Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/7094/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2020.
Дата набрання законної сили: 23.09.2020
Номер судового провадження: 61-21398ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		23 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 758/7094/19
		провадження № 61-21398св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Сімоненко В. М.,
		суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю, 
		Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		заявник -  ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - головне територіальне управління юстиції у місті Києві,
		розглянувши упорядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року у складі судді Войтенко Т. В.та на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: 
		Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту постійного проживання зі спадкодавцем.
		Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника 
		ОСОБА_2 , яка на момент смерті була зареєстрована за адресою: 
		АДРЕСА_1 . Вказана квартира була приватизована 14 травня 2008 року у рівних частках ОСОБА_2 (матір заявника), ОСОБА_3 (батько заявника) та самим заявником.
		Після смерті батька заявник успадкував належну йому 1/3 частку зазначеної квартири.
		Після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 .
		Заявник посилався на те, що він є єдиним спадкоємцем за законом, у зв`язку з чим 22 січня 2019 року звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
		Разом із тим, 01 лютого 2019 року заявник отримав відмову від державного нотаріусу Першої київської державної нотаріальної контори Ковток А. І. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. 
		Посилаючись на те, що у позасудовому порядку вирішення цього питання є неможливим, а також на те, що мати заявника постійно проживала разом із ним до моменту смерті за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з хворобою та потребою піклування, яке надавав їй заявник, незважаючи на інше місце реєстрації, просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки встановлення зазначеного факту є необхідним для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
		Короткий зміст рішень судів першої, та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 
		2019 року, відмовлено у відкритті провадження у справі. 
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі положень статті 
		315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що зі змісту заяви вбачається спір про право, оскільки вимога про встановлення факту постійного проживання пов`язана з доведенням факту прийняття спадщини, на яку можуть мати права інші спадкоємці, або ж Київська міська рада в порядку прийняття відумерлої спадщини.
		Судом роз`яснено заявнику його право подати позовну заяву в порядку позовного провадження про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності на спадкове майно до належного відповідача.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		У січні 2020 року матеріали цивільної справи № 758/7094/19 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про неможливість розгляду заяви в порядку окремого провадження у зв`язку зі спором про право, оскільки спір про право передбачає наявність порушеного права особи, обов`язкову наявність того, хто це право заявника порушує. Разом із тим, у цій справі заявник є єдиним спадкоємцем, жодна особа до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася, а тому висновок суду про наявність спору про право між заявником та іншими особами, що можуть претендувати на спадщину, є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
		Суди дійшли помилкового та необґрунтованого висновку про те, що на спадщину може мати право Київська міська рада, оскільки спадщина, право на яку має ОСОБА_1 , не є відумерлою, спору про право між заявником та міською радою немає.
		Суди не звернули належної правової уваги на те, що заяву про встановлення факту подано з метою захисту прав при вирішенні питання щодо оформлення спадщини, а не для вирішення спору про право на спадщину.
		Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16, відповідно до якої процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
		Доводи інших учасників справи
		Відзив (заперечення) на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 травня 2008 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у рівних частках кожному 
		(а. с. 31).
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 на підставі статті 1261 ЦК України є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 32).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (мати заявника), після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 (а. с. 27).
		22 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_2 .
		Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 лютого 
		2020 року державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Ковток А. І. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини 
		(а. с. 34).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. 
		За загальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
		Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
		У порядку окремого провадження суд може розглянути і вирішити питання, зокрема, встановлення фактів, що мають юридичне значення, при цьому у заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено, з якою метою заявнику необхідно встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).
		У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
		Відповідно до положень частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та надати докази його існування.
		Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
		Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
		У справі, що переглядається, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку статей 315-319 ЦПК України, заявник ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання разом із померлою матір`ю ОСОБА_2 , оскільки Першою київською державною нотаріальною конторою заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері з причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини.
		Встановлення факту проживання однією сім`єю заявник обґрунтовував необхідністю довести, що він фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки доглядав за нею та постійно проживав із померлою однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_3 , де мати і померла. При цьому зазначав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері.
		У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року 
		№ 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
		Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
		Таким чином, визначальним при розгляді заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , який є єдиним спадкоємцем щодо майна померлої матері ОСОБА_2 , пропустив передбачений законом строк для прийняття спадщини. На час відкриття спадщини зареєстроване місце проживання заявника не співпадало з місцем проживання його матері.
		Отже, заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження з метою захисту своїх прав та інтересів при вирішенні питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не для вирішення спору про право на спадщину.
		Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
		Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
		Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на зазначене належної правової уваги не звернув. Посилаючись на те, що зі змісту заяви вбачається спір про право, суди не вказали, між ким саме є такий спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про те, що вимога про встановлення факту постійного проживання пов`язана зі спором про право на спадщину, на яку можуть претендувати також інші спадкоємці.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду 
		від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц (провадження № 61-38св18), 
		від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження 
		№ 61-39374св18).
		Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
		Колегія суддів приймає доводи касаційної скарги про передчасність висновку судів про те, що на спадщину може мати право Київська міська рада в порядку прийняття відумерлої спадщини з огляду на наступне.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.
		Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
		Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
		Посилаючись на те, що Київська міська рада може мати право на майно у порядку прийняття відумерлої спадщини, суд першої інстанції не встановив, чи зверталася територіальна громада із заявою про визнання спадщини відумерлою та чи існує спір про право між нею та заявником.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в такому випадку заінтересованою особою у справі має бути саме Київська міська рада, а не головне територіальне управління юстиції у місті Києві.
		Апеляційний суд у порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на викладене також уваги не звернув і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
		Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Ураховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 
		263 ЦПК України, ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           В. М. Сімоненко 
		 
		Судді:                                                                                  А. А. Калараш
		 
		І. В. Литвиненко 
		 
		                                                                                                           С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                                           Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...