Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/2883/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 09.10.2020. Зареєстровано: 12.10.2020. Оприлюднено: 13.10.2020.
Дата набрання законної сили: 05.11.2020
Номер судового провадження: 2/740/1053/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 740/2883/20 
		Провадження № 2/740/1053/20
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		05 жовтня 2020 року                                         м.Ніжин                        
		Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області
		в складі: головуючої-судді Ковальової Т.Г.,
		 
		за участі секретаря судового засідання - Дьоміної Н.А.,
		 
		з участю: позивачки ОСОБА_1 ,
		представника позивачки - адвоката Івашка В.В.,
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський пологовий будинок №5» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки,
		ВСТАНОВИВ:
		В липні 2020 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача 135 358 грн 96 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки за період з 01 грудня 2016 року за повних 44 місяці.
		Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді молодшої сестри - прибиральниці з 21.01.2015 до 01 грудня 2016 року, коли її було звільнено з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
		Зазначає, що ні в день звільнення, ні наступного дня після звільнення відповідач не повернув їй трудову книжку. Вона особисто приїздила у відділ кадрів та просила видати їй трудову книжку, але їй було повідомлено, що трудову книжку повернуть, при цьому попередньо зателефонувавши. Телефонного дзвінка вона не дочекалася.
		В подальшому вона направила листа, який було вручено відповідачу 28 травня 2020 року, з проханням надіслати трудову книжку на її адресу. До цього часу трудову книжку вона не отримала.
		З посиланням на ст. 235 КЗпП України просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки.
		24 липня 2020 року від представника відповідача КНП «КМПБ №5» - адвоката Юдіна О.Ю. надійшов відзив, в якому він в задоволенні позову просить відмовити та зазначає, що позивачка вчасно не отримала трудову книжку не з вини відповідача. Згідно ч.5 ст.235 КЗпП України працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.  В цьому випадку їхньої вини немає.
		Позивачка була звільнена 01.12.2016 згідно з наказом про звільнення №377-к від 01.12.2016. Днем звільнення вважається останній день роботи. В свій останній робочий день позивачка перебувала на робочому місці, що підтверджується її власноручною заявою про звільнення від 01.12.2016, табелем обліку робочого часу та довідкою про доходи за грудень 2016, а тому нічого не заважало їй отримати свою трудову книжку.
		При цьому, позивачка відмовилася від отримання своєї трудової книжки, що підтверджується Актом від 01.12.2016. Хоча у відповідача не було обов`язку надсилати позивачці поштове повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, але вони 02.12.2016 направили повідомлення про необхідність отримати трудову книжку, яке було проігноровано позивачкою. З моменту звільнення і до 28 травня 2020 року позивачка жодного разу не зверталася до відповідача з вимогою надати трудову книжку. 
		Законодавством передбачено, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
		Отримавши 28 травня 2020 року письмову згоду позивачки на пересилку трудової книжки, ними було направлено рекомендованим листом на адресу позивачки трудову книжку, але лист повернувся не вручений у зв`язку з тим, що адресат не прийшов за його отриманням.
		Отже, вказане свідчить про те, що вини роботодавця в неповерненні трудової книжки ОСОБА_1 немає, що спростовує твердження позивачки про вимушений прогул в зв`язку з неотриманням трудової книжки.
		В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та пояснила, що вона працювала на посаді молодшої сестри - прибиральниці в КЗ «Київський міський пологовий будинок №5». 01.12.2016 її було звільнено за власним бажанням. В день звільнення вона залишила заяву про звільнення у старшої акушерки та поїхала додому. З того часу трудову книжку відповідач їй не повернув. Як інвалід 3 групи в лютому 2020 року вона звернулася в центр зайнятості для постановки на облік для пошуку роботи, де їй потрібно було пред`явити трудову книжку. У травні 2020 року вона звернулася до відповідача з вимогою про направлення трудової книжки на її адресу, але до цього часу трудова книжка їй не повернута.
		В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Івашко В.В. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
		Представник відповідача «КМПБ №5» - адвокат Юдін О.Ю. в судове засідання не з`явився, надіславши заяву про розгляд справи за їх відсутності.
		Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні показалала, що позивачка є її дочкою. Їй відомо, що в лютому 2020 року вона їздила до відповідача з метою отримати трудову книжку та телефонувала з вимогою повернути їй трудову книжку, їй обіцяли віддати, але до теперішнього часу трудову книжку їй не повернуто.
		Свідок ОСОБА_3 суду показала, що ОСОБА_1 є її сусідкою і їй відомо, що вона телефонувала відповідачу та їздила особисто з вимогою про повернення трудової книжки, але їй трудову книжку не віддали. Коли саме ОСОБА_1 зверталася до відповідача вона не пам`ятає. 
		Заслухавши позивачку та її представника - адвоката Івашка В.В., свідків, дослідивши письмові докази, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд дійшов наступного висновку.
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем з січня 2015 року. 01 грудня 2016 року її звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України згідно поданої нею заяви за власним бажанням, що не оспорюється сторонами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
		Порядок ведення трудових книжок затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
		Пунктом 4.2 вказаної Інструкції № 58 визначено, що надсилати трудову книжку звільненому працівнику роботодавець має право виключно з письмового дозволу працівника. Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то слід керуватися п. 6.2 Інструкції № 58, відповідно до якого трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.
		Згідно ч.5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Таким чином, для застосування вказаної норми права необхідно наявність таких умов: затримки у видачі трудової книжки; вини власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
		Як встановлено судом та не заперечується представниками сторін, ОСОБА_1 звільнена з роботи 01 грудня 2016 року на підставі власноручно написаної нею заяви 01.12.2016, яку остання залишила у роботодавця та поїхала додому.
		В свою чергу, роботодавцем було вжито ряд, заходів спрямованих на видачу позивачці трудової книжки. А саме, з наданого відповідачем Акту про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки від 01.12.2016 вбачається, що ОСОБА_1 , звільненій 01.12.2016 наказом №377-к згідно ст.38 КЗпП України, було запропоновано у відділі кадрів отримати та підписати всі необхідні документи, а саме: наказ про звільнення та після отримати свою трудову книжку, але вона відмовилася.
		В подальшому між сторонами відбувалася поштова переписка з приводу повернення трудової книжки. Так,  з матеріалів справи вбачається, що в листі від 02 грудня 2016 року, адресованому ОСОБА_1 , відповідач повідомляє про необхідність одержати трудову книжку у відділі кадрів Київського міського пологового будинку №5 або надати письмову згоду на направлення трудової книжки поштою, але позивачка вказану пропозицію проігнорувала. 
		Позивачкою зазначено та не заперечується відповідачем, що нею було направлено лист, який отриманий відповідачем 28 травня 2020 року, про надсилання їй трудової книжки засобами поштового зв`язку на її адресу.
		В матеріалах справи наявні копія опису вкладення у поштове відправлення та поштової накладної про відправку трудової книжки. З копії конверту з відміткою про повернення відправлення у зв`язку з закінченням терміну зберігання та роздруківки трекінгу листа вбачається, що трудова книжка повернута на адресу відповідача у зв`язку з неотриманням її в поштовому відділенні позивачкою. 
		Позивачка не надала доказів поважності причин її неприбуття для отримання трудової книжки.
		Позивачкою не доведено, що вимушений прогул, викликаний затримкою трудової книжки, а саме неможливість її працевлаштування через затримку видачі трудової книжки та її намагання працевлаштуватися і перешкоди в цьому зі сторони відповідача за період з 01.12.2016, оскільки в судовому засіданні встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 знадобилася тільки в лютому 2020 року під час звернення її до центру зайнятості для постановки на облік та працевлаштування як інваліда 3 групи.
		Таким чином, судом встановлено, що позивачка усвідомлювала наявність порушеного права у сфері трудового законодавства, однак не зверталася з вимогою про усунення такого порушення.
		Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Для встановлення початку перебігу такого строку визначальним є момент, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
		У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).
		Вирішуючи питання про поновлення строку, суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду з позовом до дати подання такого позову.
		Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження незаконних дій роботодавця при звільненні у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору з поважних причин.
		Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у § 35 рішення від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.
		Принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. 
		Судом встановлено, що перебіг строку звернення до суду за вирішенням вказаного спору почався з 02 грудня 2016 року (наступний день після звільнення з роботи, яке відбулося 01.12.2016) та сплив через три місяці 02 березня 2016 року.
		До суду з позовом про  стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки позивачка звернулася 07.07.2020, пропустивши при цьому строк, визначений статтею 233 КЗпП України.
		Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
		Встановлені статями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
		Вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року справа № 6-409цс16 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справа № 760/7793/16-ц.
		Позивачка з заявою про поновлення строку звернення до суду не зверталася.
		За наявності вказаних обставин, законні підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Керуючись ст. 228, 229, 233, 234 КЗпП України, ст. 263-265 ЦПК України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський пологовий будинок №5» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки в сумі 135 368,96 грн, - відмовити.
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до п.15 п.п.15.5 перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через суд першої інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		       
		       
		Головуюча суддя  Т.Г. Ковальова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...