Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2244/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про комунальну власність; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано для оприлюднення: 09.10.2020. Зареєстровано: 09.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2020.
Дата набрання законної сили: 01.10.2020
Номер судового провадження: 208 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"01" жовтня 2020 р.                                                                Справа № 922/2244/19  
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В., суддя  Шевель О.В. 
		за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. № 208 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у справі №922/2244/19 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Бураковою А.М., повний текст рішення складено 24.12.2019) 
		за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 прокуратури Харківської області, м. Харків,                                                       
		до 1.Харківської міської ради, м. Харків,                   
		    2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,                   
		    3.Фізичної особи - підприємця Салоід Олексій Юрійович, м. Харків,                                     
		про  визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі - продажу недійсним, зобов`язання повернення майна, 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У липні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, 3) Фізичної особи - підприємця Салоід Олексій Юрійович, згідно якої просив суд:
		1) визнати незаконним та скасувати п.9 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про  відчуження  об`єктів комунальної власності територіальної  громади  м. Харкова"  від 20.09.2017 №757/17;
		2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 26.01.2018 № 5542-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Салоідом Олексієм Юрійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №10, скасувавши його державну реєстрацію;
		3) зобов`язати ФОП Салоіда Олексія Юрійовича повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№1-:-5, 1а, 1б, 4а, загальною площею 132,5 кв.м та нежитлове приміщення 1-го поверху №7, площею 44 кв.м, у нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13;
		4) судові витрати покласти на відповідачів.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2019  у задоволенні позову відмовлено повністю. 
		Заступник прокурора Харківської області  з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  просить рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у справі № 922/2244/19  скасувати  та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора, судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідачів. 
		Скарга обґрунтована тим, що продаж об`єктів комунальної власності має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Факт відсутності здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами у своїх відзивах на позовну заяву, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними. Таким чином, на думку прокурора, оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню.
		12.02.2020 до суду від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1402), в якому другий відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято. Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
		12.02.2020 до суду від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1403), в якому перший відповідач проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідачами повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації. Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню (п.3.1. Програми). Приватизація об`єктів здійснюється, зокрема, шляхом викупу. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Орендарі, що виявили бажання приватизувати орендоване майно подають до Управління заяву про включення такого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Управлінням готується проект рішення сесії Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації. Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління. Після затвердження на сесії Харківської міської ради переліків об`єктів, що підлягають приватизації, Управління здійснює заходи щодо приватизації об`єктів відповідно до чинного законодавства.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 зупинено апеляційне провадження у справі №922/2244/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18, в якій вирішується питання щодо наявності підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором.
		26.05.2020 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №912/2385/18, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.07.2020.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 провадження у справі №922/2244/19 поновлено, призначено справу до розгляду. 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/2244/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В., суддя Шевель О.В.
		30.09.2020 до суду від ФОП Салоід Олексія Юрійовича надійшла заява (вх.№9298), в якій третій відповідач просив розгляд справи відкласти, посилаючись на хворобу його представника - адвоката Найда С.С.
		Учасники провадження у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 03.09.2020.
		Колегія суддів, розглянувши заяву третього відповідача про відкладення розгляду справи вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
		Згідно з ч.4       ст.11 Господарського процесуального кодексу України       суд застосовує при розгляді справ       Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод       1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод       закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Зовживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.
		Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1              ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
		Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
		Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
		Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		ФОП Салоід О.Ю. не надано жодних доказів, які унеможливлюють розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні.
		Колегія суддів зазначає, що ч.5 ст.119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
		В обґрунтування наданого клопотання третій відповідач посилається на позбавлення можливості скористатися правничою допомогою якої він потребує, в зв`язку з хворобою його адвоката Найди С.С. На підтвердження даних обставин ФОП Салоід О.Ю. до матеріалів справи надано консультативний висновок Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №8» від 30.09.2020.
		Колегія суддів зазначає, що апеляційне провадження було відкрито ухвалою суду від 28.01.2020, строк для надання відзиву учасникам справи був встановлений до 12.02.2020. 
		В судовому засіданні 03.09.2020 приймав участь представник Найда С.С., який здійснював представництво інтересів Салоіда О.Ю. на підставі ордеру серія АХ №1017570 від 01.09.2020 та заявив клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№8239 від 03.09.2020) для ознайомлення адвокатом з матеріалами справи та подання відзиву на апеляційну скаргу.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 розгляд справи було відкладено на 01.10.2020.
		Клопотання про ознайомлення з матеріалами справи з можливістю фотокопіювання адвокатом було подано 03.09.2020 (вх.№8240). З матеріалами справи він ознайомився 26.09.2020, про що свідчить власноручний напис на зазначеній заяві (а.с.134 т.2).
		Станом на 01.10.2020 відзиву на апеляційну скаргу не надано.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 про відкладення розгляду справи        доведено до відома учасників справи, що    явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.
		За таких обставин у колегії суддів апеляційного суду відсутні підстави для визнання причин неявки в судове засідання учасника справи (його представника) поважними та задоволення його клопотання для відкладення розгляду справи.
		Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги,  колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
		Як зазначає прокурор в позовній заяві, Харківською  місцевою  прокуратурою  №  2  здійснюється  процесуальне  керівництво  по  кримінальному  провадженню,  внесеному  до  Єдиного  реєстру  досудових  розслідувань  за  №42017221080000002  від  04.01.2017  за  ознаками  кримінального  правопорушення,  передбаченого  ч.  2  ст.  366  КК  України. Відомості  в  ЄРДР  внесені  за  фактами  службового  підроблення  під  час  оцінки  та  продажу  комунального  майна  Харківською  міською  радою. В  ході  досудового  розслідування  на  підставі  ухвали  слідчого  судді  Жовтневого  районного  суду  м.  Харкова  від  06.02.2019  (справа  №639/687/19)  в  Управлінні  комунального  майна  та  приватизації  Департаменту  економіки  і  комунального  майна  Харківської  міської  ради  було  проведено  вилучення  ряду  приватизаційних  справ,  в  тому  числі  щодо  приватизації  нежитлових  приміщень,  розташованих  за  адресою:  м.  Харків,  вулиця  Катерининська, 13.  
		Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2016 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, орендодавцем, та ФОП Салоідом О.Ю., орендарем, було укладено договір оренди № 1949, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлову будівлю загальною площею 190,9 кв.м, яка належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташована за адресою: м.Харків, вул.Катерининська, 13, літ.»Ж-1». 
		Відповідно до п.3.1. договору вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 496340,00 грн без ПДВ станом на 22.08.2016.
		Згідно з п.4.7. договору орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця.
		Умовами п.4.8. договору передбачено, що орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
		Пунктом 5.3. договору передбачено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.
		Орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (п.5.6. договору).
		Відповідно до п.10.1. договору цей договір діє з 23.11.2016 до 23.10.2019.
		17.01.2017 ФОП Салоід О.Ю. звернувся до Управління комунального майна та приватизації з листом (вх. №750), у якому просив дозволити приватизацію нежитлового приміщення  за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13, літ. "Ж-1".  
		Додатковою угодою №2 до договору оренди, підписаною між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Салоідом О.Ю., п.1.1. договору викладено в наступній редакції: "З 21.03.2017 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування  нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-:-5, 1а, 1б, 4а, 7, загальною площею 176,5 кв.м, розташовані в будинку літ. "Ж-1" за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13".
		Рішенням  14  сесії  Харківської  міської  ради 7  скликання  "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від  20.09.2017  №  757/17  (п.9  додатку  1  до  рішення) дозволено  приватизувати  вказані  об`єкти  нерухомого  майна  шляхом  викупу.
		20.09.2017 ФОП Салоід О.Ю. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про приватизацію №3472. 
		23.10.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Салоідом О.Ю. підписано додаткову угоду №3, якою, зокрема, п.3.1. договору викладено в наступній редакції: «Вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 402092,00 грн станом на 12.09.2017».
		Відповідно до  звіту  про  оцінку  майна об`єкта комунальної власності від  30.11.2017, складеного ПФ Агентство "Схід",  вартість нежитлових приміщень загальною площею 176,5 кв.м, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13, склала 360000,00 грн без ПДВ.
		26.01.2018 між ФОП Салоідом О.Ю., покупцем,  та  Управлінням  комунального  майна  та приватизації Департаменту економіки та комунального майна  Харківської міської ради, продавцем,  укладено  договір  №5542-В-С купівлі  -  продажу  нежитлових приміщень, орендованих ФОП Салоід О.Ю., згідно з яким  продавець зобов`язався передати у власність:
		- нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-:-5, 1а, 1б, 4а загальною площею 132,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13,
		- нежитлове приміщення 1-го поверху №7 загальною площею 44 кв.м в нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташоване за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13.
		Згідно з розділом 2 договору купівлі-продажу №5542-В-С від 26.01.2018 оціночна  вартість  нежитлових приміщень, що відчужуються  складає 360000,00  грн.  Разом з ПДВ (72000,00 грн) ціна  продажу  нежитлових приміщень, вказаних в розділі І  становить  432000,00  грн.
		За актом прийому-передачі №5542-В-С від 02.11.2018 зазначені нежитлові приміщення передано ФОП Салоіду О.Ю.  
		Як вважає прокурор, п.9  додатку  1  до  рішення  14  сесії  Харківської  міської  ради  7  скликання  "Про  відчуження  об`єктів  комунальної  власності  територіальної  громади  м.  Харкова"  від  20.09.2017  №  757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято з порушенням вимог ст.345 ЦК України, ст.25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст.1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст.11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". 
		В обґрунтування свого права на звернення в інтересах держави прокурор, з посиланням на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає, що відчуження об`єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування. Прокурор зазначив, що з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, він самостійно подає вказаний позов. 
		Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
		Щодо права прокурора на звернення з даним позовом.
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 цього ж Закону).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
		Натомість прокурор при зверненні з даним позовом вказав, що є позивачем, бо Харківська міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.
		З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення цього органу, колегія суддів вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах: №908/684/19 від 26.08.2020, №545/275/19 від 17.06.2020, №707/2825/18 від 25.08.2020).
		Предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування пункту 9 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 26.01.2018 №5542-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Салоідом Олексієм Юрійовичем, зобов`язання повернути ФОП Салоіда О.Ю. територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення. 
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. 
		Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. 
		Відповідно до статті 143 Конституції України  територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності. 
		Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
		У частині першій статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
		Згідно із частиною п`ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
		Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
		Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;  продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей, викупу.
		Згідно із статтею 16-2 Закону України Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" установлено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності,       є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
		Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.
		Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктами малої приватизації є, зокрема: окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
		Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
		Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України. 
		Відповідно до ч.1 ст.345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
		Частинами 1, 4 ст.289 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
		20.09.2017 Харківською  міською  радою на 14  сесії  7  скликання прийнято рішення  №  757/17  "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова".
		Рішенням Харківської міської ради 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 №691/17  "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр." з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету м.Харкова, на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст.26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", затверджено  Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр. (далі - Програма).
		Відповідно до п.1.2 у Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022рр.
		Метою приватизації є, зокрема: підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету (п.1.2.1. Програми). 
		До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2018рр. належать, зокрема: досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми, і тих об`єктів, приватизація яких почалася до набрання чинності цієї Програми (п.1.2.2. Програми).
		Згідно з п.1.4 Програми об`єктами приватизації зокрема, є: окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення).
		Згідно з п.2.2 Програми основними принципами індивідуальної приватизації є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта; індивідуальний підхід при підготовці об`єкта до приватизації та прийняття рішень про приватизацію; визначення економічної доцільності приватизації об`єкта.
		Відповідно до п.3.3 Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.
		Приватизація об`єктів здійснюється шляхом, зокрема: викупу, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Продаж  об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну (п.3.4 Програми).
		Згідно з п.5.1 Програми ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початка ціна об`єкта приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
		Незалежна оцінка вартості майна з метою приватизації шляхом викупу проводиться суб`єктом оціночної діяльності на підставі договору, укладеного з орендарем (п.5.4 Програми).
		Рішенням 14  сесії  7  скликання від 20.09.2017  №  757/17  "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" Харківською міською радою вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком)  У п.9 додатку до вказаного рішення визначено орендоване ФОП Салоід О.Ю. майно. 
		Згідно зі статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
		Статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
		У статті 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.
		З наведених норм права вбачається,  що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
		Частиною 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, зокрема, що приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. 
		Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів статті 18-2, з урахуванням статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до п.4 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є змагальність сторін.
		Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна в період перебування нерухомого майна в оренді. 
		Також, у звіті про оцінку майна від 30.11.2017, складеного ПФ Агентство «Схід», відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях, у т. ч. було здійснено їх невід`ємні поліпшення. 
		Згідно із частиною 10 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Відповідно до  частини 1 статті 21 ЦК України  суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пункт 9 додатку до рішення Харківської міської ради 14  сесії  7  скликання від 20.09.2017  №  757/17  "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр., а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.
		Оцінюючи баланс інтересів територіальної громади та відповідачів колегія суддів дійшла висновку, що порушення порядку проведення приватизації об`єктів групи А (шляхом викупу) завдає суспільним відносинам більшої шкоди, ніж ризики, пов`язані зі з`ясуванням питання, чи брали б участь інші особи в приватизації цього майна при проведенні конкурсу чи аукціону, який у разі приватизації спірного майна мав проводитись. 
		Слід зауважити, що абзацом першим пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"       (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 № 7-рп/2009        у справі № 1-9/2009 зазначено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). 
		Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення застосував положення пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 №4-рп/2000 у справі №1-16/2000, в якому зазначено, що доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов`язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об`єктів малої приватизації.
		Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не врахував, що свобода вибору органом місцевого самоврядування способу приватизації визначена та обмежена статтею 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в якій визначений перелік підстав, які надають можливість застосування  такого способу приватизації як викуп.
		Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439.
		Згідно з пунктом 8.1 зазначеного Порядку викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
		Отже, з огляду на наведені положення законодавства Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - у цьому випадку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у випадку продажу шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. 
		Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання відповідачів на  п.5.6 договору оренди від 23.11.2016 №1949, яким встановлено, що  орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		Відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.01.2018 №5542-В-С, колегія суддів зазначає наступне.
		Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Частиною 3 наведеної статті унормовано, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;  волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
		За приписами статті 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду. 
		Як зазначено вище, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.01.2018 №5542-В-С укладений на підставі, зокрема, пункту 9 додатку №1 до рішення Харківської міської ради 14  сесії  7  скликання від 20.09.2017  №  757/17  "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова", яке з підстав, зазначених вище, визнано незаконним та скасовано, зокрема, як таке, що прийняте з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17.
		Помилкове посилання позивача на статтю 228 ЦК України не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки: по-перше, позивач у позові також визначає підставами для визнання договору недійсним статтю 203 ЦК України; по-друге Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17  зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		Стосовно вимоги позивача про зобов`язання ФОП Салоіда О.Ю.  повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення, колегія суддів зазначає, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.01.2018 №5542-В-С, яку задоволено судом апеляційної інстанції, тому дана вимога позивача також підлягає задоволенню.
		Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно із статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірного майна шляхом викупу без урахування положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		Колегія суддів вважає помилковим посилання відповідачів на практику Європейського суду по правам людини в розрізі питання неможливості витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").
		Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
		Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
		Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
		У даному випадку вбачається недотримання першим та другим відповідачем процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства.
		Отже, позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, яке переслідує "суспільний" та "публічний інтерес", ґрунтується на розумних підставах.
		При цьому відповідна особа не несе "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення. Правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.
		Відтак, у даній справі позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Окрім того, колегія суддів зазначає, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити. 
		З матеріалів справи вбачається, що ФОП Салоід О.Ю.  звернувся до Управління комунального майна та приватизації з проханням дозволити приватизацію нежитлових приміщень, які орендуються згідно договору оренди №1949 від 23.11.2016 та знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Катеринівська, 13, загальною площею 176,5 кв.м. листом від 17.01.2017, тобто менше ніж через два місяці після укладення договору оренди,  що може свідчити про недобросовісність дій третього відповідача.
		Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бейелер проти Італії " (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
		За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява №44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
		Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50).
		Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр.", затверджена рішенням 13 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17, є у відкритому доступі у мережі Інтернет, тому у випадку викупу орендарем орендованого ним приміщення-об`єкту малої приватизації, останній мав можливість ознайомитися з порядком та умовами такого викупу.
		Таким чином, орендар, звертаючись із заявою про надання дозволу на викуп спірного майна, мав усвідомлювати як невідповідність обраної процедури чинному законодавству, так і правові наслідки її недотримання.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що не проведення конкурсного продажу об`єктів нерухомості виключає можливість отримання за об`єкт приватизації більшої ринкової вартості.
		Так, метою аукціону як способу реалізації є, передусім, відчуження майна за максимальною ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної конкуренції, тому початкову чи оціночну вартість майна можна розглядати лише як стартову ціну, яка в ході аукціону може бути збільшена. Тобто, під час аукціону майно реалізується за найвищою запропонованою ціною, при цьому визначається його реальна ринкова ціна.
		В свою чергу, не проведення конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.
		Таким чином, колегія суддів вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Пунктом 4 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що  підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у справі №922/2244/19 слід скасувати, як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Відповідно до п.п.б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 269, 270, п.2 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями  281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		          
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у справі №922/2244/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
		Визнати незаконним та скасувати п.9 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про  відчуження  об`єктів комунальної власності територіальної  громади  м. Харкова"  від 20.09.2017 №757/17.
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 26.01.2018 № 5542-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Салоідом Олексієм Юрійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №10, скасувавши його державну реєстрацію.
		Зобов`язати ФОП Салоіда Олексія Юрійовича повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№1-:-5, 1а, 1б, 4а, загальною площею 132,5 кв.м та нежитлове приміщення 1-го поверху №7, площею 44 кв.м, у нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13.
		Стягнути з Харківської міської ради (майдан Конституції, 7 м.Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) на користь прокуратури Харківської області (вул.Б.Хмельницького, 4, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 3440,67 грн судового збору за подання позовної заяви та 5161,00 грн за подання апеляційної скарги. 
		Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна  Харківської міської ради (майдан Конституції, 16 м.Харків, 61003, код ЄДРПОУ 14095412) на користь прокуратури Харківської області (вул.Б.Хмельницького, 4, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 3440,67 грн судового збору за подання позовної заяви та 5161,00 грн за подання апеляційної скарги. 
		Стягнути з   Салоіда Олексія Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Харківської області (вул.Б.Хмельницького, 4, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 3440,67 грн судового збору за подання позовної заяви та 5161,00 грн за подання апеляційної скарги. 
		 
		Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено 09.10.2020. 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Я.О. Білоусова
		 
		Суддя                                                                                           І.В. Тарасова  
		 
		Суддя                                                                                           О.В. Шевель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...