Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/21708/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2020. Зареєстровано: 08.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2020.

Номер судового провадження: 2-9544/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/21708/20-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 жовтня 2020 року Печерський  районний суд м. Києва 
		в  складі:  головуючого - судді Литвинової І. В.,
		при  секретарі судових засідань Винник С. М.,
		за участі:
		представника позивача ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Президента України ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення компенсації моральної шкоди, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Позиція сторін у справі.
		Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд, враховуючи об`єднані у подальшому позовні вимоги, визнати недостовірною інформацію, поширену Президентом України ОСОБА_3 на прес-конференції 20 травня 2020 року: «я навіть просто не можу говорити про мера ОСОБА_4 ... я не знаю навіть як говорити, коли міський голова має 19 кримінальних проваджень...», зобов`язати відповідача на черговій прес-конференції спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом проголошення спростування поширеної недостовірної інформації із посиланням на судове рішення та стягнути з відповідача компенсації за моральну шкоду за приниження честі, гідності та ділової репутації у розмірі однієї гривні.
		В обґрунтування позову вказано, що такі фрази у контексті відповіді Президента України журналісту про мера ОСОБА_4 були сприйняті позивачем та суспільством, як те, що перший назвав мера ОСОБА_4 бандитом, та особою, відносно якої відкрито велику кількість кримінальних проваджень, вказані висловлювання Президента України викликали значний суспільний резонанс та мали наслідком численні публікації в ЗМІ, натомість сказане не відповідає дійсності, а у своєму виступі відповідач перейшов за будь-які допустимі межі критики, оскільки вказувати на особу, що вона є «бандит» та з відразою зазначати, що не сяде з нею за один стіл - є не критикою діяльності, а приниженням честі та гідності особи, яка тим самим впливає і на ділову репутацію. Інформація про наявність у позивача 19 кримінальних проваджень у контексті зі словами «хто це? я за один стіл з такими бандитами не сяду», робить для стороннього слухача уявлення, що позивач підозрюється / обвинувачений / засуджений по великій кількості кримінальних проваджень по тяжких чи особливо тяжким злочинах. А за відсутності у позивача будь-якого статусу у кримінальному провадженні, така недостовірна інформація є для позивача негативною, оскільки висловлена Президентом України під час прес-конференції, яку дивились необмежена кількість осіб та принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
		Сторона відповідача подала відзив на позов, не визнаючи вимог і зазначаючи, що вони  є безпідставними й необґрунтованими, оскільки висловлювання Президента на прес-конференції є оціночними судженнями і не підлягають спростуванню або визнанню їх недостовірними, факт заподіяння позивачеві моральних страждань ним не доказаний.
		ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
		27 травня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
		02 червня 2020 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному порядку /а. с. 20-21/.
		23 червня 2020 року у судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про відвід головуючого судді у справі /а. с. 25-28/.
		23 червня 2020 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні відводу судді /а. с. 29, 34-35/.
		18 червня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено головуючого суддю Вовк С. В. та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями (ЄУН № 757/25369/20-ц).
		22 червня 2020 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному порядку /а. с. 65-66/.
		16 липня 2020 року від представника відповідача засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позов про стягнення моральної шкоди /а. с. 90-93/.
		11 серпня 2020 року представник відповідача подала клопотання про розгляд справи без участі відповідача (його представника) у судовому засіданні /а. с. 99/.
		11 серпня 2020 року і 12 серпня 2020 року стороною позивача у межах справи № 757/25369/20-ц подано клопотання про об`єднання в одне провадження із справою № 757/21708/20-ц /а. с. 70-71/.
		12 серпня 2020 року ухвалою суду об`єднано в одне провадження цивільну справу № 757/25369/20-ц за позовом ОСОБА_2 до Президента України ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації зі справою № 757/21708/20-ц за позовом ОСОБА_2 до Президента України ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди /а. с. 88/.
		25 вересня 2020 року представник відповідача подала клопотання про розгляд справи без участі відповідача (його представника) у судовому засіданні, просила відмовити у задоволенні об`єднаного позову, посилаючись на підстави викладені у відзиві, датованого 10 липня 2020 року /а. с. 99/.
		01 жовтня 2020 року представник позивача у судовому засіданні подав письмові пояснення щодо вимог об`єднаного позову, які просив суд задовольнити.
		Представник відповідача у судове засідання не з`явилася. 
		Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
		ІІІ. Фактичні обставини справи.
		20 травня 2020 року у м. Києві, у парковій частині Маріїнського палацу, проводилася прес-конференція Президента України ОСОБА_3 . На запитання одного із журналістів Президент відповів: «я навіть просто не можу говорити про мера ОСОБА_4 ... я не знаю навіть як говорити, коли міський голова має 19 кримінальних проваджень...».
		Після цього в засобах масової інформації почали публікувати статті, зокрема, з наступними заголовками:
		1) « ІНФОРМАЦІЯ_1» ІНФОРМАЦІЯ_4;
		2) « ІНФОРМАЦІЯ_5» ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
		3) «ІНФОРМАЦІЯ_6 » ІНФОРМАЦІЯ_7.
		Позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України за повною довідкою встановленого зразка, в якій зазначено, що позивач станом на 27 травня 2020 року на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває.
		26 травня 2020 року позивач звернувся із запитом про отримання публічної інформації до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив надати інформацію чи є кримінальні провадження внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань щодо позивача, зазначити статут Позивача в цих провадженнях та надати інформацію чи перебуває позивач у статусі підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого по будь-яким кримінальним провадженням.
		26 травня 2020 року стороною позивача аналогічний запит було подано до Офісу Генерального прокурора.
		01 червня 2020 року у відповідь на запит Міністерство внутрішніх справ України № 58331/16 надало відповідь, в якій зазначено, що за інформацією персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС станом на 01 червня 2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває.
		09 червня 2020 року Офісом Генерального прокурора надано відповідь № 27/3-2709вих-20, в якій, зокрема, зазначено, що результатами опрацювання масиву даних інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових розслідувань» станом на 02 червня 2020 року встановлено кримінальне провадження № 42017251010000201 від 23 серпня 2018 року, у якому містяться дані про повідомлення позивачу підозри у кримінальному провадженні. В той же час, згідно даних системи у вказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття. Інших кримінальних проваджень, в яких містяться дані про притягнення позивача до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинуваченого не встановлено. Також проінформовано, що надання достовірної інформації у цьому провадженні можливе лише за умови вивчення його матеріалів. Облік даних про потерпілих у системі здійснюється у знеособленому вигляді, а стосовно свідків - не передбачений.
		ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
		Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28 Конституції України).
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно з частиною другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Статтею 201 Цивільного кодексу України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно із статтею 299 Цивільного кодексу України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. 
		Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		У відповідності до пункту 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. 
		Згідно з термінологією КПК України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а досудове слідство - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів.
		Статтею 62 Основного Закону проголошено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Таким чином ототожнювати зміст висловлювання про наявність кримінального провадження, одного або кількох, із виною певної особи, встановленою обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, є помилкою. 
		Виокремлена позивачем з відповіді Президента цитата не містила жодної вказівки на процесуальний статус фізичної особи, який може бути в учасника кримінального провадження, відповідно до положень чинного Кримінального процесуального кодексу України.
		Окрім того, слід звернути увагу, що довідка для надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, передбачена Порядком доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 29 листопада 2016 року № 1256, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 10 січня 2017 року за № 22/29890, довідка видається станом на дату здійснення перевірки фізичної особи за персонально-довідковим обліком (пункт 19). 
		Тобто, зміст довідки є актуальним лише станом на дату здійснення такої перевірки фізичної особи, тобто станом на 27 травня 2020 року та станом на 01 червня 2020 року.
		Відомості листа Офісу Генерального прокурора також не є повними, оскільки інформація про потерпілих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, який до того ж діє лише з 19 листопада 2012 року і містить відомості починаючи з вказаної дати з відкритими раніше кримінальними справами, але розслідування яких не було закрито на час введення Реєстру, котрі перереєстровувалися відповідно до КПК України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, знеособлена, а про свідків взагалі відсутня, що власне і вказано у його змісті.
		Згідно з частиною першою статті 302 Цивільного кодексу України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		У пунктах 1,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
		Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підстав: закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
		Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 11 факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, згідно зі статтею 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		У відповідності до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховної Суду, викладеної у Огляді судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації від 02 вересня 2019 року, суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
		За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
		Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та / або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3,4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
		Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яповський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		За змістом частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		Національне законодавство не містить визначення понять брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб`єктивної думки, позаяк це є морально-етичними категоріями, які визначаються судом в кожній справі окремо із врахуванням всіх обставин справи, таких як: час, місце, інтонація, характер висловленої інформації, щодо кого та ким така інформація висловлена тощо.
		Водночас, враховуючи зазначені вище вимоги законодавства, положення Декларації та Резолюції, практику Європейського суду з прав людини, позиція національних судів під час розгляду таких справ полягає у необхідності відмови у задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди при застосуванні таких висловів як: «організована банда», «організований бандит», «організована банда при владі», «отморозки», «ворують, зламують», «знищують бізнес», «не діє як чиновник», «він вкрав», «злодійський спосіб» (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц); «ублюдок» та «свинство» (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 591/3667/16-ц) тощо.
		Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази Президента виражають його особисте, суб`єктивне відношення до:
		- можливості мати ділові, дружні чи інші відносини («я за один стіл з такими бандитами не сяду») з посадовою особою, яка, на думку Глави держави, неналежно виконує свої обов`язки, як наслідок суб`єктивної, критичної оцінки публічної діяльності такої особи Президентом України;
		- забезпечення народовладдя, як умови лібералізації країни, навіть / випадку, коли електорат обирає на публічну посаду людину з неналежними, на особисте переконання Президента України, для цього якостями («будь-ласка, обирайте бандитів, якщо хочете»).
		Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характер; правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібносте; потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, які завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Позивач оцінює моральну шкоду у сумі однієї гривні та обґрунтовує її душевними стражданнями.
		За правилом частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдай., фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Пунктом 27 Постанови № 1 визначено, що вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)щ
		Відповідно до Постанови № 4 від 31 березня 1995 року моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав. У зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Згідно з абзацом другим пункту 5 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Суд,  оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		На підставі положень статті 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, у тому числі судовий збір, покладається на позивача.
		На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись 
		ст. ст. 3, 8, 21, 24, 28, 32, 34, 55, 62, 129, 129-1 Конституції України, 
		ст. ст. 201, 277, 297, 299, 302, 1167 Цивільного кодексу України,
		ст. ст. 29, 30 Закону України «Про інформацію»,
		ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Президента України ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення компенсації моральної шкоди у повному обсязі.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складене 06 жовтня 2020 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                             І. В. Литвинова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...