 вказаного договору інформаційно-консультаційні послуги - згідно умов договору - це здійснення у визначені замовником формі і згідно з поставленими завданнями діяльність по наданню консультацій із створення корпоративного стилю.
		Відповідно до наявних в матеріалах справи копій завдань до договору, консультаційні послуги, що надавались позивачем включають:
		- вибір постачальників послуг для створення сучасного корпоративного стилю;
		- вибору саме корпоративного стилю (логотипу, фірм енний бланк, конверт, візитки, корпоративні кольори);
		- вибору фірм енного бланку для різних цілей (для друкованого кольорового, для електронного, для накладки на групи документів для передачі їх клієнтам);
		- вибір макету візиток компанії;
		- бору матів сайту;
		- вибору концепції корпоративного сайту;
		- аналіз порт фоліо постачальників робіт із створення сайту;
		- вибору макету для банеру, корпоративного шрифту, варіантів буклета,папки;
		- вибору постачальників друку;
		- вибору макету зовнішньої реклами, та інше.
		Зазначені обставини також підтверджуються наявною в матеріалах справи копією Книги обліку доходів.
		При цьому, позивач має кваліфікацію «художник-живописец» згідно диплому від 30.06.1984 серії ЛВ №364108, виданого Киевским государственным художественным институтом, що свідчить про можливість виконання зазначених послуг самостійно. Висновок відповідача про те, що виконання наданих позивачем послуг неможливе за відсутності трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, є жодним чином необгрунтованим.
		З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог підпункта 291.5.2 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України та, відповідно протиправного перебування позивача на спрощеній системі оподаткування в 2013-2015 роках. 
		Отже, позивач не належить до платників податку на доходи фізичних осіб, тому податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017 №0001051306 та №0001061306 є протиправними та підлягають скасуванню.
		Щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
		Згідно частини одинадцятої статті 8 вказаного Закону (в чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зазначено, що позивачем при розрахунку єдиного соціального внеску було допущено порушення, які випливали з того, що розрахунок єдиного соціального внеску здійснювався позивачем за правилами встановленими для платників другої групи спрощеної системи оподаткування. Водночас, відповідачем в акті перевірки було зазначено, що позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування.
		З урахуванням того, що протиправного перебування позивача на спрощеній системі оподаткування в 2013-2015 роках відповідачем не доведено, донарахування позивачу єдиного соціального внеску відповідно до загальної системи оподаткування є протиправним, тому є протиправними та підлягають скасуванню рішення про застосування штрафних санкцій від 31.01.2017 №0001101306 та вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 31.01.2017 №Ф-0001091306.
		Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що позивач у 2013 році отримала дохід понад 300  000,00 грн., а тому мала обов`язок зареєструватися платником ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України (в чиннній редакції на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
		Таким чином, оскільки позивач належала до платників єдиного податку, вона не підлягала реєстрації як платник ПДВ, тому є протиправним та підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 31.01.2017 №0001071306 щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість.
		Щодо сплати військового збору колегія суддів зазначає наступне.
		Нормою п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
		Відповідно п.п. 1.7 п. 161  підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України (в чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розд. IV  цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 ст. 165  цього Кодексу.
		Оскільки згідно з п.п. 165.1.36   ст. 165  Податкового кодексу України  дохід фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до  цього Кодексу, не включається до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб, то відповідно фізичні особи - підприємці, яка знаходиться на спрощеній системі оподаткування, звільняються від нарахування та сплати військового збору.
		Таким чином, оскільки протиправного перебування позивача на спрощеній системі оподаткування в 2013-2015 роках відповідачем не доведено, нарахування позивачу військового збору також є необгрунтованим, тому є протиправним та підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 31.01.2017 №0001081306 щодо нарахування позивачу військового збору.
		Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 34, 243, 310, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної  скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя          Є.О. Сорочко
		 
		суддя          Є.В. Чаку
		 
		суддя          І.В. Федотов 
		 
		 
		Повний текст постанови складений 07.10.2020

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...