Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/31646/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2020.
Дата набрання законної сили: 28.09.2020
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 761/31646/17Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/824/765/2020 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		28 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		 
		 
		головуючого - судді ОСОБА_2 ,
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		при секретарях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		з участю прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 ,
		обвинуваченої ОСОБА_12 , 
		захисника ОСОБА_13 ,
		потерпілої ОСОБА_14 ,
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року,яким
		 
		 
		ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Фастів Київської області, громадянка України, з вищою освітою, працююча в компанії «Вестех» на посаді директора по маркетингу, заміжня, маюча на утримані неповнолітнього сина - 2014 року народження, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима
		 
		визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та виправдана у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, у якому вона обвинувачується,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		 
		Органами досудового розслідування ОСОБА_12 висунуте обвинувачення у умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, за наступних обставин.
		16 липня 2017 року о 02 год. 00 хв. інспектор патрульної поліції ОСОБА_16 та інспектор управління патрульної поліції ОСОБА_14 під час патрулювання вулиці Льва Толстого в м.Києві помітили автомобіль марки «Lexus» чорного кольору р.н. НОМЕР_1 , який проходив по орієнтуванню щодо незаконного заволодіння транспортним засобом.
		З метою перевірки документів та встановлення особи водія, інспектор управління патрульної поліції ОСОБА_14 16 липня 2017 року о 02 годині 19 хвилин, перебуваючи за адресою: м.Київ, вул. Льва Толстого, 14 зі сторони ботанічного саду імені ОСОБА_17 , за допомогою звукового сигналу та проблискового маячка висунула вимогу щодо зупинки водієм автомобіля марки «Lexus», чорного кольору р.н. НОМЕР_1 . На вимогу працівника поліції водій автомобіля марки «Lexus» чорного кольору р.н. НОМЕР_1 , зупинився на проїжджій частині поруч з тротуаром, за адресою: м.Київ, вул. Льва Толстого, 14 зі сторони ботанічного саду імені ОСОБА_17 , та на прохання надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, водій автомобіля не назвався та відмовився надавати документи на законну вимогу працівника поліції. Натомість, пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_12 16 липня 2017 року о 02 годині 20 хвилин вийшла з автомобіля та почала чинити опір працівнику правоохоронного органу під час виконання покладених на нього обов`язків щодо охорони громадського порядку та в подальшому нанесла співробітнику патрульної служби поліції ОСОБА_14 тілесні ушкодження. Зокрема, ОСОБА_12 , проявляючи свою неповагу до працівників правоохоронних органів, не зважаючи на те, що вони виконували покладені на них обов`язки щодо охорони громадського порядку, вирішила перешкодити їх діям, безпідставно почала створювати конфліктну ситуацію, висловлюватись в їх адресу нецензурною лайкою, погрожувати фізичною розправою та провокувати бійку. В той момент, коли працівник патрульної поліції ОСОБА_14 попросила заспокоїтись ОСОБА_12 , та попросила прослідувати до найближчого відділу поліції Шевченківського УП ГУ НП у м.Києві з метою подальшого розбору встановлення фактичних обставин вчинення нею правопорушення, пов`язаного з вчинення опору працівнику поліції, встановлення її особи та опитування, ОСОБА_12 почала чинити активний опір працівнику патрульної служби поліції та своєю правою рукою, в якій тримала мобільний телефон, нанесла удар ОСОБА_14 в область перенісся, чим умисно спричинила їй тілесні ушкодження: «забійна гематома м`яких тканин скроневої ділянки зліва. Забій м`яких тканин стінки носа» згідно довідки КМКЛ швидкої медичної допомоги м. Києва від 16.07.2017 № 4913.
		Відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» до правоохоронних відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозахисні та правоохоронні функції.
		Згідно зі ст.2 Закону України «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
		Пунктом 2 статті 18 вказаного Закону передбачено, що поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою або повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою реагування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
		Згідно зі ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.
		Поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом. 
		Суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що було вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_12 , оскільки докази, надані прокурором, не підтверджують факту заподіяння працівнику правоохоронного органу, яким є потерпіла ОСОБА_14 , легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням нею службових обов`язків. 
		 
		Зокрема, суд визнав показання обвинуваченої ОСОБА_12 в судовому засіданні про те, що під час конфлікту з працівниками поліції вона не наносила удару в область перенісся потерпілій ОСОБА_14 , такими, що не спростовуються належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні.
		 
		Так, не було належним чином встановлено наявність, характер та локалізація тілесних ушкоджень у потерпілої та механізм їх заподіяння, оскільки копія довідки КМКЛ швидкої медичної допомоги м. Києва від 16.07.2017р. та висновок судового медичного експерта №1828 від 17.07.2017р. містять суперечливі дані, потерпіла та свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_18 не повідомили інформації з приводу умисного заподіяння обвинуваченою легкого тілесного ушкодження потерпілій, у фототаблицях протоколу огляду місця події зображена ОСОБА_14 , на обличчі якої не спостерігається ознак тілесних ушкоджень.
		 
		На думку суду, показання потерпілої ОСОБА_14 , свідка ОСОБА_16 та протокол слідчого експерименту з потерпілою є недопустимими джерелами доказів, оскільки існують дані про позаслужбові зв`язки останнього з потерпілою, що дають підстави для обмови обвинуваченої, а показання свідка ОСОБА_18 є недопустимим джерелом доказів у зв`язку з тим, що він раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності і у даний час відносно нього існує кримінальне провадження за вчинення шахрайських дій, досудове розслідування у якому, як і у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_12 , здійснювалося слідчими Шевченківського РУ МВС України в м. Києві. 
		У вироку також зазначається про неузгодженість часу вчинення кримінального правопорушення, визначеного у обвинувальному акті, з даними витягу з бази «Армор», що маються у матеріалах кримінального провадження, та про суперечливість даних про час проведення огляду місця події з участю потерпілої та її огляду у приймальному відділенні міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Києва, що випливає з копії довідки №4913 від 16.07.2017. 
		Окрім того, суд дійшов висновку про те, що конфліктна ситуація виникла у зв`язку з ігноруванням патрульними поліцейськими ОСОБА_14 та ОСОБА_16 положень ст.35 ЗУ «Про національну поліцію» та про доведеність застосування ними до обвинуваченої та свідка захисту ОСОБА_19 невиправданої фізичної сили, що призвело спричинення останнім тілесних ушкоджень.
		Також судом встановлено істотні порушення прав та свобод людини, допущені слідчим слідчого відділу поліції № 4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_20 при затриманні ОСОБА_12 , оскільки останнім всупереч вимогам ч. 4 ст. 213 КПК України не було негайно повідомлено про зазначений факт Регіональний центр з надання безоплатної правової допомоги, та проведено її обшук, незважаючи на те, що він є особою протилежної статі. 
		В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, необґрунтованістю виправдувального вироку та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_12 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі та звільнити її на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
		 
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що висновок суду про недопустимість доказів обвинувачення у кримінальному провадженні не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки,зокрема, потерпіла ОСОБА_14 , свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_18  у своїх показах були послідовними, чітко вказували, що ОСОБА_12 своєю правою рукою, в якій тримала телефон, умисно нанесла потерпілій ОСОБА_14 удар в область носа та лоба, та, крім того, свідок ОСОБА_18 , автомобіль якого зупинила сама обвинувачена, став випадковим очевидцем події, і дані про його притягнення до кримінальної відповідальності не свідчать про недостовірність інформації , яку він повідомив суду.
		 
		Заслухавши доповідь судді, прокурора та потерпілу, які підтримали апеляційну скаргу, обвинувачену та захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, повторно дослідивши у порядку ч.3 ст.404 КПК України обставини, встановлені під час кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		На думку колегії суддів, вирок вимогам ст.370 КПК України не відповідає, оскільки висновок суду першої інстанції про те, що кримінальне правопорушення , у якому обвинувачується ОСОБА_12 , не було вчинено, не ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, оціненими відповідно до статті 94 КПК України.
		Обвинувачена в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді надала пояснення про те, що 16.07.2017 близько 2 години вона з чоловіком ОСОБА_19 , сином чоловіка ОСОБА_21 та його подругою ОСОБА_22 поверталися на автомобілі під керуванням ОСОБА_21 з ресторану «Маріо». На вимогу працівників поліції автомобіль зупинився на вул. Льва Толстого поблизу ботанічного саду. З приводу причин зупинки між поліцейською ОСОБА_23 та пасажиром, її чоловіком ОСОБА_19 , виникла суперечка. В цей час до автомобіля підійшов інший поліцейський ОСОБА_16 , який почав у грубій формі вимагати пред`явлення документів. ІІ чоловік вийшов з машини з метою більш зручного спілкування з поліцейським, після чого ОСОБА_24 скрутив ОСОБА_19 за спиною руки, притиснув його до металевого паркану, вдаривши об нього головою. Вона вискочила з автомобіля, почала зупиняти автомобілі,кликати на допомогу, телефонувати на спецлінію «102» та викликала швидку медичну допомогу. В цей час зупинився автомобіль, з якого вийшли двоє чоловіків, один з яких пішов з місця події, а інший - ОСОБА_18  почав говорити їм, що б вони домовлялися з поліцейськими. Оскільки насильство з боку поліцейських продовжувалося, вона намагалася за допомогою мобільного телефону зафіксувати їх дії, проте ОСОБА_16 , відпустивши її чоловіка, разом з ОСОБА_14 , яка перешкоджала їй провадити відеозйомку, вириваючи з її рук телефон, заломили їй руки, вділи кайданки та запхнули у поліцейський автомобіль на заднє пасажирське сидіння. В автомобілі ОСОБА_23 нанесла їй удар кулаком в обличчя. Після чого приїхали інші патрульні автомобілі та вона була доправлена до відділку поліції. У відділку поліції їй стало зле і вона була госпіталізована до лікарні. Удару рукою з телефоном поліцейській ОСОБА_23 вона не наносила. 
		 Як випливає з вироку, суд визнав недопустимими доказами дані, які випливають з показань в судовому засіданні свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , потерпілої ОСОБА_23 , з протоколу слідчого експерименту із залученням потерпілої на досудовому слідстві, з протоколу заяви ОСОБА_14 про вчинене правопорушення від 16.07.2017р.
		 З пояснень потерпілої ОСОБА_23  в суді першої інстанції, які є аналогічними поясненням при апеляційному розгляді, випливає, що під час виконання службових обов`язків працівника патрульної поліції у процесі конфлікту з обвинуваченою ОСОБА_12 остання умисно нанесла їй удар рукою із зажатим мобільним телефоном в область перенісся. При чому, при наданні пояснень в апеляційному суді потерпіла відмовилась від претензій матеріального характеру.
		З показань свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 як в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді, випливає, що вони були безпосередніми очевидцями нанесення обвинуваченою працівнику поліції ОСОБА_23 умисного удару рукою з мобільним телефоном в область обличчя.
		Протоколом слідчого експерименту з участю потерпілої ОСОБА_23 був встановлений механізм отримання останньою тілесних ушкоджень у процесі конфлікту з обвинуваченою, який не суперечить показанням потерпілої та свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18 (т.1 а. 60-62).
		Із протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, складеного слідчим відділу поліції №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, випливає, що 16.07.17 ОСОБА_14 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, усно повідомила про умисне нанесення їй, як працівнику поліції, громадянкою ОСОБА_12 удару в область обличчя (т.1 а.49-50).
		Недопустимість доказів, що випливають з показань свідка ОСОБА_18 , суд обгрунтував його нечесністю, пов`язаною з наявністю у провадженні Шевченківського РУ у м. Києві кримінального провадження щодо нього, а доказів, що випливають з показань потерпілої, свідка ОСОБА_16 , протоколів слідчого експерименту та протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення  обмовою ОСОБА_12 у зв`язку з необхідністю приховати незаконність своїх дій як працівників поліції.
		Проте, висновки суду про недопустимість зазначених вище доказів на вимогах закону не грунтуются.
		 За змістом ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку , встановленому цим Кодексом.
		 Жодних даних про те, що під час допиту потерпілої ОСОБА_23 та свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 в судовому засіданні, під час прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення чи проведення слідчого експерименту на стадії досудового розслідування допущені порушення кримінального процесуального законодавства,які б могли потягнути визнання отриманих доказів недопустимими, матеріали кримінального провадження не містять.
		 Також, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б свідчили про завідомо неправдиві показання свідків чи потерпілої під час досудового розслідування чи в суді, тобто, вчинення ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 кримінальних правопорушень, передбачених ст.384 КК України, та про завідомо неправдиве повідомлення ОСОБА_23 органу досудового розслідування про вчинення злочину, тобто, скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.383 КК України. 
		 Отже, зазначені вище докази сторони обвинувачення відкинуті судом як недопустимі безпідставно.
		 З протоколу огляду місця події (т.1 а.51-54) вбачається, що подія мала місце поблизу будинку №14 по вул. Льва Толстого у м. Києві. 
		 З рапорту оперативного чергового Шевченківського УП ГУНП в м. Києві (т.1 а.58) випливає, що 16.07.2017 близько 04 години з повідомлення лікаря  ОСОБА_25 стало відомо про отримання працівником поліції ОСОБА_14 забійної рани м`яких тканин носу та лобної ділянки.
		 Висновком судово-медичного експерта (т.1 а.68-70) від 17.07.2017р. встановлено, що при безпосередньому огляді ним ОСОБА_14 виявлений синець на спинці носу в верхній частині, вказане ушкодження спричинене тупим предметом, могло утворитися 16.07.2017р. та відноситься до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров`я). 
		 Зазначені докази ознак недопустимості не містять.
		 У той же час, колегія суддів вважає недопустимим доказом дані, що містяться у копії довідки міської клінічної лікарні швидкої допомоги від 16.07.2017 (т.1 а.71), оскільки вона суперечить вимогам щодо такого джерела доказів як документ, передбаченим ст.99 КПК України.
		 Отже, сторонами кримінального провадження не заперечується та доведена доказами та обставина, що 16.07.2017 після 02 год. між ОСОБА_12 та працівником поліції ОСОБА_14 під час виконання останньою службових обов`язків відбувся конфлікт, під час якого у руці обвинуваченої перебував мобільний телефон.
		 Твердження обвинуваченої про не нанесення удару рукою з мобільним телефоном в область обличчя працівнику поліції ОСОБА_14 спростовуються показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , фактом виявлення у потерпілої безпосередньо після події забійної рани м`яких тканин носу та лобної ділянки.
		 За ініціативою суду апеляційної інстанції в судовому засіданні були досліджені показання свідків захисту ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , даних в суді першої інстанції , кожний з яких зазначив про конфлікт між обвинуваченою та потерпілою, який закінчився вдяганням на ОСОБА_12 кайданок та поміщенням її до патрульного автомобіля. 
		 При чому, свідок ОСОБА_19 зазначав, що моменту нанесення потерпілій тілесних ушкоджень не бачив, свідок ОСОБА_21 також не бачив подій, які передували одягненню на обвинувачену кайданок, оскільки у цей час ходив до машини, у якій перебувала ОСОБА_22 , свідок ОСОБА_22 на запитання прокурора також вказувала, що не бачила подій, які мали місце безпосередньо перед затриманням обвинуваченої. Тобто, показання свідків захисту не спростовують висунуте  ОСОБА_12 обвинувачення у умисному нанесенні удару рукою з мобільним телефоном потерпілій в область обличчя. 
		За таких обставин, апеляційний суд визнає доведеним висунуте ОСОБА_12 обвинувачення, оскільки прокурором в судовому засіданні надані достатні докази, якими встановлено, що вона 16 липня 2017 року о 02 годині 20 хвилин, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, 14 зі сторони ботанічного саду імені ОСОБА_17 під час конфлікту з патрульним поліцейським  ОСОБА_23 умисно нанесла останній правою рукою, в якій тримала мобільний телефон, удар в перенісся, спричинивши легкі тілесні ушкодження.
		 
		За ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише у межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту.
		 
		Висновки суду про неправомірну зупинку поліцейськими транспортного засобу, застосування ними невиправданої фізичної сили до обвинуваченої та свідка ОСОБА_19 , про незаконні дії слідчого ОСОБА_20 по затриманню ОСОБА_12 та проведенню її обшуку виходять за межі висунутого обвинувачення і не можуть свідчити про наявність чи відсутність події злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, недоведеність якої, на думку суду першої інстанції, є підставою для ухвалення виправдувального вироку.
		 
		Дії ОСОБА_12 органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч.2 ст.345 КК України як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків. 
		 
		При призначенні ОСОБА_12 покарання апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який віднесений до категорії злочинів середньої тяжкості, особу винної, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, позитивно характеризується за місцем роботи, має дитину 2014 року народження, та приходить до висновку про необхідність обрання їй покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.345 КК України.
		 
		У той же час, колегія суддів вважає, що запропоноване прокурором у апеляційній скарзі покарання у виді чотирьох років позбавлення волі за своїм розміром не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої внаслідок суворості.
		 
		Також колегія суддів, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, яка є одруженою, матір`ю малолітньої дитини, працевлаштованою, вважає необхідним застосувати приписи ст.75 КК України та звільнити її від відбування покарання, оскільки її виправлення можливе без ізоляції від суспільства, з покладенням на неї обов`язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.
		 
		З повідомлення Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи процесуальні витрати по залученню судово-медичного експерта до проведення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_14 складають 273,8 грн.
		 
		На підставі ч.2 ст.124 КПК України витрати на залучення експерта підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави.
		 
		На підставі наведеного, керуючись ст.404,405,407,420 КПК України, колегія суддів, 
		 
		  У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		 
		Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року щодо ОСОБА_12 скасувати.
		 
		Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_12 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, та призначити їй покарання у виді одного року позбавлення волі.
		 
		На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік.
		 
		Відповідно до вимог ст.76 КК України покласти на ОСОБА_12 обов`язки:
		 
		1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
		 
		Стягнути із ОСОБА_12 на користь держави 273 грн. 80 коп. в рахунок процесуальних витрат у кримінальному провадженні. 
		 
		На вирок може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
		 
		 
		 
		Суддя:   Суддя:   Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...